26 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14290/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз"
про стягнення 643 612,87 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" (далі - ТОВ "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод", позивач, скаржник) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістикс Солюшнз" (далі - ТОВ "Логістикс Солюшнз", відповідач) про стягнення 643 612,87 грн збитків.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав зобов'язання з реєстрації податкової накладної на поставку товару за специфікацією № СП-07.22_П від 27.09.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), а тому позивач був позбавлений можливості включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту й скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 643 612,87 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 06.12.2023 позов задовольнив з огляду на встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача і, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками.
ТОВ "Логістикс Солюшнз" оскаржив рішення суду першої інстанції до Північого апеляційного господарського суду.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 25.03.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.05.2024, задовольнив клопотання ТОВ "Логістикс Солюшнз" та зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 320/19820/23 з огляду на те, що у вказаній адміністративній справі предметом позову є визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН від 20.12.2022 № 7893179/43790289 про відмову в реєстрації податкової накладної від 29.09.2022 № 26 та зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати в ЄРПН вказану податкову накладну, і розгляд справи № 320/19820/23 може мати суттєве значення для вирішення справи № 910/14290/23.
В ухвалі від 28.04.2025 Північний апеляційний адміністративний суд поновив апеляційне провадження у справі з підстав того, що представник ТОВ "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" повідомив суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/14290/23 (набрання рішенням про задоволення позову у справі № 320/19820/23 законної сили).
Північний апеляційний господарський суд у постанові від 28.05.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Логістикс Солюшнз" задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 скасував та прийняв нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
ТОВ "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції від 28.05.2025, в якій просить постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Дослідивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Приписами пункту 1 частини першої статті ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 910/14290/23) установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 643 612,87 грн. Зазначена сума не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (1 342 000,00 грн).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України справа може бути розглянута у касаційному порядку лише у визначених цим пунктом випадках.
ТОВ "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" у касаційній скарзі посилається на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України і зазначає, що справа має виняткове для нього значення, оскільки, на думку скаржника, у справі порушується питання щодо відшкодування понесених ним збитків у розмірі 643 612,87 грн внаслідок недобросовісних дій відповідача.
Скаржник також вказав, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 320/19820/23, яке набрало законної сили 05.03.2025, про зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну від 29.09.2022 № 26 і на яке посилався Північний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові, станом на час подання касаційної скарги не виконане у зв'язку з бездіяльністю відповідача.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
При цьому варто враховувати, що використання судом касаційної інстанції оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики.
Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені у касаційній скарзі аргументи не обґрунтовують у достатній мірі і не доводять, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а саме лише твердження про винятковість такого значення не може бути автоматичною підставою для суду касаційної інстанції, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14290/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський