Постанова від 30.06.2025 по справі 922/4592/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Харків Справа №922/4592/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни (вх.№989Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24,

за позовом Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197),

до фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ),

про стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни, в якій просив суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором №1/19 у розмірі 10930,30 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані інфляційні втрати у розмірі 4766,88 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані 3% річних у розмірі 1144,25 грн;

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що всупереч положенням п.п.2.8. договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року ФОП Шеховцова С.В. не повернула отримане рухоме майно, а також відповідач має несплачену заборгованість за надані позивачем послуги оренди окремо визначеного рухомого майна.

У подальшому у січні 2025 року Харківський національний університет радіоелектроніки надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором №1/19 у розмірі 22747,07 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані інфляційні втрати у розмірі 6926,57 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані 3% річних у розмірі 1759,39 грн;

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір.

Вказана заява була прийнята до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи з її урахуванням.

У лютому 2025 року Харківський національний університет радіоелектроніки надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором №1/19 у розмірі 22747,07 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані інфляційні втрати у розмірі 314,23 грн;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані 3% річних у розмірі 1759,39 грн;

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір.

Разом з тим у задоволенні вказаної заяви ухвалою суду від 12.02.2025 року відмовлено.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24 (повний текст складено 08.04.2025 року, суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197) заборгованість за договором №1/19 у розмірі 19546,02 грн, інфляційні втрати у розмірі 1878,92 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що не було враховано обставини сплати суми заборгованості, не перевірено належним чином розрахунки. Наполягає на тому, що договір припинив свою дію 04.05.2022 року і не був продовжений. При цьому звертає увагу на те, що в силу постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» він у період з 24.02.2022 року і по 30.09.2022 року є таким, що звільнений від сплати орендної плати.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4592/24.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена сторонам у справі через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 30.04.2025 року.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

02.05.2025 року матеріали справи №922/4592/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6267), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

04.06.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Шеховцовою Світланою Вікторівною (орендар) укладено договір оренди №6769-Н.

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 43 та частину кім. №41 (площею 92,70 кв.м), що розташовані на 1-му поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. №70994, літ. "И-6") (майно), загальною площею 200,90 кв.м, за адресою: м.Харків, пр.Науки, 14, що перебуває на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 16 квітня 2019 року і становить за незалежною оцінкою 1789900,00 грн, без ПДВ.

Майно передається в оренду з метою: розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи у навчальному закладі (п.1.2. договору).

04.06.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. був підписаний акт приймання-передачі майна в оренду за договором №6769-Н.

01.04.2023 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. підписано акт, відповідно до якого ФОП Шеховцова С.В. повернула орендоване майно.

Одночасно з договором оренди №6769-Н між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. 04.06.2019 року укладено договір №1/19 про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна (надалі - договір №1/19).

Відповідно до п.1.1 договору №1/19 орендодавець - Харківський національний університет радіоелектроніки передає, а орендар - ФОП Шеховцова С.В. приймає в тимчасове платне користування окреме індивідуальне визначене рухоме державне майно, розміщене у нежитловому приміщенні на першому поверсі шестиповерхової будівлі навчального корпусу (інв. №70994, літ. "І-6" реєстровий номер майна 02071197.1.ЯГЛКУС012) за адресою: м.Харків, пр.Науки, 14, що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки, вартість якого визначена згідно акту оцінки майна і складає 92549,00 грн.

Державне майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності. Розрахунок про відшкодування орендної плати додається. Загальна сума договору складає 8707,02 грн у т.ч. ПДВ - 20% (п.1.2 договору №1/19).

Орендар зобов'язується:

- прийняти майно згідно акту прийому-передачі та здати у разі розірвання або закінчення терміну дії цього договору (п.2.1. договору №1/19);

- своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.2.3. договору №1/19);

- у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, з урахуванням фізичного зносу і відшкодувати збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п.2.6 договору №1/19);

- щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця, вносити оренду плату на рахунок орендодавця (п.2.7 договору №1/19).

Орендодавець зобов'язується передати майно в належному для користування стані, згідно акту прийому-передачі та прийняти у разі розірвання або закінчення терміну дії цього договору (п.2.8 договору №1/19).

Сторони передбачили у розділі 4 договору №1/19, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Спори, які виникають за цим договором, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку.

Договір набуває чинності 04.06.2019 року та діє до 04.05.2022 року (п.5.1 договору №1/19).

За ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за письмовою згодою сторін.

Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.5.3,5.4 договору №1/19).

04.06.2019 року сторони уклали акт до договору №1/19, за умовами якого ФОП Шеховцова С.В. прийняла в користування окреме індивідуально визначене майно.

Згідно розрахунку орендної плати окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна (додаток №2 до договору №1/19), вартість згідно акта оцінки на 12.06.2019 складає 92549,09 грн. Орендна ставка - 7%. Базовий місяць - червень 2019 року. Орендна плата без ПДВ - 539,87 грн, ПДВ - 107,97 грн, всього - 647,84 грн.

Як зазначає позивач, всупереч положенням п.2.8. договору №1/19 ФОП Шеховцова С.В. не повернула отримане за договором №1/19 рухоме майно.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст.761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Як вбачається з акту прийому-передачі окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна від 04.06.2019 року, ФОП Шеховцова С.В. прийняла в користування окреме індивідуально визначене майно згідно договору оренди №1/19 від 04.06.2019 року.

Згідно з вимогами ст.762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Відповідно до ст.763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Суд констатує, що предметом спірного договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року є саме окреме індивідуальне визначене рухоме державне майно, а відтак до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, підлягає застосуванню Закону України від 03.10.2019 року №157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна».

Частинами 1 3, 4 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» із змінами та доповненнями, встановлено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до п.5.2. договору №1/19 зміни або доповнення до цього договору допускаються лише за взаємною згодою сторін та з обов'язковим складанням додаткової угоди.

Згідно з п.6.3. договору №1/19 взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Дія договору №1/19 згідно з п.5.1. договору - до 04.05.2022 року.

Однак, з початком воєнного стану було запроваджено Постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» для регулювання процесів оренди комунального й держмайна на цей період (надалі - Постанова КМУ).

Згідно з п.5 Постанови КМУ, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Відтак, пункт 5 вказаної Постанови КМУ визначає, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується під час воєнного стану, автоматично продовжуються до кінця воєнного стану та ще на 4 місяці з дати припинення чи скасування воєнного стану. Для продовження договору оренди на зазначений строк заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагається. Виключеннями є лише випадки, коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З огляду на зазначене, спірний договір про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року не припинив свою дію 04.05.2022 року, а на підставі п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» автоматично продовжив свою дію.

Доказів письмового повідомлення жодної із сторін договору про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку матеріали справи не містять.

Більш того, матеріали справи не містять акту прийому-передачі про повернення відповідачем окремого індивідуально визначеного майна згідно договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року позивачу.

Наявний в матеріалах справи акт від 01.04.2023 року про повернення ФОП Шеховцовою С.В. орендованого майна за договором оренди №6769-Н від 04.06.2019 року, не свідчить про повернення відповідачем окремого індивідуально визначеного майна за спірним договором про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року.

Також, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати заборгованості з орендної плати індивідуально визначеного рухомого державного майна, отриманого в користування на підставі договору №1/19 від 04.06.2019 року.

Так, згідно з п.2.3. та п.2.7. договору №1/19 орендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця, вносити оренду плату на рахунок орендодавця. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача про не направлення позивачем рахунків, оскільки сплата орендних платежів у тому числі і строки такої сплати не залежать від рахунків позивача.

Згідно матеріалів справи, відповідачем здійснювалась оплата за договором №1/19, а саме:

- 23.09.2019 - 1227,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням №35 від 23.09.2019 (рахунки №06/1644 від 10.07.2019 та № 06/1709 від 10.08.2019);

- 24.10.2019 - 642,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням №48 від 24.10.2019 (рахунок №08/1957 від 10.09.2019);

- 31.10.2019 - 646,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням №55 від 31.10.2019 (рахунок №09/2221 від 10.10.2019);

- 28.11.2019 - 651,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням №65 від 28.11.2019 (рахунок №09/2477 від 28.11.2019);

- 24.12.2019 - 651,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням №74 від 24.12.2019 (рахунок №09/2735 від 10.12.2019);

- 02.03.2020 - 650,39 грн, що підтверджується платіжним дорученням №89 від 02.03.2020 (рахунок №01/077 від 10.01.2020);

- 04.03.2020 - 651,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №93 від 04.03.2020 (рахунок №02/0348 від 10.02.2020);

- 03.11.2020 - 379,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням №123 від 03.11.2020 (рахунок №03/0612 від 10.03.2020);

- 19.11.2021 - 654,93 грн, що підтверджується платіжним дорученням №235 від 19.11.2021 (рахунок №04/0943 від 10.04.2020);

- 19.11.2021 - 660,16 грн, що підтверджується платіжним дорученням №236 від 19.11.2021 (рахунок №05/01250 від 10.05.2020);

- 19.11.2021 - 662,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням №237 від 19.11.2021 (рахунок №06/01386 від 10.06.2020);

- 07.10.2021 - 682,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням №208 від 07.10.2021 (рахунок №12/03278 від 10.01.2021);

- 07.10.2021 - 691,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням №209 від 07.10.2021 (рахунок №12/03513 від 10.02.2021);

- 07.10.2021 - 698,63 грн, що підтверджується платіжним дорученням №210 від 07.10.2021 (рахунок №12/03685 від 10.03.2021);

- 07.10.2021 - 710,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №211 від 07.10.2021 (рахунок №12/03918 від 10.04.2021);

- 07.10.2021 - 417,35 грн, що підтверджується платіжним дорученням №212 від 07.10.2021 (рахунок №12/04148 від 10.05.2021);

- 07.10.2021 - 724,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №213 від 07.10.2021 (рахунок №12/04377 від 10.06.2021);

- 07.10.2021 - 423,63 грн, що підтверджується платіжним дорученням №214 від 07.10.2021 (рахунок №12/04603 від 10.07.2021);

- 07.10.2021 - 424,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням №215 від 07.10.2021 (рахунок №12/04832 від 10.08.2021);

- 07.10.2021 - 725,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням №216 від 07.10.2020 (рахунок №12/05064 від 10.09.2021);

- 11.11.2021 - 734,18 грн, що підтверджується платіжним дорученням №226 від 11.11.2021 (рахунок №12/05358 від 10.10.2021);

- 03.12.2021 - 432,13 грн, що підтверджується платіжним дорученням №241 від 03.12.2021 (рахунок №12/05623 від 10.11.2021).

Відповідач згідно відзиву на позов та змісту апеляційної скарги не заперечує проте заборгованості перед позивачем у розмірі 6602,71 грн, яка не була оплачена відповідно до рахунків від №07/01636 від 10.07.2020 на суму 663,47 грн; №08/01884 від 10.08.2020 на суму 659,49 грн; №09/02126 від 10.09.2020 на суму 385,47 грн; №10/02370 від 10.10.2020 на суму 660,81 грн; №11/02680 від 10.11.2020 на суму 662,74 грн; №12/02984 від 10.12.2020 на суму 676,75 грн; від 10.12.2021 на суму 746,72 грн; №12/06078 від 10.01.2022 на суму 751,20 грн; №1/61 від 10.02.2022 на суму 760,97 грн; від 10.03.2022 на суму 635,09 грн за лютий 2022 (до 24 лютого 2022 року).

Вищевказана сума заборгованості була сплачена відповідачем 18.10.2024 року, що підтверджується квитанцією №0.0.3953575505.1. Позивачем такі кошти зараховано в рахунок часткового погашення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно Додатку №2 до договору №1/19 вартість орендної плати без ПДВ становить 539, 87 грн. + сума ПДВ у розмірі 107, 97 грн. - загалом вартість послуг оренди на місяць складає 647, 84 грн. (разом з ПДВ). Водночас, за змістом додатку №2 до договору №1/19 сторони погодили, що до встановленого розміру орендної плати застосовується розрахунковий відсоток пов'язаний з інфляційними втратами.

Як стверджує позивач, починаючи з 10.07.2019 року орендна плата нараховувалась відповідачці у розмірі меншому, ніж це було встановлено додатком №2 до договору №1/19, а саме за червень 2019 року (як за не повний місяць оренди) плата була нарахована у розмірі 583,06 грн, а в подальшому розмір орендної плати помножувався на індекс інфляції.

В матеріалах справи наявні додаткові пояснення від 27.03.2025 року, в яких визначено, що станом на дату їх подання заборгованість ФОП Шеховцової С.В. за договором №1/19 становить 19546,02 грн.

Доказів на спростування наявності вказаної заборгованості відповідачем не надано.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Таким чином, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті орендної плати, суперечить вищевказаним вимогам чинного законодавства та договору №1/19, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким огоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 19546,02 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, а відтак підлягає задоволенню в цій частині.

Частина 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Позивачем, з урахуванням заяви збільшення розміру позовних вимог, заявлено до стягнення з відповідача нараховані інфляційні втрати у розмірі 6926,57 грн та 3% річних у розмірі 1759,39 грн.

Як вже зазначалось, відповідачем 18.10.2024 року було сплачено кошти у розмірі 6602,71 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.3953575505.1. Позивачем такі кошти зараховано в рахунок часткового погашення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України.

Так, при сплаті відповідачем 6602,71 грн за квитанцією №0.0.3953575505.1 від 18.10.2024 року відповідачем в графі призначення платежу зазначено «Сплата за оренду про відшкодування індивідуально визначеного рухомого майна, Шеховцова Світлана Вікторівна ФОП, згідно договору №1/19 від 04.06.2019».

У додаткових поясненнях від 27.03.2025 року позивач пояснив, що після отримання від відповідача грошових коштів на суму 6602,71 грн, нарахована на існуючу суму боргу 3% річних становить 0 грн, а сума інфляційних втрат становить 1878,92 грн.

Позивач надав суду розрахунки інфляційних втрат на суму 6833,44 грн та 3% річних на суму 1648,19 грн, що були здійснені позивачем за період з 26.03.2020 року по 22.12.2024 року.

З наданих розрахунків інфляційних втрат та 3% річних не вбачається, за який саме період позивач зарахував оплачені відповідачем грошові кошти в сумі 6602,71 грн та за який саме період позивач розраховує інфляційні втрати на суму 1878,92 грн, що унеможливлює з'ясовування обставин, пов'язаних з правильністю здійснення позивачем таких розрахунків.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись до суду із позовом підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і додати їх, або повідомити про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд вирішуючи обґрунтованість заявлених вимог в частині нарахованих річних чи інфляційних має перевірити правомірність та правильність їх нарахування, а не здійснити самостійно такий розрахунок.

Наразі матеріали заяви не містять обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат на суму 1878,92 грн

Відповідні дії свідчать, що заявник фактично переклав відповідальність по формуванню належності позовної заяви, зокрема з розрахунку із інфляційних втрат та 3% річних, що суперечить принципу змагальності сторін, визначеного ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.

Законодавцем чітко визначено, що обов'язок доказування обґрунтованості вимог певними доказами покладено на заявника, а предметом розгляду є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог заявником. Тобто обов'язок доказування та обґрунтування лежить саме на позивачі, а не на суді.

У той час, суд першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного рішення вказав про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1878,92 грн, що суперечить висновкам суду, викладеним у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 1-3 ч.1 ст. 277 ГПК України, є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції шляхом виключення з резолютивної частини положення про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1878,92 грн.

При цьому, здійснюючи розподіл судових витрат, а саме судового збору судом не було враховано приписи ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року необхідно змінити в частини визначення розміру судового збору, що підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі щодо відмови у стягненні заборгованості за договором про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 року.

Наразі з огляду на вимоги скаржника, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, та вчинені при довільному тлумаченні норм права та наявних між сторонами правовідносин, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни не підлягає задоволенню. У той час, резолютивна частина рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24 підлягає зміні.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 232, 233, 236-241, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24 змінити.

Абзац 2 рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197) заборгованість за договором №1/19 у розмірі 19546 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 02 коп. та судовий збір у розмірі 1506 (одна тисяча п'ятсот шість) грн. 25 коп.».

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 року у справі №922/4592/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов