номер провадження справи 5/75/25
30.06.2025 Справа № 908/1459/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О. розглянув матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (вул.Січових Стрільців, буд. 28, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48101; код ЄДРПОУ 38520991)
До відповідача: Акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926)
про стягнення 44 891,05 грн.,
Без виклику представників сторін
16.05.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про стягнення 44 891,05 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 справу №908/1459/25 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 21.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1459/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 17.06.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
30.06.2025 судом прийнято рішення.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
03.06.2025р. Відповідач надав до суду Заяву про зміну найменування Відповідача у справі № 908/1459/25 - з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго (код ЄДРПОУ 00130926) на Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926), розглянувши яке суд вважає за можливе його задовольнити.
Також, 13.06.2025р. Відповідач надав до суду Заяву про призначення справи до розгляду в загальному позовному провадженні з викликом сторін згідно вимог ст. 25 ГПК України, яку обґрунтував необхідністю всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, забезпечення сторонам можливості реалізувати свої права, як це зроблено судом у справах № 908/1456/25 та 908/1457/25.
Оцінюючи доводи Відповідача суд враховує, що ст. 250 ГПК України передбачає наступне:
1. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
2. У випадку, передбаченому ч. 2 статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
3. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
4. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
5. Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
6. Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.
7. Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, враховуючи, що предметом спору є стягнення 44 891,05 грн. та відповідно до вимог ч.ч. 1, 3, 4 ст. 247 ГПК України ця справа не відноситься до виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку, що ця справа є малозначною, вважає за можливе розгляд цієї справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З огляду на викладене суд ухвалою від 21.05.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 908/1459/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
Отже, з огляду на її малозначність справа № 908/1459/25 справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Крім цього суд зазначає, що перехід до загального позовного провадження на підставі клопотання Відповідача є не обов'язком, а правом суду з огляду на обґрунтованість заперечень відповідача проти розгляду справи у спрощеному провадженні.
Наведені в клопотанні відповідачем аргументи в його обґрунтування не заслуговують на увагу, оскільки судом у повному обсязі забезпечена сторонам можливість скористуватись своїми процесуальними правами, подати заяви по суті спору, а також наявні у них докази, чим вони і скористалися.
Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про перехід до загального позовного провадження у цій справі.
Як вбачається з позовної заяви заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про закупівлю робіт №Р1450717 від 31.07.2017 в сумі 24 897,54 грн. Також у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 3182,11 грн. та інфляційні втрати в сумі 16811,40 грн. Посилаючись на ст.ст. 509, 525, 526, 610-612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву ПАТ “Запоріжжяобленерго» вказує, що на підставі укладеного між АТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Електроресурс» Договору про закупівлю робіт № Р1450717 від 31.07.2017 року та додаткових угод до нього в липні 2020 року між Позивачем та Відповідачем підписано Акти приймання виконаних будівельних робіт форма № КБ-2в, а саме: акт № 1 на суму 2 520,18 грн., Акт № 2 на суму 72 489,26 грн. та Акт № 2-1 приймання-передачі змонтованого устаткування на суму 2 699,28 грн., що складає загалом 77 708,72 грн. Посилаючись на умови п. 4.3. Договору стверджує, що наданий Позивачем до матеріалів справи рахунок-фактура №ЕР-1330 від 22 липня 2020 року на суму 24 897,54 грн. Відповідач не отримував, доказів зворотного Позивачем не надано, як і доказів відправлення Позивачем даного рахунку на адресу Відповідача. Отже, дата формування рахунку Позивачем не може бути датою отримання вказаного рахунку Відповідачем. Позивачем до позовної заяви додано неповний текст Договору, без аркушів 3,4 Договору, що регламентують порядок та умови оплати за Договором, виконання Позивачем п.п. 4.2., 4.3. Договору, що є підставою для оплати. Також з тих же підстав заперечує проти Розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, який здійснено Позивачем з 09.02.2021 року, тобто відрахувавши 180 днів з дати реєстрації податкової накладної 12.08.2020 року на суму 24 897,54 грн. за Договором про закупівлю робіт № Р1450717 від 31.07.2017 року. Однак, Позивачем не враховано, що обов'язковою умовою оплати по Договору є рахунок на оплату за умови дотримання Позивачем одночасно трьох умов Договору. Умови п. 4.3. Договору Позивачем не дотримано, крім того Відповідач не отримував рахунку № ЕР-1330 від 22.07.2020 року на суму 24 897,54 грн., а доказів отримання рахунку Позивачем не надано. Вважає, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних виконано не вірно, виходячи з того не встановлено дату, з якої Відповідач прострочив виконання зобов'язань із оплати за виконані роботи за Договором. Також Позивачем до не надано Договору на надання правової допомоги, укладеного із адвокатом, та доказів оплати послуг з правової допомоги, а саме: рахунку на оплату, платіжного доручення про оплату, виписки з банку про зарахування коштів та ін. В матеріалах справи значиться документ під назвою «витрати на професійну правничу допомогу, яка включає в себе:» без підписів та печаток. Посилаючись на ст.ст. 175, 180 ГК України, ст.ст. 126, 161,165 ГПК просить у задоволенні позову відмовити, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 500,00 грн.
