вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" травня 2025 р. м. Київ
Справа № 911/3430/24
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» про стягнення 18 578 089,74грн, за участі представників від:
позивача - Атаманюк В.В. (витяг з ЄДР);
відповідача - Мельник О.Г. (витяг з ЄДР)
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - позивач, ДПЗД «Укрінтеренерго») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (далі - відповідач, ТОВ «Білоцерківвода») про стягнення 18 578 089,74грн, з яких: 13448336,75грн - основний борг; 1 226 428,36грн - втрати від інфляції за період з 31.03.2024 по 11.12.2024; 1 410973,04грн - 15% річних за період 31.03.2024 по 11.12.2024; 2 492 351,59грн - пеня за період з 31.03.2024 по 11.12.2024.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором від 07.02.2024 №6 про реструктуризацію заборгованості в частині сплати платежів у встановлений договором строк (т.1 а.с.1-5).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2025: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.02.2025 о 14:50; визнано явку сторін обов'язковою; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (т.1 а.с.40-42).
Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету сторін 13.01.2025 о 21:15, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (т.1 а.с.43-44).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам - наступного робочого дня - 14.01.2025.
Частиною 7 ст.116 ГПК України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Так, 31.01.2025 відповідач, з дотриманням встановленого судом строку, подав відзив на позов (здано відділенню поштового зв'язку м. Біла Церква для відправлення до суду 27.01.2025 поштовим відправленням №0910712468269) (т.1 а.с.61-72).
У відзиві на позов відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково, не вказуючи у якій саме частині, а у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 2 492 351,59грн та втрат від інфляції у розмірі 1 226 428,36грн відмовити, зменшити заявлені до стягнення 15% річних до 3% річних. Окрім того, у поданому відзиві, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до отримання субвенцій за рахунок видатків спеціального фонду державного бюджету.
Відповідач вказує, що не заперечує факту отримання від позивача як постачальника «останньої надії» електричної енергії у вересні-жовтні 2023 року та необхідність оплати. При цьому, частково відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилається на те, що:
- встановлені тарифи на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення не відповідають економічно обґрунтованим, в результаті чого підприємство щомісячно несе збитки від надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
- збитки підприємства через не встановлення нових тарифів за 2023 рік досягли 38 458 055,65грн, а станом на 01.12.2024 кредиторська заборгованість відповідача зросла до 112 800 000грн;
- єдиним джерелом доходу відповідача є платежі споживачів за комунальні послуги;
- відповідач є об'єктом критичної інфраструктури і виконує життєво важливі функції, забезпечуючи послугами з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення м. Білу Церкву та здійснює водопостачання до м. Умань, а тому негайне виконання рішення суду може паралізувати діяльність підприємства, лишити відповідні міста без води;
- вимоги в частині стягненні пені та втрат від інфляції не підлягають задоволенню, оскільки відсутня вина відповідача у нездійсненні своєчасних платежів, окрім того, пеня нарахована понад шість місяців;
- відповідач змушений укласти договір, який передбачає нарахування 15% річних, щоб запобігти відключенню.
03.02.2025 від позивача, до встановлення судом строку на підставі ч.4 ст.166 ГПК України та у порядку, визначеному п.12 ч.2 ст.182 ГПК України, для подання відповіді на відзив, через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с.154-157), у якій позивач спростовує доводи відзиву та вказує, що:
- зобов'язання щодо сплати втрат від інфляції та процентів є акцесорним і такі нарахування не є штрафними санкціями, а входять до складу боргу та забезпечує відшкодування матеріальних втрат, спричинених не виконанням зобов'язання у строк;
- відповідач прийняв умови договору на поставання електричної енергії постачальником «останньої надії»;
- договір на реструктуризацію укладено на вимогу споживача, а тому відповідач обізнаним з його умовами, у т.ч., щодо відповідальності за порушення зобов'язання;
- через отримання статусу «дефолтний», починаючи з 05.08.2019 ДПЗД «Укрінтеренерго» позбавлено будь-яких джерел отримання коштів для здійснення витрат, необхідних для виконання покладених спеціальних обов'язків постачальника «останньої надії», проведення розрахунків на ринку електричної енергії та з бюджетом, оскільки всі кошти направляються оператору системи передачі в якості погашення боргу за небаланс електричної енергії;
- отримані позивачем пеня та штрафи спрямовуються на погашення податкового боргу; при цьому, невиконання позивачем спеціальних обов'язків постачальника «останньої надії» може нести велику загрозу для енергетичної системи України.
03.02.2025 судом прийнято ухвали, занесені до протоколу підготовчого засідання (т.1 а.с.166-169), якими: прийнято відповідь на відзив та встановлено відповідачу строк для подання заперечення; визнано явку відповідача обов'язковою; в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14:00 12.03.2025.
Відповідь на відзив прийнята судом, оскільки реалізація права на подання такої заяви по суті до встановлення судом у підготовчому засіданні відповідного строку, як визначено п.12 ч.2 ст.182 ГПК України, не порушує прав учасників.
Строк для подання заперечення встановлено судом на підставі п.12 ч.2 ст.182, ч.4 ст.167 ГПК України; явка відповідача визнана обов'язковою судом для належної підготовки справи до судового розгляду; перерва в підготовчому засідання оголошена на підставі ч.5 ст.183 ГПК України, враховуючи встановлення строку для подання заперечень відповідачем та не вирішення усіх питань, що підлягали розгляду у підготовчому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2025, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.03.2025, відповідача повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 14:50 12.03.2025 (т.1 а.с.170, 229, 232-233).
Вказані ухвали доставлені до електронного кабінету відповідача 03.02.2025 о 22:00 та 24.03.2025 о 19:30, 20:35, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (т.1 а.с.172, 231, 235).
28.02.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових письмових пояснень та додаткових документів у підтвердження скрутного фінансового становище, що спричинено прийняттям рішень ГУ ДПС у Київській області про стягнення з банківських рахунків відповідача коштів на погашення податкового боргу (т.1 а.с.173-174).
05.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення (т.1 а.с.189-191) щодо негативних наслідків для діяльності позивача від не сплати у встановлений строк спожитої електричної енергії як відповідача, так і інших осіб, що призвело для накладення арешту на рахунки. Також позивач наводить твердження, аналогічні викладеним у відповідні на відзив, з яких заперечує можливість відстрочення виконання рішення у справі.
31.03.2025 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими: прийнято на підставі ч.5 ст.161 ГПК України додаткові пояснення, що надійшли від сторін; визнано причини неподання доказів, долучених до пояснень відповідача, поважними; в підготовчому засіданні оголошено перерву до 15:15 09.04.2025 (т.1 а.с.241-242).
Судом визнано поважними причини не подання відповідачем доказів у визначений ч.3 ст.80 ГПК України строк, оскільки їх подання зумовлено необхідністю спростувати доводи позивача, викладені у відповіді на відзив щодо наявності податкових зобов'язань, тобто на які позивач у поданому позові не посилався.
Перерва в підготовчому засідання оголошена на підставі ч.5 ст.183 ГПК України для належної підготовки справи для розгляду по суті.
08.04.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення письмових доказів - платіжних інструкцій від 31.05.2025 на загальну суму 100 000грн на підтвердження часткової сплати основного боргу (т.2 а.с.1).
09.04.2025 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими: прийнято докази, долучені до клопотання; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.05.2025 о 14:00 (т.2 а.с.9-10).
Задовольняючи клопотання про прийняття доказів, наданих відповідачем, суд виходив з того, що відповідні докази надані на підтвердження обставини, які мали місце вже після закінчення строку, встановленого ч.3 ст.80 ГПК України для подання доказів відповідачем.
Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв'язку із виконанням завдань підготовчого провадження.
З метою повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті йому направлено ухвалу від 09.04.2025 (т.2 а.с.12), яка доставлена до його електронного кабінету 10.04.2025 о 04:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.2 а.с.13).
02.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до прийняття Білоцерківською міською радою рішення та отримання відповідачем з загального фонду бюджету Білоцерківської територіальної громади коштів для погашення заборгованості перед позивачем. В обґрунтування поданого клопотання, відповідач посилається на можливе прийняття Білоцерківською міською радою у найближчий час рішення про виділення коштів з місцевого бюджету для сплати боргу (т.2 а.с.14-15). Також, у судовому засіданні відповідач під час виступу з вступним словом заявив про зміну заяви про відстрочення виконання рішення.
Ухвалою від 05.05.2025, що занесена до протоколу судового засідання, судом: відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі; запропоновано відповідачу викласти заяву про зміну заяви про відстрочення рішення у письмовій формі; в судовому засіданні оголошено перерву до 14:00 28.05.2025 (т.2 а.с.22-25).
Відмовляючи у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі, суд виходив із наступного.
Підстави обов'язкового зупинення провадження у справі визначені ст.227 ГПК України, а право суду зупинити провадження у справі регламентовано положеннями ст.228 ГПК України. При цьому, перелік обставин, які є підставою для зупинення провадження у справі відповідно до положень ст.ст.227, 228 ГПК України, є вичерпним та не передбачає зупинення провадження у справі до прийняття органом місцевого самоврядування рішення про виділення коштів територіальної громади для погашення боргу перед позивачем або розгляду відповідного питання.
Окрім того, судом враховано, що відповідно до ч.3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється лише з підстав, встановлених п.1-31 ч.1 ст.227 та п.1 ч.1 ст.228 ГПК України.
Судом запропоновано відповідачу подати змінену заяву про відстрочення рішення суду у письмовій формі на підставі ч.2 ст.169 ГПК України, враховуючи, що сама заява про відстрочення виконання рішення суду подається саме у письмовій формі.
Перерву в судовому засіданні оголошено на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, зокрема для забезпечення відповідачу можливості викласти заяву про зміну заяви про відстрочення виконання рішення, а позивачу - реалізувати право на подання заперечень щодо такої заяви.
26.05.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшла заява про зміну заяви про відстрочення виконання судового рішення, у якій відповідач просить відстрочити виконання рішення на один рік з дня його ухвалення, посилаючись на ті ж обґрунтування, викладені у відзиві на позов.
Під час розгляду справи по суті позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представник відповідача в частині стягнення втрат від інфляції та пені просив у задоволенні позову відмовити, а в частині стягнення 15% річних просив зменшити такі нарахування до 3% річних.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 06.11.2018 №1344 ДПЗД «Укрінтеренерго» видано ліцензію на здійснення господарської діяльності на постачання електричної енергії споживачу (т.1 а.с.9).
Як стверджує позивач, ним та відповідачем укладено договір про поставання електричної енергії постачальником «останньої надії», однак, в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України, відповідного договору або інших доказів на підтвердження такої обставини позивач не надав.
Позивач стверджує, що на умовах такого договору, що є публічним договором приєднання, здійснював поставку електричної енергії у липні-жовтні 2023 року відповідачу, на оплату якої відповідачу виставлено рахунки. Між тим, доказів у підтвердження вказаних обставин позивач, у порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України не надав. При цьому, у відзив на позов відповідач не заперечує факт поставки йому позивачем електричної енергії, однак, у період вересень-жовтень 2023 року та виникнення у нього обов'язку її оплатити.
Як встановлено ч.1 ст.75 ГПК України; обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Отже, враховуючи визнання певних обставин відповідачем у відзиві на позов, відповідач звільняється від обов'язку їх доводити, а саме: фактів поставки електричної енергії у вересні-жовтні 2023 року та виникнення обов'язку її оплатити. При цьому, наявність боргу за відповідним договором у відповідача перед позивачем, перенесення строку виконання відповідного зобов'язання, визнання зобов'язання з оплати втрат від інфляції та 15% річних у певному обсязі взаємно визнані сторонами шляхом укладення договору №6 від 07.02.2024 про реструктуризації заборгованості (далі - договір реструктуризації, т.1 а.с.12-16).
Так, п.1.1 договору реструктуризації між ДПЗД «Укрінтеренерго» (далі - постачальник) та ТОВ «Білоцерківвода» (далі - споживач) передбачає, що такий договір є невід'ємною частиною договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі - договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії») та укладається сторонами на підставі положень п.5.12. договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та п.5.12 Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який є додатком 7 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Згідно п.1.2 договору сторони підтвердили, що у споживача перед постачальником станом на день підписання договору існує заборгованість за поставлену електричну енергію у вересні-жовтні 2023 року за договором (договорами) про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 21 817 871,61грн, з них: 5 492 056,26грн (з ПДВ) - заборгованість за спожиту в серпні 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»; 8 154 802,58грн (з ПДВ) - заборгованість за спожиту в вересні 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»; 6 893 534,17грн (з ПДВ) - заборгованість за спожиту в жовтні 2023 року електричну енергію по зоні оператора системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»; 1 277 478,60грн - майнові втрати постачальника (втрати від інфляції та 15% річних), нараховані відповідно до положень п.6.1, п.7.4 комерційної пропозиції №6 від 09.06.2023.
Пунктом 2.2 договору реструктуризації сторони визначили, що постачальник надає споживачу розстрочку на погашення заборгованості - з дня підписання договору до 30 березня 2024 року, а споживач зобов'язується погасити заборгованість, зазначену в п.1.2 цього договору шляхом перерахування грошових коштів на зазначені постачальником рахунки та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», відповідно до такого графіку погашення заборгованості та інших платежів за цим договором, а саме до:
13 лютого 2024 року - втрати від інфляції та 15% річних у розмірі 1 277 478,60грн;
29 лютого 2024 року - заборгованість за електричну енергію у розмірі 5 492 056,26грн;
15 березня 2024 року - заборгованість за електричну енергію у розмірі 8 154 802,58грн;
30 березня 2024 року - заборгованість за електричну енергію у розмірі 6 893 534,17грн.
Як визначено пп.3.2.4, 3.2.5 п.3.2 договору, постачальник має право: нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положеннями п.2.2 цього договору, враховуючи день фактичної оплати; нарахувати споживачу інфляційні втрати та 15% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов'язання споживача), встановленого положеннями п.2.2 цього договору, враховуючи день фактичної оплати.
В силу пп.4.1.1, 4.1.3 п.4.1 договору реструктуризації, споживач зобов'язаний своєчасно та в строки визначені п.2.2 договору здійснювати платежі з погашення заборгованості; споживач зобов'язаний сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого п.2.2 договору, а також інфляційні нарахування та 15% річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.
За несплату або за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених п.2.2. цього договору, споживач сплачує постачальнику: пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати; втрати від інфляції та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому договору, враховуючи день фактичної оплати (п.п.6.1,6.2 договору).
Пунктом 7.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 30.03.2024, але в будь-якому разі до повного виконання споживачем зобов'язань за договором.
Як стверджує позивач у поданому позові, відповідач частково виконав своє зобов'язання з погашення заборгованості у розмірі, визначеному договором реструктуризації, сплативши: 1 277 478,60грн - втрат від інфляції та 15% річних; 5 492 056,26грн - заборгованості за електроенергію за серпень 2023 року; 1 600 000грн - частину заборгованості за електроенергію за вересень 2023 року.
Як встановлено, ДПЗД «Укрінтеренерго» надіслало відповідачу попередження від 18.01.2024 №44/11-009253/П про припинення постачання електричної енергії через наявну заборгованість у розмірі 21 990 393,01грн (т.1 а.с.119).
Згідно попередження ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» від 25.01.2024 №04/550/455-7 про припинення (обмеження) постачання електричної енергії споживачу повідомлено відповідача про припинення постачання електричної енергії з 9:00 02.02.2024, у зв'язку з поданою ДПЗД «Укрінтеренерго» заявкою від 18.01.2024 (т.1 а.с.120-122).
Також під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до протоколу від 30.09.2021 №4 засідання територіальної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах визначено, що у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використання внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, станом на 1 червня 2021 року перед ТОВ «Білоцерківвода» загальний обсяг різниці в тарифах складає 23 676827грн (т.1 а.с.77-79).
За результатами засідання територіальної комісії з питань узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах щодо заборгованості, яка виникла за період з 01.06.2021 по 30.06.2022, прийнято рішення від 11.11.2022 №4 у формі протоколу, яким узгоджено борг з різниці в тарифах перед відповідачем у розмірі 5 393 700грн (т.1 а.с.81-84).
Для врегулювання заборгованості в різниці в тарифах, відповідач звертався до уповноважених органів та отримував відповіді з питань виділення субвенції на погашення заборгованості за рахунок видатків спеціального фонду державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах (т.1 а.с.85-92).
Також, як свідчить постанова Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №810/1728/18, відповідач звертався з позовом до Міністерства фінансів України. Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, посилаючись на не завершення процедури розрахунків шляхом виділення субвенцій на погашення різниці у тарифах. а також щодо виконання рішення суду у відповідній справі, про що свідчать матеріали виконавчого провадження №60082093 (т.1 а.с.96-107).
У підтвердження неможливості оплати боргу відповідач надав листи Головного управління ДПС у Київській області щодо направлення рішень від 06.11.2023 №741/3-1036, №742/4-1036, 28.02.2024 №116/4-1036 та №117/3-1036, 03.12.2024 №585/4-1036 та №586/3-1036 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках та небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, які прийняті щодо ТОВ «Білоцерківвода» (т.1 а.с.93-95). На підтвердження фактів стягнень за рішеннями податкового органу відповідачем надано витяг з реєстру по списанню коштів (т.1 а.с.175-184).
На підтвердження скрутного фінансового становища позивач надав постанови від 15.04.2024, 20.02.2025 про арешт коштів боржника, прийняті у виконавчих провадженнях №№69618679,72280813, у яких виконується низка рішень щодо стягнень коштів з ДПЗД «Укрінтеренерго» на користь інших осіб (т.1 а.с.202-219).
До прийняття судом рішення у даній справі відповідач в рахунок оплати за договором сплатив 100 000грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 31.01.2025: №2011 на суму 20 000грн, №2012 на суму 20 000грн, №2013 на суму 20 000грн, №2014 на суму 20 000грн, №2015 на суму 20 000грн (т.2 а.с.3-5). В графах «призначення платіжної інструкції» зазначено: «сплата за спожиту електричну енергію зг. дог.№6 про реструктуризацію заборгованості від 07/02/2024».
Позивач у даній справі підтвердив отримання оплати та зазначив, що спору в частині основного боргу у розмірі 100 000грн між сторонами не має.
В силу п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки спір між сторонами в частині стягнення 100 000грн основного боргу вичерпано, провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість спожитої електричної енергії за графіком, визначеним договором реструктуризації, а також застосування відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.
Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.
Укладений сторонами договір реструктуризації фактично передбачає зміну строків виконання майнових зобов'язань з оплати електричної енергії, додаткових нарахувань у зв'язку з порушенням відповідного зобов'язання, що виникло за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який позивач не надав (далі - договір постачання).
Такий договір постачання є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України.
При цьому, укладення договору реструктуризації, який передбачає взаємне визначення сторонами обсягу зобов'язань, зміну строків їх виконання, взяття певних зобов'язань тощо не суперечить загальним засадам, оскільки ч.4 ст.179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Як установлено ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, враховуючи умови договору реструктуризації та положення наведених норм, відповідач мав виконати свій обов'язок зі сплати заборгованості за електричну енергію та втрат від інфляції, 15% річних згідно графіку, встановленого п.2.2 такого договору.
Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки відповідач під час розгляду справи не надав, доказів оплати боргу, визначеного договором реструктуризації, окрім сплати 100 000грн, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення 13 348 336,75грн, що становить борг за поставлену у вересні-жовтні 2023 року електричну енергію.
Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 1 410973,04грн - 15% річних за період з 31.03.2024 по 11.12.2024, а також 1 226 428,36грн - втрат від інфляції за період з 31.03.2024 по 11.12.2024. Відповідні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, у відповідності з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Однак, як установлено ч.1 ст.625 ЦК України, яка є спеціальною, оскільки порушене відповідачем зобов'язання є грошовим, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, посилання відповідача на відсутність його вини у не виконанні зобов'язань за договором, не змінює висновку суду про те, що відповідач, який порушив грошове зобов'язання, має нести за це відповідальність навіть за відсутності вини.
Відповідно до ст.617 ЦК України, ч. 2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії, борг за який відстрочено відповідно до графіку, встановленого договором реструктуризації, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.
За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, встановлені індекси інфляції, розмір втрат від інфляції за період з 31.03.2024 по 11.12.2024 (фактично по 30.11.2024) складає 1 223 798,64грн, а розмір 15% річних за період з 31.03.2024 по 11.12.2024 - 1 410 973,04грн.
Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов'язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої (замість 1,091, що дорівнює 109,1%, застосовано 1,09119554). Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.
За таких обставин, вимоги про стягнення втрат від інфляції суд задовольняє у розмірі 1 223 798,64грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 2 629,72грн - втрат від інфляції суд відмовляє.
Враховуючи, що розрахунок 15% річних за заявлений період здійснено позивачем вірно, з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у повному обсязі - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 410 973,04грн - 15% річних.
При цьому, заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру 15% річних до 3% - не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Так, формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на наведені вище мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому, визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені п.6 ч. ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Право суду зменшити заявлені до стягнення процентів річних пов'язано з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Частиною 1 ст.64 Закону України «Про ринок електричної енергії», положення якої кореспондуються з пп.3.4.2 п.3.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі - Правила), передбачено, що постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або припинення дії ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
Частинами 8-9 ст.64 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що: постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником; договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу; постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів, крім випадків, визначених цим Законом; після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживача. Окрім того, п.1 ч.12 цієї статі визначено, що постачальник «останньої надії» зобов'язаний здійснювати постачання електричної енергії споживачам у випадках, визначених цією статтею, до обрання споживачами електропостачальника, але не більше 90 днів.
Договір постачання електричної енергії постачальником «останньої надій», відповідно до 3,2, 3.4 Правил, фактично є публічним договором приєднання, містить умови, які у межах певної комерційної пропозиції є однаковими для всіх споживачів, що обрали відповідну комерційну пропозицію.
Так, силу ч.1,2 ст.633 ЦК України: публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Так, в силу ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено. що постачання електричної енергії здійснювалось відповідачу на умовах пропозиції, що передбачала нарахування 15% річних за порушення строків оплати поставленої електричної енергії. Такий розмір визначений пропозицією позивача, умови якої мають бути однакові для споживачів і штучне зменшення такого розміру судом буде порушувати принцип однаковості пропозиції для всіх споживачів, на умовах якої споживачі приєднуються до публічного договору, щоб суперечило положенням я.2 ст.633 ЦК України. При цьому, суд враховує, що проценти у даному випадку нараховані позивачем на борг за електричну енергію, спожиту у вересні-жовтні 2023 року, оплата якої договором реструктуризації фактично відстрочена.
За таких обставин, підстав для зменшення розміру процентів, встановлених відповідно до публічної пропозиції позивача, до якої відповідач приєднався, не має.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 492351,59грн пені, яка нарахована з 31.03.2024 по 11.12.2024.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розмір пені, встановлений п.6.1 договору, не перевищує максимального розміру пені відповідно до вищевказаних положень законодавства.
Договір реструктуризації фактично не встановлює нових зобов'язань і не є самостійним договором, в силу якого у сторін виникають права та обов'язки, а лише визначає новий строк для виконання зобов'язання, яке виникло в силу договору постачання електричної енергії, та встановлює узгоджений сторонами розмір втрат від інфляції, процентів, зобов'язання з оплати яких виникло за договором постачання, та визначає узгоджений сторонами строк їх оплати.
На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався на підставі відповідних Указів.
НКРЕКП постановою від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (далі - постанова №332) надано настанови учасникам ринку електричної енергії, які є обов'язковими для застосування.
Відповідно до пп.14 п.1 постанови №332 визначено: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Відповідна постанова у вказаній частині не визнана недійсною в установленому порядку. При цьому, повноваження НКРЕКП визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон №1540-VIII), п.1 ч.2 ст.17 якого установлено, що регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання. Аналогічного змісту норма закріплена в Законі України «Про ринок електричної енергії», відповідно до п.4 ч.4 ст.6 якого, Регулятор має право приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку.
Як визначено п.1 ч.1 ст.2 Закону №1540-VIII, регулятор, яким є НКРЕКП, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, розподілу малими системами розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії, агрегації; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності тощо.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Пунктом 3 ч.4 ст.14 Закону №1540-VIII визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно ч.5 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.
Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, у т.ч. шляхом прийняття нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції та є обов'язковими до виконання.
Постановою №332 регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії. у т.ч. як при застосуванні до позивача штрафних санкцій оператором системи передачі, так і при застосуванні позивачем як постачальником «останньої надії» штрафних санкцій до споживача, який, в силу п.96 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії», також є учасником ринку електричної енергії.
Вищевказані висновки суду кореспондуються з висновками, викладеними в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
При цьому, у вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
Отже, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 492 351,59грн пені, нарахування якої здійснено у період воєнного стану, суд відмовляє, оскільки підстав для її нарахування у позивача не було.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 239 746,63грн /(13 348 336,75+1 223 798,64+1 410 973,04):100*1,5/.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Провадження у даній справі судом закрито в частині основного боргу у розмірі 100 000грн, однак, клопотання про повернення судового збору у розмірі 1 500грн (100 000/100*1,5) позивачем на момент прийняття рішення не подано, тому відповідне питання судом не розглядається.
З урахуванням заяви про зміну заяви про відстрочення виконання судового рішення, відповідач просив відстрочити виконання судового рішення у даній справі на один рік з дня ухвалення такого рішення.
При розгляді поданої заяви суд виходить з наступних обставин.
Відповідно до ст.1291 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом ст.18 ГПК України, яка кореспондується зі ст.326 ГПК України, унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як визначено п.2 ч.6 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст.239 ГПК України).
Отже. виходячи із положень наведених норм, питання про відстрочення виконання рішення суду може бути вирішено у відповідному рішенні.
Частиною 1 ст.331 ГПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Як визначено ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, як то визначено ч.4 цієї статті, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, питання про задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, необхідною умовою для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін у справі. Це означає, що суд повинен дослідити та оцінити як доводи, так і заперечення кожної сторони, зокрема, має бути врахований вплив рішення про відстрочення на права та інтереси позивача, його потенційні наслідки для виконання зобов'язання в повному обсязі та забезпечення належного рівня захисту прав сторін. Водночас суд повинен оцінити обставини, які обґрунтовують потребу відповідача у відстроченні, такі як фінансовий стан, характер зобов'язань та інші фактори, що можуть впливати на можливість своєчасного виконання рішення.
В обґрунтування підстав для відстрочення виконання рішення суду відповідач посилається на збройну агресію Російської Федерації, яка стала причиною до стрімкого зростання цін і тарифів, що спричинили збільшення витрат на надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, водночас встановлені тарифи на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення залишилися на рівні довоєнного стану та перестали відповідати економічно обґрунтованим, не покривають виробничих витрат. При цьому, як зазначає додатково відповідач, єдиним джерелом доходу є платежі споживачів за комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізоване водовідведення.
У даній справі судом встановлено наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду з огляду на наступні, встановлені обставини.
Так, як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є забір, очищення та постачання води (т.1 а.с.141-143).
ТОВ «Білоцерківвода» здійснює ліцензовану діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі постанови НКРЕКП від 15.02.2018 №177 (т.1 а.с.73) і є постачальником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Біла Церква.
Як визначено п.3 ч.4 ст.9 Закону України «Про критичну інфраструктуру», водопостачання та водовідведення відносяться до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України.
Підприємство для забезпечення потреб електроустановок, з метою провадження своєї господарської діяльності, використовує електричну енергію, яку закуповує у відповідних постачальників.
Судом встановлено, що відповідачу встановлені економічно необґрунтовані тарифи на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що підтверджується фактом узгодженням протягом 2021-2022 років обсягу заборгованості з різниці у тарифах. Судом також враховано, що питання компенсації заборгованості в різниці тарифах перебуває на постійному контролі у Мінінфраструктури, про що повідомлено в листі від 21.02.2024 вих.№3256/25/10-24 (т.1 а.с.89-90), однак прийняття рішення про виплату компенсації залежить від прийняття відповідних змін до Закону України «Про державний бюджет України».
Прострочення виконання зобов'язання у заявлений у даній справі період відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч., сторін у справі, а саме може спричиняти непередбачувані об'єктивні обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язання у строк.
Встановлення тарифів на воду здійснюється уповноваженим органом, однак, не зважаючи на неодноразове підвищення тарифу на постачання електричної енергії за період дії воєнного стану для промислових підприємств рішення про підвищення тарифів для населення щодо послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надає відповідач на території м. Біла Церква та м. Умані, не приймалося, що в свою чергу призводить до утворення заборгованості з різниці в тарифах, що спонукає суб'єкта підприємницької діяльності звертатися до уповноважених органів для отримання державної фінансової підтримки місцевим бюджетам, покриття різниці між встановленими тарифами на комунальні послуги та їх собівартістю.
Статус постачальника послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що є критично важливими, зобов'язує відповідача забезпечувати безперебійне підтримання в належному стані інфраструктури населеного пункту, надання послуг, що є критично важливим в умовах воєнного стану.
Водночас, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р (зі змінами) ДПЗД «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» на період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2025 року.
Енергозабезпечення, в силу п.2 ч.4 ст.9 Закону України «Про критичну інфраструктуру», також відноситься до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України.
Постачальник «останньої надії», яким є позивач, за настанням визначених законом випадків, фактично не має права відмовити в укладенні договору постачання електроенергії на певний період часу та виступає своєрідною гарантією безперебійного постачання енергії, коли споживач втрачає свого основного постачальника.
Згідно списків учасників ринку, що набули статусів «переддефолтний» та «дефолтний», що ведуться оператором системи передачі НЕК «Укренерго», ДПЗД «Укрінтеренерго» з 05.08.2019 перебуває у дефолтному статусі.
Отже, як стягнення одночасно всієї суми боргу з відповідача, так і зволікання з виконанням рішення у справ може мати негативні наслідки, і не лише для учасників справи, але й для третіх осіб - споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення та контрагентів позивача, перед якими він має зобов'язання, у т.ч. учасників ринку електричної енергії, тому суд не вбачає можливості відстрочити виконання рішення суду на максимально можливий строк. як просить відповідач, - один рік, оскільки це буде порушувати баланс інтересів сторін.
Так, ч.5 ст.331 ГПК України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Однак, суд вважає за необхідне відстрочити виконання рішення у даній справі до 29.08.2025, що є достатнім для розгляду Білоцерківською міською радою питання про виділення з загального фонду бюджету Білоцерківської територіальної громади фінансової підтримки для здійснення розрахунків за спожиту електричну енергію, що наразі розглядається, як свідчать докази, долучені у т.ч. до заяви про зупинення провадження.
Таким чином, враховуючи важливість безперебійного надання послуг з водопостачання та водовідведення, у т.ч. мешканцям відповідної територіальної громади, критичність таких послуг та тих, що надає відповідач, скрутний майновий стан обох сторін, наявність різниці у тарифах на послуги, які надає відповідач, протягом тривалого часу - з 2021 року, а також те, що здійснення дій з примусового виконання судового рішення може призвести до негативних наслідків не лише для учасників справи, приймаючи до уваги встановлені обставини виникнення боргу, перебування на розгляді звернень відповідача щодо надання фінансової підтримки, визнаючи винятковість обставин, суд задовольняє подану заяву частково.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 100 000грн основного боргу закрити.
2. Позов задовольнити частково.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (ідентифікаційний код 38010130; 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, буд. 14) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85) 13 348 336,75грн основного боргу, 1 223 798,64грн втрат від інфляції, 1 410 973,04грн - 15% річних, а також 239 746,63грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
4. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 2 629,72грн - втрат від інфляції, 2 492 351,59грн пені.
5. Відстрочити виконання рішення суду до 29 серпня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 30.06.2025.
Суддя А.Р. Ейвазова