Справа №:755/8040/25
Провадження №: 4-с/755/79/25
"24" червня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, -
07.05.2025 року скаржник звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, у якій просить зобов'язати державну виконавчу службу скасувати арешт майна та заборону його відчуження боржника ОСОБА_1 , накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.12.2014 року у ВП НОМЕР_3, виданої Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (номер запису про обтяження: 8235929).
Вимоги скарги мотивовано тим, що ва виконанні у Дніпровському ВДВС м. Києва перебувало виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 10.03.2010 року №2-1873/1-09, виданого Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення боргу в розмірі 1527,03 грн. з ОСОБА_1 на користь ВАТ "Фінанси та Кредит". 17.12.2014 року державним виконавцем, керуючись вимогами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21.04.1999 року) винесена постанова про арешт майна боржника в межах ВП НОМЕР_3. 30.12.2014 року державним виконавцем, керуючись п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21.04.1999 року) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП НОМЕР_3. Проте, Постановою про повернення виконавчого документу Стягувачу не був скасований арешт майна боржниці, що порушує її права, оскільки арешт буде також накладений навіть на те майно, яке буде придбане в майбутньому. Також на виконанні у Дніпровському ВДВС м. Києва перебувало інше виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 10.03.2010 року №2-1873/1-09, виданого Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення боргу з ОСОБА_1 коштів в розмірі 127702, 68 грн. 08.03.2023 року державним виконавцем, керуючись вимогами п. 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Боржниця сплатила вищевказану заборгованість у повному обсязі, що підтверджується належним чином засвідченою копіями платіжних інструкцій. Вбачається, що на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10.03.2010 року по справі №2-1873/1-09 було видано два виконавчих листа про стягнення боргу в розмірі 127702,68 грн. та 1527,03 грн. Водночас, станом на сьогодні, Стягувач ВАТ «Фінанси та кредит» задовольнив свої вимоги в повному обсязі та не має претензій до ОСОБА_1 . Проте Постановою про повернення виконавчого документу Стягувачу від 30.12.2014 року по ВП НОМЕР_3 не був скасований арешт майна боржника. У даній ситуації відмова в задоволені зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 , унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту майнових прав, наявність тривалого часу (більше 10 років) не скасованого арешту на майно, за умови відсутності чинного виконавчого провадження та майнових претензій з боку Стягувача, а також відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та бездіяльністю державної виконавчої служби. Станом на сьогодні, у Дніпровському ВДВС відсутні будь-які виконавчі документи на виконанні у відношенні боржника ОСОБА_1 , але при цьому питання про зняття арешту з майна не було вирішено, тому існує необхідність вжиття заходів щодо зняття арешту, оскільки вказані обмеження створюють перешкоди у реалізації ОСОБА_1 свого права на майно.
Строк пред'явлення виконавчого документу до виконання сплив, інформація про відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 у Єдиній автоматизованій системі виконавчого провадження відсутня, відомості щодо ОСОБА_1 у Реєстрі боржників також відсутні, а відтак виявити причини арешту майна неможливо. Скаржник не згодна з бездіяльністю державного виконавця щодо не зняття арешту з його майна, накладеного у межах завершеного виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
Учасники справи в судове засідання не з'явились.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, всебічно та об'єктивно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Стосовно клопотання сторони скаржника про поновлення строку звернення до суду зі скаргою, суд зазначає, що відповідний термін стороною скаржника не пропущений, оскільки бездіяльність за своєю суттю є триваючою обставиною, тож початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року в справі №175/3995/17.
Поскільки за своєю суттю бездіяльність є триваючим явищем, як власне і існуючий арешт майна, скаржником не пропущено строку звернення до суду з відповідною скаргою, тому підстав для розгляду відповідного клопотання скаржника немає.
За змістом відповіді Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.02.2025 року, на виконанні в відділі перебувало ВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 10.03.2010 №2-1873/1-09 Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАПТ «Фінанси та Кредит» боргу в розмірі 1527,03 грн. 06.09.2012 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 17.12.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника. 30.12.2014 року державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року) було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. На виконанні в відділі перебувало ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 10.03.2010 №2-1873/1-09 Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАПТ «Фінанси та Кредит» боргу в розмірі 127702,68 грн. 08.03.2023 року державним виконавцем на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості», 25.12.2014 року проведено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_2 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 34088994, виданий: 17.12.2014, видавник: ВДВС Дніпровського РУЮ.
При цьому, убачається, що за даними АСВП відкриті виконавця провадження стосовно ОСОБА_1 відсутні, а також відсутні дані про останню в Єдиному реєстрі боржників.
Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
За змістом ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Положеннями ст. 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частинами 1, 2 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
За змістом ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частина 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно положень ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року: 1. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. 2. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених норм законодавства, яке було чинним на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, свідчить про те, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, державним виконавцем не здійснюється зняття арешту з майна боржника, яке було застосоване в межах відкритого виконавчого провадження.
За таких обставин, державний виконавець повертаючи виконавчий лист стягувачу в зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення, без знання арешту з майна боржника діяв правомірно.
Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначений вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника.
Так, згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Жодна з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна виконавцем у даній справі не встановлена.
Вказаний перелік не містить підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна божника за обставин встановлених у цій справі.
Поряд із цим, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.
Оскільки дії ВДВС щодо повернення виконавчого листа стягувачу без зняття арешту з майна є правомірними, відсутні підстави для висновку про незаконність бездіяльності суб'єкта оскарження.
Питання правомірності бездіяльності суб'єкта оскарження, порушеного стороною виконавчого провадження віднесено до регулювання розділом VII ЦПК України яким передбачено прийняття рішення зобов'язального характеру в разі обґрунтованості скарги (неправомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності), а зміст приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у випадках не віднесених до підстав, обумовлених ч. 4 ст. 59 цього Закону - арешт знімається за рішенням суду.
До таких випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (закінчене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Поряд із цим, наявність на теперішній час арешту майна боржника жодним чином не співвідноситься з метою застосування такого обтяження, визначеного наведеною нормою Закону України «Про виконавче провадження» та подальше збереження арешту майна боржника не спрямоване на забезпечення виконання рішення суду, що є основною метою арешту у виконавчому провадженні, і відтак такий арешт лише безпідставно впливає на обсяг прав скаржника, як власника арештованого майна, ураховуючи наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Разом з цим, судом встановлено, що стосовно скаржниці відсутні відкриті виконавчі провадження, в яких вона є боржником, строки пред'явлення виконавчого листа до виконання спливли і відсутні дані про поновлення відповідного строку, матеріали завершеного виконавчого провадження мали бути знищені за терміном зберігання, а арешт триває довгий час.
За таких обставин вбачається порушення прав боржника, як власника майна, на користування та розпорядження таким майном у зв'язку з існуючим обтяженням майна у вигляді арешту, за рахунок якого в зв'язку із наведеними обставинами не може бути забезпечене реальне виконання рішення суду за відсутності виконавчого провадження.
Установивши порушення прав скаржника, як власника майна, суд має відновити такі права керуючись положеннями ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.
Суд вважає, що вимога скаржника зобов'язального характеру щодо уповноважених осіб суб'єкта оскарження є не ефективною, про що свідчить факт завершення виконавчого провадження та знищення його матеріалів.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суб'єкт оскарження не має законодавчих повноважень здійснювати зняття арешту у знищеному виконавчому провадженні, яке завершене поверненням виконавчого листа стягувачеві, відтак суд не може зобов'язувати особу вчинити дії, які суперечать закону.
Вказане ще раз підтверджує, що у таких випадках арешт знімаються саме рішенням суду.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, шляхом зняття арешту судом, який був накладений постановою державного виконавця при здійсненні виконання судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 76-81, 89, 259-261, 353-355, 447-451 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
Скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити частково.
Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений постановою ВДВС Дніпровського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.12.2014 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3 (номер запису про обтяження 8235929; дата державної реєстрації обтяження 25.12.2014).
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складений 24.06.2025 року.
Суддя -