У відповіді на відзив Позивач вказав, що Договір укладений між сторонами слід вважати договором підряду, а тому з урахуванням до ст. 853 Цивільного кодексу України сторонами Договору підписані приймально-передавальні документи (акти, довідки). Жодних зауважень до них з боку Відповідача не надійшло. Таким чином, умови для здійснення оплати визначені ст. 853 Цивільного кодексу України, а також положеннями Договору настали. Інформація про ненадання у розпорядження Відповідача рахунку на оплату є способом введення суду в оману. Відповідач не звертався до Позивача за одержанням будь-яких документів, в тому числі рахунків. Відповідач також був достовірно обізнаний із банківськими реквізитами Позивача які наведені у Договорі (останній розділ із реквізитами сторін) та додаткових угодах. Також Відповідач одержував претензію із проханням погасити борг із реквізитами для його погашення. Посилаючись на постанову від 11.11.2021 у справі №922/449/21 вказує, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача за первісним позовом від обов'язку сплатити грошові кошти за Договором. Не надання рахунку не може перешкоджати проведенню розрахунків у разі підписання сторонами актів. Таким чином, доводи Відповідача щодо ненастання строку оплати є необґрунтованими, оскільки строк оплати в рамках Договору настав. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) та відповідно до статті 218 ГК України, зазначає, що ТОВ «Електроресурс», як стягувач, який має право на отримання коштів за рішенням суду у даній справі, не повинен нести відповідальність за неефективну діяльність боржника.
У своїх запереченнях на відповідь на відзив Відповідач вказує, що Позивач не заперечує факт того, що для здійснення розрахунку за Договором про закупівлю робіт № Р1450717 від 31.07.2017 року Підряднику необхідно виконати умови п. 4.3. Договору, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями зареєстрованих податкових накладних, актів приймання виконаних робіт, акту приймання-передачі змонтованого устаткування, в тому числі рахунку від 22.07.2020 року № ЕР-1330. Тобто, долучивши рахунок до матеріалів справи за 2020 рік Позивач запевняє цим, що рахунок на оплату був наданий Відповідачу у 2020 році, цим самим Позивач виконав всі умови Договору. Натомість Позивач вводить суд в оману, оскільки рахунок на оплату взагалі Позивачем не надавався, а був підготовлений та доданий до позовної заяви, виходячи з того, що у 2020 році юридичною адресою ТОВ «Електроресурс» була адреса: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 159А, прим. 2, в червні 2022 року ТОВ «Електроресурс» змінило свою юридичну адресу на м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, вул. Січових Стрільців, буд. 28. В рахунку № ЕР-1330 за 22.07.2020 рік значиться юридична адреса Позивача з червня 2022 року, а саме: м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, вул. Січових Стрільців, буд. 28. Також, Позивач не спростовує той факт, що відповідно до п. 4.1. Договору 10.10.2017 року ним було отримано попередню оплату в розмірі 52 811,18 грн., що складає 50% від ціни Договору, та визнає, що Позивачем не виконано п. 4.2. Договору. Посилання Позивача щодо обов'язку Відповідача здійснити оплату Підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи на підставі ст. 853 ЦК України є безпідставними та спростовуються Відповідачем, оскільки ст. 853 ЦК України не передбачає такої норми. На підставі ст. 610, ч. 1, 2 ст. 612, ст. 625 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України стверджує, що інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у відповідних постановах Верховного Суду). Розділом 9 Договору про закупівлю робіт № Р1450717 від 31.07.2017 року передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору. З початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України певні підрозділи АТ «Запоріжжяобленерго» перебувають у тимчасовій окупації рф. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, з 25.02.2022 та станом на даний момент 80% території Запорізької області є тимчасово окупованими рф. Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет та адресований "Всім кого це стосується", ТПП засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022. Просить у випадку задоволення позову - розстрочити виконання рішення суду на строк 3 (три) місяці, що обґрунтовує ч.ч. 1, 2, 3 ст. 331 ГПК України та вказує, що станом на 01.04.2025 року дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 114 613 тис. грн., кредиторська заборгованість Відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.04.2025 року складає 680 166 тис.грн. за договорами реструктуризації 2010 року та 2012 року, а також за рішеннями суду. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.04.2025 року складає 1 883 378 тис.грн. На діяльність товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року. Відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі № 908/1459/25, у зв'язку з відсутністю коштів на поточних рахунках та наявністю податкового боргу, який станом на 01.04.2025 року складає 884 тис.грн. Вказує, що АТ "Запоріжжяобленерго" є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Щодо можливості виконання рішення у строки надання розстрочки зазначає, що одним із найбільших боржників АТ «Запоріжжяобленерго» є ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», який 24.09.2024 року прийняв рішення про добровільне погашення заборгованості по штрафним санкціям та судовому збору за рішенням суду у справі 908/2384/18 на загальну суму 122 421 907,34 грн. з графіком сплати заборгованості до серпня 2025 року. У справі № 908/1463/18 (копія додається) було затверджено мирову угоду між АТ «Запорізький завод феросплавів» та АТ «Запоріжжяобленерго» щодо сплати заборгованості на користь останнього. Так, відповідно до вищевказаної мирової угоди, АТ «Запорізький завод феросплавів» сплачує заборгованість у розмірі 174 641 479,40 грн. за відповідним графіком. Також наголошує, що постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2208 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «Запоріжжяобленерго» із застосуванням стимулюючого регулювання» передбачений прибуток на регуляторну базу активів для АТ «Запоріжжяобленерго» в 2025 році в розмірі 124 562 тис.грн. (рядок 5 додатку до постанови), внаслідок чого у Товариства з'явились певні джерела для покриття витрат, в т.ч. розрахунків з кредиторами. Крім цього, ТОВ «Електроресурс» одночасно подано до господарського суду Запорізької області 5 (п'ять) позовних заяв по стягненню з АТ «Запоріжжяобленерго», що знаходяться наразі в провадженні суду, на загальну суму 342 865,00 грн., що значно ускладнює здійснити оплату одним платежем
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
30.06.2025р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд
31.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (Позивач або Підрядник) та Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (Відповідач або Замовник) було укладено договір про закупівлю робіт №Р1450717 (Договір), за умовами якого (п.1.1.) Підрядник зобов'язувався у 2017 році виконати роботи, зазначені в п. 1.2. Договору, відповідно до проектно-кошторисної документації, наданої Замовником, а Замовник - прийняти і оплатити роботи (закінчений будівництвом об'єкт) за цінами, в порядку і строки, визначені цим Договором.
Найменування робіт: «Реконструкція ПЛ 0,4 кВ від РП-0,4 кВ рб.2 ТП-325 для електропостачання житлового будинку гр. ОСОБА_1 по вул. Виноградна, 48-а м. Запоріжжя» (шифр 0.1610.3106.14.12.16.535.00) (згідно з договором на стандартне приєднання № 1610-3106 від 14.12.2016 року (СПП 1610-3106)) (п.1.2. Договору).
Згідно пункту 3.1 Договору, договірна ціна є динамічною та складає 105 622,37 грн. з урахуванням ПДВ. Виходячи із положень пунктів 1.7, 3.4 та 4.2 Договору, у ціну Договору закладається придбані Підрядником матеріали та устаткування, які в ході його виконання монтуються на об'єкті.
Пунктом 4.1 Договору визначена можливість здійснення Замовником попередньої оплати у розмірі до 50% від ціни Договору для виконання будівельно-монтажних робіт та придбання устаткування.
Відповідно до п. 4.2. Договору Підрядник звітує про використання передоплати: актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідкою вартості виконаних робіт та затрат (форма № КБ-3); актами приймання-передачі змонтованого устаткування. До актів додаються: підсумкова відомість ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат, витрат по відрядженнях (копії документів, що підтверджують вартість цих витрат відповідно до вимог Податкового кодексу України, а саме: копії документів Підрядника, що свідчать про направлення у відрядження працівників, документу Підрядника про встановлення розміру добових, розрахунку витрат Підрядника на добові поіменно, копії документів, що підтверджують витрати на найм житла (актів виконаних робіт, квитанцій, тощо), адміністративних витрат, прибутку і т.п., копії накладних на придбання матеріалів та устаткування.
Пунктом 4.3 Договору визначено, що розрахунки за виконані роботи проводяться Замовником протягом 180 календарних днів після підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за наявності таких умов:
- виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п.4.2 цього Договору;
- підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування;
- реєстрації Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору.
Строки виконання робіт: початок робіт - з дати підписання Договору, закінчення робіт - 31.10.2017 року (п. 5.1.1. Договору).
В подальшому між сторонами укладались Додаткові угоди до Договору, якими продовжувався строк закінчення робіт, зокрема Додатковою угодою № 8 від 21.11.2019 року встановлено, що строк закінчення робіт по вказаному об'єкту - 31.08.2020 року.
Судом встановлено, що на виконання умов договору Відповідачем 10.10.2017 року платіжним дорученням № 53416 здійснено попередню оплату на розрахунковий рахунок Позивача у розмірі 52 811,18 грн., що складає 50% від ціни Договору.
Підрядник (Відповідач) виконав роботи передбачені умовами Договору на загальну суму 77708,72 грн., із якої:
- 75009,44 грн. - вартість будівельно-монтажних робіт оформлена такими документами: Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020 на суму 2520,18 грн.; Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020 на суму 72489,26 грн.
- 2699,28 грн. вартість змонтованого на об'єкті устаткування прийнятого за актом приймання-передачі змонтованого устаткування №2-1 від 22.07.2020.
На усіх актах міститься штамп «Перевірено без зауважень» із прізвищами та підписами трьох осіб.
Жодних зауважень, або претензій до приймально-передавальних документів, виконаних робіт або переданого обладнання, Відповідач до Підрядника не висував. Доказів зворотного Відповідачем суду не надано, як і заперечень проти встановлених судом вказаних фактичних обставин та змісту Договору. .
Суд погоджується з тим, що Позивачем до позовної заяви додано неповний текст Договору, без аркушів 3,4 Договору, що регламентують порядок та умови оплати за Договором, виконання Позивачем п.п. 4.2., 4.3. Договору, які є підставою для оплати.
Разом з тим, надана Відповідачем до відзиву копія спірного Договору містить вказані сторінки і дозволяє суду у повному обсязі проаналізувати зміст Договору, обсяг та характер взаємних прав та обов'язків сторін, а також оцінити їх доводи.
Так, судом встановлено, що позивачем виконані передбачені Договором роботи на суму 77708,72 грн., що підтверджується підписаними сторонами Актами приймання-передачі виконаних робіт на суму не меншу на суму передоплати, а також зареєстровані у ЄРПН податкові накладні на виконані роботи і поставлене устаткування: - №17 від 10.10.2017 (зареєстрована 26.10.2017р. за № 9223446348 за фактом одержання передоплати на суму 52811,18 грн.); - №65 від 22.07.2020 (складена за фактом завершення виконання робіт і зареєстрована 12.08.2020 за № 9197711014 на суму 27897,54 грн.).
Також на підставі вказаних Актів Позивач виписав на оплату Замовником рахунок-фактуру №ЕР-1330 від 22.07.2020 на суму 24897,54 грн., доказів оплати якого Відповідач суду не представив.
Дійсно, у вказаному рахунку зазначена актуальна юридична адреса Позивача: вул. Січових Стрільців, буд. 28, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48101, яка була змінена 16 червня 2022 року, що підтверджується наданим Позивачем Витягом з ЄДРПОУ від 18.03.2024р. (стор. 8), реєстраційна дія № 1001031070018033790. До цієї дії остання реєстрація зміни місцезнаходження відбувалася 25.02.2015р. за № 11031050007033790.
Водночас, в Договорі міститься юридична адреса Позивача: 69035, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 159А, прим 2.
Вказане означає, що рахунок-фактура на оплату № ЕР-1330 від 22.07.2020 на суму 24897,54 грн., дійсно не міг бути виписаний раніше 16.06.2022р.
Також Позивачем до позову додано копію Претензії № 103 від 24.04.2025р. на адресу Відповідача, в якій він вимагав у десятиденний термін здійснити оплату заборгованості у сумі 24 897,54 грн., і яка дійсно не містить підпису Директора ТОВ «Електроресурс» Сарського А.О.
Також зі змісту претензії вбачається, що Позивач в ній не згадує ані про факт наявності у Відповідача рахунку-фактури на оплату № ЕР-1330 від 22.07.2020, ані про факт його відправки або вручення Відповідачу. Вимоги претензії про наявність заборгованості станом на 18.04.2025р. у сумі 24897,54 грн. ґрунтуються на вказаних вище Актах та сумі здійсненої Відповідачем попередньої оплати. Додатків претензія не містить.
Вказана Претензія отримана представником Відповідача Бурикіною 28.04.20245р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6903204736121 від 28.04.2025р., а також фіскальним чеком. Доказів надання відповіді на претензію Відповідач суду не надав.
Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Главою 61 ЦК України визначені правові норми, що регулюють правовідносини за договором підряду.
Стаття 837. Договір підряду
1. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
2. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
3. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
4. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Стаття 843. Ціна роботи
1. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
2. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
3. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Стаття 846. Строки виконання роботи
1. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
2. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Стаття 853. Обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником
1. Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
2. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Стаття 854. Порядок оплати роботи
1. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Судом встановлено, що Підрядник (Відповідач) виконав роботи передбачені умовами Договору на загальну суму 77708,72 грн., в т.ч.: - 75009,44 грн. - Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020 на суму 2520,18 грн.; Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020 на суму 72489,26 грн.; - 2699,28 грн. вартість змонтованого на об'єкті устаткування прийнятого за актом приймання-передачі змонтованого устаткування №2-1 від 22.07.2020.
За виконані роботи Замовник (Відповідач) розрахувався лише частково, здійснивши попередню оплату 10.10.2017р. платіжним дорученням № 53416 у розмірі 52 811,18 грн., що складає 50% від ціни Договору.
Таким чином розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за фактично виконані роботи складає 24 897,54 грн., а у позивача виникло до відповідача право вимоги щодо здійснення оплати за виконані ним роботи на вказану суму.
Доказів здійснення оплати вказаної суми протягом визначеного п. 4.3 Договору строку у 180 календарних днів після підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку Відповідач до матеріалів справи не надав, заперечуючи проти настання у нього обов'язку щодо оплати вказаної суми з посиланням на не надання Позивачем усіх необхідних для здійснення такої оплати документів (пункти 4.2 та 4.3 Договору), в тому числі рахунку.
Оцінюючи доводи сторін у цій частині суд зауважує, що після складання сторонами вказаних вище Актів від 22.07.202р. пройшло вже майже 5 (п'яти) років, протягом яких Відповідач користується результатом здійснених Позивачем робіт не розрахувавшись у визначений договором строк з Позивачем у повному обсязі.
Відповідач не надав суду доказів того, що він при прийнятті робіт негайно заявив підрядникові про недоліки, в тому числі щодо ненадання Позивачем (Підрядником) необхідних для прийняття робіт чи здійснення оплати документів.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що Відповідач як замовник втратив право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Хоча Позивач не надав суду доказів вручення або поштового направлення Відповідачу рахунку на оплату та інших, передбачених пунктами 4.2 та 4.3 Договору, документів, проте суд погоджується з доводами Позивача, що підписуючи Акти форми КБ-2 та КБ-3 Відповідач як Замовник робіт мав право та можливість і був зобов'язаний перевірити наявність усіх необхідних документів, передбачених п. 4.2 Договору, або зауважити в них про їх відсутність, відкласти прийняття робіт та вимагати їх надання, чи відмовитись від прийняття робіт. Однак, цього ним зроблено не було, а навпаки на Актах містяться як підписи з печатками сторін, так і штампи про прийняття робіт без жодних зауважень, в тому числі щодо комплектності документів.
Не надав Відповідач суду і доказів звернення протягом усього періоду часу з 22.07.2020р. до Позивача з вимогами про надання недостатніх, за його твердженням, для здійснення оплати документів.
З огляду на стандарт доказування «Вірогідність доказів», який закріплено у ст. 79 ГПК України: 1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, суд дійшов висновку, що подані Позивачем докази виконання ним робіт та їх прийняття Відповідачем без зауважень, а отже і наявності усіх необхідних для цього документів, у їх сукупності є більш вірогідними ніж доводи Відповідача, які не підтверджуються жодними доказами, щодо відсутності таких документів.
Відносно спірного рахунку-фактури № ЕР-1330 від 22.07.2020 суд виходить з того, що Відповідач при настанні строку платежу (через 180 днів після підписання актів) як сумлінний учасник господарських правовідносин мав сплатити суму заборгованості за банківськими реквізитами Позивача, вказаними у Договорі та Додаткових угодах до нього не чекаючи рахунку на оплату, навіть якщо він був відсутній.
У відповідності до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно статті 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором.
Про те, що наявність чи відсутність рахунку на оплату виконаних робіт, наданих послуг не є відкладальною умовою для здійснення оплати неодноразово висловлювався Верховний Суд.
Так, у постанові від 11.11.2021 у справі №922/449/21 Верховний Суд вказав: «Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача за первісним позовом від обов'язку сплатити грошові кошти за Договором (близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи №918/537/18, від 29.08.2019 зі справи №905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи №915/400/18, від 29.04.2020 зі справи №915/641/19).
Апеляційний господарський суд, з посилання на вищевказану практику Верховного Суду, надавав оцінку зазначеному аргументу скаржника та дійшов обґрунтованих висновків про його безпідставність, оскільки ненадання позивачем за первісним позовом рахунків для оплати не звільняє відповідача за первісним позовом від виконання свого зобов'язання за Договором щодо своєчасної оплати виконаних робіт».
У постанові від 18.02.2020 у справі №908/771/19, де відповідачем у справі виступало ПАТ «Запоріжжяобленерго», Верховний Суд надав оцінку подібним обставинам. Зокрема, спір у справі №908/771/19 виник через те, що відповідач вважав відсутнім у нього обов'язку зі сплати грошових коштів до отримання рахунку, а тому він не є боржником, що прострочив виконання зобов'язання. У відповідній постанові Верховний Суд окрім вже цитованих вище правових висновків вказав: не надання рахунку не може перешкоджати проведенню розрахунків у разі підписання сторонами актів.
З матеріалів справи № 908/1459/25 вбачається що Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти фактичного виконання робіт Позивачем та їх фактичного прийняття Відповідачем. Тобто факт надання послуг Відповідачем не заперечений та не спростований.
Отже, суд дійшов висновку про неправомірне зволікання Відповідачем із здійсненням оплати за спірним Договором та наявність ознак його недобросовісної поведінки, оскільки йому на дату виникнення обов'язку з оплати за спірним Договором достеменно було відомо про правові висновки Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №908/771/19 за його ж участі у подібних правовідносинах.
Таким чином, доводи Відповідача щодо ненастання строку оплати є необґрунтованими, оскільки строк оплати за Договором настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в сумі 24897,54 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім цього Позивачем здійснено нарахування та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3182,11 грн. та інфляційні втрати у розмірі 16811,40 грн. за період з 09 лютого 2021 по 13 березня 2025, включно.
Позивач розрахував вказані суми виходячи з того, що дата підписання актів і дата реєстрації на їх підставі податкової накладної відрізняється, строк оплати відраховується від більш пізнього моменту, а саме дати реєстрації податкової накладної №65 від 22.07.2020, що відбулося 12.08.2020 (про що свідчить відповідна квитанція). Граничний строк розрахунку за виконані в рамках Договору роботи припадає на 08.02.2021 (12.08.2020 + 180 днів), у зв'язку з чим починаючи з 09.02.2021 наявне прострочення виконання зобов'язань із оплати виконаних робіт.
Відповідач контррозрахунку вказаних сум суду не надав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені Позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою інформаційної системи "Законодавство" суд вважає, що вони здійснені вірно, відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому вказані суми також підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача у повному обсязі.
Також суд вважає безпідставними Доводи Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень Розділу 9 Договору про закупівлю робіт № Р1450717 від 31.07.2017 відносно того, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору. Форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Так, Відповідачем не надано суду доказів виконання ним п. 9.3 Договору, яким передбачено,що сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна не пізніше ніж протягом 10-ти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Крім цього, як це вказано вище, строк платежу за Договором настав ще 09 лютого 2021 року, тобто більше ніж за рік до початку збройної агресії рф проти України 24.02.2022р., а тому вказані посилання Відповідача є завідомо неправомірними, оскільки у нього було більш ніж достатньо часу протягом майже п'яти років сплатити Позивачу вкрай невелику суму основної заборгованості 24897,54 грн.
Також суд зауважує, що наведене відповідачем обґрунтування не містить прохальної частини про зменшення тієї чи іншої суми, а тому з огляду на принцип диспозитивності господарського процесу не підлягає задоволенню.
Також Відповідачем надано клопотання про розстрочку виконання рішення у цій справі на 3 (три) місяці.
Своє клопотання Відповідач обґрунтовує тим, що АТ «Запоріжжяобленерго» наявні наступні обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим, здійснивши оплату одним платежем.
Станом на 01.04.2025 року дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 114 613 тис. грн., з якої переважна частина це заборгованість державних підприємств за активну електроенергію: ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат» 788 186 тис.грн., ДП “Кремнійполімер» 172 020 тис.грн., ПрАТ «Завод Напівпровідників» 10 767 тис.грн., АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" 9 282 тис.грн. , а також за розподіл електроенергії: постачальник електроенергії для населення в Запорізькій області ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 529 342 тис.грн., ДПЗД «Укрінтеренерго» - 39 157 тис.грн., ТОВ «ЗТМК» - 33 019 тис.грн., ТОВ «співдружність» - 9 618 тис.грн. та ін.
Окрім того, кредиторська заборгованість Відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.04.2025 року складає 680 166 тис.грн., в тому числі за куповану електроенергію 411 671 тис.грн. та штрафні санкції 268 495 тис.грн. за договорами реструктуризації 2010 року та 2012 року, а також за рішеннями суду. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.04.2025 року складає 1 883 378 тис.грн., однією з найбільших статтею витрат є розрахунки з постачальниками послуг на Ринку електроенергії (копії довідок додаються).
Дефіцит обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» спричинено в тому числі і тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов'язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов'язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл.
Крім того, на діяльність товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року.
На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тенденція зниження обсягів розподілу електричної енергії продовжує зберігатись.
Тобто рівень тарифів на послуги з розподілу електричної енергії критично не відповідає фактичним витратам АТ “Запоріжжяобленерго» при здійсненні ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії.
На теперішній час Відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі № 908/1459/25, у зв'язку з відсутністю коштів на поточних рахунках та наявністю податкового боргу, який станом на 01.04.2025 року складає 884 тис.грн.(копія довідки додається).
Окрім першочергової виплати податкового боргу Товариство має щомісячно проводити виплату інших обов'язкових платежів, зокрема таких як оплата праці та сплата податків, оплата за: сировину та матеріали; паливо для автотранспорту та його утримання; закупівлю лічильників, оренду приміщень, охорону праці; витрати на зв'язок тощо. Сума мінімально необхідних платежів (оплата праці з відрахуваннями, лікарняні, відрядження, ПДВ, комісійний збір банкам, комунальні платежі тощо) в межах, передбаченою структурою тарифів, становить понад 352,5 млн.грн. на місяць. (копія довідки додається).
У АТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування першочергових та обов'язкових витрат Товариства, а також відсутні кошти для виконання рішення у справі єдиним платежем (одночасно).
Відповідач, зі свого боку, приймає всі можливі заходи по недопущенню неналежного виконання договірних зобов'язань споживачів, оскільки здійснює всі можливі заходи спрямовані на погашення заборгованості, зокрема направляє претензії, звертається до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості, здійснює обмеження або припинення електропостачання, бо повне відключення деяких споживачів може призвести до соціальної та технологічної катастрофи на території всієї Запорізької області. Таким чином, наявна дебіторська заборгованість не тільки не приносить прибутку, але і поставила Відповідача у скрутне становище при здійсненні розрахунків з іншими підприємствами.
АТ "Запоріжжяобленерго" є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та наказом Міністерства енергетики України від 10.10.2024 № 394. Отже, стабільна та безперебійна робота АТ «Запоріжжяобленерго» є надзвичайно важливою для життєдіяльності всього регіону - Запорізької області.
Україна у сьогоднішній війні за своє існування протистоїть небаченим до цього способам і масштабам атак на енергетику, у тому числі фізичне знищення об'єктів критичної інфраструктури на піках їх використання у холодну пору року. Будь-які серйозні ураження енергетичних об'єктів, у тому числі об'єктів АТ "Запоріжжяобленерго", будуть мати серйозні наслідки для функціонування всієї енергосистеми країни.
Надзвичайно важливе значення для ремонту та відновлення функціональності пошкодженої енергетичної інфраструктури мали та мають власні резерви запчастин і обладнання українських енергетичних компаній, а також наявність навчених аварійних бригад, які негайно приступали до ремонтів, часто під обстрілами. Саме ці резерви забезпечують швидкість відновлення після ракетно-дронових атак росіян.
Щодо можливості виконання рішення у строки надання розстрочки вказує, що по-перше: одним із найбільших боржників АТ «Запоріжжяобленерго» є ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», який 24.09.2024 року прийняв рішення про добровільне погашення заборгованості по штрафним санкціям та судовому збору за рішенням суду у справі 908/2384/18 на загальну суму 122 421 907,34 грн. з графіком сплати заборгованості до серпня 2025 року (копія листа ТОВ «ЗТМК» додається); по-друге: Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.06.2020 у справі № 908/1463/18 (копія додається) було затверджено мирову угоду між АТ «Запорізький завод феросплавів» та АТ «Запоріжжяобленерго» за умовами якої АТ «Запорізький завод феросплавів» сплачує заборгованість у розмірі 174 641 479,40 грн. за наступним графіком: всього за 2022 рік - 36 437 727,84 грн., всього за 2023 рік - 36 437 727,84 грн., всього за 2024 рік - 36 437 727,84 грн., залишок боргу всього за 2025 рік - 27 328 295,88 грн.; по-третє: постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2208 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «Запоріжжяобленерго» із застосуванням стимулюючого регулювання»(копія додається), в додатку до якої наведено структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для АТ «Запоріжжяобленерго» на 2025 рік, на відміну від 2024 року, передбачений прибуток на регуляторну базу активів для АТ «Запоріжжяобленерго» в 2025 році в розмірі 124 562 тис.грн. (рядок 5 додатку до постанови), внаслідок чого у Товариства з'явились певні джерела для покриття витрат, в т.ч. розрахунків з кредиторами.
Отже, наразі Відповідач не зможе сплатити Позивачу заборгованість за Договором одним платежем, але в той же час, у разі надання можливості сплати заборгованості на умовах розстрочення, існує реальна можливість виконання рішення протягом року.
Просить суд врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, в тому числі, що ТОВ «Електроресурс» одночасно подано до господарського суду Запорізької області 5 (п'ять) позовних заяв по стягненню з АТ «Запоріжжяобленерго», що знаходяться наразі в провадженні суду, на загальну суму 342 865,00 грн., що значно ускладнює здійснити оплату одним платежем (справи №№ 908/1455/25, 908/1456/25, 908/1457/25, 908/1458/25, 908/1459/25).
Позивач заперечень проти надання розстрочки виконання рішення суду не надав.
Розглядаючи вказане клопотання суд виходить з того, що ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відповідно частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).
Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Отже, вирішуючи питання розстрочки виконання рішення господарський суд має врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках.
Суд зазначає, що подані Відповідачем довідки в цілому підтверджують складний фінансовий стан підприємства, однак Відповідачем не було надано суду достатніх доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (зокрема, але не виключно, довідки про відсутність майна у власності, за рахунок якого можливе виконання рішення суду, тощо), на підтвердження відсутності можливості Відповідача виконати рішення суду у цій справі.
Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім цього, згідно усталеної судової практики не вважаються такими, що звільняють від відповідальності, випадками, зокрема, недотримання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть бути підставою для звільнення від обов'язку виконати договір.
Отже, складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання відстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням Відповідачем має доводитися в загальному порядку. Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд зазначає, що Договір №Р1450717 про закупівлю робіт між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» та Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» було укладено ще 31.07.2017, строк платежу за яким настав ще 09 лютого 2021 року, тобто більше ніж за рік до початку збройної агресії рф проти України 24.02.2022р., а тому пов'язані з цією агресією негативні фінансові наслідки для Відповідача не заважали йому своєчасно розрахуватись з позивачем.
Крім того у пункті 6.2.10 Договору визначено, що при недостатньому фінансуванні Замовник має право в односторонньому порядку розірвати цей договір письмово повідомивши про це Підрядника, при цьому датою розірвання вважається дата отримання Підрядником повідомлення Замовника.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо відсутності належного фінансування за спірним Договором протягом строку його дії та повідомлення Позивача про наявність підстав для неможливості у зв'язку з цим виконання умов договору та його розірвання.
Крім того, уклавши договір Відповідачу було відомо про строки виконання його зобов'язань з оплати за роботи, а тому він як добросовісний учасник господарських відносин мав забезпечити наявність у нього достатньої кількості коштів для здійснення розрахунку з Позивачем у визначений договором строк.
Вказане вище свідчить про недобросовісність поведінки Відповідача, який не розраховується з Позивачем протягом дуже тривалого часу більше 4 (чотирьох) років за вкрай незначною сумою основного боргу, що і стало підставою для звернення Позивача до суду з цим позовом. За умови добросовісної поведінки та часткової щомісячної оплати протягом 48 місяців по 520 грн. на місяць відповідач мав реальну можливість сплатити суму боргу на користь Позивача без звернення до суду.
Крім цього суд вважає, що запропонований відповідачем термін розстрочення у 3 (три) місяці у порівнянні із простроченням виконання понад 4 роки свідчить про намагання Відповідача у будь-який спосіб ухилитися від виконання зобов'язань за Договором чи відтермінувати сплату боргу, що суд розцінює як недобросовісну поведінкою учасника господарських відносин.
Крім того, Відповідач в обґрунтування можливості виконання цього рішення у строк 3 місяці посилається на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 01.06.2020 у справі №908/1463/18, якою було затверджено мирову угоду між АТ “Запорізький завод феросплавів» та ПАТ “Запоріжжяобленерго» щодо сплати заборгованості на користь останнього.
Суд зазначає, що вказаною ухвалою між сторонами погоджено графік погашення заборгованості з травня 2020 по вересень 2025, тобто ПАТ “Запоріжжяобленерго» вже більш як чотири роки отримує відповідні кошти, а отже навпаки мало можливість раніше та взмозі і тепер вчасно розраховуватись зі своїми контрагентами, в тому числі з Позивачем.
З огляду на викладене суд констатує, що в обґрунтування заяви про надання відстрочки виконання рішення суду Відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та наведено обставини, які реально свідчать про можливість виконання ним судового рішення без розстрочення виконання рішення суду, а тому його заява про розстрочку виконання у цій справі на 3 місяці не підлягає задоволенню.
Інші доводи Відповідача судом до уваги не приймаються в силу викладеного.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Щодо понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що згідно наданого до позову розрахунку їх розмір складає 19 000, 00 грн. На їх підтвердження представником Позивача Гусельниковим М.О. надано ордер АР № 1239584 від 15.05.2025р. свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 691 від 26.09.2008р., та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України. Проте відсутні докази понесення таких витрат Позивачем, а саме Договору з адвокатом б/н від 13.05.2025р, рахунку на оплату послуг адвоката, акту приймання-здачі послуг, платіжних документів про сплату вартості таких послуг.
З огляду на заперечення Відповідача щодо обґрунтованості цих витрат суд не вбачає підстав для їх стягнення з Відповідача.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, п. 2. ч. 1 ст. 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (вул. Січових Стрільців, буд. 28, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48101; код ЄДРПОУ 38520991) заборгованість за Договором про закупівлю робіт №Р1450717 від 31.07.2017 в сумі основного боргу 24 897 (двадцять чотири тисячі вісімсот дев'яносто сім) грн. 54 коп.; 3% річних - 3 182 (три тисячі сто вісімдесят дві) грн. 11 коп.; інфляційні втрати - 16 811 (шістнадцять тисяч вісімсот одинадцять) грн. 40 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.