Справа № 521/17464/23
Номер провадження № 2/521/200/25
24 червня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Громіка Д.Д.,
при секретарі - Котигорох Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 , діючий через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2010 року, який 31.01.2023 року рішенням Київського районного суду по справі № 947/28071/22 було розірвано.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі за кошти позивача було набуте наступне нерухоме майно: 1) однокімнатна ізольована квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 14 кв.м., розташоване в надземному гаражі за адресою: АДРЕСА_2 , місце №69, 3) автомобіль INFINITY FX35, д.н. НОМЕР_1 . Загальна вартість нерухомого майна становила 1 141 441грн. Титульним власником усього майна була вказана відповідачка, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №77019210 та №63275713 та відповідним технічним паспортом на автомобіль. Це було пов'язано з тим, що позивач тривалі проміжки часу був відсутній на території України, оскільки працює моряком, та не мав змоги займатися оформленням відповідних документів. При цьому сторони погодили, що враховуючи, що частина коштів була зароблена ним ще до шлюбу, кватира буде належати саме йому хоча проживати там вони будуть спільно. В моменти коли позивач був у рейсах, як моряк, здебільшого відповідачка проживала разом з батьками, за місцем своєї реєстрації. При цьому, автомобіль купувався для спільного використання в інтересах сім'ї. Така домовленість хоч була й усна, проте підтверджується тим фактом, що колишня дружина ніколи не була зареєстрована в квартирі, позивач одноособово займався ремонтом, купівлею меблів та техніки, самостійно ніс витрати по сплаті комунальних платежів, тощо. З метою досудового врегулювання спору, після розірвання шлюбу, позивач звернувся до відповідачки із пропозицією. Фактично пропозиція зводилась до того, що вони мають спільно продати автомобіль та поділити кошти, а також він просив, відповідно до домовленості, переоформити нерухоме майно на нього. Крім того, в якості жесту доброї волі, розуміючи, що колишня дружина взагалі ніколи не працювала та не отримувала самостійного доходу, запропонував добровільно надати певну суму коштів, щоб забезпечити її існування на час поки вона зможе отримувати дохід. На таку пропозицію позивач отримав відмову із посиланням, що разом із шлюбом усі домовленості втратили свою актуальність, а тому вона не має наміру їх виконувати і якщо він має бажання отримати майно то має заплати набагато більші кошти. Уся сукупність обставин на думку позивача спростовує презумпцію права спільної сумісної власності і на його переконання дає йому право доводити право особистої приватної власності на нерухому майно, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2023 року по даній справі було відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
05.03.2025 року ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, проте звернувся до суду із клопотанням щодо підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляді справи за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином сповіщеною про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилась, однак представником відповідача через «Електроний суд» були направлені пояснення, відповідно до яких доводи позивача щодо його повної фінансової участі у придбанні спірної квартири, паркомісця є безпідставними, оскільки зазначена квартира та паркомісце набуте сторонами у власність за час зареєстрованого шлюбу, тому діє презумпція належності такого майна подружжю, унаслідок чого у відповідача відсутній процесуальний обов'язок доведення існування коштів для придбання квартири, при цьому позивач презумпцію спільності майна подружжя не спростував.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т. ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13 ЦК України).
Отже, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Стаття 57 СК України визначає, яке майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору- інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ст.65 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.68 СК).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.69 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) наведено правовий висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Судом встановлено, що з 14 жовтня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 , актовий запис №527.
31.01.2023 року рішенням Київського районного суду по справі №947/28071/22 шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 був розірваний.
У період шлюбу, а саме 30.09.2015 року між ТОВ «ДІАНА-ПЛЮС» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна №П-69/ДП, а саме на машино-місце, що розташоване в наземному гаражу (паркінгу) № НОМЕР_3 та №2, за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . Сума договору складала 159 691,20 грн.
03.12.2015 року між ТОВ «ДІАНА-ПЛЮС» з однієї сторони та ОСОБА_4 та та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № 1-10-1/14 від 26.01.2015р. про зміну сторони, відповідно до якої всі права і обов'язки по договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № 1-10-1/14 від 26.01.2015р переходять до ОСОБА_2 .
Згідно розписки про отримання грошових коштів на квартиру від 03.12.2015 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 42500,00 на підставі додаткової угоди №2 до договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № 1-10-1/14 від 26.01.2015р. в рахунок оплати повної вартості однокімнатної квартири, будівельний номер АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №63275713 та №77019210 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 45,2 кв.м., а також на машиномісце АДРЕСА_6 .
Крім цього представник позивача наголошує на тому, що 20.07.2018 року було придбано автомобіль INFINITY FX35, д.н. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу було зареєстровано за ОСОБА_2 та який було відчужено відповідачкою без згоди позивача.
Представник позивача наголошує на тому, що позивач є моряк та більшу частину часу перебував у закордонних рейсах, отримуючи доволі високу заробітну плату, на підтвердження чого надав виписку по рахунку за період з 16.10.2008 року по 17.11.2014 року на загальну суму 119 483,84 ЄВРО.
Також у позовній заяві представник позивача наголошує на тому, що відповідачка жодними діями не дбала ані про матеріальне забезпечення, ані про утримання майна, яке було набуто: не займалась оздобленням квартири, її утриманням, сплатою комунальних платежів, тощо, а тому вважає, що квартира є особистою власністю позивача, оскільки придбана за його власні кошти.
Частина 2 ст. 61 СК України передбачає, що об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Як встановлено судом, у період 14.10.2010 року по 31.01.2023 року позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому заробітна плата, яку отримував позивач протягом зазначеного періоду є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, судом спростовано посилання ОСОБА_1 про те, що спірне майно є його особистою власністю, оскільки воно придбане за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя.
Посилання позивача про те, що відповідачкою без його згоди було відчужено автомобіль INFINITY FX35, д.н. НОМЕР_1 , який було придбано у період шлюбу суд не приймає до уваги, оскільки позивачем не заявлено вимогу, щодо стягнення з відповідачки половини вартості даного транспортного засобу.
Крім цього суд звертає увагу, що право власності на все спірне майно, яке було придбано у період шлюбу було зареєстровано за відповідачкою, що говорить проте, що дане майно було придбано в інтересах сім'ї.
Оскільки судом встановлено, що квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 45,2 кв.м., а також на машиномісце АДРЕСА_6 відповідає критеріям, які надають майну статус спільної сумісної власності (придбана під час перебування сторін у шлюбі; за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя; з метою спільного проживання в ній сторін), а позивачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст.57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. ст.ст. 4, 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 258 259, 264, 265, 278, 279, 280 - 282, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 30 червня 2025 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя: Д.Д. Громік