29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"30" червня 2025 р.Справа № 924/133/24
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волочиської міської ради м.Волочиськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ
до комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" м. Волочиськ, Хмельницька область
про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 26.01.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;
визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 01.02.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;
визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 18.04.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;
визнання недійсною додаткової угоди № 4 від 21.09.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;
стягнення 364 941,87 грн. безпідставно набутого майна (коштів)
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від прокуратури: Лісовий О.І.
скаржника : арбітражний керуючий Корольов В.В. (в режимі відеоконференції)
З оголошенням перерви в судовому засіданні 30.06.2025р.
встановив: рішенням суду від 15.07.2024 у позові відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного Господарського суду від 07.11.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 липня 2024 року у справі № 924/133/24 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 26.01.2022 до договору № 1 від 02.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело"; Визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 01.02.2022 до договору № 1 від 02.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело"; Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 18.04.2022 до договору № 1 від 02.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело"; Визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 21.09.2022 до договору № 1 від 02.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" (вул. Велика Житомирська, 33, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40113001) на користь Волочиської міської ради (вул. Центральна площа, 1, м. Волочиськ, 31200, код ЄДРПОУ 04060695) - грошові кошти в сумі 364941, 87 грн, перераховані за товар, який не отримано. Видано накази.
12.05.2025 на адресу господарського суду Хмельницької області від арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича надійшла скарга на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни, яку залишено без розгляду ухвалою суду від 15.05.2025.
21.05.2025 на адресу господарського суду Хмельницької області від арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича надійшла скарга (вх. № 05-08/1504/25 від 21.05.2025р.) на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни, згідно якої скаржник просить:
1. Поновити строк на оскарження дій і бездіяльності старшого державного виконавші Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни у ВП № НОМЕР_1 зі звернення стягнення на грошові кошти боржника, не вчинення дій з зупинення виконавчого провадження.
2. Визнати незаконними дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни у ВП № НОМЕР_1 зі звернення стягнення на кошти боржника, що вчинені всупереч введеному судом мораторію на задоволення вимог кредиторів.
3. Визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни у ВП № НОМЕР_1, яка полягає у не вчинення дій з зупинення виконавчого провадження.
4. Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Код ЄДРПОУ: 34967593, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, ПО), старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлану Степанівну повернути незаконно стягнуті кошти на рахунок боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ" (Код ЄДРПОУ: 40113001, адреса: 01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 33, каб. 535), у тому числі виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Звертає увагу на те, що ухвалою суду від 07.10.2024 у справі № 910/10369/24 відкрито провадження у справі про банкрутство юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Артдекс-Енерджі", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Всупереч ухвали Господарського суду міста Києва від 07.10.2024р. у справі № 910/10369/24 та мораторію на задоволення вимог кредиторів, Шевченківським ВДВС в м.Києві ЦМУ МЮ 13.02.2025 з рахунків боржника ТОВ "Артлекс-Енерджі" було списано грошові кошти у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Листом від 29.04.2025р. Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлено відомості про стягнення грошових коштів з ТОВ "Артлекс-Енерджі" та ідентифікатори доступу до виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Наразі враховуючи необхідність подання учасниками процесу правових позицій щодо скарги ліквідатора божника розгляд скарги судом було відкладено.
При цьому в отриманих судом додаткових поясненнях (вх. № 05-22/4793/25 від 20.06.2025р.) керівник Волочиської окружної прокуратури відмітив безпідставність вимог скаржника. Тоді як прибулий до суду прокурор наполягав на надісланні матеріалів оскарження за підсудністю до Господарського суду міста Києва, провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Артлекс-Енерджі".
Окрім того у надісланій до суду заяві (вх. № 05-22/4883/25 від 24.06.2025р.) старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світлана Степанівна з посиланням на норми чинного законодавства та фактичні обставини справи заперечила проти задоволення скарги.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши її учасників, судом враховано наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Зокрема, ст. 3 вищезазначеного Закону встановлено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Постановою від 24.01.2025 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Микитин Світланою Степанівною відкрито виконавче провадження із примусового виконання Рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 липня 2024 року у справі № 924/133/24.
При цьому ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 відкрито провадження у справі № 910/10369/24 про банкрутство юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Артдекс-Енерджі", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Абзац перший частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2971-IX від 20.03.2023, № 3249-IX від 13.07.2023; в редакції Закону № 3985-IX від 19.09.2024}
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частину другу статті 7 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2971-IX від 20.03.2023}
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частину другу статті 7 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2971-IX від 20.03.2023}
У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
3. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Частина третя статті 7 в редакції Закону № 2971-IX від 20.03.2023}
У відповідності до правової позиції, викладеної Верховним судом у постанові від 13.04.2023р. у справі № 910/21981/16, оцінивши аргументи учасників справи дійшов наступних висновків.
Щодо юрисдикції господарських судів стосовно спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство
52. Право на звернення до господарського суду в установленному ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 ГПК України).
53. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
54. Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
55. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2022 у справі N 905/813/20).
56. За приписами частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
57. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21.10.2019 введено в дію КУзПБ).
58. За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
59. Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
60. Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
61. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі N 911/2043/20, від 23.09.2021 у справі N 904/4455/19).
62. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможним боржником. При цьому обов'язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності вимог кредиторів в порядку черговості встановленому законом. Тому провадження у справах про банкрутство об'єктивно формується на засадах конкуренції кредиторів.
63. Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
64. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок, викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі N 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі N 916/4644/15).
65. Дотримання цього принципу забезпечується, зокрема, концентрацією судових спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про його банкрутство відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та кореспондуючими цій нормі правилами статті 7 КУзПБ.
66. Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
67. Частиною третьою статті 7 КУзПБвстановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
68. Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі N 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі N 918/335/17, від 15.06.2021 у справі N 916/585/18 (916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі N 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі N 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі N 334/5073/19, від 23.09.2021 у справі N 904/4455/19).
69. У постановах від 15.05.2019 у справі N 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі N 289/233/18, від 19.06.2019 у справах N 289/718/18 та N 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
70. Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
71. При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не лише з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а й надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі N 916/585/18 (916/1051/20)).
72. У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі N 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
73. Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
74. Отже, КУзПБ розширив юрисдикційнсть господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з'ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.
75. Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.
76. Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
77. Такі рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що безпосередньо або опосередковано впливатимуть на майнові активи боржника, можуть відбуватися, зокрема, у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Щодо співвідношення приписів статей 339, 340 ГПК України та статті 7 КУзПБ при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що пов'язані з виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору, стороною якого є боржник
78. Виконання судових рішень є заключним етапом процедури захисту суб'єктивних прав та законних інтересів кредитора. При цьому у правовій доктрині переважає підхід до розуміння стадії виконання судових рішень саме як заключної стадії цивільного/господарського процесу. Такий підхід наразі втілений і в чинному законодавстві України (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
79. За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
80. Водночас не менш важливим у світлі розглядуваного питання є підхід до розуміння стадії виконання судових рішень, запроваджений практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). ЄСПЛ тлумачить вимогу виконання остаточних судових рішень принаймні у контексті декількох конвенційних прав, зокрема права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)), права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), права на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції) та права на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції (стаття 8 Конвенції). Основним у наведеному переліку є пункт 1 статті 6 Конвенції, що закріплює право на справедливий судовий розгляд справ, і саме тлумачення зазначеного права ЄСПЛ дало змогу сформулювати основні стандарти у сфері виконавчого провадження, що випливають з його практики. Така позиція, що ґрунтується на детальному аналізі практики ЄСПЛ, відображає належність виконавчого провадження до судових процедур і одночасно свідчить про його тісну пов'язаність з іншими інститутами, зокрема з інститутами матеріального права, на приписах якого ґрунтуються ті вимоги і процедури, які відбуваються в рамках виконавчого провадження. І саме з погляду такого розуміння слід тлумачити зв'язок виконавчого провадження з процедурами банкрутства.
81. У рішеннях ЄСПЛ неодноразово зверталася увага, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною, але невід'ємною частиною судового розгляду, невід'ємною стадією процесу правосуддя (див. рішення ЄСПЛ від 19.03.97 у справі "Горнсбі проти Греції", від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України", від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України тощо).
82. Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 N 2-р (II)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 1291, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
83. Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).
84. ЄСПЛ зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. рішення від 06.09.2007 у справі "Моргуненко проти України" та від 27.11.2008 у справі "Крутько проти України").
85. Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - логічно та функціонально відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети.
86. Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення (див. Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18рп/2012).
87. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
88. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
89. Закон України "Про виконавче провадження" виокремлює порядок:
- виконання рішень немайнового характеру;
- виконання рішень шляхом звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
90. Закон України "Про виконавче провадження" і КУзПБ містять прогалини і колізії в частині унормування дій виконавців у разі, якщо щодо боржника порушується процедура банкрутства. Це досить істотно ускладнює вирішення низки питань у процедурі банкрутства, створює суперечки (у тому числі судові) на практиці.
91. Так, у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, постає питання співвідношення цих двох процедур задоволення вимог кредиторів, оскільки метою виконавчого провадження є виконання рішення про стягнення з боржника на користь окремого кредитора без урахування зобов'язань чи вимог інших кредиторів (стягувачів), а метою справи про банкрутство - справедливе (згідно із черговістю та пропорційно) задоволення усієї сукупності кредиторів, які звернулися у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з вимогами до боржника.
92. Задля вирішення проблеми такої конкуренції у спеціальному законодавстві передбачено низку запобіжників, зокрема:
- виключну підсудність справ у майнових спорах, стороною яких є боржник, або щодо його майна, інших спорів з вимогами до боржника (пункт 8 частини першої статті 20, частина тринадцята статті 30 ГПК, частина друга статті 7 КУзПБ);
- зупинення вчинення виконавчих дій (пункт 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження");
- мораторій на задоволення вимог кредиторів (частина третя статті 41 КУзПБ);
- особливий порядок звернення стягнення на майно боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та застосування обмежень щодо розпорядження таким майном (частина чотирнадцята статті 39, частина п'ята статті 41 КУзПБ).
93. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" за загальним правилом виконавець зобов'язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
94. За змістом частин першої, другої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
95. Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
96. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац перший частини п'ятої статті 41 КУзПБ).
97. Тож на час здійснення провадження у справі про банкрутство примусове виконання певної категорії рішень державним/приватним виконавцем не зупиняється та може здійснюватися, зокрема, шляхом звернення стягнення на кошти/інше майно боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а отже, відповідні виконавчі дії впливатимуть на обсяг, склад чи ліквідність майнових активів боржника.
98. У виконавчому провадженні звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження").
99. Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила звернення стягнення на його майно.
100. Зокрема, за приписами частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
101. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина п'ята статті 41 КУзПБ).
102. За такого правового регулювання правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі N 914/2350/18 (914/608/20), Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі N 905/1923/15, Верховного Суду від 10.06.2022 у справі N 918/984/21, від 26.01.23 у справі N 910/21981/16).
103. Тож у разі оскарження вчинених державним/приватним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на кошти чи інше майно боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, постає питання про застосування статей 339, 340 ГПК України та статей 7, 41 КУзПБ при визначенні суду, уповноваженого на судовий контроль за такими діями стосовно боржника.
104. За положеннями статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
105. Така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України).
106. Як наголошувалося раніше, з введенням в дію 21.10.2019 КУзПБ справи у спорах, наслідком вирішення яких може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, а також спори з вимогами до боржника, за правилами статті 7 цього Кодексу підлягають розгляду виключно у межах справи про його банкрутство.
107. Сутність судового контролю за виконанням судових рішень полягає у розгляді та вирішенні судом скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
108. Підставою для здійснення такого контролю є звернення сторони виконавчого провадження, яка вважає, що відповідним рішенням (дією, бездіяльністю) порушено її права, оскільки на дату такого звернення добровільно не виконані її вимоги виконавцем/посадовою особою ДВС або приватним виконавцем.
109. Тож питання, що є предметом розгляду суду під час судового контролю за виконанням судових рішень, має усі характерні ознаки спору, оскільки постає як стан невизначеності у правах та обов'язках її учасників, що має бути усунутий судовим рішенням. Та обставина, що спір цей є суто процесуальним, особливого значення в розглядуваному контексті не має. Адже за змістом частини першої статті 7 КУзПБ саме господарський суд, що здійснює провадження у справі про банкрутство, розглядає спори, стороною яких є боржник, причому частина друга цієї статті конкретизує, що до таких спорів, зокрема, належать спори щодо інших вимог до боржника, тобто спори, які тим чи іншим чином стосуються інших вимог до боржника.
110. Тому в разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, очевидно, що така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, який розглянув справу в майновому спорі чи іншому спорі з вимогами до боржника як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України), тобто судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.
111. Водночас Верховний Суд наголошує, що, вирішуючи питання, пов'язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання (звернення стягнення на кошти та інше майно) за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв'язку статті 339, 340 ГПК України та статтю 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).
112. Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України, слід виходити з того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
113. Верховний Суд неодноразово зауважував, що КУзПБ у статті 7 розширив підсудність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом цієї норми критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з'ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
114. Телеологічне та лексичне тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв'язку зі статтею 7 КУзПБ свідчить, що у цих нормах законодавець, застосувавши категорії "справи у спорах з майновими вимогами", "майновий спір", "спір щодо майна" та залишивши перелік таких спорів відкритим, визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна.
115. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
116. Отже, на переконання Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, за такого формулювання пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких можливе шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
117. Тож Верховний Суд вважає, що повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
118. Контроль суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, за виконанням судових рішень може здійснюватися, зокрема, шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, за результатами розгляду якої у разі встановлення обґрунтованості скарги суд ухвалою визнає оскаржувані рішення, дії або бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
119. Натомість розгляд скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та ухвалення відповідного рішення поза провадженням у справі про банкрутство може мати наслідком суперечність між судовим рішенням за скаргою та метою процедур банкрутства (неплатоспроможності) за приписами спеціального закону - КУзПБ, що має пріоритет з часу відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Таке судове рішення не відповідатиме критерію виконуваності та принципу правової визначеності, адже виконавець чи орган державної виконавчої служби може опинитися у стані невизначеності через колізії у правовому регулюванні примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) і процедури банкрутства (неплатоспроможності) боржника.
Висновки щодо застосування норм права
Щодо юрисдикції господарських судів стосовно спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство
139. З введенням в дію 21.10.2019 КУзПБ справи у спорах, наслідком вирішення яких може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, а також спори з вимогами до боржника за правилами статті 7 цього Кодексу підлягають розгляду виключно у межах справи про його банкрутство.
140. Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із статтями 20, 30 ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила, що забезпечує дієвість механізму забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Щодо співвідношення приписів статей 339, 340 ГПК України та статті 7 КУзПБ при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що пов'язані з виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору, стороною якого є боржник
141. У разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, очевидно, що така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, який розглянув справу в майновому спорі чи іншому спорі з вимогами до боржника як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України), тобто судом у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.
142. Вирішуючи питання, пов'язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання (звернення стягнення на кошти та інше майно) за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв'язку статті 339, 340 ГПК України та статтю 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).
143. Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
144. КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом статті 7 Кодексу критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з'ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
145. Телеологічне та лексичне тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв'язку зі статтею 7 КУзПБ свідчить, що у цих нормах законодавець, застосувавши категорії "справи у спорах з майновими вимогами", "майновий спір", "спір щодо майна" та залишивши перелік таких спорів відкритим, визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна.
146. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
147. Системне тлумачення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ приводить до висновку, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
148. Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Судом враховується, що справа № 910/10369/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва.
Зважаючи на вищенаведене, враховуючи зміст вимог скаржника у справі № 924/133/24, на підставі ст.ст. 20, 30, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. ст. 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом яких матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, передаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи, беручи до уваги, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/10369/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ, суд вважає за необхідне матеріали оскарження у справі № 924/133/24 передати Господарському суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/10369/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі", для розгляду в межах даної справи № 910/10369/24.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 20, 30, 31, 230, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ (вх. № 05-08/1504/25 від 21.05.2025р.) на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції Микитин Світлани Степанівни у справі № 924/133/24 передати господарському суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/10369/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ для розгляду в межах вказаного провадження.
Примірники даної ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили 30.06.2025р. та може бути оскаржена з дотриманням вимог ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://km.arbitr.gov.ua.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 30.06.2025р.
Суддя І.В. Грамчук
Віддруков. прим. :
1 - до справи;
2 - 4 - прокурору, позивачу до електронного кабінету
5 - відповідачам до електронних кабінетів.
6 - арбітражному-керуючому - ліквідатору Корольову В.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 7 - старшому державному виконавцю Микитин С.С. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )