ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/4260/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит», м.Київ
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця, м.Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про стягнення 487 907,61 грн, -
Без виклику учасників судового процесу
Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця про стягнення 487 907,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що враховуючи виконання позивачем в повному обсязі своїх зобов'язань перед відповідачем за договором поставки №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024р., а порушення строків поставки товару відбулося не з вини позивача, а в зв'язку наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), про що свідчить сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024, відповідач не мав правових підстав для надіслання Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк», як гаранту за гарантією виконання №G0324/4265 від 08.03.2024, вимоги про сплату коштів за гарантією та, відповідно, не мало підстав для отримання таких коштів.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем було повідомлено про настання обставин форс мажору із порушенням строків, що визначені умовами договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024. До того ж, відповідачем наголошено, що договір був укладений сторонами в період дії воєнного стану в Україні, а отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» на момент укладання договору розуміло ризик настання несприятливих обставин, що можуть зашкодити виконанню договору. Також відповідачем наголошено, що згідно п. 1.5. договору постачальник гарантував, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. При цьому, Постачальник гарантував, що Товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) Товару не раніше 01.02.2024 (п. 1.6. договору). Означене на думку відповідача вказує на те, що станом на дату підписання договору позивачем повинен був сформований запас виготовленого товару в обсязі, обумовленому специфікацією № 1 до договору.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено та вказано, перед тим, як надсилати відповідачу повідомлення про настання форс-мажорних обставин, позивач мав упевнитися в їх настанні. Тому, з метою отримання інформації щодо причини припинення поставки Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» електроенергії» належної якості, позивач надіслав два письмові запити до вказаного електропостачальника за №95 від 05.09.2024р. та №97 від 10.09.2024р. Листом від 12.09.2024 №55293/1001 Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомлено позивача про те, що електрозабезпечення будинку за адресою: вул. Електрометалургів, 300 м. Нікополь, здійснюється від Л-380. Також, за результатами огляду вказаної мережі працівниками ДТЕК було з'ясовано, що причиною недотримання параметрів якості на нашому об'єкті є невідповідний рівень напруги в високовольтних мережах об'єднаної енергетичної системи України ПС-СМ-*150кВ Л-380. Відповідно до листа ДТЕК, для приведення рівня напруги до вимог нормативних значень та дійсного і безперебійного розподілу електричної енергії до нашого об'єкту, компанією заплановано виконати ряд організаційно-технічних заходів, направлених на покращення якісних характеристик електроенергії. Однак, в умовах оголошеного воєнного стану надання деяких послуг та виконання деяких ремонтних робіт, з огляду на об'єктивні фактори, які склалися та перебувають поза волею та зоною впливу товариства, ускладнено. У зв'язку з наявною загрозою життю та здоров'ю працівників ОСР під час виконання службових обов'язків, Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» призупинені планові роботи по Нікопольському району, щоб не наражати на небезпеку працівників товариства. Таким чином, ДТЕК повідомив позивача про неможливість на даний час проведення позапланових робіт до припинення дії обставин непереборної сили. З вказаної відповіді ДТЕК стало очевидним, що потужність в електромережах в межах параметрів, які необхідні для продовження виробництва замовлення відповідача, не покращиться, і така ситуація може тривати невизначений час. Отже, на думку позивача, 5 денний строк повідомлення про настання обставин форс мажору почав свій перебіг після отримання листа від електропостачальника, тобто з 13.09.2024.
Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошено, що позивач визнає факт прострочення поставки частини партії товару, обумовленого рознарядкою відповідача від 22.08.2024 № ЦЗВ-20/3944, що є достатнім для стягнення суми гарантії. Сертифікатом ТТП засвідчено форс-мажорні обставини: агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, які спричинили відсутність електричної напруги через знаходження міста Нікополь на території активних бойових дій; період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит»: дата настання 02.09.2024; дата закінчення тривають на 20.09.2024. Отже, а думку відповідача, саме з вказаної сертифікаті дати настання (02.09.2024) і почав свій перебіг строк повідомлення про їз настання у розумінні п.10.5 договору.
Третьою особою було подано письмові пояснення по справі, в яких вказано про те, що банком виконано умови банківської гарантії, у відповідності до вимог чинного законодавства.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
15.03.2024 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «ЦЗВ» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Лит» (постачальник) за результатами процедури закупівлі (оголошення UA-2024-02-13-008413-a, Лот № 5) було укладено договір поставки за № ЦЗВ-01-00324-01, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, у відповідності до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
За умовами п.4.1 договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до…) пункт призначення - м. Покровськ, м. Дніпро, м. Харків, м. Київ, м. Одеса, м. Львів (або згідно рознарядки Покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020.
У п.4.2 договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 вказано, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.
Місце поставки товару - м. Покровськ, м. Дніпро, м. Харків, м. Київ, м. Одеса, м. Львів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Пунктом 4.6 договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийомупередачі товару та/або видаткової накладної.
На виконання вимог пункту 11.1 договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 з метою забезпечення зобов'язань за договором Товариством з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» було надано гарантію № G0324/4265 від 08.03.2024, видану Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", за умовами якої банк зобов'язався виплатити замовнику гарантовану суму у розмірі 487 907,61 грн у випадку невиконання та/або неналежного виконання Постачальником своїх зобов'язань за договором у термін, встановлений пунктом 4.2. Договору; Банк безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити замовнику повну суму, що не перевищує гарантовану суму, протягом 5 (п'яти) банківських днів після одержання замовником письмової вимоги, з посиланням на цю гарантію та на невиконання та/ або неналежного виконання виконавцем зобов'язань за договором, та підписами уповноважених осіб, при умові, що у вимозі буде вказано, що сума, яку замовник вимагає сплатити, повинна бути виплачена у зв'язку із настанням вищевказаних випадків; Такі письмові вимоги замовника повинні бути надані банку не пізніше 03.02.2025 року включно за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30, АТ КБ "ПриватБанк", Управління підтримки документарних та вексельних операцій; Ця гарантія набуває сили з моменту підписання її баком і діє до 03.02.2025 включно; всі вимоги за цією гарантією мають бути надані разом з із копією підписаного договору та отримані банком поштовим або кур'єрським зв'язком до або на дату закінчення терміну дії гарантії на поштову адресу офісу банку (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30) не пізніше 17:00 години за київським часом 03.02.2025 року включно.
На виконання умов договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 покупцем на адресу постачальника були направлені такі рознарядки:
- від 10.04.2024 № ЦЗВ-20/1710 на поставку товару в кількості 1 400 шт. на суму 1 066 800,00 грн (строк виконання - до 10.05.2024);
- від 10.04.2024 № ЦЗВ-20/1711 на поставку товару в кількості 5 300 шт. на суму 4 038 600,00 грн (строк виконання - до 10.05.2024);
- від 09.07.2024 № ЦЗВ-20/3206 на поставку товару в кількості 102 шт. на суму 77 724,00 грн (строк виконання - до 09.08.2024);
- від 15.07.2024 № ЦЗВ-20/3295 на поставку товару в кількості 2 098 шт. на суму 1 598 676,00 грн (строк виконання - до 15.08.2024);
- від 22.08.2024 № ЦЗВ-20/3944 на поставку товару в кількості 3 000 шт. на суму 2 286 000,00 грн (строк виконання - до 23.09.2024);
- від 03.12.2024 № ЦЗВ-20/6183 на поставку товару в кількості 797 шт. на суму 607 314,00 грн (строк виконання - до 02.01.2025).
Як вказують позивач у позові та відповідач у відзиві, на виконання умов договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 постачальником було поставлено покупцю товар в обумовленому обсязі та строки, визначені договором, за виключенням поставки товару за рознарядкою № ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024, строк поставки товару за якою, порушено.
Так в межах строку рознарядки № ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 постачальником 13.09.2024 частково поставлено товар на суму 542 544,00 грн, що підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі № 34 від 11.09.2024.
Листом від 17.09.2024 № 101/1 Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» проінформувало покупця про настання у останнього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
07.10.2024 покупцем отримано від постачальником лист від 23.09.2024 № 106, яким проінформовано про отримання сертифікату Дніпропетровської торгово-промислової палати № 1200-24-1748 (вих. від 20.09.2024 № 525/08-15) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), копію якого додано до зазначеного листа.
Решта Товару на суму 1 743 456,00 грн за зазначеною вище рознарядкою поставлена з простроченням строку, обумовленого договором, що підтверджується актами прийому-передачі від 27.11.2024 № 37, від 27.12.2024 № 39, від 30.12.2024 № 40.
29.01.2025 у зв'язку з невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань за договором, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" надіслав письмову вимогу від 29.01.2025 року ЦЗВ 20/610. Дана вимога була отримана банком 31.01.2025. В надісланій Вимозі зазначено порушення з боку Принципала, що полягає в порушенні строків поставки Товару.
Вказана у гарантії сума була сплачена банком на користь бенефіціара згідно платіжної інструкції №123325866 від 07.02.2025.
Наразі, за твердженнями позивача, враховуючи виконання позивачем в повному обсязі своїх зобов'язань перед відповідачем за договором поставки №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024р., а порушення строків поставки товару відбулося не з вини позивача, а в зв'язку наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), про що свідчить сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024, відповідач не мав правових підстав для надіслання Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк», як гаранту за гарантією виконання №G0324/4265 від 08.03.2024, вимоги про сплату коштів за гарантією та, відповідно, не мало підстав для отримання таких коштів.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем було повідомлено про настання обставин форс мажору із порушенням строків, що визначені умовами договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024. До того ж, відповідачем наголошено, що договір був укладений сторонами в період дії воєнного стану в Україні, а отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» на момент укладання договору розуміло ризик настання несприятливих обставин, що можуть зашкодити виконанню договору. Також відповідачем наголошено, що згідно п. 1.5. договору постачальник гарантував, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. При цьому, Постачальник гарантував, що Товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) Товару не раніше 01.02.2024 (п. 1.6. договору). Означене на думку відповідача вказує на те, що станом на дату підписання договору позивачем повинен був сформований запас виготовленого товару в обсязі, обумовленому специфікацією № 1 до договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
Враховуючи предмет та підстави позовних вимог суд звертається до правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 Цивільного кодексу України ; принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала.
Отже, позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).
Суд наголошує, що за відсутності основного зобов'язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.
Враховуючи предмет та підстави позову доведенню у справі, яка розглядається, підлягають факти: 1) сплати гарантом коштів на користь бенефіціара; 2) відсутності достатньої правової підстави для набуття бенефіціаром цих коштів.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 563 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як передбачено частиною другою статті 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частин першої, третьої статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання; якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 дійшла висновку, що наведені вище норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 Цивільного кодексу України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Нормами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статями 525 - 526 Цивільного кодексу України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України).
Наразі, виходячи з системного аналізу наведених вище присів чинного законодавства суд акцентує увагу на тому, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Тобто, гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, обставини непереборної сили (форс-мажор) не є обставиною, яка звільняє особу від обов'язків, які виникають із забезпечення виконання зобов'язання.
Більше того, у банківській гарантії № G0324/4265 від 08.03.2024, яка видана Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк», не передбачено звільнення гаранта від обов'язку сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії у випадку настання форс-мажору.
Таким чином, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови наявності самого факту порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги (разом із зазначеними в гарантії документами, якщо вони передбачені умовами гарантії).
Обставини відповідного порушення з боку постачальника було визнано обома сторонами у позовній заяві та відзиві.
За таких обставин, суд зазначає, що посилання позивача на те, що порушення строків поставки товару сталось внаслідок настання обставин непереборної сили, ніяким чином не впливає на права постачальника отримати суму гарантії.
Враховуючи означені висновки, суд не вбачає за доцільне в межах розглядуваного спору надавати оцінку доводам сторін в розрізі дотримання порядку повідомлення про настання форс мажору, що визначений умовами договору № ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024.
За таких обставин, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця про стягнення 487 907,61 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.
З огляду на висновки суду щодо відмову в задоволенні позову, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця про стягнення 487 907,61 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 30.06.2025.
Суддя В.В. Князьков