79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" червня 2025 р. Справа №907/523/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича від 27.05.2025 (вх.№ ЗАГС 01-05/1625/24 від 29.05.2025)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 19.05.2025, суддя Мірошниченко Д.Є.) про відмову в забезпеченні позову
за заявою: Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича від 16.05.2025 (вх. № 02.3.1-02/4743/25) про вжиття заходів забезпечення позову
у справі № 907/523/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Грабар Олександра Олександровича, м.Свалява Мукачівського району Закарпатської області
до відповідача: Приватного підприємства "ВІНДС Ужгород", м. Ужгород
про: скасування державної реєстрації права власності та витребування
майна з чужого незаконного володіння,
за участю представників:
від позивача (в режимі відеоконференції): Куликовець І.М.;
від відповідача: не з'явився
Фізична особа-підприємець Грабар Олександр Олександрович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "ВІНДС Ужгород" про скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "ВІНДС Ужгород" на будівлю, нежитлову будівлю, торговий комплекс реєстраційний номер об'єкта згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 1639114921248 за адресою пл. Енді Воргола (пл. Жовтнева), буд. 10, с. Минай Ужгородського району Закарпатської області та витребування такого об'єкта з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "ВІНДС Ужгород" на користь Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича.
16.05.2025 представник позивача через підсистему "Електронний суд" подав до суду першої інстанції заяву (вх.№ 02.3.1-02/4743/25) про забезпечення позову у справі №907/523/25, у якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, на будівлі, нежитлові будівлі, торговий комплекс, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1119 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639114921248.
Заява обґрунтована тим, що нерухоме майно, що знаходиться за адресою: пл. Жовтнева (пл. Е.Воргола), 10, с. Минай, Ужгородський район, Закарпатська область, площею 1119 кв.м, незаконно вибуло з власності ФОП Грабара О.О., проти його волі та без його згоди, на підставі довіреності, яку він не підписував, на основі якої в порядку передоручення видано довіреність, за якою невідома для Грабара О.О. особа підписала акт прийому-передачі такого майна в статутний капітал ПП"ВІНДС Ужгород", відтак вказаний акт є нікчемним в силу закону та не потребує визнання недійсним. У зв'язку із цим позивач звернувся до суду з вимогою про витребування його нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Водночас вказує, що на даний час, згідно з відомостями, які містяться в державних реєстрах, власником спірного нерухомого майна, значиться відповідач, який може вчинити щодо цього майна будь-які правочини, як то відчужити таке на користь третіх осіб, здійснити реконструкцію тощо. Звертає увагу, що з приводу зазначених обставин, пов'язаних із незаконним відчуженням вказаного майна на підставі підроблених документів, яке належить ФОП Грабару О.О., було подано відповідну заяву про вчинення кримінальних правопорушень, за якою 22.12.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості по кримінальному провадженню за №12022071170000723 та на даний час триває досудове розслідування, а ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні визнано потерпілим.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2025 у справі № 907/523/25 (суддя Д.Є. Мірошниченко) відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича від 16.05.2025 (вх. № 02.3.1-02/4743/25) про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 907/523/25 шляхом накладення арешту із забороною будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, на будівлі, нежитлові будівлі, торговий комплекс, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1119 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639114921248.
Ухвала суду мотивована тим, що заява про забезпечення позову грунтується виключно на припущеннях заявника щодо існування вірогідності подальшого відчуження спірного майна та відсутні посилання на наявність будь-яких доказів задля встановлення усіх обставин, з якими заявником пов'язується необхідність застосування певного виду забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ФОП Грабар О.О. звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2025 у даній справі та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову у справі №907/523/25 задовольнити.
Скаржник вважає ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою, ухваленою без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, зазначає, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з власності ФОП Грабара О.О. та наданий час згідно відомостей, які містяться в державних реєстрах, власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1119, кв.м значиться відповідач. Заявник вважає, що ПП «ВІНДС Ужгород» може вчинити щодо цього майна будь-які правочини, як відчужити таке в користь третіх осіб, здійснити реконструкцію тощо. Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано, що у випадку відчуження майна відповідачем та невжиття заявленого заходу забезпечення позову, вказане призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного даного судового провадження без нових звернень до суду з вимогою про витребування майна у нового власника. Більше того, судом не враховано, що передача майна відповідачу та продаж частки Підприємства, що належало позивачу, було вчинено ОСОБА_2 на ім'я якого ОСОБА_3 видано передоручення згідно якого він мав право вчиняти правочини від імені ОСОБА_1 . Дані обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 , як засновником ПП «ВІНДС Ужгород», вже були вжиті дії з порушенням вимог цивільного законодавства щодо незаконного вибуття із власності позивача його майна, при цьому для реалізації таких ним було залучено третю особу, а тому відповідач, розуміючи підставність позовної заяви може відчужити таке майно з метою ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача в межах даного судового провадження.
Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скаржника, вважає їх невмотивованими. Зазначає, що вимога про вжиття заходів забезпечення позову є спонтанною, безпідставною і обґрунтовується лише наведенням нормативних актів, які, гіпотетично допускають можливість забезпечення позову у господарському судочинстві. Мотиви позивача зводяться не на посилання на наявність фактів, які доводять вчинення відповідачем дій, які містять ризик втрати активу упродовж розгляду спору у суді, а навпаки, лише на об'єктивне право відповідача бути суб'єктом права власності, через що він може, але не вчиняє дій, що були б загрозливими для позивача у випадку задоволення його позовних вимог. До клопотання про забезпечення позову позивачем не додано жодного доказу в обґрунтування необхідності та доцільності такого заходу. Відповідач не вчинив жодних дій, в тому числі і з спірним майном, які б давали підстави робити висновки про створення ним перешкод, уникненні відповідальності чи унеможливленні виконати судове рішення у випадку задоволення позову. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. У випадку задоволення апеляційної скарги та клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, в якості зустрічного забезпечення зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок Господарського суду Закарпатської області суму у розмірі 495 000,00 грн. протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про зустрічне забезпечення.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Відповідач не делегував уповноваженого представника в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником Західного апеляційного господарського суду.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов'язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника відповідача у справі.
При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
У відповідності до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосовувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 та ч. 4 статті 137 ГПК України).
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обгрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Згідно правових висновків наведених Верховним Судом у постанові від 05.07.2024 справа № 910/6287/23 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 справа №754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Основним, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Окремо Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виходила з того, що жодних обмежень стосовно застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. При цьому, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися виключно предмета спору.
Як зазначалось вище, у поданій заяві про забезпечення позову заявник просив застосувати такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту та заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, на будівлі, нежитлові будівлі, торговий комплекс, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1119 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639114921248.
При цьому заявник стверджує, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з власності ФОП Грабара О.О., проти його волі та без його згоди, на підставі довіреності, яку він не підписував, на основі якої в порядку передоручення видано довіреність, за якою невідома для Грабара О.О. особа підписала акт прийому-передачі такого майна в статутний капітал ПП"ВІНДС Ужгород".
Звертає увагу, що з приводу зазначених обставин, пов'язаних із незаконним відчуженням вказаного майна на підставі підроблених документів, яке належить ФОП Грабару О.О., було подано відповідну заяву про вчинення кримінальних правопорушень, за якою 22.12.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості по кримінальному провадженню за №12022071170000723 та на даний час триває досудове розслідування, а Грабара О.О. у цьому кримінальному провадженні визнано потерпілим.
Водночас зазначає, що на даний час, згідно з відомостями, які містяться в державних реєстрах, власником спірного нерухомого майна, значиться відповідач, який може вчинити щодо цього майна будь-які правочини, як то відчужити таке на користь третіх осіб, здійснити реконструкцію тощо.
Заявник зазначає, що саме такий захід забезпечення позову буде найбільш повно забезпечувати охорону інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій Верховний Суд у постанові від 11.06.2025 справа № 907/82/25 навів такі висновки, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
В цьому випадку має досліджуватися така підстава для вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач має намір звернутися до суду.
Такий захід забезпечення позову як заборона органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, що належить ПП, є співмірним та належним.
Заявлена позовна вимога стосується витребування на користь позивача нерухомого майна, отже застосування таких заходів забезпечення позову, спрямованих на обмеження відчуження вказаного майна є повністю співмірним із заявленими позовними вимогами.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими покликання скаржника (заявника), що у разі відчуження відповідачем спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, передачі його у власність чи користування іншим суб'єктам, в подальшому у разі задоволення позову виконання рішення суду, ухваленого за наслідками розгляду даної справи, може суттєво ускладнити виконання рішення суду або унеможливити таке виконання.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично залишиться в його володінні та користуванні, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним до визначення подальшої долі цього майна при вирішенні позову по суті.
Проте, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано, що у випадку відчуження манна відповідачем та невжиття заявленого заходу забезпечення позову, вказане призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного даного судового провадження без нових звернень до суду з вимогою про витребування майна у нового власника.
Здійснивши оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, встановивши наявність прямого зв'язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, колегія суддів приймає як обґрунтовані доводи заявника щодо накладення арешту шляхом заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на спірне нерухоме майно.
Щодо клопотання відповідача заявленого у відзиві на апеляційну скаргу в якості зустрічного забезпечення зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок Господарського суду Закарпатської області суму у розмірі 495 000,00 грн., то колегія суддів зауважує, що як вбачається з матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2025 у справі № 907/523/25, відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про зустрічне забезпечення. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки заявленому представником відповідача клопотанню щодо зустрічного забезпечення.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18, суд не зобов'язаний в кожному випадку вживати заходи зустрічного забезпечення, оскільки ч. 1 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Враховуючи все вищенаведене, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви поданої ФОП Грабар О.О. про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту та заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, на будівлі, нежитлові будівлі, торговий комплекс, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с.Минай, пл. Енді Воргола (площа Жовтнева), будинок 10, загальною площею 1119 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639114921248.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Підсумовуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що висновки, наведені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, неповністю відповідають обставинам справи, тому її належить скасувати та задовольнити заяву Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича від 16.05.2025 про забезпечення позову у справі № 907/523/25.
З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, покладаються на відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 136, 137, 140, 255, 269, 270, 271, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2025 у справі №907/523/25 скасувати.
3. Заяву Фізичної особи-підприємця Грабара Олександра Олександровича про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 907/523/25 задовольнити.
4. Накласти арешт на майно та заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, на будівлі, нежитлові будівлі, торговий комплекс, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Минай, пл. Енді Воргола (площа Жовтнева), будинок 10, загальною площею 1119 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639114921248.
5. Стягнути з Приватного підприємства "ВІНДС Ужгород" (88000, м. Ужгород, вул.Фединця Олександра, 7, офіс, 1, код ЄДРПОУ 42420241) на користь Фізичної особи-підприємця Грабар Олександра Олександровича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 3 028 ,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
7. Матеріали оскарження ухвали від 19.05.2025 у справі № 907/523/25 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук