вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"19" червня 2025 р. Cправа № 902/248/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Рошко Івана Васильовича ( АДРЕСА_1 )
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" (вул. Свободи, буд. 81,/49, м. Ямпіль, Могилів-Подільський р-н., 24500)
про стягнення 65316,06 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
Представники сторін не з'явились
06.03.2025 Фізична особа-підприємець Рошко Іван Васильович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" про стягнення 65 316,06 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 06.03.2025 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі 902/248/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2025.
На визначену дату судом 08.04.2025 в судове засідання представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 11.03.2025.
Поряд з цим, суд зауважує, що 08.04.2025 від представника позивача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/3618/25 від 08.04.2025) про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 08.04.2025 розгляд справи (підготовче засідання) відкладено до 29.04.2025.
11.04.2025 від представника ТОВ «Вінконцептпостач» надійшла заява (вх. № канц. 01-34/3826/25 від 11.04.2025) про закриття провадження у справі в частині стягнення 65 316,06 грн, в зв'язку із її сплатою відповідачем суму боргу в розмірі 61 933,75 грн.
Ухвалою суду від 29.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/248/25 для судового розгляду по суті на 19.06.2025.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.04.2025.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.04.2025, яка доставлено відповідачу до Електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідно до ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, згідно з частиною 5 та 7 статті 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (надалі - ЄСІКС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 37 Положення про ЄСІКС унормовано, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до Довідок про доставку електронних листів ухвал суду про відкриття провадження у справі та ухвал повідомлень, документи були доставлені до електронного кабінету одержувача ТОВ «Вінконцептпостач».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
У даному випадку, судом також береться до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В ході розгляду справи судом, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з'ясовані всі обставини, на які позивач у справі посилався, як на підставу своїх вимог та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
29.10.2024 між позивачем та відповідачем було укладено Договір №29-10/2024 перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання доставити власним автомобільним транспортом довірений йому Відправником вантаж (згідно із товарно-транспортною накладною) з місця відправлення (за домовленістю Сторін) до пункту призначення (за домовленістю Сторін) і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.
Згідно пунктів 4.1., 4.2. Договору, hозрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. Вартість перевезення вантажу визначається в заявці на перевезення.
Як слідує з матеріалів справи на виконання вищевказаного Договору, позивач та відповідач уклали Заявку №1 від 29.10.2024 до Договору.
Так згідно із Заявкою позивач та відповідач погодили умови щодо перевезення вантажу - сої у кількості 25 тонн (насипом) за маршрутом с. Козлів, Тернопільська область, Україна - м. HATEG, street PROGRESULUI, nr 63, county Hunedoara, Romania.
Так, відповідно до Заявки, завантаження мало відбутися 30.10.2024 у період з 08:00 до 18:00 за адресою: с. Козлів, Тернопільська область, Україна, з подальшим митним оформленням на митному посту «Калуш» та проходженням митного переходу Дяково-Halmeu.
Розмитнення передбачалося на митному терміналі Costum clearance RCS Deva в м. HATEG, Румунія. Вартість фрахту була визначена у розмірі 60 доларів США за тонну за курсом НБУ на день розвантаження, а форма оплати - банківський переказ.
Оплата повинна була здійснюватися після підтвердження сканованої копії акту виконаних робіт та рахунку-фактури.
Умовами заявки також передбачені штрафні санкції: за відмову однієї зі сторін від підтвердженого завантаження менш ніж за 48 годин - 10% від вартості фрахту, за запізнення автомобіля на завантаження через порушення термінів доставки - 50 доларів США за добу, а також за простій з вини перевізника або замовника - 50 доларів США за добу.
Перевізником виступав позивач, транспортний засіб - Volvo, номерний знак НОМЕР_1 , причіп АО1965XF, водій ОСОБА_1 . Заявка була належним чином підписана та скріплена печаткою сторін.
Матеріалами справи стверджується, що Перевізник виконав умови Заявки, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR).
Згідно з CMR, вантаж у кількості 25 тонн сої українського походження для технічної обробки був перевезений від відправника ТОВ «Вінконцептпостач» (Україна, Вінницька область, м. Ямпіль) до одержувача SC GREEN FARMING LTD SRL (м. Deva, повіт Hunedoara, Румунія) через митний транзит Shencker TRANZIT HALMEU та митне оформлення в Costum clearance RCS Deva. Відповідно до умов заявки, завантаження відбулося 30.10.2024, транспортний засіб Volvo (номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ) доставив вантаж у місце призначення, що підтверджується відмітками митних органів та належним оформленням накладної.
Перевізником було виставлено рахунок № 110 від 04.11.2024 на суму 61 933,75 грн, що відповідає вартості перевезення 25 тонн соєвих бобів за маршрутом Козлів (Україна) - Хацег (Румунія) за тарифом 2477,35 грн за 1 тонну
Крім того, перевізником було надано Акт № 110 приймання виконаних робіт від 04.11.2024.
Вищевказані документи були надіслано у вигляді сканкопії на офіційну електронну пошту відповідача та поштовим відправлення через ТОВ «Нова Пошта» (Посилка: 59001252919795, Була доставлена: 07.11.2024, номер відправника: 380687543358).
Поряд з цим, відповідачем станом на день подання позову до суду не було здійснено розрахунки, що і стало підставою позову.
При цьому, як уже зазначалось судом відповідач після подання позову частково сплатив заборгованість.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У ч.1, ч.2, ч.3 ст. 909 ЦК України зазначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
В частині 1 ст.9 Конвенції зазначено вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Згідно із ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Як встановив вище суд, на виконання Договору та заявки № 1 від 29.10.2024 позивач здійснив переведення товару, вказаного у заявці, на адресу відвантаження, що зазначена відповідачем у цій заявці.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд також зазначає, що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (стаття 617 ЦК України, частина друга статті 218 ГК України).
Таким чином позовні вимоги в частині стягнення 61 933,75 грн основного боргу є обґрунтованими.
Поряд з цим, уповноваженим представником відповідача подано заяву від 11.04.2025 про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський (відсутній предмет спору) в частині стягнення суми основного боргу, оскільки після подання позову до суду було сплачено відповідачем 61 933,75 грн.
З огляду на встановлене суд зазначає, що Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З врахуванням встановленого та факт сплати суми збитків після подання позову до суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 61 933,75 грн суми боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору в даній сумі.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України заявив вимоги про стягнення 2 828,22 грн - інфляційних за період листопад 2024 по січень 2025 та 3 % річних в сумі 554,09 грн за період з 07.11.2024 по 23.02.2025.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При перевірці правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, суд враховує висновки щодо застосування ст.625 ЦК України, викладену у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, згідно з якими.
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Постанова КМУ №1078) та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст.625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Враховуючи наведені висновки, здійснивши перевірку правильності нарахування заявленої суми, суд дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 554,09 грн 3% річних та 2 828,22 грн інфляційних втрат.
У позовній заяві позивач навів орієнтовний розрахунок судових витрат, згідно якого планував понести 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч. 3 цієї ж статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об'єднанням.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката суду надані такі докази:
-договір про надання правової допомоги від 14.02.2025, укладений між позивачем (клієнтом) та адвокатом Сікорським Ярославом Олександровичем.
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю;
- ордер на надання адвокатом Сікорським Я.О. правничої (правової) допомоги позивачу у Господарському суді Вінницької області області;
- акт приймання-передачі наданих послуг за Договором № від 14.02.2025 про надання правової допомоги від 23.02.2025.
- детальним описом наданих адвокатських послуг від 23.02.2025.
Відповідно до частин 4, 5 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В акті приймання-передачі наданих послуг від 23.02.2025 по Договору про надання правової допомоги від 14.02.2025 сторони підтвердили надання адвокатом послуг у сумі 8 000 грн, до яких включили аналіз законодавства та судової практики стосовно можливості повернення коштів, досудове врегулювання спору, ознайомлення з матеріалами справи 4 год; підготовка та подання до суду позовної заяви - 2 год; надання консультації клієнту щодо можливості повернення коштів та консультацій щодо перспективи ухвалення судом позитивного рішення внаслідок розгляду позову про стягнення заборгованості - 2 год. Загальна кількість витраченого адвокатом часу становить 8 год. Вартість 1 години наданих Адвокатом юридичних послуг 1 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджуються витрати, вказані у акті приймання-передачі наданих послуг.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не подано відповідного клопотання про зменшення понесених витрат на правничу допомогу.
Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн є обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими, тому підлягають відшкодуванню позивачеві.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" (вул. Свободи, 81/49, м. Ямпіль, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24500, код ЄДРПОУ 43531827) на користь Фізичної особи-підприємця Рошко Івана Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 2 828,22 грн інфляційних втрат, 554,09 грн 3 % річних, 8 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Закрити провадження в частині стягнення заборгованості в сумі 61 933,75 грн.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник копії рішення надіслати до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 30 червня 2025 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи