ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.06.2025Справа № 910/3909/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Імені Олега Лєбєдєва"
просп. Лобановського Валерія, 4-В, м. Київ, 03037
до Закритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"
просп. Берестейський, 67, м. Київ, 03117
про визнання недійсним договору
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Імені Олега Лєбєдєва" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування № 15072021/1-1 від 15.07.2021.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/3909/25 від 02.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.04.2025 року.
13.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує на безпідставність позову, оскільки цей Договір був укладений на підставі законних повноважень сторін, став обов'язковим як для позивача, так і відповідача, в момент йог укладення не було порушено волевиявлення сторін і він був спрямований на реальні правові наслідки, що полягали у врегулюванні фактичних відносин щодо забезпечення електричною енергією (освітлення) місць загального користування (сходи, ліфтові вестибюлі, вхідні групи та ін.) житлового будинку в м. Києві за адресою проспект Валерій Лобановського 4-В.
21.05.2025 позивачем подано відповідь на відзив, суть якого зводиться до того, що спірний договір стосується зміни майнових прав співвласників, оскільки за даним договором у мешканців будинку виникають обов'язки зі сплати коштів за електроенергію місць загального користування, а також до незгоди із тарифами на відшкодування вартості електроенергії відповідно до умов спірного договору.
Протокольною ухвалою суду від 11.06.2025 суд закрив підготовче провадження та за погодженням із сторонами призначив справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.
У судове засідання, призначене на 25.06.2025, з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 25.06.2025 здійснювався розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 25.06.2025 судом заслухане вступне слово представників позивача та відповідача, здійснено з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом).
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 25.06.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
28 серпня 2024 року на підставі рішення загальних зборів ОСББ від 05.04.24, оформлених протоколом від 25.04.24 № 01-24, ОСББ було перейменовано на ОСББ «ІМЕНІ ОЛЕГА ЛЄБЄДЄВА», змінено членів Правління, та рішенням правління ОСББ, оформленого протоколом від 25 квітня 2024 року № 1 Головою ОСББ обрано Купчака В.С.
Позивач обґрунтовуючи позов вказує, що членам ОСББ 08 липня 2024 року стало відомо, що забудовник будинку - ЗАТ «Українська будівельна компанія» подало заяву до Господарського суду міста Києва про банкрутство ОСББ «Валерія Лобановського, 4-В» (колишня назва) у зв'язку із неспроможністю ОСББ виконати свої зобов'язання перед ЗАТ «УБК» в сумі 659 461, 77 грн. (справа № 910/5853/24)
Ознайомившись із заявою ЗАТ «УБК», було встановлено, що заборгованість ОСББ виникла на підставі Договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування № 15072021/1-1 від 15.07.2021, укладений між ЗАТ «УБК» та ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В».
Як вказує позивач, спірний правочин є підставою для визнання ОСББ банкрутом, а наслідок - повна втрата прав членів ОСББ, гарантованих Законом України «Про ОСББ», повна втрата контролю над будинком з боку мешканців.
Так, 15.07.2021 між Об'єднанням та ЗАТ «УБК» було укладено оскаржуваний Договір.
Згідно з п.1.1 Договору ним регулюються правовідносини сторін щодо відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування (МЗК) Об'єкту, тобто багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В.
Відповідно до п.1.2 Договору Виконавець власними та залученими силами забезпечує відповідні електроустановки в МЗК Об'єкту електроенергією на компенсаційній строковій основі.
На підставі п.1.3 Договору Будинок зобов'язується оплачувати (компенсувати) Виконавцю вартість всієї фактично спожитої у всіх місцях загального користування Об'єкту (крім місць загального користування нежитлових приміщень) електроенергії згідно з показаннями відповідних лічильників (з урахуванням вказаних в цьому Договорі особливостей).
Оплата (компенсація) здійснюється Будинком згідно з чинними на момент сплати тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку. Зміни затверджених тарифів не тягнуть за собою необхідності внесення змін у цей Договір, який продовжує діяти для Сторін з урахуванням змінених тарифів.
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що Виконавець щомісяця надає Будинку рахунки (розшифровки) кількості спожитої електроенергії, що є підставою для проведення розрахунків згідно з цим Договором.
Тобто цим Договором сторони передбачили, через ЗАТ «УБК» ОСББ буде отримувати електроенергію, та відповідно компенсувати вартість спожитої електроенергії в МЗК ЗАТ «УБК», а останнє уже буде розраховуватися за неї з постачальником електроенергії.
Обґрунтовуючи позов позивач заначив, що даний Договір має бути визнано судом недійсним згідно статті 227 Цивільного кодексу України, оскільки такий укладено без рішення загальних зборів ОСББ: загальні збори з цього питання не проводились та відповідні рішення не приймались, у голови Правління не було повноважень на укладення спірного Договору від імені ОСББ, загальні збори ОСББ не надавали нікому повноважень на підписання такого договору.
На переконання позивача, спірний Договір могло бути укладено виключно за наявності рішення загальних зборів ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В» (назва на момент укладення Договору).
Відповідно до вимог пункту 3.3 Статуту ОСББ (в редакції від 14.07.21) до виключної компетенції загальних зборів відноситься зокрема: - питання про використання спільного майна; - попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує 500 000, 00 грн., а також договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; - визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; питання про використання спільного майна; - попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує 500 000, 00 грн., а також договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; - визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
Позивач стверджує, що укладення даного Договору стосується майна мешканців будинку, а саме - оплати витрат місць загального користування, їх коштів/розміру, переліку платежів, а отже для укладення спірного Договору необхідним було рішення загальних зборів ОСББ на його укладення.
Крім того, на переконання позивача, у відповідності до положень пункту 3.3 Статуту, необхідним було попереднє погодження умов спірного Договору, оскільки його предметом є спільне майно співвласників. При цьому, загальні збори з цього питання не проводились та відповідні рішення не приймались, умови договору не погоджувались, а отже у голови Правління не було повноважень на укладення спірного Договору від імені ОСББ.
Пунктом 3.14 Статуту визначено, що до компетенції правління належить укладення Договорів про виконання робіт, надання послуг, та здійснення контролю за їх виконанням.
За твердженням позивача, протоколом № 14-07 від 14.07.21 загальних зборів ОСББ «Червонозоряний, 4-В» обрано склад Правління Об'єднання в кількості 5 осіб. Отже, спірний Договір могло бути укладено виключно Правлінням ОСББ за наявності згоди загальних зборів ОСББ, що також є підставою для визнання спірного Договору недійсним.
Разом з цим, позивач не надав суду доказів, що рішення загальних зборів ОСББ, затверджені протоколом № 14-07 від 14.07.21, на виконання яких Головою ОСББ укладено оспорюваний правичин, визнано недійсним.
Таким чином, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІМЕНІ ОЛЕГА ЛЄБЄДЄВА» (далі - ОСББ, Об'єднання) звернулось до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (далі - ЗАТ «УБК») про визнання недійсним Договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування № 15072021/1-1 від 15.07.2021, укладеного між ЗАТ «Українська будівельна компанія» та ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В» (далі - Договір).
Свою позицію позивач обґрунтовує посиланням на те, що даний Договір має бути визнано судом недійсним згідно статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки його укладено без рішення загальних зборів ОСББ: загальні збори з цього питання не проводились та відповідні рішення не приймались, у голови Правління не було повноважень на укладення спірного Договору від імені ОСББ, загальні збори ОСББ не надавали нікому повноважень на підписання такого договору.
У частині п.1 ст.15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання договору недійсним суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Частинами 1-3 ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон), зокрема, встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Приписами ст.10 Закону, зокрема, визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Статтею 12 Закону передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Згідно ст.13 Закону якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об'єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об'єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства. Спори щодо змісту конкретного договору вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку.
Як встановлено судом, спірний Договір про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування № 15072021/1-1 укладено 15.07.2021 між Закритим акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ" та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Імені Олега Лєбєдєва" в особі Голови Правління Трача Юрія Романовича, що діяв на підставі Протоколу Зборів Правління №14/07/21 від 14.07.2021.
Суд зауважує, що ні позивачем, ні відповідачем до матеріалів справи вказаного Протоколу не представлено. Окрім того, у позові позивач не вказує чи визнавався недійсними Протокол Зборів Правління №14/07/21 від 14.07.2021.
Позивач у позовній заяві, як підставу визнання Договору недійсним зазначає, що Договір укладено без рішення загальних зборів ОСББ, однак це твердження не відповідає ні Статуту Об'єднання, ні дійсним обставинам справи.
Відповідно до Статуту ОСББ (пункт 3.3), до виключної компетенції загальних зборів співвласників дійсно належать питання використання спільного майна та попереднє погодження умов договорів, які перевищують певну суму або стосуються майнових прав.
Суд зазначає, що Договір щодо відшкодування витрат з оплати електроенергії в межах нормальної діяльності ОСББ не підпадає під вимоги, які вимагають погодження з загальними зборами.
Таким чином, Правління ОСББ мало повноваження укладати цей Договір без участі загальних зборів.
Враховуючи те, що договір стосується поточних витрат на електроенергію для спільного майна, він не вимагає обов'язкового погодження на загальних зборах. Це питання віднесено до компетенції Правління ОСББ, яке має необхідні повноваження для укладення подібних договорів.
Відповідно до ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Однак укладення спірного Договору не перевищує встановлену в Статуті суму (500 000,00 грн), а також не зачіпає питання про цінні папери чи інші майнові права співвласників. Тому це питання не підпадає під вимогу попереднього погодження загальними зборами, а Правління ОСББ мало достатні повноваження для укладення такого договору. У позовній заяві зазначається, що загальні збори співвласників не проводились, і відповідні рішення про укладення цього Договору не приймались. Однак, це не є підставою для визнання Договору недійсним, оскільки такий договір не вимагає попереднього рішення загальних зборів за умов, що прописані у Статуті ОСББ, адже не стосується значних фінансових витрат чи передачі частки майна співвласників.
Пунктом 3.16 Статуту встановлено, що правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. До повноважень Голови правління серед іншого належить діяти без доручення від імені Об'єднання та укладати в межах своєї компетенції договори.
Суд погоджується із твердженнями відповідача, що Голова ОСББ, згідно з пунктом 3.16 Статуту, має повноваження укладати договори на виконання робіт і надання послуг, зокрема договори на енергетичне забезпечення будинку, що й було здійснено у даному випадку.
Також в якості наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним позивач посилається на ту обставину, що у голови правління ОСББ не було повноважень без рішення загальних зборів ОСББ на укладення спірного Договору, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 227 ЦК України.
За доводами позивача, оспорюваний договір по суті є договором на постачання електроенергії, тоді як позивач не мав права укладати відповідний договір, спростовуються матеріалами справи. Предметом договору є відшкодування витрат зі спожитої електроенергії, при цьому відносини з відшкодування спожитої електричної енергії відповідно до чинного законодавства не підлягають ліцензуванню.
Згідно зі статтями 215 та 227 Цивільного кодексу України, правочин може бути визнаний недійсним лише за умови, що він вчинений без відповідного дозволу чи ліцензії.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним. Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також у випадках, визначених Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» тощо. Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину.
Суд приходить до висновку, що у даному випадку оспорюваний договір укладений в межах повноважень Правління ОСББ, відповідає вимогам законодавства, а діяльність із відшкодування витрат на оплату електроенергії не потребує ліцензування, тому немає підстав для його визнання недійсним.
Як вже вказувалося судом, відповідно до ст.ст.16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Щодо застосування вказаних норм висловилась і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, де, зокрема відзначила, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суд звертає увагу, що, зокрема недійсність правочину, договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
В цьому контексті слід зауважити, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами правочину (таких вимог позивачем не заявлено), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
З огляду на викладене, спірний договір не порушує жодних норм законодавства, а також відповідає вимогам Статуту ОСББ. У зв'язку з цим, позовні вимоги про визнання Договору недійсним на підстві статей 215, 227 ЦК України є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки Договір укладено в межах повноважень Правління ОСББ, і він не потребує попереднього погодження на загальних зборах співвласників згідно з вимогами Статуту. Більше того стаття 227 ЦК України не застосовується до спірного Договору, а застосовується лише до договорів, на укладення яких необхідно мати ліцензію одній із сторін договору.
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, встановивши, що спірний правочин не суперечить положенням статтей 203, 215, 227 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, господарський суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування №15072021/1-1 від 15.07.2021.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Таку правову позицію висловив і Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в позові про визнання недійсним договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування №15072021/1-1 від 15.07.2021 слід відмовити.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Імені Олега Лєбєдєва".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2025
Суддя М.О. Лиськов