майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"16" червня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/336/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Клименко М.В., довіреність від 20.02.2025;
від відповідача: Войтович М.С., ордер серія АМ №1123250 від 04.04.2025;
з перервою в судовому засіданні з 03.06.2025 до 16.06.2025, згідно з ч.2 ст. 216 ГПК України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю " Металіст 2024" (м.Житомир)
до Фізичної особи - підприємця Беліци Ольги Володимирівни (с.Глибочиця Житомирського району Житомирської області)
про стягнення 59 475,30грн.
ДП "Металіст" ТОВ "Металіст 2024" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ФОП Беліци Ольги Володимирівни 59475,30грн заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням умов договору оренди №16 від 01.01.2016 та додаткової угоди до договору №1 від 15.11.2020, з яких: 19500,00грн основного боргу, 975,30грн пені та 39000,00грн неустойки у розмірі подвійної плати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачкою зобов'язань в частині здійснення орендних платежів у строки, обумовлені договором оренди № 16 від 01.01.2016 та додатковою угодою до договору № 1 від 15.11.2020.
Ухвалою від 28.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.04.2025.
У відзиві на позовну заяву від 18.04.2025 представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що після початку війни ФОП Беліца О.В. виїхала до Німеччини, почала працювати та вести бізнес; приїхавши до Україну в 2023 році мала намір вивезти свої речі з орендованого приміщення та розірвати договір оренди, при цьому орендодавець запропоновував не розривати договір та пообіцяв, що суттєво знизить орендну плату, однак відповідних дій щодо зменшення розміру орендної плати не вчинив, у зв'язку з чим відповідачка вирішила розірвати договір оренди. У липні 2024 року ФОП Беліца О.В. сплатила заборгованість за оренду приміщення по липень 2024 року включно, повернула ДП "Металіст" отримане за договором майно, не має до нього доступу, не користується ним і не має обов'язку сплачувати будь-які платежі за його користування за серпень, вересень, жовтень та листопад 2024 року (а.с.43-45).
У судовому засіданні 22.04.2025 оголошено перерву до 06.05.2025, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.
Ухвалою від 06.05.2025 суд, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, витребував від АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ довідку (інформацію) про закриття особового рахунку, на постачання електричної енергії по ФОП Беліци Ольги Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) в орендованому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 ; інформацію, коли саме був призупинений договір на постачання електричної енергії відповідно заяви про закриття особового рахунку та належним чином засвідчену копію акту щодо зняття приладу обліку електроенергії в орендованому приміщенні станом на грудень 2024 року; продовжив строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відклав розгляд справи по суті на 03.06.2025.
26.05.2025 до суду від АТ "Житомиробленерго" надійшов лист від 21.05.2025 №08/16992, в якому міститься інформація, що між АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ та ФОП Беліца Ольга Володимирівна був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28.12.2018. В зв'язку зі зверненням споживача 22.11.2024 було проведено відключення точки обліку, розірвано договір з розподілу електроенергії та закрито особовий рахунок за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 (а.с.106-107).
30.05.2025 від представника відповідачки надійшло письмове пояснення, у якому, зокрема, зазначено, що у ФОП Беліци О.В. існувала заборгованість за спожиту електричну енергію, яка виникла до моменту звільнення орендованого приміщення, і тільки після проведення повного розрахунку, який відбувся в грудні 2024 року, з нею був розірваний договір №1153 від 28.12.2018. Звертає увагу, що 16.07.2024 ДП "Металіст" направило на адресу відповідачки лист №160, що у зв'язку зі зміною власника майна пропонується укладення нового договору оренди з орендною платою у розмірі 7 475,00грн. Вказані дії позивача і послугували тому, що 30.07.2024 відповідачкою було фактично повернуте орендоване приміщення. Звертає увагу, що позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури, які нібито виставлялись відповідачці для оплати орендних платежів, однак у вказаних рахунках постачальником вказано не ДП "Металіст", а ТОВ "Металіст 2024", що власником майна не є позивач. Також вказує, що нарахована позивачем неустойка у розмірі подвійної плати не може бути застосована, оскільки до позовної заяви позивачем не подано доказів направлення ФОП Беліці О.В. повідомлення про односторонню відмову від договору, що було б підставою для відповідачки негайно повернути орендоване майно (а.с.110-113).
У судовому засіданні 03.06.2025 суд оголосив перерву до 16.06.2025, згідно з ч.2 ст. 216 ГПК України.
16.06.2025 від позивача надійшло додаткове пояснення про перехід права власності підприємства та про його перейменування (а.с.133-136).
Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
01.01.2016 між Дочірнім підприємством "Металіст" ВАТ "Атмашбуд", яке перейменоване на Дочірнє підприємство "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" (орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Беліцою Ольгою Володимирівною (орендар, відповідач) укладено договір №16 оренди нерухомого майна (приміщення) ДП ВАТ "Атмашбуд" "Металіст", за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне тимчасове користування приміщення за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52, загальною площею 65 кв.м. (п.1.1. договору).
За змістом п.п.2.1.-2.2. договору, орендна плата визначається на підставі згоди про орендну плату та складає 60,00грн за 1 кв.м. орендованої площі на місяць. Загальна суму орендної плати за місяць складає 3 900,00грн. Крім того, орендар щомісяця сплачує за фактичне використання електроенергії, за умови використання води в своїй господарській діяльності виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, опалення та користування послугами зв'язку.
Відповідно до п.2.3. договору, орендна плата перераховується орендарем не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця.
Згідно з пунктом 2.7. договору, при несплаті орендної плати, плати за комунальні послуги, відшкодування вартості фактичних послуг, наданих орендодавцем та інші платежі, протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу, договір оренди розривається з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про односторонню відмову від договору. Орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцю орендоване майно в стані не гіршому, ніж отримано ним за цим договором
Пунктами 3.2.8., 3.2.9. договору сторони узгодили, що орендар зобов'язаний за місяць письмово попередити орендодавця про припинення використання орендованого майна. Після припинення строку дії договору, якщо немає згоди на продовження, або у випадку дострокового його припинення, повернути орендодавцю негайно у 5-ти денний строк орендоване майно, згідно акту прийому-передачі, у задовільному технічному стані, не гіршому, ніж отримане ним за цим договором, з урахуванням фізичного зносу та амортизації за цей час. Якщо орендар несвоєчасно повертає орендоване майно, він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Цей договір укладено на невизначений термін (строк дії договору не встановлюється) і вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами (п.6.1. договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Відповідно до акту прийому-передачі орендованого приміщення від 01.01.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до умов договору від 01.01.2026 в платне користування приміщення площею 65кв.м. (а.с. 11 на звороті).
15.11.2020 між позивачем та відповідачкою укладено додаткову угоду №1 до договору №16, згідно з якою сторони виклали п.2.1. договору в наступній редакції: "орендна плата визначається на підставі згоди про орендну плату та складає 75,00грн за 1 кв.м. орендованої площі на місяць. Загальна суму орендної плати за місяць складає 4 875,00грн" (а.с.13).
Позивач у позовній заяві вказує, що орендарем залишено приміщення без передачі його орендодавцю та без оформлення відповідних документів. У зв'язку із зазначеними обставинами ДП "Металіст" ТОВ " Металіст 2024" здійснено нарахування орендної плати за період з серпня 2024 по листопад 2024 року у розмірі 19 500,00грн. Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку у розмірі подвійної плати в загальній сумі 39 000,00гривень та пеню за порушення строків внесення орендних платежів в сумі 975,30грн.
Враховуючи, що орендарем зазначені кошти не сплачені, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Між сторонами, внаслідок укладання договору оренди №16 від 01.01.2016, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України.
Частиною 1 ст.759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами ч.ч. 1, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 ст.763 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Сторонами у п.6.1. договору визначено, що цей договір укладено на невизначний термін (строк дії договору не встановлюється) і вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідачка заперечуючи проти позову зазначає, що після початку війни вона виїхала до Німеччини, почала працювати та вести бізнес. Приїхавши в Україну в 2023 році мала намір вивезти свої речі з орендованого приміщення та розірвати договір оренди, при цьому орендодавець запропоновував не розривати договір та пообіцяв, що суттєво знизить орендну плату, однак відповідних дій щодо зменшення розміру орендної плати не вчинив, у зв'язку з чим відповідачка вирішила розірвати договір оренди. У липні 2024 року ФОП Беліца О.В. сплатила заборгованість за оренду приміщення по липень 2024 року включно, повернула ДП "Металіст" отримане за договором майно, не має до нього доступу, не користується ним і не має обов'язку сплачувати будь які платежі за його користування за серпень, вересень, жовтень та листопад 2024 року. На підтвердження надала акт прийому-передачі (повернення) орендованого нерухомого та рухомого майна від 30.07.2024, підписаний орендарем в односторонньому порядку (а.с.61).
Натомість, позивач наполягає, що по листопад 2024 року включно, відповідачка мала доступ до об'єкта оренди та ключі від приміщення передала орендодавцю 13.12.2024, у зв'язку з чим договір оренди припинив дію.
Таким чином, матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо дати припинення дії договору оренди нерухомого майна від 01.01.2016.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт належного повернення майна з оренди, наявність/відсутність заборгованості за договором оренди, наявність підстав для стягнення пені та подвійної неустойки у заявлених до стягнення сумах.
Як зазначено судом вище, умовами договору оренди передбачено, що орендар зобов'язаний за місяць письмово попередити орендодавця про припинення використання орендованого майна. Після припинення строку дії договору, якщо немає згоди на продовження, або у випадку дострокового його припинення, повернути орендодавцю негайно у 5-ти денний строк орендоване майно, згідно акту прийому-передачі, у задовільному технічному стані, не гіршому, ніж отримане ним за цим договором, з урахуванням фізичного зносу та амортизації за цей час. Якщо орендар несвоєчасно повертає орендоване майно, він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Таким чином, з умов договору оренди вбачається, що саме відповідачка повинна була п и с ь м о в о попередити позивача про припинення користування орендованим майном.
Однак ФОП Беліца О.В. не виконала свій обов'язок щодо письмового повідомлення орендодавця про припинення користування орендованим приміщенням.
Зміст заперечень відповідачки зводяться до її незгоди із датою закінчення дії договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідачка вчиняла активні дії щодо реалізації свого обов'язку із повернення майна орендодавцю, які і доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від ФОП Беліци О.В.
Акт прийому-передачі (повернення) орендованого нерухомого та рухомого майна від 30.07.2024, підписаний ФОП Беліцою О.В. в односторонньому порядку, тому не може бути доказом повернення орендованого приміщення в передбачений договором спосіб. Інших доказів на підтвердження повернення орендованого приміщення 30.07.2024 відповідачкою не надано.
Оскільки у суду виникли сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд, керуючись ч.4 ст.74 ГПК України, з власної ініціативи витребував від АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ довідку (інформацію) про закриття особового рахунку, на постачання електричної енергії по ФОП Беліци Ольги Володимирівни в орендованому приміщенні за адресою: м. Житомир, вул. Лесі Українки, буд.52; інформацію, коли саме був призупинений договір на постачання електричної енергії відповідно заяви про закриття особового рахунку та належним чином засвідчену копію акту щодо зняття приладу обліку електроенергії в орендованому приміщенні станом на грудень 2024 року.
Листом від 21.05.2025 за №08/16992 АТ "Житомиробленерго" повідомив суд, що не має змоги надати довідку (інформацію) про закриття особового рахунку на постачання електричної енергії по ФОП Беліца О.В. в орендованому приміщенні за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 та інформації коли саме був призупинений договір постачання електричної енергії, оскільки АТ "Житомиробленерго" не є постачальником електричної енергії, а надає послуги з розподілу електричної енергії та є оператором систем розподілу. Також зазначив, що між АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ та ФОП Беліца Ольга Володимирівна був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28.12.2018. В зв'язку зі зверненням споживача 22.11.2024 було проведено відключення точки обліку, розірвано договір з розподілу електроенергії та закрито особовий рахунок за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 (а.с.106-107).
Крім того, представник відповідача у додаткових поясненнях у справі від 30.05.2025 також наголосив, що у відповідачки існувала заборгованість за спожиту електроенергію, яка виникла до моменту звільнення орендованого приміщення, і тільки після проведення повного розрахунку, який відбувся в грудні 2024 року, договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28.12.2018 був розірваний.
За вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що договір оренди №16 від 01.01.2016 припинив дію 30.07.2024 року.
Разом з тим, сторони не заперечують, що станом на дату звернення з позовом до суду (17.03.2025) орендні відносини між сторонами припинені.
В якості доказів, які підтверджують не здійснення ФОП Беліцою О.В. підприємницької діяльності в Україні долучено до матеріалів справи наступні документи: копію дозволу на проживання та роботу №Y3TCVF44 від 04.03.2022, реєстрацію Беліци О.В. підприємцем в Німеччині, довідка про волонтерську діяльність від 25.01.2024, відповідь Державної прикордонної служби від 31.03.2025 про перетин ФОП Беліцою О.В. кордону, податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця Беліци О.В. за 2024 рік.
Суд зауважує, що п.2.9. договору оренди передбачено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ФОП Беліца О.В. зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та не перебуває в процесі припинення.
Слід відзначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 910/15484/17, у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 р. у справі № 910/2376/18, від 23.06.2023 р. у справі № 910/8232/22.
Матеріали справи свідчать, що ФОП Беліца О.В. використовувала орендоване приміщення з 1016 року. Повномасштабна агресія Російської Федерації проти Україні триває понад 3 роки, тому при здійсненні господарської діяльності відповідачка не була позбавлена можливості враховувати ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе. Відтак, відповідачка повинна була врахувати та усвідомлювати умови укладеного між сторонами договору та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе. Натомість, відповідачка не відмовившись від договору у визначеному угодою порядку, продовжуючи користуватись орендованим приміщенням, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження припинення дії договору оренди 30.07.2024 є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, з огляду на відсутність письмового доказу направлення відповідачкою на адресу позивача повідомлення про припинення користування орендованим майном (п.3.2.8 договору).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з ФОП Беліци О.В. заборгованості з оплати орендної плати за період серпень 2024 року - листопад 2024 року в сумі 19 500,00грн за договором оренди №16 від 01.01.2016 є обґрунтованими, доведеними та не спростованими з боку відповідачки належним чином та у встановленому законом порядку, отже підлягають задоволенню.
Також представник відповідача стверджує, що власником приміщення загальною площею 65кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 є ТОВ "Металіст", а не позивач.
З даного приводу позивач надав письмові пояснення про перехід права власності підприємства та про його перейменування (а.с.133-136).
Також суд бере до уваги, що договір №16 оренди нерухомого майна (приміщення) від 01.01.2016 укладено юридичною особою (код ЄДРПОУ 31888692) і відповідно до встановленої судом інформації найменування цієї юридичної особи на момент розгляду справи змінено. При цьому код ЄДРПОУ 31888692 юридичної особи позивача не змінився.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Дочірньє підприємство "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" є належним позивачем.
Щодо стягнення з відповідачки 39 000,00грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням за період з серпня 2024 року по листопад 2024 року суд зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо сплати орендних платежів за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом вище, в період з серпня 2024 року по листопад 2024 року договірні відносини щодо оренди майна за договором №16 від 01.01.2016 не були припинені, відтак позовна вимога щодо стягнення з ФОП Беліци О.В. 39 000,00грн неустойки у розмірі подвійної плати, передбаченої ст.785 ЦК України є безпідставною, не доведеною належними доказами та такою що задоволенню не підлягає.
Крім того, за порушення строків внесення орендних платежів позивач заявив до стягнення 975,30грн пені, нарахованої на підставі п.2.6. договору оренди.
Згідно із ч.1ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом ч.1 ст.546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Згідно з п.2.6. договору, за несвоєчасне та не в повному обсязі внесення орендної плати, плати за комунальні послуги, відшкодування вартості фактичних послуг, наданих орендодавцем та інші платежі, орендар сплачує пеню у розмірі 5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день сплати.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с.36), проведеного позивачем, та встановлено, що під час здійснення розрахунку були допущена помилка, зокрема не враховано умови п.2.3 договору, яким передбачено, що орендна плата перераховується не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця, внаслідок чого невірно визначені періоди прострочення щодо сплати орендної плати за серпень 2024 року - листопад 2024 року.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок пені з урахуванням ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судом встановлено, що обґрунтовано заявленим до стягнення з відповідача на користь позивача за порушення строків виконання зобов'язання є 845,00грн пені. В задоволенні пені розміром 130,30грн слід відмовити.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На переконання суду, відповідачка не представила більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до неї вимог не спростувала.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").
У рішенні від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи досліджена і наведених вище висновків суду не спростовує.
Враховуючи вище встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ФОП Беліци О.В. на користь Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" 19 500,00грн орендної плати. В частині стягнення 130,30грн пені та 39000,00грн неустойки суд відмовляє.
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій ФОП Беліци О.В., судовий збір, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України покладається на відповідачку повністю.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
на користь Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" (вул.Лесі Українки, 52, м.Житомир, 10029, код ЄДРПОУ 31888692)
- 19500,00грн заборгованості з орендної плати;
- 845,00грн пені;
- 2422,40грн судового збору.
3. В позові відмовити в частині стягнення 130,30грн пені та 39000,00грн неустойки.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 30.06.25
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
4 прим.
1- до справи;
2- позивачу через "Електронний суд";
3- відповідачу (рек.з повід.) РНОКПП НОМЕР_1 ;