ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/5695/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
до відповідача: Державного агентства резерву України, м. Київ
про стягнення 827 403,22 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва за позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості в сумі 827 403,22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в частині відшкодування витрат на зберігання цінностей за 2024 рік.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Як встановлено судом станом відповідачем здійснено реєстрацію електронного кабінету в підсистемі електронний суд.
Ухвала про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету відповідача 13.05.2025.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
29.04.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву а Одеською залізницею (зберігач) було укладено договір №ОД/НР-03-670ню про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.
Відповідно до п. 1.1 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.
Пунктом 3.1 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 передбачено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.
В пункті 3.2 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 передбачено, що комітет зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Відповідно до пункту 2.8 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно "Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву", який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003, а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.
За умовами п. 4.1 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 4.3 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
У пункті 4.4 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 вказано, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними, актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.
Згідно з пунктом 7.3 договору №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003 він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву.
07.10.2011 до Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670/НЮ від 29.04.2003 сторонами було підписано додаткову угоду № 1, згідно з якою визначено, що стороною за договором є Державне агентство резерву України, яке відповідно до п. 5 Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Вказаною додатковою угодою № 1 від 07.10.2011 сторони погодили річний кошторис на відшкодування витрат зберігача в межах кошторису на 2011 рік в сумі 627 568,00 грн, в т.ч. ПДВ, а також погодили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли до моменту її підписання і діють з 01.01.2011 до 31.12.2011.
27.11.2018 проведено державну реєстрацію "Статуту акціонерного товариства "Українська залізниця" у новій редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" від 30.10.2018 № 938, у наслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
З урахуванням зазначеного, позовна заява подається від імені Акціонерного товариства "Українська залізниця", як правонаступника ДП "Одеська залізниця" згідно з укладеним між учасниками справи договором № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003.
На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" проведено реорганізацію Державного комітету України з державного мобілізаційного резерву шляхом перетворення у Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Отже, позивач є правонаступником зберігача, а відповідач - правонаступником комітету за укладеним договором №ОД/НР-03-670ню від 29.04.2003.
Як вказано в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, листом № НР-004/19 від 12.01.2024 позивач направив відповідачу кошторис витрат на 2024 рік.
Листом №ВИХ№707/0/4-24 від 12.03.2024 відповідач повідомив позивача про відмову в узгодженні кошторису витрат на 2024 рік з причин здійснення позивачем відповідних розрахунків із включенням витрат, які на думку Державного агентства резерву України, останнім не відшкодовуються.
Листом від 30.05.2024 №Н/НЗЕ-004/696 позивач повторно направив Державному агентству резерву України кошторис витрат на 2024 рік з наданням обґрунтованих пояснень щодо висновків та вимог відповідача.
Листом від 12.08.2024 №ВИХ№2113/0/4-24 відповідач повідомив Акціонерне товариство «Українська залізниця» про відмову в узгодженні кошторису витрат на 2024 рік з причин, зазначених у листі.
Листом від 16.10.2024 №Н/НЗЕ-004/133 позивач втретє направив відповідачу кошторис витрат на 2024 рік з наданням обґрунтованих пояснень щодо висновків та вимог відповідача.
Проте, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом відповідач не погодив (повністю або частково) кошторис витрат на зберігання цінностей на 2024 рік.
Відповідно до звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товарисва «Укрзалізниця»:
- у І кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 242 562,89 грн. Звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за І квартал 2024, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат позивачем було направлено відповідачу листом №Н/НЗЕ-004/695 від 30.05.2024. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень);
- у ІІ кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 235 555,58 грн. Зберігачем листом від 05.08.2024 № Н/НЗЕ-004/1015 було направлено відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товарства «Укрзалізниця» за ІІ квартал 2024 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень);
- у IV кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 163621,48 грн. Заявою про вимоги кредитора від 23.10.2024 № Н/НЗЕ-004/1354 позивач заявив відповідачу про вимоги станом на 15.10.2024 у розмірі 1 851 467,58 грн, тобто у розмірі витрат понесених позивачем в період ІІІ квартал 2022 року - IІІ квартал 2024 року. З огляду на прийняте рішення про ліквідацію відповідача починаючи з IV кварталу 2024 року позивач направив відповідачу щомісячні звіти: звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за жовтень 2024 року на суму 53 924,85 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом № Н/НЗЕ-004/1495 від 27.11.2024; звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за листопад 2024 року на суму 52 987,26 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 25.12.2024 № Н/НЗЕ-004/1589 (копія листа з описом та доданих документів додаються); звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за грудень 2024 року на суму 56 709,37 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 23.01.2025 № Н/НЗЕ-004/63. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень).
Проте, як вказано позивачем, відповідачем так і не було належним чином виконано свої обов'язки за договором №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в частині відшкодування витрат на зберігання цінностей за 2024 рік на суму 827 403,22 грн. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Судом було встановлено, що листом № НР-004/19 від 12.01.2024 позивач направив відповідачу кошторис витрат на 2024 рік.
Листом №ВИХ№707/0/4-24 від 12.03.2024 відповідач повідомив позивача про відмову в узгодженні кошторису витрат на 2024 рік з причин здійснення позивачем відповідних розрахунків із включенням витрат, які на думку Державного агентства резерву України, останнім не відшкодовуються.
Листом від 30.05.2024 №Н/НЗЕ-004/696 позивач повторно направив Державному агентству резерву України кошторис витрат на 2024 рік з наданням обґрунтованих пояснень щодо висновків та вимог відповідача.
Листом від 12.08.2024 №ВИХ№2113/0/4-24 відповідач повідомив Акціонерне товариство «Українська залізниця» про відмову в узгодженні кошторису витрат на 2024 рік з причин, зазначених у листі.
Листом від 16.10.2024 №Н/НЗЕ-004/133 позивач втретє направив відповідачу кошторис витрат на 2024 рік з наданням обґрунтованих пояснень щодо висновків та вимог відповідача.
Проте, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом відповідач не погодив (повністю або частково) кошторис витрат на зберігання цінностей на 2024 рік.
Відповідно до звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товарисва «Укрзалізниця»:
- у І кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 242 562,89 грн. Звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за І квартал 2024, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат позивачем було направлено відповідачу листом №Н/НЗЕ-004/695 від 30.05.2024. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень);
- у ІІ кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 235 555,58 грн. Зберігачем листом від 05.08.2024 № Н/НЗЕ-004/1015 було направлено відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товарства «Укрзалізниця» за ІІ квартал 2024 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень);
- у IV кварталі 2024 року позивач фактично витратив на зберігання 163621,48 грн. Заявою про вимоги кредитора від 23.10.2024 № Н/НЗЕ-004/1354 позивач заявив відповідачу про вимоги станом на 15.10.2024 у розмірі 1 851 467,58 грн, тобто у розмірі витрат понесених позивачем в період ІІІ квартал 2022 року - IІІ квартал 2024 року. З огляду на прийняте рішення про ліквідацію відповідача починаючи з IV кварталу 2024 року позивач направив відповідачу щомісячні звіти: звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за жовтень 2024 року на суму 53 924,85 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом № Н/НЗЕ-004/1495 від 27.11.2024; звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за листопад 2024 року на суму 52 987,26 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 25.12.2024 № Н/НЗЕ-004/1589 (копія листа з описом та доданих документів додаються); звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за грудень 2024 року на суму 56 709,37 грн, проєкт акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 23.01.2025 № Н/НЗЕ-004/63. На підтвердження направлення до матеріалів справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень).
Позивачем на підтвердження суми витрат на зберігання за 2024 в розмірі 827 403,22 грн. до позовної заяви надано копії податкових декларацій по оплаті за землю,розрахунки заробітної плати за звітний період, табель обліку використання робочого часу працівників позивача, виписка по заробітній платі, розрахунки витрат на електроенергію, акти приймання-передачі наданих послуг з електропостачання за спірний період.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" частина запасів матеріальних цінностей державною резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державною резерву для позивача є обов'язковим в силу вимог закону.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем не спростовано невідповідність визначеної позивачем у актах та звітах за 2024 суми витрат на зберігання долученим доказам суми грошових коштів.
В контексті означеного суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеного, відповідачем правової позиції по суті справи висловлено не було, доказово не спростовано невідповідність визначеної позивачем у актах та звітах за 2024 суми витрат на зберігання долученим доказам суми грошових коштів.
За таких обставин, оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості в сумі 827 403,22 грн.
Згідгно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості в сумі 827 403,22 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, м.Київ, вул.Чикаленка Євгена, буд.28/9, ЄДРПОУ 37472392) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) заборгованість в сумі 827 403,22 грн та судовий збір в розмірі 9928,84 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 30.06.2025.
Суддя В.В. Князьков