25.06.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1607/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Батовська Т.І.
від відповідача: Аксарін Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2024р.
(суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 06.01.2025р.)
у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання», м. Запоріжжя
про стягнення 154 061 350,57 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» про стягнення 154 061 350,57 грн. заборгованості, з якої: 149 433 021,14 грн. - основний борг, 1 809 215,11 грн. - 3% річних, 2 819 114,32 грн. - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0119-02024.
22.08.2024 від Позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та закриття провадження у справі. Позивач просив закрити провадження у справі у частині суми основного боргу у розмірі 25 853 161,25 грн.; стягнути з Відповідача на користь Позивача 132 091 813,05 грн., у тому числі: 123 579 859,89 грн. - основний борг, 2 719 901,35 грн. - 3% річних, 5 792 051,81 грн. - інфляційні втрати.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.12.2024р. у справі №908/1607/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» 123 579 859 грн. 89 коп. основного боргу, 2 719 901 грн. 35 коп. 3% річних, 5 792 051 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 709 061 грн. 64 коп. судового збору. Закрито провадження у справі № 908/1607/24 в частині вимог про стягнення суми 25 853 161,25 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 2 719 901,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 792 051,81 грн.. Одночасно, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
4. Узагальнені доводи особи апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на постанову від 18.03.2020 Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 , згідно з якою виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Також у постанові від 13.09.2023 р. у справі № 910/7679/22 Верховний Суд дійшов до висновку, що відсутність сертифікату ТПП не позбавляє сторону можливості доводити факт форс-мажорних обставин в суді.
При цьому Скаржник зазначає, що Відповідач, у відповідності до постанови НКРЕКП від 26.10.2018 р. № 1286, є учасником ринку електричної енергії - електропостачальником, яке виконує функцію постачальника універсальної послуги ( постачальника електричної енергії ) на території Запорізької області. ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» для виконання ліцензійних умов має по усій території Запорізької області свої структурні підрозділи, значна частина яких наразі перебуває в районах проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, оточенні ( блокуванні ). Для здійснення своєї діяльності на ринку електричної енергії ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» здійснює купівлю електричної енергії за власний рахунок на умовах 100% передплати, а лише потім здійснює її продаж споживачам. У зв'язку з систематичним порушенням учасниками ринку своїх фінансових зобов'язань перед Постачальником, а також низькою платіжною дисципліною населення, поточний рахунок Відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує коштів для належного проведення розрахунків з Позивачем.
Скаржник наголошує на тому, що відповідно до балансу Відповідача станом: на 31.03.2023. дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги надані Товариством становить 2 555 753 тис.грн., з яких заборгованість споживачів складає 1 920 087 тис грн.; на 30.06.2024. дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги надані Товариством становить 2 265 327 тис.грн., з яких заборгованість споживачів складає 1 920 087 тис грн.; на 30.09.2024 дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги надані Товариством становить 2 802 198 тис.грн., з яких заборгованість споживачів складає 2 239 711 тис.грн. Отже заборгованість споживачів електричної енергії перед Товариством зростає, а Відповідач в силу певних обмежень ( Постанова КМУ від 05.03.2022 р. № 206, Закон України "Про виконавче провадження" ) об'єктивно не має змоги стягнути з більшої частини споживачів та, відповідно належним чином виконувати зобов'язання, у т.ч. Позивачем - ПрАТ “НЕК “Укренерго». Також Апелянт зазначає, що вартість чистих активів Товариства у 2024 значно зменшилась.
Враховуючи наведене, а також те що: термін прострочення Відповідачем здійснених оплат, на які нараховані Позивачем 3% річних та інфляційні втрати, становить від 1 до 11 днів; вказане порушення строків оплати не завдало Позивачу чи іншим особам будь-яких збитків, а доказів зворотного Позивачем не надано; ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» після пред'явлення позову у цій справі та до дати прийняття оскаржуваного рішення продовжує здійснювати погашення заборгованості в край складних умовах для всіх учасників ринку електричної енергії , у тому числі Позивача й Відповідача; специфіка взаємовідносин Позивача й Відповідача за договором, передбачає можливість здійснення Позивачем корегування обсягів наданих послуг Відповідачу за будь-який період взаємовідносин в межах договору, як в бік зменшення так і вбік збільшення, про що в матеріалах справи є відповідні докази ( акти корегування ). на думку Скаржника, Позивач надалі може провести таке корегування за спірний період через рік або навіть два, тобто виходить що певної частини заборгованості може й не бути, а 3% річних та інфляційні нарахування здійсненні на всю суму і не зменшуються.
У відповіді на відзив від 03.03.2025 Відповідач, зокрема, посилається на п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на викладене Відповідач вважає, що нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат за Договором є таким, що не відповідає приписам чинного законодавства та позиції Великої Палати Верховного суду (постанова від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 провадження № 14-3цс21), Конституційного Суду України (Рішення від 28.04.2021 справа № 3-95/2020(193/2); Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017) та є таким, що порушує принципи справедливості, добросовісності і розумності у період воєнного стан
5 . Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від ПрАТ “НЕК “Укренерго» (Позивача) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», вважає її необґрунтованою.
Зокрема, у відзиві Товариство посилається на те, що за практикою Верховного Суду 3% річних та інфляційні втрати, є компенсаційними втратами та не є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, якими, відповідно до ст.ст. 549, 550 ЦК України є штрафні санкції (неустойка). Відповідно до норм матеріального права та висновків Верховного Суду щодо їх застосування навіть відсутність вини боржника і наявність форс-мажорних обставин не впливає на застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи також таку різницю між штрафними санкціями і нарахуваннями за ч. 2 ст. 625 ЦК України як незалежність від наявності вини, доводи Відповідача щодо застосування аналогії закону - ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та наявності підстав та права у суду зменшити річні та інфляційні втрати є безпідставними. Окрім іншого, Позивач звертає увагу, що наведеними нормами передбачено зменшення штрафних санкцій, а не повне звільнення від них. При цьому у даному випадку, в апеляційній скарзі Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині 3% річних та інфляційних у повному обсязі, а не у частині зменшення.
Позивач зазначає, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості. Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір встановлених договором процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника. Відповідно до обставин справи, що розглядається - № 908/1607/24 , то Позивачем пред'явлено до стягнення відсотки річних у встановленому законом мінімальному розмірі - 3%, на загальну суму платежів у розмірі 149 433 021,14 грн, які складають суму 2 719 901,35 грн - у відсотковому співвідношенні 1,82%; інфляційних втрат на загальну суму 5 792 051,81 грн - у відсотковому співвідношенні 3,88 %. Разом сума пред'явлених до стягнення нарахувань 8 511 953,16 грн у відсотковому відношенні до простроченого зобов'язання становить лише 5,7 %, тоді як у справі № 902/417/18 тільки сума відсотків річних складала 112,71% пропорційно до суми основного боргу. З огляду на наведене , суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності критерію подібності правовідносини у справі № 908/1607/24 із справою № 902/417/18.
На переконання Позивача доводи апеляційної скарги щодо термінів прострочення Відповідачем здійснених оплат, на які нараховані Позивачем 3% річних та інфляційні втрати - від 1 до 11 днів суперечать умовам спірного Договору та фактичним обставинам справи. У матеріалах справи відсутні докази щодо оплати планових платежів за період листопада та грудня 2023 року, а також оплати на підставі актів надання Послуги та актів коригування. З врахуванням дати подачі позову у цій справі - 31.05.2024 прострочення заборгованості становить більше 11 днів.
Також Позивач вказує на те, що оплату по спірному Договору до дати ухвалення рішення - 27.12.2024 не здійснено, тобто зобов'язання за листопад 2023 року не виконуються майже рік. Зменшення суми заборгованості здійснено за рахунок актів коригування на суму з від'ємним значенням, що складені після дати подачі позову.
За доводами відзиву, посилання Відповідача на відсутність у Позивача збитків через порушення ним строків оплати виходить за межі предмету спору. Позивач надав докази лише щодо тих вимог, які ним пред'явлені - стягнення суми основного боргу та нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України . Збитки Позивачем до стягнення не пред'являлись. Вимоги про стягнення суми 3% річних та інфляційних пред'явлені у силу закону, розмір яких також визначений нормативно-правовими актами. При пред'явлені таких вимог ані закон, ані висновки Верховного Суду з питань застосування ст. 625 ЦК України не передбачають обов'язок доводити наявність у кредитора збитків.
Позивач враховує, що специфікою взаємовідносин на ринку електричної енергії щодо визначення обсягів, у тому числі і послуг з передачі електричної енергії, є здійснення коригування обсягів. Такі коригування оформлюються первинними документами, якими в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" є акти. Зобов'язання за цими документами настають не раніше дати їх складання. Між тим, Відповідачем не наведено взаємозв'язок між майбутнім складанням актів коригування та рішенням суду від 27.12.2024 № 908/1607/24 щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат на прострочене зобов'язання, термін виконання якого настав.
Позивач звертає увагу, що у умовах воєнного стану НЕК "Укренерго" також несе значні витрати на відновлювальний ремонт пошкоджених електричних мереж, електропідстанцій та інших об'єктів енергетичної інфраструктури в межах всієї України внаслідок щоденних терористичних атак з боку Російської Федерації. Не своєчасне відновлення магістральних мереж та інших складових системи передачі впливає на забезпечення операційної безпеки об'єднаної енергетичної системи України та може призвести до невідворотних наслідків не тільки в певному регіоні, але й для всієї країни. Крім того, у зв'язку із наявними заборгованостями НЕК "Укренерго" немає можливості вчасно виконувати грошові зобов'язання перед іншими контрагентами, що спричиняє нарахування та стягнення штрафних санкцій з НЕК "Укренерго" за іншими договорами.
Таким чином, на переконання Позивача, він правомірно звернувся до суду з обґрунтованими вимогами щодо стягнення з Відповідача суми 3% річних в розмірі в розмірі 2719 901,35 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 792 051,81 грн за прострочення ним своїх зобов'язань щодо оплати за надані послуги, виходячи із погоджених умов Договору та відповідно до чинного законодавства України.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.01.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/1607/24.
Матеріали справи № 908/1607/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2024р. у справі №908/1607/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору.
Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судове засідання на 25.06.2025.
03.03.2025 та 11.03.2025 від Відповідача надійшли клопотання про поновлення строку та про долучення доказів по справі, а саме платіжних інструкцій № 1664 від 28.02.2025, № 1667 від 28.02.2025 про сплату 107000000,00грн, а також платіжної інструкції № 1766 від 10.03.2025 про сплату 15579859 ,89 грн, як доказів часткової оплати ним основної заборгованості, та з проханням врахувати надані докази при розгляді даної справи.
Від представників Позивача та Відповідача надійшли заяви про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), які задоволені ухвалами суду від 21.05.2025.
У судовому засіданні 25.06.2025 представники сторін надали пояснення у справі.
У судовому засіданні 25.06.2025 була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
01.01.2019 між Державним підприємством “Національна енергетична компанія “Укренерго» (оператором системи передачі), яке реорганізовано шляхом перетворення в Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго», Позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (користувачем системи передачі ) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0119-02024.
26.12.2022 до цього договору укладено додаткову угоду, якою договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2029 № 0119-02024 викладений в іншій редакції.
Вказана додаткова угода підписана кваліфікованими електронними підписами сторін, що підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 24.04.2024.
За умовами п. 1.1 договору (у редакції додаткової угоди), за цим договором ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
Згідно з п. 4.2 договору, планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному вебсайті ОСП. Планові обсяги можуть подаватися на більший період з подальшим їх коригуванням у терміни, передбачені цим пунктом.
У розділі 5 договору сторонами узгоджений порядок розрахунків. Так, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 5.2, користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5 договору, зокрема встановлено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою “Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
Згідно п. 5.7, у разі якщо фактичний обсяг плати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.
Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 13.1 договору).
Позивач надсилав Відповідачу повідомлення щодо планових обсягів послуг з передачі електричної енергії за період з листопада по грудень 2023.
Позивачем виставлені відповідні рахунки-фактури за листопад 2023: від 30.10.2023 № 0119-02024 30/10/2023, від 06.11.2023 № 0119-02024 06/11/2023, від 10.11.2023 № 0119-02024 10/11/2023, від 15.11.2023 № 0119-02024 15/11/2023, від 20.11.2023 № 0119-02024 20/11/2023 на суму 12806640,00 грн. кожен.
та за грудень 2023: від 28.11.2023 № 0119-02024 28/11/2023, від 05.12.2023 № 0119-02024 05/12/2023, від 11.12.2023 № ПР-0003509/0119-02024, від 15.12.2023 № ПР-0004374/0119-02024, від 20.12.2023 № ПР-0004780/0119-02024 на суму 14553000,00 грн. кожен.
Також, Позивач надіслав Відповідачу:
- акт коригування від 17.11.2023 до акту приймання-передачі послуги від 31.07.2023 (за період з 01.07.2023 по 31.07.2023), де загальна вартість послуг становить 54289365,76 грн. (на суму збільшення 149532,66 грн.);
- акт приймання-передачі послуги від 30.11.2023 (за період з 01.11.2023 по 30.11.2023) на суму 69681807,24 грн.;
- акт коригування № ПРА_К-0000823 від 27.12.2023 до акту приймання-передачі послуги від 31.08.2023 (за період серпень 2023), де загальна вартість послуг становить 56709788,70 грн. (на суму зменшення 849467,34 грн.);
- акт приймання-передачі послуги № ПРА-0001225 від 31.12.2023 (за період грудень 2023) на суму 78589550,69 грн.;
- акт коригування № ПРА_К-0001361 від 30.01.2024 до акту приймання-передачі послуги від 30.09.2023, де загальна вартість послуг (за період вересень 2023) становить 48796163,59 грн. (на суму зменшення 178315,59 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0001934 від 13.03.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.10.2024, де загальна вартість послуг (за період жовтень 2023) становить 58712822,28 грн. (на суму зменшення 263578,70 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0002517 від 21.03.2024 до акту приймання-передачі послуги від 30.11.2024, де загальна вартість послуг (за період листопад 2023) становить 71290328,80 грн. (на суму збільшення 1608521,56 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003118 від 28.03.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.12.2023, де загальна вартість послуг (за період грудень 2023) становить 79438059,28 грн. (на суму збільшення 848508,59 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003457 від 03.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 30.04.2023 (з урахуванням акту коригування від 17.07.2023), де загальна вартість послуг (за період квітень 2023) становить 66777200,63 грн. (на суму зменшення 16650,67грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003533 від 07.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.05.2023 (з урахуванням акту коригування від 18.08.2023), де загальна вартість послуг (за період травень 2023) становить 55184698,14 грн. (на суму зменшення 25772,66 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-00035923 від 08.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 30.06.2023 (з урахуванням акту коригування від 20.10.2023), де загальна вартість послуг (за період червень 2023) становить 44920642,26 грн. (на суму зменшення 17797,90 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003647 від 13.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.07.2023 (з урахуванням акту коригування від 17.11.2023), де загальна вартість послуг (за період липень 2023) становить 54261765,12 грн. (на суму зменшення 27600,64 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003708 від 22.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.08.2023 (з урахуванням акту коригування від 27.12.2023), де загальна вартість послуг (за період серпень 2023) становить 56668512,90 грн. (на суму зменшення 41275,80 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0003750 від 24.05.2024 до акту приймання-передачі послуги від 30.09.2023 (з урахуванням акту коригування від 30.01.2024), де загальна вартість послуг (за період вересень 2023) становить 48771723,29 грн. (на суму зменшення 24440,30 грн.).
Позивач виписав рахунок-фактуру № 0119-02024/07/12/2023 від 07.12.2023 на суму 513552430,90 грн. (за послугу з передачі електричної енергії за листопад 2023) та рахунок-фактуру № ПР-0005180/0119-02024 від 09.01.2024 на суму 488792516,37 грн. (за послугу з передачі електричної енергії за грудень 2023).
Згідно з розрахунком Позивача, станом на 31.05.2024 загальна сума заборгованості Відповідача становила 149433021,14 грн..
Крім того судом встановлено, що після відкриття провадження у справі, Позивачем складені та надіслані Відповідачу:
- акт коригування № ПРА_К-0004398 від 05.06.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.10.2023 (з урахуванням акту коригування № ПРА_К-0001934 від 13.03.2024), де загальна вартість послуг (за період жовтень 2023) становить 58683665,06 грн. (на суму зменшення 29157,22 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0005077 від 18.06.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.01.2023 (з урахуванням акту коригування від 21.04.2023), де загальна вартість послуг (за період січень 2023) становить 53635887,56 грн. (на суму зменшення 5889494,78 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0005158 від 20.06.2024 до акту приймання-передачі послуги від 28.02.2023 (з урахуванням акту коригування від 19.05.2023), де загальна вартість послуг (за період лютий 2023) становить 56446979,39 грн. (на суму зменшення 8380847,01 грн.);
- акт коригування № ПРА_К-0005811 від 02.07.2024 до акту приймання-передачі послуги від 31.03.2023 (з урахуванням акту коригування від 16.06.2023), де загальна вартість послуг (за період березень 2023) становить 52438835,64 грн. (на суму зменшення 11553662,24 грн.)
Внаслідок складення цих актів, Позивач подав заяву про закриття провадження в справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 25853161,25 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (за відсутністю предмету спору).
Таким чином, Позивач просить стягнути з Відповідача 132 091 813,05 грн., з яких: 123 579 859,89 грн. - основний борг, 2 719 901,35 грн. - 3% річних, 5 792 051,81 грн. - інфляційні втрати.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі, яке мотивоване тим, що матеріалами справи доведена наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих послуг за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії у вказаній вище сумі. У частині стягнення суми основного боргу 25853161,25 грн. позов підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат у визначених Позивачем сумах. При цьому суд не знайшов підстав для зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат, тому відмовив у задоволенні клопотання Відповідача.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині 1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом.
При цьому вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Щодо досліджуваної справи, то з урахування положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме підтверджений факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0119-02024 від 01.01.2019 у частині повної та своєчасної оплати наданих за цим договором послуг, що також не заперечується Відповідачем в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у Позивача виникло право для нарахування сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, про стягнення з Відповідача, разом з сумою основного боргу, 2 719 901 ,35 грн. 3% річних та 5 792 051 , 81 грн. інфляційних втрат, враховуючи що розрахунки цих сум відповідають вимогам чинного законодавства України і є арифметично правильними.
Вимоги скарги про звільнення Скаржника від сплати 3 % річних та інфляційних втрат у повному обсязі відхиляються колегією суддів, оскільки враховуючи врегульованість законом нарахування річних відсотків та інфляційних втрат, суд не може на власний розсуд звільняти від відповідальності боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, відсутності грошових коштів у боржника, тощо, якщо звільнення від такої відповідальності прямо не визначено законодавством.
За змістом ст.625 ЦК України нарахування річних та інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
При цьому звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, Позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Стосовно доводів Скаржника про неврахування судом першої інстанції існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3 % річних апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру відсотків, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що вирішуючи питання про зменшення розміру заходів відповідальності та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Разом з тим, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18 зробила висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Між тим, у даній справі, судом не встановлено обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).
Крім того, Відповідачем, станом на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції, зобов'язання з оплати у повному обсязі не виконано, не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі для нього, не підтверджено належними доказами обставин тяжкого фінансового стану Відповідача (відсутності грошових коштів на рахунках в усіх банківських установах тощо), або існування будь-яких інших обґрунтованих обставин, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення Відповідачем зобов'язання, у такому випадку відсутні підстави для зменшення відсотків річних.
При цьому Постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано таку настанову: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Таким чином, як правильно зазначено місцевим господарським судом, Відповідач у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану , вже захищений певним чином від матеріальних витрат, пов'язаних з простроченням ним виконання, зокрема грошового зобов'язання.
Щодо інфляційних втрат, то зменшення їх розміру чинним законодавством України не передбачено.
У цьому зв'язку суд враховує, що інфляційні втрати ( індекс споживчих цін ) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання ( постанова Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 341/915/16-ц ).
Визначене ч.2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Одночасно суд вважає безпідставними посилання Скаржника на п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки ця норма стосується звільнення від відповідальності за кредитними договорами, до яких спірний договір не відноситься, тому відповідні доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм права.
Також, слід зазначити, що під час воєнного стану в Україні всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права і не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Щодо клопотання Скаржника про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копій платіжних інструкцій про перерахування на користь Позивача коштів після ухвалення господарським судом оскаржуваного рішення, слід зазначити таке.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме у суді першої інстанції.
За приписами ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання до суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.
При цьому за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2019 по справі № 922/393/18, така обставина як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування.
У даному випадку, оскаржуване рішення суду у цій справі було проголошено 27.12.2024, нові докази, які надає Скаржник, датовані значно пізніше - 28.02.2025 та 10.03.2025, відтак вказані документи фактично на дату прийняття рішення суду не існували, у той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такі документи не можуть бути прийнятий судом апеляційної інстанції як додаткові докази.
За таких обставин, додані Відповідачем під час апеляційного перегляду копії платіжних інструкцій як додаткові докази колегією суддів не приймаються.
Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що хоча надані Апелянтом докази не можуть бути прийняті та враховані під час апеляційного перегляду справи, проте, вони підлягають врахуванню згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження" і Відповідач не позбавлений права подати відповідні відомості виконавцю під час виконання рішення, або застосувати процесуальні інструменти, обумовлені ст.328 ГПК України.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційних скарг в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2024р. у справі №908/1607/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.06.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін