79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" червня 2025 р. Справа №914/139/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури від 15.05.2025 (вх. №ЗАГС 01-05/1473/25 від 16.05.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 28.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 08.05.2025, суддя Манюк П.Т.)
у справі №914/139/23
за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів,
до відповідача 1 Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача 2 Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “ЛеоКар» (надалі ОК ГБК “ЛеоКар»), м. Львів,
про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав
за участі представників:
від позивача: Винницька Л.М.;
від відповідача 1: не з'явились;
від відповідача 2: Семків В.В.;
Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Львівської міської ради (відповідач 1), Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “ЛеоКар» (відповідач 2) про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4105 від 11.09.2020 «Про передачу у власність ОК «ГБК «ЛеоКар» земельної ділянки»; скасування державної реєстрації права власності ОК «ГБК «ЛеоКар» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43769943) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0007, площею 1,2247 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095623046101, номер запису про право власності/довірчої власності: 38451653.
Позовні вимог прокурор обґрунтовує тим, що рішення Рясне-Руської сільської ради є незаконним, оскільки прийняте з порушенням вимог статті 41 Земельного кодексу України (за відсутності затвердженої містобудівної документації). Крім того, на думку прокурора, при передачі ОК "ГБК "ЛеоКар" земельної ділянки порушено її цільове призначення, оскільки згідно зі статтею 41 Земельного кодексу України для гаражного будівництва можуть передаватися земельні ділянки лише із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, водночас рішенням Рясне-Руської сільської ради передано земельну ділянку з категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор покликається на те, що органом уповноваженим на захист інтересів держави, є Львівська міська рада, однак позивач та відповідач у цьому спорі збігаються в одній особі, тому Львівська міська рада може бути виключно відповідачем. Прокурор, при цьому, зазначив про відсутність іншого органу, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2025 року у справі №914/139/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При ухваленні рішення суд виходив з того, що згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 11.09.2020 №4105 земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0007, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення передано у приватну власність ОК "ГБК "ЛеоКар" та зареєстровано право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак, суд першої інстанції зазначив, що фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0007 є ОК "ГБК "ЛеоКар", тому належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов. При цьому, суд звернув увагу, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в даному випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Також зауважив, що Львівська міська рада раніше не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0007 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації права власності за ОК "ГБК "ЛеоКар" не відновить право власності Львівської міської ради на спірне майно.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Львівська обласна прокуратура звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій покликається на те, що місцевим господарським судом невірно визначено зміст спірних правовідносин, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, що призвело до формування висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.04.2025 у справі №914/139/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Зокрема, скаржник зазначає, що, формуючи висновок про те, що ефективним способом захисту порушених прав держави є віндикаційний позов, судом неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 16, 21, 387, 388, 393 ЦК України, ст. ст. 17-2, 152, 155 Земельного кодексу України та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень), враховано висновки Верховного Суду, які не є релевантними до спірних правовідносин.
Прокурор вважає, що судом порушено норми процесуального права, а саме забезпечення права на доступ до суду, дотримання принципу диспозитивності. Належність обраного позивачем способу захисту порушених прав може бути підставою для відмови у задоволенні пред'явлених вимог за умов, коли такий спосіб взагалі не передбачений законом або йому суперечить, не відповідає змісту порушеного права, на захист якого цей спосіб спрямовано, та не призводить до відновлення порушеного права тощо. В іншому випадку законні підстави для відмови в задоволенні позову відсутні. Посилається скаржник на надмірний формалізм застосований судом першої інстанції. Окрім того, що з урахуванням вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи обраний прокурором у цій справі спосіб захисту порушеного права (визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності) є належний, достатній та ефективний, установлений законом, об'єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред'явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Такий спосіб захисту призведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії. Оскільки підставою для реєстрації права власності за відповідачем 2 на спірну земельну ділянку було саме оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, то, незважаючи на наявність інших способів захисту права власності, відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і скасування відповідної реєстрації прав, і визнання недійсним спірного рішення, як підстави реєстрації права приватної власності є передбаченим законом способами захисту та відновлення порушених прав територіальної громади. Зазначає, що у разі визнання недійсним оскаржуваного рішення та скасування державної реєстрації права, залишається актуальним запис про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку, що відновить порушене право територіальної громади. Покликається на справи № 914/168/23 та № 914/582/22, в яких виконано рішення в розрізі таких же позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ОК «ГБК «ЛеоКар» заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на те, що право власності за ним на земельну ділянку площею 1,2247 га кадастровий номер 4610137500:11:016:0007 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підтверджується витягом з реєстру: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095623046101, номер запису про право власності/довірчої власності 38451653. Згідно відомостей з ДЗК, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова та інших документів цільове призначення спірної земельної ділянки з кадастровим №4610137500:11:016:0007 - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Рішенням Рясне-Руської сільської ради від 11.09.2020 №4105 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВПЦЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства та зареєстроване відповідне право власності на неї в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис. Таким чином, вказує, що фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим №4610137500:11:016:0007 є ОК «ГБК «ЛеоКар». Отже, на думку відповідача, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Таким спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів про що неодноразово наголошував Верховний Суд. Отже, внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту. Крім цього зазначає, що Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:016:0007 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно. Отже, відповідно до цього вважає, що судом правомірно відмовлено в позові в зв'язку з неефективним способом захисту. Просить, врахувати практику Верховного Суду викладену в постанові від 18.02.2025 у справі №914/1334/22 за аналогічних обставин та відмовити повністю в задоволенні апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Львівської області від 28.04.2025 у даній справі.
В судове засідання 17.06.2025 до Західного апеляційного господарського суду з'явились прокурор та представник відповідача 2, які надали пояснення по суті апеляційної скарги.
Відповідач 1 - Львівська міська рада участі уповноваженого представника в судове засідання 17.06.2025 не забезпечила, причин неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 21.05.2025 шляхом надіслання такої до електронного кабінету і Львівська міська рада отримала таку 22.05.2025 22:14.
Згідно зі статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, врахувавши практику Верховного Суду в даній категорії справ, Західний апеляційний господарський встановив таке.
Франківською окружною прокуратурою м. Львова в ході здійснення представницької діяльності встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність .
З врахуванням ухвали Львівської міської ради від 16.11.2017 №2588 “Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 № 2677 “Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 № 5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209, 0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), зокрема, земельної ділянки №1 площею 26,5865 га (кадастровий №4610137500:11:016:0001), у тому числі площею 5,5847 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 1.1).
Пунктом 3 ухвали № 4647 вирішено передати зазначену у пункті 1.1 цієї ухвали земельну ділянку №1 площею 26,5865 га (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0001.
Згідно з розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 “Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 26,5865 га (кадастровий №4610137500:11:016:0001, КВЦПЗ - 16.00).
29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0001.
Згідно з розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 “Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка з кадастровим № 4610137500:11:016:0001.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» від 18.12.2019 №3365 прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0001, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.
03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 “Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим № 4610137500:11:016:0001 площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №7 площею 1,2247 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 19.05.2020 №3700 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку № 7 площею 1, 2247 га (кадастровий № 4610137500:11:016:0007).
03.06.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0007.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 13.08.2020 відповідач 2 звернувся до Рясне-Руської сільської ради про передачу у власність обслуговуючому кооперативу земельної ділянки кадастровий №4610137500:11:016:0007, площею 1,2247 га, яка розташована у с. Рясне-Руське для потреб учасників АТО. До звернення долучено виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, графічні матеріали з позначенням бажаної земельної ділянки.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 11.09.2020 №4105 “Про передачу у власність ОК “Гаражно-будівельний кооператив “ЛеоКар» земельної ділянки» земельну ділянку площею 1,2247 га (кадастровий №4610137500:11:016:0007), Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “ЛеоКар» для будівництва та обслуговування гаражів (КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.
29.09.2022 зареєстровано право приватної власності за ОК “ГБК “ЛеоКар» на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0007.
Прокурор зазначає, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4105 від 11.09.2020 «Про передачу у власність ОК «ГБК «ЛеоКар» земельної ділянки» прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст. 41 Земельного кодексу України. Також зазначає, що документація із землеустрою, яка повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі - відсутня, звернення кооперативу та оспорювань рішення Рясне-Руської сільської ради не містить жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів ОК «ГБК «ЛеоКар» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності , кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей, площею 1, 2247 га (по 0,4082 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а звернення не містить навіть прохання відведення земельної ділянки для здійснення гаражного будівництва.
На думку прокурора, захист судом прав на землю у спірних правовідносинах здійснюється способами, визначеними ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, з подальшою вимогою про скасування державної реєстрації права власності відповідача 2 на спірну земельну ділянку із застосуванням ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При ухваленні постанови колегія суддів керувалася таким..
Згідно зі статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).
Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України “Про прокуратуру», ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини ст. 23 цього закону.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
З урахуванням того, що поняття “інтереси держави», відповідно до рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).
Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що “інтереси держави» полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Положеннями ч.5 ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Так, згідно з частинами 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.
Колегія суддів також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв , на переконання прокурора, незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.
Предметом спору в даній справі є:
- визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4105 від 11.09.2020 «Про передачу у власність ОК «ЛеоКар» земельної ділянки»;
- скасування державної реєстрації права власності ОК «Гаражно-будівельний кооператив «ЛеоКар» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43769943) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0007, площею 1,2247 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095623046101, номер запису про право власності/довірчої власності: 38451653.
У відповідності до п. 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У розумінні положень наведених норм у разі звернення з вимогами про визнання незаконним і скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №920/456/19, від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.
Відповідно до частин 2-4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України унормовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 317, частина 1статті 319 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема, землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №606/711/22).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.
Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини свідчать, що спірну земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:11:016:0007, згідно з рішенням Рясне-Руської сільради від 11.09.2020 №4105 передано у приватну власність ОК "ГБК "ЛеоКар" та право власності вказаного кооперативу на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис. Оскільки фактичним володільцем земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:11:016:0007 є ОК "ГБК "ЛеоКар", то, за висновками суду першої інстанції, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов, що є вірним.
Оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення органу місцевого самоврядування було реалізоване шляхом реєстрації за кооперативом права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №924/1369/20.
Водночас останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
У контексті наведеного, встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, висновок суду першої інстанції про обрання прокурором у наведеному випадку неналежного та неефективного способу захисту шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації речового права узгоджується з вищевикладеними висновками Верховного Суду, а також з висновками, вміщеними у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №914/1334/22 за позовом прокурора до Львівської міської ради та ОК "ГБК "Пікап" про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав і припинення речового права, у спорі, що виник з подібних правовідносин. Також наведена правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 03.06.2025 у справі №914/180/23, від 28.05.2025 у справі №914/2333/22, від 28.05.2025 у справі 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі №914/1134/22.
У даній справі прокурор звернувся до суду із способом захисту прав держави, який не призведе до їх ефективного захисту, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, що відповідає сформованій наведеній вище практиці Верховного Суду.
З врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наведені прокурором доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у справі.
В даному випадку підставою для відмови у позові є обрання прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади, тому у апеляційного суду немає підстав для застосування наведених скаржником у апеляційній скарзі норм права у подібних правовідносинах. Водночас посилання прокурора на положення статті 172 Земельного кодексу України щодо можливості оскарження, зокрема, рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин у судовому порядку, не спростовує висновків суду першої інстанції про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про витребування земельної ділянки.
Отже, з врахуванням вищевикладеного, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, такі доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2025 року у справі № 914/139/23 та відповідають практиці сформованій Верховним Судом у ідентичній категорії справ.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ухвалив:
1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.04.2025 у справі №914/139/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук