Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/848/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нурмат ЛТД", м. Житомир
про зобов'язання вчинити певні дії.
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Позивач, Спеціалізоване комунальне підприємство "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нурмат ЛТД", відповідач, в якому просить суд зобов'язати відповідача передати позивачу бензин А-92 у кількості 12010 л, бензин А-95 у кількості 6730 л відповідно до договору про закупівлю товарів № Т08/31 від 31.08.2021. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
18.03.2025 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
В судове засідання 23.06.2025 представник позивача не з'явився, до суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе вказане клопотання задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 10001, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Кооперативна, буд. 18.
Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Також, слід зазначити, що ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Глобинська, буд. 2, оф. 207/2 (адреса вказана у договорі про закупівлю товарів № Т08/31 від 31.08.2021) та були отримані ТОВ "Нурмат ЛТД", про що свідчать рекомендовані повідомлення АТ "Укрпошта" про вручення поштового відправлення (а. с. №43, 60).
Обов'язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб'єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб'єктів; відповідно до п.5 ч.4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем). Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб'єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема, задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до нього письмово в розумний строк. Зазначений обов'язок суб'єкта господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість отримання процесуальних документів суду випливає зі змісту ст. 120 та ст. 242 ГПК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, ухвала про відкриття провадження у справі від 18.03.2025 вважається врученою відповідачу 26.03.2025, що підтверджується відміткою Укрпошти у довідці Укрпошти про причини повернення поштового відправлення (а.с. №25).
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
З огляду на вищевикладене, ухвала суду про відкриття провадження у справі вважається врученою у день проставлення на поштовому повідомленні відмітки Укрпошти, зокрема, про відсутність особи за адресою його місцезнаходженням, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тобто, днем вручення відповідачем ухвали суду згідно відмітки Укрпошти являється дата - 26.03.2025 року (аркуш справи № 25).
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Між Спеціалізованим комунальним підприємством "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" Харківської міської ради (надалі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МІЖРЕГІОНАЛЬНА ТРЕЙДИНГОВА КОМПАНІЯ" (в подальшому змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "НУРМАТ ЛТД") (надалі - продавець, відповідач) укладено договір про закупівлю товарів № Т08/31 від 31.08.2021 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар, зазначений у Специфікації (Додаток № 1), яка являється невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування товару: ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти (Бензин і дизельне паливо) (Бензин А-95 або еквівалент - ДК 021:2015: 09132000-3 - бензин; бензин А-92 або еквівалент - ДК 021:2015: 09132000-3 - бензин; дизельне паливо - ДК 021:2015: 09134200-9 дизельне паливо). Продавець видає покупцю талони на товар. Продавець зобов'язується відвантажувати товар на користь покупця за пред'явленням талонів, виписаних продавцем, до 31.12.2022 року, на автозаправних станціях цілодобово, без вихідних. Кількість товару: 190000 л.
Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору становить - 5721000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 953500,00 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок продавця після отримання товару згідно з наданими накладними.
Пункти 4.1.1. - 4.1.2. договору передбачать, що покупець приймає товар на підставі накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін. При отриманні товару покупець передає представнику продавця доручення на отримання товару, а представник продавця передає представнику покупця накладну, які оформлені належним чином.
Відповідно до п.4.2. договору розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем на підставі видаткової накладної протягом 30 (тридцять) банківських днів з моменту поставки товару.
Відповідно до п.5.1. договору строк поставки товару: до 28 лютого 2022.
Відповідно до п.6.3. договору продавець зобов'язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II цього договору;
Відповідно до п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2022 року, в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.
Відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до договору), у редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2021, товаром є бензин А-92 у кількості 36000 л, бензин А-95 у кількості 12000 л, дизельне паливо у кількості 180000 л на загальну суму 6865200,00 грн (в т.ч. ПДВ 20% - 1144200,00 грн).
Відповідно п. 1.1. Договору Відповідач передав у власність Позивача дизельне паливо у кількості 110000 л, бензин А-95 у кількості 12000 л, бензин А-92 у кількості 36000 л, що підтверджується видатковими накладними № 6039 від 27.10.2021 на суму 1512000,00 грн, № 6858 від 01.12.2021 на суму 2109000,00 грн, № 4 від 04.01.2022 на суму 1144200,00 грн.
Позивач, керуючись п. 1.1, 4.2. договору оплатив вищезазначений товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 2781 від 28.10.2021 на суму 1512000,00, № 3140 від 02.12.2021 на суму 2109000,00 грн, № 12 від 05.01.2022 на суму 1144200,00 грн.
Однак, відповідач фактично не відвантажив позивачу товар, а саме бензин А-92 у кількості 12010 л, бензин А-95 у кількості 6730 л.
Позивач зазначає, що у нього відсутні талони, за допомогою яких позивач може отримати товар на автозаправних станціях в порядку, передбаченому договором.
Не відвантаження відповідачем бензин А-92 у кількості 12010 л, бензин А-95 у кількості 6730 л, також, підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача, а саме копією балансової довідки обліку паливно-мастильних матеріалів на відповідальному зберіганні постачальників (у вигляді талонів, карток, інших зобов'язань).
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача із вимогою/претензією № 1585/0/857-24 від 03.09.2024 в якій вимагав, зокрема, забезпечити передачу позивачу належного йому товару, тобто бензину А-92 у кількості 12010 л, бензину А-95 у кількості 6730 л. Однак, станом на момент звернення до суду із позовною заявою, відповідач будь-якої письмової інформації згідно вищезазначеної вимоги/претензії не надав, передачу належного позивачу товару не забезпечив.
Відповідач передав меншу кількість товару, ніж це передбачено умовами договору згідно видаткових накладних № 6039 від 27.10.2021, № 6858 від 01.12.2021, № 4 від 04.01.2022, не забезпечивши передачу належного позивачу бензину А-92 у кількості 12010 л, бензину А-95 у кількості 6730 л, не надав талони, за допомогою яких позивач може отримати товар на автозаправних станціях в порядку, передбаченому договором.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт перерахування позивачем в якості оплати товару на рахунок відповідача грошових коштів відповідно до платіжних доручень № 2781 від 28.10.2021 на суму 1512000,00, № 3140 від 02.12.2021 на суму 2109000,00 грн, № 12 від 05.01.2022 на суму 1144200,00 грн.
Відповідно до умов договору продавець видає покупцю талони на товар. Продавець зобов'язується відвантажувати товар на користь покупця за пред'явленням талонів, виписаних продавцем, до 31.12.2022 року, на автозаправних станціях цілодобово, без вихідних.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 667 Цивільного кодексу України).
Предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні позивача талонами, за допомогою яких позивач може отримати товар на автозаправних станціях в порядку, передбаченому договором та не відвантаженням відповідачем бензин А-92 у кількості 12010 л, бензин А-95 у кількості 6730 л бензину А-95 в кількості 1400 літрів.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування статті 693 Цивільного кодексу України. Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої цієї статті вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Водночас, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Отже, застосування частини другої статті 693 ЦК України залежить від обставин виконання договору зобов'язаною стороною.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В якості підтвердження неналежного виконання відповідачем умов договору позивачем надані платіжні доручення на оплату товару: № 2781 від 28.10.2021 на суму 1512000,00, № 3140 від 02.12.2021 на суму 2109000,00 грн, № 12 від 05.01.2022 на суму 1144200,00 грн, видаткові накладні № 6039 від 27.10.2021 на суму 1512000,00 грн, № 6858 від 01.12.2021 на суму 2109000,00 грн, № 4 від 04.01.2022 на суму 1144200,00 грн, копія балансової довідки обліку паливно-мастильних матеріалів на відповідальному зберіганні постачальників (у вигляді талонів, карток, інших зобов'язань).
Відповідачем, у свою чергу, належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, як і не надано доказів, які б свідчили про виконання ним зобов'язань з передачі зазначеного у Договорі товару в повному обсязі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що примусове виконання обов'язку в натурі є одним із передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів, вимоги позову про зобов'язання відповідача повернути зі зберігання і передати позивачу бензин А-92 у кількості 12010л, бензин А-95 у кількості 6730 л відповідно до договору про закупівлю товарів № Т08/31 від 31.08.2021, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 6886,55 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Нурмат ЛТД" (10001, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Кооперативна, буд. 18, код ЄДРПОУ 43621716) передати Спеціалізованому комунальному підприємству "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 195-А, код ЄДРПОУ 03362152) бензин А-92 у кількості 12010 л, бензин А-95 у кількості 6730 л відповідно до договору про закупівлю товарів № Т08/31 від 31.08.2021.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нурмат ЛТД" (10001, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Кооперативна, буд. 18, код ЄДРПОУ 43621716) на користь Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 195-А, код ЄДРПОУ 03362152) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 6886,55 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "30" червня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко