28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 487/2511/20
провадження № 61-12268св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , на рішення Заводського районного суду
м. Миколаєва від 24 січня 2022 року у складі судді Нікітіна Д. Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Лівінського І. В., Самчишиної Н. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А. В., про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації і запису про право власності.
Позов мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 23/036/08-ZКLN (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит (транші) в межах загальної суми 282 800,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних на строк до 09 квітня 2023 року.
Надалі між сторонами кредитного договору укладалися додаткові договори та додаткові угоди.
10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, останній передав у іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним та іпотечним договорами, що укладені між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2
11 лютого 2016 року приватний нотаріус на підставі іпотечного договору прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру
за ПАТ «Дельта Банк».
Позивачі вказували, що 30 серпня 2017 року між АТ «Дельта Банк» та
ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого до останньої перейшло право власності на вказане нерухоме майно.
Звертали увагу, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Закону України
від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» у зв'язку з тим, що вимоги про усунення порушення зобов'язання від іпотекодержателя не отримували та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також у порушення умов іпотечного договору під час перереєстрації права власності банком не проведено оцінку предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
З урахуванням викладеного позивачі просили суд:
? визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за № 13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В.) про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк»;
? визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.;
? скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276 від 30 серпня 2017 року, виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_6 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 та АТ «Дельта Банк».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року
у задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано так.
Сторони іпотечного договору узгодили іпотечне застереження та випадки порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідне застереження в іпотечному договорі визначає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Чинним законодавством не заборонено сторонам договору іпотеки чи відповідного застереження, що міститься в ньому, передбачити як передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Дельта Банк» є необґрунтованими, безпідставними, у повному обсязі недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 , та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_6 , суд вказав, що ці вимоги є похідними від вимог про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, а тому також задоволенню не підлягають.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року залучено до участі у справі № 487/2511/20 як правонаступників відповідачки ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, керувався тим, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстави відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за обставин подальшого продажу спірної квартири «Дельта Банк» визнання протиправною та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за банком, вимоги про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , які є похідними вимогами у цьому випадку, не є ефективним способом захисту порушених прав позивачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 серпня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє
ОСОБА_5 , через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (провадження № 12-83гс21), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17 (провадження № 61-26920св18), від 15 січня 2020 року у справі
№ 209/2599/17 (провадження № 61-5415св19), від 09 вересня 2020 року у справі
№ 336/7754/18 (провадження № 61-8781св20), від 31 липня 2020 року у справі
№ 607/11516/18 (провадження № 61-8704св19), від 17 квітня 2020 року
у справі № 661/5615/18 (провадження № 61-16864св19), від 27 жовтня 2021 року
у справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21).
Також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали
їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказують, що банк звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації за собою права власності на іпотечне майно, але не дотримався вимог іпотечного договору та вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», порядку державної реєстрації. Банк не надіслав позичальнику рекомендованим листом письмове повідомлення-вимогу із встановленням строку погашення заборгованості. Позивачі не отримували від банку письмове повідомлення-вимогу, іпотечне повідомлення, тобто не були обізнані про розмір та структуру заборгованості, позбавлені можливості в добровільному порядку усунути порушення та не були належним чином повідомлені про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки та початок цієї процедури. Отже, банк неправомірно набув право власності на спірну квартиру, здійснення ним подальших дій щодо відчуження майна суперечить закону, а тому державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, не визначився з характером спірних правовідносин, а тому позиція місцевого суду про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим. Апеляційний суд не усунув порушення суду першої інстанції, не надав оцінку доказам у справі в їх сукупності, аргументам та позиції позивачів, не навів докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення; зазначають про відсутність мотивованої оцінки кожного аргументу наведених позивачами щодо наявності підстав для задоволення позову; звертають увагу, що суд не навів норми, які застосував під час вирішення спору, та мотиви їх застосування. Вказують, що на момент ухвалення оскаржуваних рішень скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за банком було правомірним та ефективним способом захисту права з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Звертають увагу, що постанова апеляційного суду ухвалена за участю головуючої судді Серебрякової Т. В., якій позивачами було заявлено відвід з підстав упередженості у розгляді цієї справи, та вказують, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за участі судді, яка не мала права брати участь у розгляді справи.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколом від 14 травня 2025 року протоколом повторного автоматизованого визначення складу колегії суддів від 14 травня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Пророк В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та позичальником
ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику у майбутньому кредит (транші) в межах загальної суми 282 800,00 грн, із сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16 % річних, у строк до 09 квітня 2023 року на споживчі цілі.
10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого, з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 66,1 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м, яка належала іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 березня
2008 року.
Відповідно до пункту 3.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості іпотекодавця за кредитним договором у разі набуття такого права згідно з розділом 4 договору.
У пункті 4.1 договору іпотеки зазначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентами, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, що виникли у зв'язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором, витратами, пов'язаними зі зверненням стягнення на майно, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.
Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.
У пункті 4.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.
Пунктом 4.4 договору іпотеки передбачено, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у тому числі звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду. Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28298670 від 17 лютого 2016 року, внесено запис про право власності № 13306832 від 11 лютого 2016 року на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк».
09 серпня 2017 року ОСОБА_6 на електронних торгах придбала спірну квартиру та відповідно до договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є., набула право власності на спірну квартиру. На підставі цього договору проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276, виконаний приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша, друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки,
є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження
в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37
Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Згідно із Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просили суд:
? визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за № 13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В.) про право власності
на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Дельта Банк»;
? визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.;
? скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію, індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276 від 30 серпня 2017 року, виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_6 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 та АТ «Дельта Банк».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги в частині визнання протиправною та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру є необґрунтованими, безпідставними, у повному обсязі недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 , та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6 , суд першої інстанції вказав, що ці вимоги є похідними від вимог про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, а тому також задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, керувався тим, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача та виснував, що рішення місцевого суду підлягає зміні в частині підстави відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за обставин подальшого продажу спірної квартири ПАТ «Дельта Банк» та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності за банком, вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , які є похідними вимогами у цьому випадку, не є ефективним способом захисту порушених прав позивачів.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження
№ 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Тобто, лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд визначає чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.
Отже, звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись з позовом до суду, позивачі вказували, що нотаріальні
дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру вчинено з порушенням Закону України «Про іпотеку» та посилалися на те, що вимоги про усунення порушення зобов'язання від іпотекодержателя вони не отримували, нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також у порушення умов іпотечного договору під час перереєстрації права власності банком не було проведено оцінку предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив наявність чи відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують сплив 30-денного строку з моменту отримання вимоги іпотекодавцем, не дослідив чи проводилася оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, по суті заявлених позовних вимог рішення не ухвалив, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вказані недоліки
не усунув та, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, передчасно виснував про обрання позивачем неналежного способу захисту без надання належної оцінки рішенню місцевого суду щодо відсутності порушення прав позивачів.
Тобто, не встановивши порушеного права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту.
Таким чином, оскаржувані судові рішення не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки ухвалені без надання оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивування відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За правилами статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За наведених обставин колегія суддів виснує, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог,
належним чином не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи. та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказані недоліки не усунув та дійшов передчасного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту без надання оцінки щодо порушення прав позивачів.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що недоліки, допущені судом першої інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи чи апеляційним судом, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасувати,
а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді Є. В. Петров
В. В. Пророк
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська