ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2025Справа № 910/1706/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання правочину недійсним у частині,
за участю представників:
позивача: Калачика В.В.;
відповідача: Ларькіна М.М.;
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство) про визнання недійсним пункту 6.2. укладеного між сторонами договору про надання послуг від 1 січня 2024 року № 4/КТМ-23-24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
18 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 лютого 2025 року відкрито провадження у справі № 910/1706/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
6 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 5 березня 2025 року, у якому останній проти задоволення позову заперечував та вказав, що спірний правочин було укладено між сторонами з дотриманням встановлених законодавством принципів свободи договору, розумності, добросовісності та справедливості, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання пункту 6.2. зазначеної угоди недійсною. При цьому, можливість встановлення розміру штрафної санкції у відсоткову відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання прямо передбачена частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України). На думку відповідача, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" взагалі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на те, що останні регулюють виключно порядок виконання грошових зобов'язань, тоді як спірний пункт договору встановлює відповідальність позивача за невиконання ним негрошового зобов'язання. Відповідач також завертав увагу на суперечливу поведінку позивача, який під час укладання спірного правочину не повідомляв Підприємство про свою незгоду щодо включення спірного пункту до умов договору. До свого відзиву Підприємство долучило документи тендерної пропозиції позивача, зокрема, згоду останнього із запропонованим відповідачем проектом договору. Товариство звернулося до суду з даним позовом виключно після пред'явлення відповідачем зустрічного позову про стягнення з Товариства 1 329 216,00 грн штрафних санкцій за спірним пунктом договору в межах справи № 910/146745/24. У зв'язку з цим, на думку Підприємства, позов Товариства є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.
11 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли: відповідь на відзив від 10 березня 2025 року, у якій останній навів свої аргументи на спростування доводів відповідача; заява від вказаної дати про зміну підстав позову, у якій позивач додав посилання на те, що спірний пункт укладеного між сторонами договору суперечить приписам статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 231 ГК України.
14 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від 13 березня 2025 року про його участь у засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 17 березня 2025 року задоволено.
У підготовчому засіданні 20 березня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 24 квітня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 травня 2025 року.
19 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від 16 травня 2025 року з додатковими аргументами проти позову Товариства. Зокрема, у цій заяві Підприємство навело правові висновки Верховного Суду в аналогічних, на думку відповідача, правовідносинах.
21 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли заперечення від цієї ж дати на вищевказану заяву відповідача.
У судовому засіданні 22 травня 2025 року судом оголошено перерву до 19 червня 2025 року.
У судовому засіданні 19 червня 2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
1 січня 2024 року за результатами проведення у порядку Закону України "Про публічні закупівлі" процедури публічної закупівлі № UА-2023-11-03-001858-а між Підприємством та Товариством було укладено договір про надання послуг № 4/КТМ-23-24, за умовами якого останнє зобов'язалося надавати відповідачу послуги згідно з ДК 021:2015: 45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь (Відновлення асфальтобетонних, ФЕМових покриттів місць розриттів після усунення пошкоджень на теплових мережах Підприємства), а замовник - прийняти й оплатити якісно надані послуги відповідно до умов цього правочину.
Дана угода підписана уповноваженим представниками її сторін та скріплена печатками наведених юридичних осіб.
Згідно з пунктом 1.2. договору кількісні характеристики послуг, що будуть надані за цим правочином, визначаються договірною ціною й кошторисною документацією до неї (додаток № 1 до договору) та відомістю обсягу послуг (додаток № 2 до договору). Кількість місць, на яких необхідно відновити асфальтобетонне чи ФЕМове покриття, наперед не може бути визначена (через неможливість наперед передбачити місце, час та обсяг робіт з усунення пошкоджень й обсяги послуг з відновлення асфальтобетонного, ФЕМового покриття, які необхідно надати для закриття кожної аварійної контрольної картки). Обсяги послуг по типу покриття можуть коригуватись в залежності від виробничої необхідності в межах ціни договору. Фактична товщина асфальтобетонного покриття у місці його відновлення буде визначатися у кожному випадку окремо, виходячи з вимог нормативно-технічної документації й існуючої конструкції дорожнього покриття.
Ціна договору відповідно до додатку № 1 становить 11 868 000,00 грн з ПДВ (пункт 3.1. вказаного правочину).
Відповідно до пункту 3.3. договору розрахунки за надані послуги проводяться шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок Товариства протягом 40 робочих днів від дати підписання обома сторонами акта КБ-2в та довідки № КБ-3.
У пункті 4.1. договору сторони погодили строк надання послуг, який становить 7 календарних днів з дати реєстрації та направлення Товариству сканованої копії оформленого листа щодо необхідності надання послуг з відновлення асфальтобетонних, ФЕМових покриттів місць розриттів після усунення пошкоджень на теплових мережах Підприємства. Замовник надсилає на електронну пошту Товариства, зазначену в пункті 12.1.2. договору, скановану копію оформленого листа щодо необхідності надання послуг з відновлення асфальтобетонних, ФЕМових покриттів місць розриттів після усунення пошкоджень на теплових мережах замовника відповідно до аварійної контрольної картки (пункт 4.2. договору).
Місце надання послуг: район теплових мереж "Дарниця". У разі виробничої необхідності замовника Товариство зобов'язане надавати послуги у будь-якому районі теплових мереж, на підставі відповідного письмового звернення замовника у межах ціни договору (пункт 4.6.вказаного правочину).
Згідно з пунктами 5.1., 5.2. та 5.5. договору Товариство зобов'язується у визначений строк, але не пізніше 20 числа звітного місяця передати замовнику належним чином оформлені: дефектні акти, акти КБ-2в та довідки КБ-3, що підтверджують надані послуги. Результатами послуг, наданих за договором, є відновлене асфальтобетонне, ФЕМове покриття місця розриття після усунення пошкоджень на теплових мережах Підприємства. Датою виконання зобов'язань Товариством за цим договором є дата підписання замовником акта КБ-2в і довідки КБ-3.
Відповідно до пункту 6.2. вказаного правочину за прострочення Товариством виконання будь-якого зобов'язання за цим договором замовник має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від загальної ціни договору за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,5% від загальної ціни договору. Підприємство має право утримати з несплаченої частини вартості послуг за договором суму штрафних санкцій, нарахованих за неналежне виконання Товариством своїх зобов'язань, інших збитків, завданих замовнику, про що письмово повідомляє виконавця.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (пункт 9.1. вказаного правочину).
Разом із цим позивач (з урахуванням пояснень представника позивача та змісту заяви останнього від 10 березня 2025 року) вважає, що пункт 6.2. вищевказаного правочину не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки встановлює порядок обчислення суми неустойки не від суми простроченого зобов'язання, а від загальної суми договору. Крім того, позивач зазначав, що спірним пунктом договору передбачена виключно відповідальність Товариства, як виконавця послуг, за порушення умов вказаного правочину, тоді як аналогічна відповідальність Підприємства за порушення ним своїх зобов'язань за договором взагалі відсутня. На думку позивача, існують підстави для визнання вказаного пункту договору недійсним.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статтей 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити: ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
За частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В обґрунтування наявності правових підстав для визнання пункту 6.2. договору недійсним вцілому Товариство посилалося на недобросовісність і несправедливість встановлення відповідальності виконавця у вигляді сплати штрафних санкцій за порушення договірних зобов'язань, які обраховуються від загальної вартості послуг за договором без урахування фактичного розміру невиконаного зобов'язання.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що договір від 1 січня 2024 року № 4/КТМ-23-24 був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками вказаних юридичних осіб на основі вільного волевиявлення Підприємства та Товариства, яке добровільно взяло участь у процедурі публічної закупівлі № UА-2023-11-03-001858-а шляхом надання відповідної тендерної документації, у тому числі згоди на представлений Підприємством проект договору, умови якого (у тому числі спірного пункту договору) є тотожніми до укладеного між сторонами правочину.
Докази того, що спірний договір був укладений зі сторони Товариства під впливом помилки, насильства, обману, тяжкої обставини, або за інших передбачених законом обставин, які дають підстави для визнання його недійсним, у матеріалах справи відсутні.
Слід зазначити, що під час розгляду справи судом не було встановлено фактів вчинення Підприємством недобросовісних дій по відношенню до Товариства. Зокрема, позивачем не було в установленому законом порядку доведено факту об'єктивної неможливості виконання обумовленого договором об'єму робіт (послуг) у визначений пунктом 4.1. договору строк.
Разом із цим, лише у разі порушення Товариством своїх зобов'язань за договором, останнє буде нести відповідальність за оспорюваним пунктом 6.2. вищевказаного правочину, що цілком відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, у частині дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності усіх учасників цивільних правовідносин.
Крім того, посилання Товариства на недійсність пункту 6.2. договору в зв'язку з встановленням цим пунктом обов'язку виконавця сплатити на користь замовника штрафні санкції, розраховані від загальної вартості послуг за договором без урахування фактичного розміру невиконаного зобов'язання, не беруться судом до уваги з огляду й на те, що частиною 4 статті 231 ГК України прямо передбачено можливість встановлення договором розміру санкцій у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.
При цьому, норми чинного законодавства не ставлять у залежність умови недійсності правочину від наявності/відсутності відповідного кореспондуючого обов'язку іншої сторони щодо сплати неустойки у формі пені в разі порушення нею договірного зобов'язання.
Крім того, судом враховано, що з моменту укладення спірного договору і до подання позовної заяви, позивач не заперечував дійсності його умов, а навпаки на виконання умов цього правочину виконував обумовлені роботи та отримував від відповідача встановлену оплату.
Слід також зазначити, що вимоги Товариства про визнання недійсними пункту 6.2. укладеного між сторонами договору були пред'явлені лише після звернення Підприємства до суду із зустрічним позовом в межах справи № 910/14675/24, який обґрунтований саме наведеним договірним положенням.
При цьому, позивачем заявлена вимога про визнання недійсним пункту 6.2. договору від 1 січня 2024 року № 4/КТМ-23-24 вцілому. Однак, жодних підстав недійсності положення абзаца 2 вказаного пункту правочину в позовній заяві не наведено, як і не обґрунтовано, яким положенням чинного законодавства суперечить умова договору, якою встановлено право замовника на утримання з несплаченої частини вартості послуг за договором сум штрафних санкцій, нарахованих за неналежне виконання виконавцем своїх зобов'язань.
Позивачем також не надано жодних належних і допустимих доказів того, що під час укладення спірного договору, у тому числі в частині його пункту 6.2., сторонами не було дотримано загальних вимог закону, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство не надало належних доказів та не обґрунтувало наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними спірних положень укладеного між сторонами договору.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко