24 червня 2025 року
м. Київ
справа № 521/2955/23
провадження № 61-287св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,
третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у складі суддів Кострицького В. В., Карташова О. Ю., Коновалової В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано пункт перший наказу «Про припинення трудових договорів з працівниками» від 08 грудня 2022 року № 48-ОП та наказу про внесення змін до наказу від 08 грудня 2022 року № 48-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками»
від 12 грудня 2022 року № 50-ОП в частині звільнення ОСОБА_1 .
Скасовано наказ №151-К (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 від 21 грудня 2022 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з інформатики, аналізу та обліку обробки суден головної диспетчерської Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту).
Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення суду включно, тобто 13 березня 2024 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100, з утриманням із цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 січня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат
Субіров С. Ш., через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць та залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси
від 13 березня 2024 року у вказаній частині. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року просить залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 235 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) та частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; постановлення оскаржуваного рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі
№ 683/1256/22, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 28 грудня
2022 року у справі № 460/2675/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 04 жовтня 2023 року у справі № 750/1146/22, від 16 липня 20202 року у справі
№ 805/2562/16-а, від 13 березня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач не виконав встановлений частиною четвертою статті 41 КЗпП України обов'язок та не забезпечив позивачу можливість перевестися на іншу посаду в Державному підприємстві «Адміністрація морських портів України», внаслідок чого позбавив позивача заробітної плати. Отже, в даному випадку має місце саме вимушений прогул у розумінні статі 235 КЗпП України, який визначається проміжком часу з
23 грудня 2022 року до дня поновлення її порушених прав.
Чинним законодавством не передбачено підстав, за яких роботодавець може бути звільнений від відповідальності за незаконне звільнення працівника.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахував вказані обставини, помилково пославшись на факт призупинення трудового договору з позивачем у зв'язку з військовою агресією проти України як на підставу для відмови у задоволенні вимог у вказаній частині.
Аргументи інших учасників справи
13 лютого 2025 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», в інтересах якого діє представник Учень О. О., через систему «Електронний Суд» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та витребувано матеріали справи.
28 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої
статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заявник оскаржує постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 14 місяців 19 днів у розмірі 385 969, 87 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Крім цього, предметом позову є вимога немайнового характеру про поновлення на роботі і в цій частині справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки, як і на докази на їх підтвердження.
Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах
є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення в малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд встановив, що провадження за касаційною скаргою у справі, що переглядається, відкрито помилково, оскільки скарга подана на судове рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в малозначній справі, то є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка робітників морського транспорту України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська