вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2025 р. Справа№ 910/9313/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Лисенко С.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Франюк А.В. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 (повний текст складено 08.01.2025)
у справі № 910/9313/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
Кабінет Міністрів України,
про стягнення 444 661 097,45 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - Підприємство) 444 661 097,45 грн, з яких 352 082 484,09 грн основного боргу, 31 131 901,83 грн 3% річних та 61 446 711,53 грн інфляційних втрат.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на порушення Підприємством своїх зобов'язань за договором №2302/02/21 від 15.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за отримані послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 на задоволення відповідного клопотання Підприємства залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України.
19.12.2024 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 210 287 467,56 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 закрито провадження у справі №910/9313/24 в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 210 287 467,56 грн. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства основний борг у розмірі 141 795 016,53 грн, 3% річних у розмірі 31 008 600,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 57 983 583,25 грн та судовий збір у розмірі 847 840,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за первісним позовом повністю. Судові витрати покласти на позивача.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неповним дотриманням норм матеріального (ст. 11, 509, 530 ЦК України, ст. 174, 193 ГК України, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 19, 92, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини) та процесуального (ст. 2, 7, 13, 73, 74, 86, 202, 236, §2-4 глави 6 ГПК України) права.
На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував документи первісного обліку господарських зобов'язань, які підтверджують період настання зобов'язання (простроченого зобов'язання); не врахував наявність відкладальної обставини; не врахував відсутність простроченого зобов'язання по прогнозних платежах, які втратили юридичну силу в результаті зміни прогнозних обсягів на фактичні; суд безпідставно відхилив та не надав належної оцінки доводам щодо неправильності розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.
Підприємство також просило у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення з Підприємства 3% річних та інфляційних втрат, зменшити їх розмір до 1% від стягнутої суми.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Підприємства заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Інші подані учасниками справи заяви.
05.03.2025 Підприємство надало додаткові пояснення у справі, у яких зауважує на тому, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 30 840 812,88 грн 3% річних та 40 401 521,94 грн інфляційних втрат не підлягають задоволенню з огляду на арифметичну некоректність наданого розрахунку. Підприємство відзначає, що з наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач продовжував нараховувати 3% та інфляційну складову за авансовими платежами після припинення відповідних зобов'язань, виходячи з неіснуючої бази нарахування (в період часу з 1 по 14 число наступного за розрахунковим місяцем). До пояснень Підприємство долучило відповідні розрахунки.
25.04.2025 Товариство надало додаткові пояснення у справі, у яких зазначає, що надані Підприємством розрахунки містять ряд помилок в нарахуванні, про що зазначено в таблиці, що додається до цих пояснень, та крім того не може бути використаний судом, оскільки у випадку не погодження відповідача з розрахунком позивача відповідач не був позбавлений права подати свій обґрунтований контррозрахунок для оцінки судом, в межах процесуальних строків та стадій розгляду справи. Тоді як в цьому випадку контррозрахунок було надано відповідачем у поясненнях лише на стадії апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції, без зазначення причин ненадання такого контррозрахунку суду першої інстанції.
23.05.2025 Підприємство надало додаткові пояснення у справі, у яких наводить заперечення проти наданого Товариством з позовом розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, а також доводи щодо зменшення інфляційних нарахувань та 3% річних.
18.06.2025 Підприємство надало додаткові пояснення у справі, у якому просить провадження у справі в частині стягнення з Підприємства основного боргу в сумі 141 795 016,53 грн закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору. Відповідач зазначає, що будь-яка заборгованість, у т.ч. у розмірі 141 795 016,53 грн, яка була стягнута судом першої інстанції, наразі відсутня, що підтверджується платіжними інструкціями, які додані до цих письмових пояснень (№431 790 від 24.12.2024 на суму 89 963 071,91 грн, №431 769 від 23.12.2024 на суму 25 915 972,31 грн, №431 700 від 19.12.2024 на суму 25 915 972,31 грн).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9313/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 до надходження матеріалів справи №910/9313/24.
03.02.2025 матеріали справи №910/9313/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24. Розгляд справи призначено на 17.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 повідомлено Кабінет Міністрів України, що наступне судове засідання у справі відбудеться 14.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 повідомлено Кабінет Міністрів України, що наступне судове засідання у справі відбудеться 28.04.2025.
У судовому засіданні 28.04.2025 та 26.05.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 26.05.2025 та до 23.06.2025 відповідно, про що повідомив КМУ відповідною ухвалою.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Щодо наданих Підприємством з додатковими поясненнями доказів сплати заборгованості на суму 141 795 016,53 грн боргу колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 30.08.2024 у cправі №916/3006/23 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України:
1. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі?
2. Чи підлягає скасуванню законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції по суті спору лише з підстав відсутності предмета спору, якщо предмет припинив існування після ухвалення цього рішення?
3. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, та законність і обґрунтованість рішення спростована за наслідками апеляційного розгляду?
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував таке.
« 7.16. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
7.17. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
7.18. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
7.19. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
7.20. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
7.21. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
7.22. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
7.23. Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
7.24. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
7.25. За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
7.26. Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статями 226 та 231 цього кодексу.
7.27. Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.28. Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
7.29. Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
7.30. Водночас, на переконання Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.31. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду також вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
7.32. Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
7.33. Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
7.34. У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України».
Отже, можливість задоволення вимоги Підприємства про закриття провадження у справі в частині вимог Товариства про стягнення основного боргу буде визначена за результатами апеляційного перегляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
15.09.2021 Товариство (постачальник універсальних послуг) та Підприємство (замовник) уклали договір №2302/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір), за умовами п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (зі змінами) (надалі - Положення про ПСО).
Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 30.04.2025 (п. 3 договору, в редакції додаткової угоди №3770/04/24 від 03.06.2024).
Згідно з п. 4 договору загальна вартість послуг визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу (п. 6 договору).
Відповідно до п. 7 договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього Договору, та сумою перших п'яти платежів.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різницю до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про ПСО на підставі фактичних даних (п. 8 договору).
Згідно з п. 10 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2025 (п. 34 договору в редакції додаткової угоди №3770/04/24 від 03.06.2024).
У 2023 році Товариство зверталося до суду із позовними вимогами до Підприємства про стягнення заборгованості за договором за надання протягом березня 2022 року - червня 2023 року послуг із забезпечення доступності електричної енергії відповідачу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі №910/1954/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, закрито провадження у справі в частині позовних вимог первісного позову про стягнення 396 139 575,83 грн боргу. Решту позовних вимог первісного позову задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства основний борг в розмірі 319 455 232,35 грн, 3% річних в розмірі 25 478 547,36 грн, інфляційні втрати в розмірі 85 061 804,84 грн. У решті позовних вимог первісного позову відмовлено. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову Підприємства до Товариства про тлумачення абз. 1 п. 16 договору щодо неможливості нарахування пені за несвоєчасне внесення першого-п'ятого платежів згідно з п. 7 договору.
Позивач зазначає, що станом на 25.07.2024 заборгованість за договором та судовим рішенням у справі № 910/1954/23 не була погашена, у зв'язку з чим Товариство нарахувало 3% річних у розмірі 15 886 270,42 грн та інфляційні втрати у розмірі 28 556 865,21 грн за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за період, що не входив до позовних вимог у зазначеній справі, а саме з 01.07.2023 по 23.07.2024, які заявлено до стягнення з Підприємства у справі, що розглядається.
Також Товариство заявило до стягнення з Підприємства заборгованість у загальному розмірі 352 082 484,09 грн за надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за договором за липень та серпень 2023 року, а також 3% річних у розмірі 15 245 631,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 32 889 846,32 грн за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань протягом липня 2023 року - червня 2024 року.
Підприємство проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів є неможливим без укладення між ДП «НАЕК «Енергоатом» та Гарантованим покупцем договору про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем, що свідчить про пов'язаність вказаних осіб між собою грошовими зобов'язаннями. Також Підприємство вказує на наявність відкладальної обставини, передбаченої підп. 2 п. 8 Положення про ПСО, зокрема, Гарантований покупець оплачує вартість надання постачальниками універсальних послуг, послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом». Водночас, факт заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом», який встановлений у рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2024 у справі №912/303/24 виключає можливість повного та своєчасного проведення відповідачем розрахунків за договором.
Підприємство також зауважує на некоректному нарахуванні Товариством 3% річних та інфляційних втрат на прогнозні обсяги послуги після заміни прогнозного обсягу послуги на фактичний, а також про на наявності підстав для зменшення розміру вказаних нарахувань до 1% від стягнутої суми.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у них господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
У справі №910/1954/23 суд встановив, що Підприємство свої зобов'язання за договором в частині оплати наданих Товариством протягом березня 2022 року - червня 2023 року послуг виконало неналежним чином, розрахувавшись з Товариством частково, у зв'язку з чим у Підприємства виникла заборгованість за договором №2302/02/21 від 15.09.2021 у сумі 319 455 232,35 грн.
Зазначену заборгованість, а також 25 478 547,36 грн 3% річних та 85 061 804,84 грн інфляційних втрат було присуджено до стягнення з Підприємства на користь Товариства рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1954/23, яке набрало законної сили.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У справі, що розглядається, Підприємство не надало суду доказів сплати на Товариству 319 455 232,35 грн основного боргу; доводи Товариства про несплату ним (відповідачем) зазначеної заборгованості Підприємство не спростувало.
Крім того, за доводами Товариства, Підприємство продовжує порушення взятих на себе за договором зобов'язань у зв'язку з чим за ним (відповідачем) обліковується заборгованість у загальному розмірі 352 082 484,09 грн за липень та серпень 2023 року.
Суд встановив, що згідно з підписаними та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень актами приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів до договору №07.23/08 від 31.07.2023 Товариство надало послуги у липні 2023 року на суму 180 709 329,85 грн та №08.23/08 від 31.08.2023 - послуги у серпні 2023 року на суму 211 893 213,02 грн.
Товариство зазначило, що Підприємство оплатило надані послуги у липні та серпні 2023 року частково, у зв'язку з чим заборгованість Підприємства за липень 2023 року складає 169 856 763,69 грн, за серпень 2023 року - 182 225 720,40 грн, що підтверджується також підписаним сторонами актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.05.2024.
А отже, заборгованість Підприємства перед Товариством за надані у липні-серпні 2023 року послуги становить 352 082 484,09 грн.
Підприємство подало до суду першої інстанції заяву про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 210 287 467,56 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині.
Суд встановив, що після відкриття провадження у справі, що розглядається, Підприємство сплатило Товариству заборгованість у загальному розмірі 210 287 467,56 грн (платіжні інструкції від 12.11.2024 №419 504, від 20.11.2024 №426 300, від 22.11.2024 №427 164, від 27.11.2024 №428 062, від 29.11.2024 №429 008, від 04.12.2024 №429 056, від 10.12.2024 №429 941, від 10.12.2024 №429 940, від 12.12.2024 №429 986.
Оскільки Підприємство сплатило Товариству борг у загальному розмірі 210 287 467,56 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі №910/9313/24 в частині стягнення основного боргу у зазначеній сумі, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Зазначене не оскаржується Підприємством у апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства щодо 141 795 016,53 грн несплаченої Підприємством заборгованості, а також 3% річних у розмірі 31 008 600,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 57 983 583,25 грн.
У апеляційній скарзі Підприємство просило оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за первісним позовом повністю. Під час розгляду справи Підприємство надавало додаткові пояснення, а також докази сплати 141 795 016,53 грн боргу.
Щодо доводів Підприємства про наявність відкладальної обставини для здійснення розрахунків суд зазначає таке.
Підпунктом 2 п. 8 Положення про ПСО передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до вимог п. 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Таким чином, відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів. Така позиція неодноразово підтверджувалась Верховним Судом, зокрема, у справах №910/1294/23, 910/1597/23, 910/18075/23.
У постанові від 25.01.2024 у справі №910/1294/23 Верховний Суд зазначив, що «вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту. При цьому зміст положень наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг» не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 №859), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення. Отже, висновки скаржника про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підп. 2 п. 8 Положення, є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни п. 5 того самого Положення відповідним наказом, що було враховано судами попередніх інстанцій у прийнятті рішення».
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази наявності у Товариства заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підп. 2 п. 8 Положення про ПСО як на відкладальну обставину.
Крім того, частковою сплатою послуг за договором та зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідач фактично визнав заявлені позивачем у даному спорі вимоги та погодився, що строк для їх оплати є таким, що настав.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Підприємства перед Товариством заборгованості за договором у розмірі 141 795 016,53 грн, доказів погашення якої станом на день ухвалення цього рішення відповідач місцевому суду не надав.
У зв'язку з порушенням Підприємством зобов'язань за договором в частині здійснення розрахунків за договором Товариство нарахувало та заявило до стягнення з Підприємства 3% річних у загальному розмірі 31 131 901,83 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 61 446 711,53 грн за загальний період прострочення з 01.07.2023 по 23.07.2024.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи встановлений факт порушення договірних строків оплати за надані послуги, вимога Товариства про стягнення з Підприємства інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав оцінки та не взяв до уваги доводи Підприємства в частині, що стосується розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, зокрема, щодо порядку їх нарахування та допущених Товариством у розрахунках арифметичних помилок.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми трьох процентів річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Підприємство, заперечуючи у апеляційній скарзі проти розрахунку позивача та висновків суду за результатами його оцінки, під час апеляційного провадження надало власний розрахунок, у якому вважає, що обґрунтованим є нарахування 3% річних у сумі 13 635 884,28 грн та інфляційних втрат у сумі 23 529 815 грн.
Колегія суддів здійснила перевірку наданого позивачем, наданого відповідачем та здійсненого місцевим судом розрахунків та дійшла висновку, що обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, є вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 3% річних у сумі 13 635 884,28 грн та інфляційних втрат у сумі 23 529 815 грн; решта вимог Товариства у відповідній частині задоволенню не підлягає.
Щодо доводів відповідача про можливість зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції надав таким доводам належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
За таких обставини, враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 ЦК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.
Колегія суддів також зауважує, що поведінка Підприємства, яке просить суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат, та при цьому подає апеляційну скаргу у паперовому вигляді, а не через систему «Електронний суд», є суперечливою.
Так, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так, за подання апеляційної скарги Підприємство сплатило 1 589 700,00 грн, в той час як із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 Підприємство могло сплатити 1 271 760,00 грн, тобто на 317 940,00 грн менше.
Колегія суддів вважає, що допущена судом першої інстанції помилка у розрахунках 3% річних та інфляційних втрат не є тим порушенням, що має наслідком обов'язкове скасування рішення, а тому оскаржуване рішення має бути змінене в частині присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у cправі №916/3006/23, відсутні підстави для закриття провадження у справі, що розглядається, в частині вимог Товариства про стягнення з Підприємства основного боргу.
Колегія суддів відзначає Підприємству про наявність у нього відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України права звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі має бути змінене в частині розмірів присуджених до стягнення 3% річних та інфляційний втрат, а апеляційна скарга Підприємства у зв'язку з цим - задоволена частково.
Судові витрати.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги частково витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Колегія суддів відзначає, що Підприємство подало апеляційну скаргу у паперовій формі без використання системи «Електронний суд», а тому судовий збір за її подання був визначений без застосування понижуючого коефіцієнта 0,8. Саме цей розмір судового збору розподілено за результатами розгляду апеляційної скарги.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24 змінити.
3. Пункти 3 та 4 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24 викласти в такій редакції:
« 3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Велика Перспективна, 78, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; ідентифікаційний код 42132581) основний борг у розмірі 141 795 016,53 грн, 3% річних у розмірі 13 635 884,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 23 529 815,11 грн та судовий збір у розмірі 661 316,20 грн.
В іншій частині позову відмовити.»
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9313/24 залишити без змін.
4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Велика Перспективна, 78, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; ідентифікаційний код 42132581) на користь з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) 349 734,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Справу №910/9109/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.06.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова