23.06.2025м. СумиСправа № 920/436/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/436/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВТ АГРО» (вул.Промислова, буд. 1, м. Київ, 01013; код за ЄДРПОУ 43491177),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОТОП-ШОСТКА» (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Шостка, Сумська обл., 41100; код за ЄДРПОУ 42119754),
про стягнення 82310,48 грн,
установив:
21.03.2025 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 40000,00 грн основного боргу за договором купівлі-продажу товарів (послуг) від 01.02.2024 №17, 3372,37 грн пені, 9133,60 грн штрафу, 5951,03 грн інфляційних витрат, 23853,48 грн 50% річних, а також судові витрати: 2422,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких визначений в позові в сумі 19500 грн, з яких: 12000,00 грн понесені витрати та 7500,00 грн витрати, що можуть бути понесені у разі складання, оформлення та подання відповіді на відзив.
21.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/436/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
24.03.2025 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ за яким відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОТОП-ШОСТКА», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Гагаріна, буд. 1, м.Шостка, Сумська обл., 41100.
Ухвалою від 25.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №920/436/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
07.04.2025 копія ухвали від 25.03.2025 у справі №920/436/25, надіслана на адресу відповідача за даними ЄДРПОУ, була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач відзиву на позов не подав.
10.06.2025 електронною поштою (вх №3202/25) відповідач надіслав докази часткової сплати основного боргу у розмірі 30000,00 грн (платіжна інструкція від 09.06.2025 №2576).
11.06.2025 електронною поштою (вх №3216/25) відповідач подав докази часткової сплати основного боргу у розмірі 10000,00 грн (платіжна інструкція від 11.06.2025 №2577) та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 11.06.2025 про відсутність заборгованості станом на 11.06.2025 (зазначений акт підписаний лише зі сторони відповідача).
20.06.2025 позивач подав письмові пояснення (вх №3001), за яким позивач підтвердив сплату відповідачем 40000,00 грн основного боргу за договором купівлі-продажу товарів (послуг) від 01.02.2024 №17. У даних поясненнях позивач зауважив, що не вважає за доцільне зменшувати позовні вимоги, звертає увагу, що відповідач має борг зі штрафних санкцій, витрат на професійну правову допомогу і судового збору та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Подані відповідачем докази часткової сплати боргу (вх №3202/25 від 10.06.2025 та вх №3216/25 від 11.06.2025) та письмові пояснення позивача (вх №3001 від 20.06.2025) суд приймає до розгляду та долучає до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВТ АГРО» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОТОП - ШОСТКА» (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу товарів (послуг) (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується постачати запчастини та матеріали до сільськогосподарської техніки та іншої техніки за призначенням (далі за текстом - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх згідно даного договору. Продавець у разі необхідності може надати покупцю послуги по технічному обслуговуванню та ремонту сільськогосподарської техніки (надалі - послуги), які пов'язані з переданим товаром.
Найменування товару, його кількість, номенклатура, ціна та вартість товару та ціна за надані послуги вказується в видаткових накладних, актах надання послуг та рахунках, якими супроводжується такий товар під час кожної окремої поставки протягом строку дії цього договору. Перехід до покупця права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару покупцю та підписання видаткових накладних (пункти 1.2 та 1.3 договору).
Згідно з п. 3.2 договору оплата товару та/або послуг здійснюється покупцем на підставі отриманого рахунку на оплату у національній валюті гривні шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в реквізитах цього договору.
Якщо товар та/або послуга поставлено без попередньої оплати, а додаток та/або специфікація про відтермінування оплати укладено не було, покупець зобов'язаний оплатити вартість такого товару та/або послуги протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати поставки товару та надання послуг, вказаної у видатковій накладній та/або актах надання послуг (п. 3.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожний день прострочення в розмірі 0,03% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Також, у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем будь-якого платежу протягом більш ніж 10 днів він сплачує штраф у розмірі 20% від розміру несвоєчасно (неналежно) сплаченої суми за таким платежем. Також, у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем будь-якого платежу протягом більш ніж 30 днів він сплачує проценти за користування коштами постачальника у розмірі 50% річних від розміру такого несвоєчасно (неналежно) сплаченого платежу.
За пунктом 8.1 договору даний договір вступає в силу з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати жодна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на тих самих умовах на наступний календарний рік (кількість продовжень необмежена).
06.02.2024 на виконання вимог договору позивач надав відповідачу на оплату рахунок №56 в сумі 45668,00 грн.
15.02.2024 за видатковою накладною №67 позивач поставив, а відповідач прийняв товар вартістю 45668,00 грн.
Позивач у позові зазначає, що згідно зі змісту видаткової накладної №67 від товар був поставлений покупцю та прийнятий без зауважень 15.02.2024, а отже днем початку прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до п.3.4 договору, є 23.02.2024.
24.12.2024 у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про погашення боргу за договором у розмірі 45668,00 грн.
Відповідно до виписки з рахунку позивача, після отримання відповідачем листа-вимоги, відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару в розмірі 5668,00 грн (07.01.2025 - 2668,00 грн та 04.02.2025 - 3000,00 грн).
У зв'язку із частковою оплатою вартості товару та заборгованістю відповідача за договором в розмірі 40000,00 грн позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар вартістю 45668,00 грн, в той час як відповідач порушивши умови контракту вартість поставленого товару сплатив частково - у розмірі 5668,00 грн, чим заборгував позивачу 40000,00 грн.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 40000,00 грн є законними, обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.
Разом з тим, після відкриття провадження у справі позивачем надано докази сплати боргу в розмірі 40000,00 грн, що підтверджено позивачем.
Таким чином, суд приходить висновку, що відсутній предмет спору в частині стягнення з відповідача 40000,00 грн вартості поставленого товару, та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача 40000,00 грн основного боргу за договором.
Щодо стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку, здійсненого у позові, позивач просить стягнути з відповідача:
-3372,37 грн пені, а саме: 2507,17 грн за період з 23.02.2024 по 23.08.2024 на суму боргу 45668,00 грн, 361,20 грн за період з 07.01.2025 по 03.02.2025 на суму боргу 43000,00 грн та 504,00 грн за період з 04.02.2025 по 17.03.2025 на суму боргу 40000,00 грн;
-9133,60 грн штрафу, що складає 20% від розміру несвоєчасно сплаченої суми.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору в частині несплати вартості поставленого товару в розмір 40000,00 грн, що є порушенням зі сторони відповідача п. 3.4 договору.
Відповідно до п. 4.1 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожний день прострочення в розмірі 0,03% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Також, у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем будь-якого платежу протягом більш ніж 10 днів він сплачує штраф у розмірі 20% від розміру несвоєчасно (неналежно) сплаченої суми за таким платежем. Також, у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем будь-якого платежу протягом більш ніж 30 днів він сплачує проценти за користування коштами постачальника у розмірі 50% річних від розміру такого несвоєчасно (неналежно) сплаченого платежу.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача щодо стягнення 3372,37 грн пені та 9133,60 грн штрафу визнає правомірними, обґрунтованими.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки: штрафу та/або пені) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для об'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов'язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд вважає, що зменшення розміру пені та штрафу, зважаючи на те, що заборгованість відповідача виникла під час введення воєнного стану, на даний момент є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З огляду на викладене, а також на встановлені у цій справі обставини, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір пені з 3372,37 грн до 1000,00 грн та розмір штрафу з 9133,60 грн до 1000,00 грн.
Щодо стягнення 50% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку позивача, позивач просить стягнути з відповідача 23853,48 грн 50% річних; 5951,03 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку інфляційних збитків за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача щодо стягнення 5951,03 грн інфляційних збитків визнає правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Розглянувши вимогу позивача щодо стягнення 23853,48 грн 50% річних, суд зазначає наступне:
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом пункту 4.1 укладеного сторонами договору, положень статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума 50% річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку (Постанова ВС від 18.03.2020 №902/417/18) що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на зазначене, враховуючи відсутність основного боргу відповідача перед позивачем та той факт, що стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат є достатньої мірою компенсації втрат позивача, суд дійшов висновку про зменшення загального розміру відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, до його законодавчо встановленого статтею 625 ЦК України розміру - 3%, та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми основного боргу за період з 23.02.2024 по 17.03.2025 в розмірі 1431,21грн. В іншому суд відмовляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до матеріалів справи позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з відповідача 40000,00 грн заборгованості за договором, 3372,37 грн пені, 9133,60 грн штрафу, 5951,03 грн інфляційних витрат, 23853,48 грн 50% річних. Водночас, з урахуванням наведених вище обставин щодо закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 40000,00 грн боргу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та обставин зі зменшення пені, штрафу та 50% річних, суд задовольняє позовні вимоги частково: в межах стягнення з відповідача на користь позивача 5951,03 грн інфляційних збитків, 1431,21 грн 3% річних, 1000,00 грн штрафу та 1000,00 грн пені. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2422,40 грн судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення судового збору.
Відповідно до матеріалів справи позивачем за квитанцією від 21.03.2025 №4764-5758-3842-9166 сплачено 2422,40 грн судового збору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з ч.ч.1,9 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2422,40 грн судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У позові позивачем зазначено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19500 грн, з яких: 12000,00 грн понесені витрати та 7500,00 грн витрати, що можуть бути понесені у разі складання, оформлення та подання відповіді на відзив.
Враховуючи, що відповідь на відзив позивачем не подавалась, позивач просить стягнути з відповідача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких обґрунтовує укладеним договором про надання правової допомоги від 11.11.2024, актом надання послуг від 19.03.2025, рахунком-фактурою від 19.03.2025, квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 на суму 12000,00грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Правом на подання клопотання зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, передбаченим ч. 5 ст. 126 ГПК України, відповідач не скористався
Ураховуючи викладене, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності даної справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, на відповідача покладаються витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн
На підставі наведеного, позивачу за рахунок відповідача суд відшкодовує 2422,40 грн судового збору та 12000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 40000,00 грн (сорок тисяч грн 00 коп.) основного боргу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОТОП-ШОСТКА» (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Шостка, Сумська обл., 41100; код за ЄДРПОУ 42119754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВТ АГРО» (вул. Промислова, буд. 1, м. Київ, 01013; код за ЄДРПОУ 43491177) 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) пені, 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) штрафу, 5951,03 грн (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна грн 03 коп.) інфляційних витрат, 1431,21 грн (одна тисяча чотириста тридцять одна грн 21 коп.) 3% річних, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору та 12000,00 грн (дванадцять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
4. В іншому відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2025.
Суддя В.Л. Котельницька