26 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/3204/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" - Муромцевої О.М. (в порядку самопредставництва),
відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" - адвоката Серьогіної С.В., дов. від 30.04.2025 № 433,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - Залізниця)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 (суддя Дупляк С.А.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (головуючий суддя Парусніков Ю.Б., судді: Верхогляд Т.А. і Іванов О.В.)
у справі № 904/3204/24
за позовом акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі - Товариство)
до Залізниці
про стягнення грошових коштів.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.06.2025 № 32.2-01/1183 у зв'язку із обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/3204/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Колос І.Б.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.06.2025 № 32.2-01/1228 у зв'язку із відпусткою судді Власова Ю.Л., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/3204/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Колос І.Б.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Товариство звернулося до суду з позовом до Залізниці про стягнення 5 713 768,46 грн заборгованості, з яких: основна заборгованість у розмірі 5 442 378,68 грн, 3% річних у розмірі 135 272,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 136 117,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.10.2020 № 551т (далі - Договір) в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену позивачем в період з листопада 2022 року по березень 2024 року теплову енергію, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на суму 5 442 378,68 грн. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2023 року по червень 2024 року у сумі 136 117,78 грн, а також 3% річних за загальний період прострочення з 21.12.2022 по 01.07.2024 у сумі 135 272 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025, позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано доведеністю обставин порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлено до стягнення суму основної заборгованості, а також інфляційні втрати та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України, розрахунок яких є правильним. Водночас судом відхилено клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних до 1 грн на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки, за висновками суду, ці законодавчі норми дозволяють зменшити штрафні санкції, а не інфляційні втрати, нараховані на підставі статті 625 ЦК України. Водночас суд першої інстанції виснував відсутність у цьому випадку підстав для зменшення нарахованих 3% річних.
Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку в частині стягнення 3% річних у розмірі 135 272 грн (відмови в задоволенні клопотання відповідача про їх зменшення) і суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду в цій частині.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 233 ГК України та статей 3, 625 ЦК України в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням обставин у спірних правовідносинах та Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
Скаржник стверджує, що виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи відсутність у справі доказів негативних наслідків, що свідчили б про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в його господарській діяльності чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача, а також враховуючи стратегічне значення акціонерного товариства "Українська залізниця", як важливого підприємства залізничного транспорту, яке здійснює в першу чергу на даний час перевезення військових, медичних вантажів та вантажів гуманітарної допомоги, судами безпідставно не зменшено штраф, заявлений позивачем до стягнення.
Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розміру стягнення 3% річних та інфляційних втрат (висновками судів щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про їх зменшення на підставі статті 233 ГК України у зв'язку із незастосовністю цієї норми до інфляційних нарахувань, а також відсутності підстав для зменшення відсотків річних).
Водночас суд апеляційної інстанції переглядав в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду лише в частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 135 272 грн (відмови в задоволенні клопотання відповідача в частині їх зменшення), оскільки Залізниця не оскаржувала судове рішення у інших частинах (стягненні суми основної заборгованості та інфляційних втрат). Тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 та частиною першою статті 300 ГПК України касаційній перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється лише в частині вимог про стягнення 3% річних.
Так, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 21.12.2022 по 01.07.2024 у сумі 135 272,00 грн відповідно до наданого ним розрахунку на підставі статті 625 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що обставини укладення між сторонами Договору та його неналежного виконання відповідачем в частині своєчасної оплати поставленої позивачем в період з листопада 2022 року по березень 2024 року теплової енергії підтверджено матеріалами справи, а нарахування позивачем суми 3% річних - здійснено правильно.
Водночас відповідачем у відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення, зокрема, суми 3% річних до 1 грн, обґрунтоване посиланнями на те, що відповідач є підприємством залізничного транспорту, яке здійснює стратегічно важливі перевезення військових, медичних вантажів та вантажів гуманітарної допомоги; має стратегічні функції, зокрема у забезпеченні обороноздатності держави.
Розглянувши клопотання відповідача суди виснували таке.
Нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 № 902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Суди звернули увагу, що під час розгляду справи № 902/417/18 було з'ясовано обставини того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів (пункт 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020).
Проте, у цьому випадку сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено Товариством у розмірі, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних.
За висновками судів обох інстанцій, ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу (проценти річних складають лише 2,48% від загальної суми стягнення), тому суди не вбачали підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Апеляційний суд додатково зазначив, що чинним законодавством передбачено можливість зменшення відсотків лише за певних умов, виходячи з конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, заявлене зменшення має бути підтверджено відповідними доказами важкого фінансового стану, неможливості вчасного виконання грошового зобов'язання, загрозою банкрутства чи повного зупинення діяльності, тощо. Проте у цій справі відповідач не надав жодного доказу на підтвердження заявленої позиції.
Натомість, не погоджуючись з такими висновками судів попередніх інстанцій, Залізниця на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 233 ГК України та статей 3, 625 ЦК України у подібних правовідносинах (в період введення воєнного стану в Україні з урахуванням обставин у спірних правовідносинах та Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами).
Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
За наслідками оцінки доводів скаржника в цій частині Судом з'ясовано, що Верховним Судом розглядалася справа № 904/4334/22 за позовом Товариства до Залізниці про стягнення заборгованість за Договором у загальному розмірі 9 256 702, 87 грн, у тому числі 3% річних у розмірі 199 555 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Залізницею своїх зобов'язань за Договором в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену Товариством в період з листопада 2020 року по березень 2022 року теплову енергію, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, на яку Товариством також було нараховано 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд зазначає, що спір у зазначеній справі № 904/4334/22 виник між тими ж сторонами, обґрунтовувався невиконанням відповідачем того ж Договору, що і у цій справі № 904/3204/24, однак стосувався періоду постачання теплової енергії, що передує періоду, який є предметом розгляду.
У межах оскарження прийнятих у справі № 904/4334/22 судових рішень про задоволення позову, зокрема, в частині стягнення із Залізниці на користь Товариства 3% річних (суди попередніх інстанцій за результатами розгляду справи дійшли аналогічного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення заявленої суми відсотків річних), Верховним Судом вже розглядалися доводи Залізниці з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 233 ГК України та статей 3, 625 ЦК України у подібних правовідносинах (саме в період введення воєнного стану в Україні з урахуванням обставин у спірних правовідносинах та Закону України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами).
У постанові від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22 Верховний Суд виснував, зокрема, таке:
"Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі № 902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.
Верховний Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних, проте звертає увагу, що у даній справі № 904/4334/22, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 відсотки.
Суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не встановили відповідних обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.
Розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки). А наведені відповідачем підстави, зокрема те, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" у воєнний час працює в особливому режимі роботи, здійснюючи військові перевезення залізничним транспортом, та те, що після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились - не можуть бути підставою для зменшення розміру трьох відсотків річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.".
Отже, висновок щодо застосування норм права у наведеному скаржником контексті у подібних правовідносинах, про відсутність якого зазначає скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, сформований Верховним Судом у постанові від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22.
Висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається № 904/3204/24, цим висновкам Верховного Суду відповідають і підстав для відступу від них Верховний Суд не вбачає. Аргументи ж скаржника фактично зводяться до дублювання мотивів та доводів його клопотання про зменшення, зокрема, розміру 3% річних, вже оцінених судами попередніх інстанцій з належним мотивуванням судових рішень в цій частині.
Водночас, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Залізниці.
Керуючись статтею 234 та пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 904/3204/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос