№ 207/2713/25
№ 2/207/1362/25
19 червня 2025 року м.Кам'янське
Південний районний суд міста Кам'янського у складі
головуючого судді Бушанської О.В.
при секретарі Трохименко К.О.
за участю
позивача ОСОБА_1 (в залі суду)
представника позивача Циндра Р.О. (в залі суду)
представника відповідача Губорєвої Я.А. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 , м. Кам'янське, Дніпропетровська область
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ
про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну допомогу у розмірі 115213,52 грн та середній заробіток за період з 11 червня 2024 по 11 грудня 2024 року у розмірі 91889,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що до червня 2024 року ОСОБА_1 працювала в Акціонерному товаристві "Українська залізниця". Наказом (розпорядженням) регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про припинення трудового договору (контракту) від 04.06.2024 №НОКР-1-515/ос, позивачку з 10 червня 2024 року звільнено з посади інженера з охорони праці 2 категорії виробничого підрозділу "Служба роботи станцій" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за віком. Наказ про звільнення містив указівку виплатити позивачці матеріальну допомогу, передбачену колективним договором, у розмірі восьми середньомісячних заробітків. Однак, здійснення виплати цієї матеріальної допомоги відповідно до наказу про звільнення мало відбутися лише у час, визначений графіком виплат працівникам Акціонерного товариства "Українська залізниця" матеріальної допомоги при виході на пенсію в 2024 році. У день звільнення позивачці було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, яке не містило жодної згадки про одноразову матеріальну допомогу в зв'язку із виходом позивачки на пенсію. У квітні 2025 року позивачка дізналася про те, що Акціонерним товариством "Українська залізниця" було припинено виплати визначеної одноразової матеріальної допомоги із поточного місяця. Останніми відповідну матеріальну допомогу в березні 2025 року отримали працівники Акціонерного товариства "Українська залізниця", які звільнилися у травні 2024 року. Відповідач мав об'єктивну можливість виплатити позивачці одноразову матеріальну допомогу в день її звільнення, оскільки його фінансовий стан дозволяв це зробити. Отже, позивачка має право на одержання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період шести місяців із дати звільнення (тобто, із 11 червня по 11 грудня 2024 року).
Ухвалою суду від 20.05.2025 відкрито провадження у даній справі; призначено судове засідання для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 19.06.2025 на 10:20 годин.
28.05.2025 до суду через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху, в якому заявник просить позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху, оскільки позивачем всупереч вимогам ч.4 ст.177 ЦПК України не надано доказів сплати судового збору.
Ухвалою суду від 06.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 1211,20 грн або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 06.06.2025 позивачем 10.06.2025 через систему "Електронний суд" подано заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію від 10.06.2025 № 9381-3413-2294-8778 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї правової позиції представник позивача посилається на те, що у відповідності до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ (зі змінами внесеними згідно з Законом №2352-ІХ від 01.07.2022, далі - Закон № 2136-ІХ) зазначається, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України (ч. 2 ст.1 Закону № 2136-ІХ). АТ "Українська залізниця" внесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Зазначений перелік затверджений Постановою КМУ від 04.03.2015 №83. В умовах дії воєнного стану АТ "Укрзалізниця" для збалансування доходів та витрат змушена була переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження таких виплат як матеріальна допомога, одноразові заохочення та інші компенсаційні виплати.
Враховуючи обмеження на період дії воєнного стану конституційних прав і свобод
людини і громадянина відповідно до статті 43 Конституції України, що необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", керівництвом АТ "Укрзалізниця" протоколом правління від 14.03.2022 № Ц -54/31 Ком.т. було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в т.ч. рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості. Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію призупинено. Тобто, відповідач не відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше з роботи передбаченої колективним договором у зв'язку із звільненням на пенсію за віком, а лише призупинив. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають положенням ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022). Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, колективним договором їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст.11 Закону № 2136-ІХ. Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Оскільки, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від одноразової матеріальної при звільненні на пенсію в перше, тому питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті одноразової матеріальної при звільненні на пенсію вперше задоволенню не підлягає.
Приймаючи до уваги те, що позивач звернувся до суду з позовом у травні 2025 року, строк звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пропущений, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності.
Слід врахувати при розгляді справи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (91889,61 грн) з розміром відтермінованої одноразової матеріальної допомоги (115213,52 грн), характером цієї заборгованості, діями позивача, відповідача та іншими обставинами. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У відповіді на відзив, представник позивача зазначає, що у позовній заяві із посиланням на практику Верховного Суду було обґрунтовано, що одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника пенсійного віку за власним бажанням належить до виплат, які мають бути виплачені працівникові у день звільнення з огляду на приписи статті 116 Кодексу законів про працю України (постанова Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 635/3475/20). Даний припис законодавства є імперативним, чинним в умовах воєнного стану та беззастережним для роботодавця. Натомість, цей припис було порушено відповідачем, що стало підставою звернення до суду.
Щодо строку звернення позивача до суду, представник позивача вказує, що суми матеріальної допомоги при звільненні, які належали до сплати у день звільнення позивачки, відповідач мав обов'язок довести відповідні розрахунки до відома позивачки в день звільнення. Оскільки відповідні відомості від позивачки було приховано, відлік строку звернення позивачки до суду розпочався із дати фактичного отримання нею визначених статтею 233 КЗпП України відомостей.
19.06.2025 у судове засідання з'явились позивач, представники позивача та відповідача, які надали відповідні пояснення.
Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що наказом (розпорядженням) виробничого підрозділу "служба роботи станцій" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про припинення трудового договору (контракту) від 04.06.2024 №НОКР-1-515/ос, ОСОБА_1 з 10 червня 2024 року звільнено з посади інженера з охорони праці 2 категорії виробничого підрозділу "Служба роботи станцій" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію за віком. Даним наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, відповідно до вимог колективного договору. Виплату провести згідно графіку виплат працівникам АТ "Укрзалізниця" одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 ркі.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" листом від 12.05.2025 №НЗК Придн-3/70 на запит представника позивача надіслало на адресу останнього розрахунок середньомісячного заробітку для виплати одноразової допомоги при виході на пенсію із зазначенням загального розміру одноразової матеріальної допомоги щодо ОСОБА_1 . Відповідно до наданого розрахунку одноразова матеріальна допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків нарахована в сумі 43 205,07 грн; додаткова матеріальна допомогу у розмірі п'яти середньомісячних заробітків нарахована в сумі 72 008,45 грн.
Під час розгляду даної справи, представником відповідача визнано той факт, що позивачу не виплачена матеріальна допомога при звільненні у загальному розмірі 115213,52 грн, тому, в силу положень ст.82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст.10 КЗпП України).
Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч.1 ст.5 Закону України "Про колективні договори і угоди").
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст.9 Закону України "Про колективні договори і угоди").
За приписами ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України).
Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).
Таким чином, положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.
У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.
Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов'язань.
За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).
Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги.
При цьому, відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ "Укрзалізниця" було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання).
Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.
Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію призупинено.
Частиною першою ст.47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зауважує, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не дає підстав для непроведення розрахунку в повному обсязі з працівником, що звільняється у зв'язку з виходом на пенсію.
Відповідно до розрахунку середньомісячного заробітку для виплати одноразової матеріальної допомоги позивачу, одноразова матеріальна допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків нарахована відповідачем в сумі 43205,07 грн; додаткова матеріальна допомога у розмірі п'яти середньомісячних заробітків нарахована відповідачем в сумі 72 008,45 грн, всього нараховано 115 213,52 грн.
Разом з цим, відповідач поставив вирішення питання про нарахування та виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України), в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто від певних об'єктивних та суб'єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов'язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу «легітимних очікувань» у досягненні позивачем бажаного результату: нарахування та виплата всіх належних йому від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням вищенаведених доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати, та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових та соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме, матеріальна допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 43205,07 грн та додаткова матеріальна допомога у розмірі п'яти середньомісячних заробітків в сумі 72 008,45 грн, у зв'язку з чим доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги у загальному розмірі 115 213,52 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплат належних йому сум під час звільнення період з 11 червня 2024 по 11 грудня 2024 року у розмірі 91889,61 грн.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Частиною першою ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
У даному випадку, позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні. Таким чином, подією, з якою пов'язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
При здійсненні розрахунку середньої заробітної плати суд враховує, що у квітні 2024 року позивачу нараховано 14 923,37 грн. при 21 відпрацьованому дні, а у травні 2024 року - 15 706,50 грн. при 23 відпрацьованих робочих днях. Отже, розмір середньоденної заробітної плати становить: 14 923,37 грн + 15 706,50 грн) / (21 р. дн. + 23 р. дн.) = 696,13 грн / р.день. Середній заробіток, що має бути сплачений позивачу у зв'язку із затримкою здійснення розрахунку при звільненні складає 696,13 грн/р.день *132 р.дні + 91 889,61 грн.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідачем порушено строк виплати позивачу матеріальної допомоги, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку виплат належних їй сум під час звільнення період з 11 червня 2024 по 11 грудня 2024 року у розмірі 91889,61 грн.
При цьому суд не вбачає підстав для зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Заявлена позивачем сума середнього заробітку у розмірі 91889,61 грн є справедливою та співмірною із встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом.
Так, частинами 1,2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У даному випадку про розмір нарахованої одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги позивача було повідомлено 12.05.2025, з даним позовом позивач звернувся до суду 19.05.2025, тобто в межах строків, визначених ст.233 КЗпП України.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, суд враховує таке.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги у розмірі 115213,52 грн та середнього заробітку за час затримки виплати у розмірі 91889,61 грн.
У даному випадку, судом не встановлено обставин, що між сторонами не залишилось неврегульованих питань, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст.141, 258, 259, 263-265, 268, 279, 353, 430 ЦПК України
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу у розмірі 115213 (сто п'ятнадцять тисяч двісті тринадцять) грн 52 коп та середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні у розмірі 91889 (дев'яносто одна тисяча вісімсот вісімдесят дев'ять) грн 61 коп, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В.Бушанська