ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/4656/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕХ Україна» (02090, м. Київ, вул. Сосюри Володимира, буд. 6, офіс 106, ідентифікаційний код 39718442)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕРЕМ ХАБ» (02094, м. Київ, пр. Леоніда Каденюка, буд. 6, кв. 13, ідентифікаційний код 40814631)
про стягнення 176 352,00 грн
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕХ Україна» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕРЕМ ХАБ» про стягнення 176 352,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання послуги № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021 позивачем було сплачено на користь відповідача передоплату у розмір 176 352,00 грн, однак останній свої зобов'язання за договором в частині надання послуг не виконав, у зв'язку з чим і виникла вказана заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4656/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.04.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти вимог заперечував.
06.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив.
12.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
16.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" позивачем подано додаткові пояснення до позовної заяви.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
18.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕХ Україна» (надалі - замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕРЕМ ХАБ» (надалі - виконавець/відповідач) було укладено договір про надання послуг № PRO-18/05/2021 (надалі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) виконавець приймає на себе зобов'язання надати, а замовник прийняти та сплатити за послуги за номенклатурою, в кількості, за цінами та в строки згідно до умов договору та специфікацій до нього, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 1.2. договору кожна специфікація є окремою угодою, підписаною в рамках договору. Кожна наступна специфікація не відміняє та/або не призупиняє дію попередніх специфікацій, якщо в ній не вказано інше.
Загальна вартість послуг згідно з цим договором складається з сум, які зафіксовані у відповідних Специфікаціях (п. 2.1. договору).
У розділі 3 договору сторонами визначено порядок здачі та приймання послуг, зокрема: замовник зобов'язаний прийняти надані виконавцем послуги протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту надходження від виконавця Акту здачі-приймання наданих послуг ( п. 3.1.).
В іншому випадку, якщо по закінченню 5 (п'яти) днів замовник не підпише Акту здачі- приймання послуг та не надасть письмової мотивованої відмови від прийняття наданих послуг, то вважається, що послуги надані в повному обсязі, а виконавець підписує Акту здачі-приймання послуг в односторонньому порядку (п.3.2.).
При отриманні мотивованої відмови Сторонами складається акт з переліком необхідних доопрацювань із зазначенням термінів їх виконання виконавцем (п. 3.3.).
Це договір відповідно до п. 8.1. «Прикінцеві положення» набуває чинності з моменту підписання та скріплення його печатками сторін та діє до 18 травня 2022, у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, якщо інше не передбачено умовами цього договору.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони уклали Специфікацію № 1 від 18.05.2021 до договору про надання послуг № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021 (надалі - Специфікація №1), якою визначили, що виконавець приймає на себе зобов'язання надати, а замовник прийняти та сплатити за послуги за номенклатурою, в кількості та за цінами, які наведені у талиці: найменування послуги - Послуги з налаштування CRM-системи Creatio відповідно до Додатку № 1 Специфікації №1 до договору про надання послуг № № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021; Кількість послуг - 1; Ціна/сума без ПДВ - 293 993,75 грн ПДВ - 58 798,75 грн. Загалом з ПДВ - 352 704,00 грн.
Згідно з п. 2 Специфікації №1 загальна вартість послуг згідно з цією Специфікацією складає 352 704,00 грн, включаючи ПДВ 20% у розмірі 58 784,00 грн, що еквівалентно 12 800,00 дол. США, включаючи ПДВ 2 125,00 дол. США, відповідно до курсу НБУ української гривні до долара. Курс НБУ на день укладення Специфікації становить 27,555 (двадцять сім гривень п'ятсот п'ятдесят п'ять копійок) за 1 долар США.
У п. 3 Специфікації №1 сторонами узгоджено, що у випадку зміни офіційного курсу долара до української гривні, установленого НБУ на момент оплати платежів, зазначених в п. 4 Специфікації, розмір цього платежу пропорційно змінюється відповідно до зміни курсу долара. Таке коригування не вважається зміною умов Специфікації і не буде вимагати підписання додаткових угод.
За умовами п. 4 Специфікації №1 замовник зобов'язується сплатити вартість послуг, вказану в п.2. Специфікації, у наступному порядку:
Перший платіж у розмірі 176 352,00 грн протягом 7 (семи) робочих днів з моменту підписання даної Специфікації.
Другий платіж у розмірі 176 352,00 грн протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання акту здачі-приймання послуг, прописаних в пункті 1 Специфікації.
Від відповідно до п. 5. Специфікації №1 виконавець зобов'язується надати послуги згідно з цією Специфікацією у наступні строки: Послуги, відповідно до пункту 1 Специфікації, виконавець зобов'язується надати протягом 105 (сто п'яти) робочих днів з дати отримання першого платежу по даній Специфікації.
Матеріалами справи підтверджено, що сторонами також підписано Додаток № 1 до Специфікації № 1 від 18.05.2021 до Договору про надання послуг № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021, яким визначено перелік робіт та їх вартість.
За доводами позивача, ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» сумлінно виконало свої зобов'язання щодо сплати суми передплати у розмірі 176 352,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 673 від 21.05.2021.
Однак, як вказує позивач, станом на момент пред'явлення позову до суду, ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» так і не надало передбачені договором та Специфікацією №1 послуги.
Оскільки строк надання послуги за Специфікацію №1 вже сплив, позивач звернувся до відповідача з претензією щодо повернення суми здійсненої передоплати. Вказана претензія не була задоволена, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти вимог заперечував, зазначивши при цьому, що ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» добросовісно приступило до виконання та надавало послуги за договором.
Так, за твердженнями відповідача, безпосередньо після надходження авансу, виконавець приступив до виконання договору. Розпочалась активна фаза: було створено ізольовану робочу інфраструктуру, виконано копіювання CRM, проведено роботу з підключення до 1С, налагодження інтерфейсів, підготовлено документацію.
Підтвердженням чого, за доводами відповідача, є робоче листування (24.05.2021, 27.05.2021, 28.05.2021), скріншоти, протоколи зустрічей, записи відеозв'язку.
Як вказує відповідач, ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» до моменту зупинки проекту надало такі послуги:
CRM-середовище: розгорнуто копію бази замовника на сервері виконавця; налаштовано базові об'єкти, користувацькі ролі, права доступу.
Інтеграція 1С: отримано та налаштовано копію BAS (RDP + VPN-тунель), підготовлено довідники й обмін із базою замовника.
B2B-портал: створені розділи «Плани», «Заявки», «Рахунки»; реалізовано первинну логіку розрахунку доступного товару.
Підтримка Creatio: від 18.06.2021 зареєстровано технічний кейс щодо бізнес-процесу «Розрахунок суми» - свідчення активної конфігурації системи.
Документація: створені чернетки статуту проєкту, концепції та кілька версій календарного плану; усі надсилались Замовнику для погодження.
Як вказує відповідач, між представниками сторін проводилися робочі зустрічі для прийняття рішень щодо подальшого налаштування системи та вирішувалися інші робочі питання.
ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» виконувало налаштування програмного забезпечення. Усі здійсненні налаштування для ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» були збережені у вигляді архіву, який може бути встановлений у системне середовище, аналогічне середовищу позивача. В архіві зберігається фактична конфігурація CRM-системи, яка може бути встановлена на сервер.
Проте, як зазначає відповідач, з липня 2021 позивач фактично припинив надавати відповіді, необхідні для виконання договірних зобов'язань відповідача, не надав фінального технічного завдання, без якого продовження проєкту стало об'єктивно неможливим.
За твердженнями відповідача, позивач офіційно листами визнав відсутність технічного завдання та переніс строки реалізації проєкту із налаштування системи на невизначений термін, не висловлюючи жодних претензій до відповідача, про що надано електронне листування.
В ході перемовин, як зазначає відповідач, було зафіксовано намір укласти додаткову угоду щодо нових строків та бюджету, що свідчить про визнання дій відповідача належними та професійними.
В подальшому з'ясувалося, що після закінчення строку дії ліцензій Creatio (які ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» замовляло окремо) замовник не поновив їх, що в свою чергу об'єктивно, унеможливлює подальшу конфігурацію та тестування системи.
А відтак, відповідач не може відповідати за зупинку робіт, спричинену бізнес-ризиками замовника та його бездіяльність, а тому зупинення проекту відбулося з ініціативи позивача, а не відповідача.
Також відповідач зазначив, що 18.05.2023 ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» надіслало ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» відповідь на претензію від 16.05.2023 в якій відмовило в задоволені претензії у зв'язку із її безпідставністю.
Оскільки, як вказує відповідач, договір про надання послуг № PRO 18/05/2021 від 18.05.2021 залишається чинним, що також визнається позивачем у позові, то відповідно ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» просило ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» повідомити у випадку готовності відновити проект та надати необхідну інформацію виконавцю для завершення надання послуг.
З огляду на зазначене, відповідач вважає вимоги ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» про стягнення 176 352,00 грн необґрунтованими та безпідставними.
У відповіді на відзив, позивач на спростування доводів відповідача щодо виконання послуг, що наведені у відзиві, зазначив, що в всупереч умовам договору замовник не отримував, ані поштовим відправленням, ані електронною поштою (яка вказана в договорі), жодних актів здачі-приймання наданих послуг, в яких повинен бути вказаних чітких перелік наданих послуг та їх вартість.
Також позивач зазначає, що в додатку «Хронологія листування та іншої комунікації ТОВ «АГРІТЕХ УКРАЇНА» та ТОВ «СІЕРЕМ ХАБ» за договором про надання послуг № PRO-18/05/2021 з початку проекту до отримання претензії» та відзиву на позовну заяву фігурує лише один єдиний лист від позивача (з офіційної електронної пошти zvittrading@gmail.com.ua) в якому йдеться мова про те, що позивач не може надати Технічне завдання і про перенесення строків початку надання послуг. Все інше листування, яке вказане в додатку «Хронологія листування та іншої комунікації…» здійснюється відповідачем з невідомою особою з різних електронних скриньок, які не мають відношення до виконання умов договору.
А тому на думку позивач, всі доводи та висновки відповідача, є безпідставними та не мають ніякого доказового підтвердження, так як відповідачем не було оформлено та надано жодного акту здачі-приймання наданих послуг.
У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач зазначив, що позивач подав суду відповідь на відзив із порушенням встановленого судом 5-ти денного строку з дня отримання відзиву на позов для надання відповіді на відзив, не містить клопотання про поновлення пропущеного строку, а тому має судом не прийматися.
При цьому, відповідачем наведено також заперечення проти викладених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів.
За твердженням відповідача, враховуючи умови пунктів 4.1.5, п. 8.7. розділу «Прикінцеві положення» договору, юридичної сили за договором має будь-яке листування, відправлене між скринькою замовника zvittrading@gmail.com.ua та скриньками виконавця office@crmhub.com.ua і kalushka.d@crmhub.com.ua, а також отримані (передані) через альтернативні робочі e-mail замовника, якщо їх копія надходить на zvittrading@gmail.com.ua. Договором визначено право сторін використовувати різні засоби електронного зв'язку.
Оскільки, як стверджує відповідач, долучені до відзиву хронологія листування та інша комунікація між сторонами за договором, свідчить що усі листи містять у полі «Копія» або «до» адресу zvittrading@gmail.com.ua направлялися замовнику на адреси згідно умов договору, та виходячи зі змісту листування, саме замовник порушив п. 4.1.5 договору, що згідно з п. 4.1.4 та 5.4 покладає на нього ризик дотримання календарного план у та звільняє виконавця від відповідальності за прострочення.
Щодо відсутності оформлених актів здачі-приймання наданих послуг та надання їх позивачу, відповідач зазначив, що договором визначено двоетапний порядок оплати (п. 4 Специфікації №1). Акт здачі-приймання послуг підписується Сторонами після повного надання послуг згідно із Специфікації (п. 4.2. Специфікації).
Однак, через відсутність повного технічного завдання із сторони позивача виконання договору було призупинено, що підтверджується листом від 07.09.2021.
У додаткових пояснення до позовної заяви позивачем зазначено, що у зв'язку з відсутністю оформлених відповідачем актів здачі-приймання наданих послуг до договору у відповідача не виникло жодних витрат, які позивач зобов'язаний компенсувати, а тому в силу приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. А тому просить суд задовольнити вимоги у повному обсязі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 5. Специфікації №1 сторонами визначено, виконавець зобов'язується надати послуги згідно з цією Специфікацією у наступні строки: Послуги, відповідно до пункту 1 Специфікації, виконавець зобов'язується надати протягом 105 (сто п'яти) робочих днів з дати отримання першого платежу по даній Специфікації.
У п. 8.1. «Прикінцеві положення» договору сторонами узгоджено що даний набуває чинності з моменту підписання та скріплення його печатками сторін та діє до 18 травня 2022, у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, якщо інше не передбачено умовами цього договору.
Приймаючи до уваги те, що докази виконання робіт та підписання актів приймання-передачі наданих послуг за договором у матеріалах справи відсутні, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір на даний час є діючим, що також не заперечується сторонами.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача суму передплати у розмірі 176 352,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 673 від 21.05.2021.
Докази виконання робіт/надання послуг за договором з боку відповідача, у спосіб визначений розділом 3 договору, в тому числі на суму 176 352,00 грн, на момент вирішення спору по суті, суду не надано.
Судом встановлено, що умовами договору п. 4.1.3 сторонами обумовлено, що виконавець зобов'язаний на вимогу виконавця усувати обставини, які загрожують якості та своєчасності надання послуг:
несвоєчасне надання виконавцю необхідних документів та іншої інформації необхідної для надання послуг;
несвоєчасне узгодження проміжних та остаточних результатів по договору;
неможливість участі в запланованих роботах за проектом необхідних співробітників з боку замовника у зв'язку з відпусткою, відрядженням;
поява незапланованих робіт за договором, обов'язкових до завершення; недотримання замовником календарного графіка зустрічей, якщо графік буде погоджено Сторонами;
зміна цілей (результатів) договору під час його виконання.
Разом з тим, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд погоджується з доводами відповідача, що зупинення виконання послуг за договором відбулося з ініціативи позивача.
Зокрема, як вбачається із хронології комунікації між сторонами за договором (листи, які направлялися на електронні адреси сторін): протягом травня - вересня 2021 року сторонами велися перемовини щодо етапів робіт, погодження контактних осіб, щодо цілісного технічного завдання, визнання замовником затримки фінального технічного завдання, про перенесення графіків здачі «на невизначений строк» з боку замовника, тощо.
При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт неможливості виконання умов договору виконавцем через поведінку замовника, зокрема щодо не надання фінального технічного завдання та переносу строків реалізації проєкту на невизначений термін, що зокрема підтверджується листом позивача від 07.09.2021.
При цьому, частиною 2 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 5.4. договору сторонами визначено, що виконавець не несе відповідальність за невиконання та/ або несвоєчасне виконання зобов'язань по цьому договору, якщо це обумовлено діями або бездіяльністю замовника, зазначеними в підпунктах 4.1.3. - 4.1.5. пункту 4.1. цього договору, що призвело до невиконання виконавцем власних зобов'язань перед замовником по цьому договору.
З огляду на наведене вище, та враховуючи чинність договору про надання послуг № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021 станом на момент вирішення спору по суті, що не заперечується ані позивачем ані відповідачем, суд відзначає, що позивач не довів суду обґрунтованість позовних вимог щодо наявності підстав для повернення авансового платежу за вказаним договором.
Щодо доводів позивача про стягнення грошових коштів з відповідача у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд відзначає про таке.
Згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17.
Як встановлено вище судом, договір про надання послуг № PRO-18/05/2021 від 18.05.2021 є чинним, що також підтверджується сторонами у своїх поясненнях.
Статтею 907 Цивільного кодексу України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Як вбачається із умов договору у п. 8.2 «Прикінцеві положення» сторонами узгоджено, що даний договір може бути змінено або розірвано за взаємною згодою Сторін. Всі зміни (додаткові угоди, специфікації, додатки), складені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені їх печатками, складають невід'ємну частину цього Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Водночас, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору, чинність даного договору, станом на момент вирішення спору по суті, не заперечується сторонами, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених за цим договором коштів у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені фактичні обстави по справі, оцінивши і співставивши надані докази в їх сукупності, та враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав з боку відповідача, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 30.06.2025
Суддя Пукшин Л.Г.