Номер провадження: 22-ц/813/2827/25
Справа № 522/4342/23
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
24.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У травні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.07.2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було зареєстровано шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_6 . Сторони наразі проживають окремо та у проваджені Приморського районного суду м. Одеси перебуває справа про розірвання шлюбу між сторонами.
Позивачкою зазначено, що під час подружнього життя сторонами було нажито спільне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , а тому дане майно є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між ними. Крім того зазначає, що відповідач є професійним моряком та багато років працює на суднах та отримує заробітну плату. Позивачка просить стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину грошових коштів з рахунків відповідача, оскільки відповідно до чинного законодавства заробітна плата також підлягає поділу між подружжям.
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_4 , прийнято заяву про зміну предмету позову, змінено прізвище позивачки з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Згідно останніх уточнень позивач просила:
- визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 33,0 кв. м, житловою площею 17,6 кв. м;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 33,0 кв. м, житловою площею 17,6 кв. м;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 2 562,48 грн, що становить 1/2 частину загальної коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_1 у гривні станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк»;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 25 362,94 доларів США, що становить 1/2 частину загальної суми коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_2 у доларах США станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк»;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя та залишити легковий автомобіль «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у власності ОСОБА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 вартості легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 330 400 грн
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2 562,48 грн, що становить 1/2 частину загальної суми коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_1 у гривні станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк»;
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 25 362,94 доларів США, що становить 1/2 частину загальної коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_7 у доларах США станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк»;
Припинено право спільної сумісної власності подружжя та залишити легковий автомобіль «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) вартості легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 330 400 (триста тридцять тисяч чотириста) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 4 468 (чотири тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 86 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь держави судовий збір у розмірі 3 304 (три тисячі триста чотири) гривні 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено,
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2024 року в частині стягнення грошових сум змінити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Тобто, рішення суду оскаржується лише в частині вирішення судом позовних вимог про:
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 25 362,94 доларів США, що становить 1/2 частину загальної коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_7 у доларах США станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк»
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 2 562,48 грн, що становить 1/2 частину загальної суми коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_1 у гривні станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк;
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 компенсації вартості 1/2 частки легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 330 400 грн
У даній частині скаржник просить рішення суду змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 1 750,02 доларів США, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_7 у доларах США станом на 14.07.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк» та 2 562,48 грн, що становить 1/2 частину загальної суми коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_1 у гривні станом на 14.07.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк», а також в якості компенсації вартості 1/2 частки легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року у розмірі 170 490,98 грн
В іншій частині рішення суду не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання, призначене на 24.06.2025 року на 15:00 год. відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Досковський В.Г. не з'явилися.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Досковського В.Г. 24.06.2024 року (у день судового засідання) надійшла заява про відкладення розгляду справи через його зайнятість у Білгород-Дністровському районному суді Одеської області у справі № 495/9793/24.
Як вбачається з сайту судова влада у провадженні Білгород-Дністровського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 495/9793/24 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. При цьому представником позивача ОСОБА_10 зазначений адвокат Наседкін Олег Ігорович.
Слід зазначити, що 01.04.2025 року адвокат Досковський В.Г. приймав участь у справі, яка переглядається, в якості представника відповідача-скаржника ОСОБА_1 і надавав у судовому засіданні 01.04.2025 року пояснення в межах доводів поданої ним в інтересах клієнта ОСОБА_1 апеляційної скарги. Разом з тим, при оголошенні перерви у судовому засіданні з адвокатом Досковським В.Г. погоджувався час та дата наступного судового засідання на 24.06.2025 року 15:00 год., про що останній особисто розписався без зауважень і без повідомлення суду про зайнятість в іншій справі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на сайті «epravo.com.ua» міститься інформація про адвоката Наседкіна О.Б., який є представником ОСОБА_10 у справі № 495/9793/24, що перебуває у провадженні Білгород-Дністровського районного суду Одеської області, представництво в якій здійснює і адвокат Досковський В.Г. у зв'язку з чим просив апеляційний суд розгляд даної справи.
При цьому згідно сайту «epravo.com.ua» адреса адвоката Наседкіна О.Б. - АДРЕСА_3 , яка збігається з адресою адвокатського бюро «Віталія Досковського».
Присутня в судовому засіданні представник позивач ОСОБА_3 просила розглядати справу за фактичною явкою сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності належним чином повідомлених учасників справи, які відсутні у судовому засіданні, при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що справа перебуває на розгляд у судах серпня 2023 року, а в апеляційному суді - з листопада 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду зазначеним вимогам у повній мірі не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 25 362,94 доларів США, що становить 1/2 частину загальної коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_7 у доларах США станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк», 2 562,48 грн, що становить 1/2 частину загальної суми коштів, які були розміщені на банківському рахунку НОМЕР_1 у гривні станом на 01.02.2023 року, відкритому на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк, а також про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 компенсації вартості 1/2 частки легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 330 400 грн, суд першої інстанції виходив з того, що:
- під час подружнього життя відповідач будучи професійним моряком працював на суднах та отримував заробітну плату, яка зберігалась на відкритих відповідачем банківських рахунках;
- оскільки фактичні шлюбні відносини сторони припинили 01.02.2023 року, то наявні підстави для визнання нарахованого до 01.02.2023 року включно доходу вважати спільною сумісною власністю подружжя у зв'язку з чим на користь позивачки підлягає стягненню сума по частині з кожного рахунку відповідача, а саме 2 562,48 грн та 25 362,94 доларів США відповідно;
- автомобіль «HYUNDAI» VENUE, який придбаний в період шлюбу за кредитні кошти, є спільною власністю подружжя і підлягає поділу між ними в рівних частинах;
- відповідач не заперечував проти залишення автомобілю у своїй власності, про що також просила й позивач з виділенням останній 1/2 частки його вартості, визначеної на підставі звіту про його оцінку, вартість автомобілю відповідачем не оспорювалась;
- виконання кредитного договору №47140/2021/1 від 23.12.2021 року в частині повернення коштів за придбаний автомобіль подружжя здійснює як солідарні боржники;
- при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, при цьому члени подружжя виступають як солідарні боржники.
- згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц, якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частин Після повного виконання обов'язків за кредитним договором (виконання солідарного обов'язку) відповідач не позбавлений права на зворотну вимогу (регрес) до позивача як іншого солідарного боржника.
Колегія суддів з усіма такими висновками районного суду у повній мірі погодитись не може.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:
- 14.07.2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було зареєстровано шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , про що 14.07.2016 року було зроблено відповідний актовий запис № 1169 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_8 . Прізвище після державної реєстрації у подружжя - ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 6);
- від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , виданого 04.02.2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 541 (т. 1 а. с. 7);
- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2023 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_12 , який зареєстрований 14 липня 2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1169. Після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище Позивачки - « ОСОБА_8 » (справа № 522/2998/23);
- за час перебування сторін у шлюбі придбано автомобіль «HYUNDAI» VENUE, д.н.з. НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 , дата реєстрації автомобіля за ОСОБА_1 28.12.2021 року (т. 3 а. с. 21);
- 13.12.2021 року між Дочірнім підприємством «Базіс-Авто» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «HYUNDAI» VENUE з використанням банківського кредиту № 68882021-БАА 234. Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу предметом договору є транспортний засіб «HYUNDAI» VENUE, 2021 року виготовлення. Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу на дату підписання договору ціна автомобіля становить без ПДВ 514 166,67 грн, крім того ПДВ 102 833,33 грн, що разом складає 617 000,00 грн. Відповідно до п. 2.1.1. договору купівлі-продажу покупець здійснює розрахунок за договором в наступному порядку в такі строки. Завдаток 92 550,00 грн, в тому числі ПДВ 15 425,00 грн, що становить 15% ціни автомобіля, - сплачується покупцем в день укладення цього договору. Різниця коштів між повною ціною автомобіля та сплачений покупцем завдатком в розмірі 524 450,00 грн, в тому числі ПДВ 87 408,33 грн, що становить 85% ціни автомобіля, - сплачується покупцем за рахунок коштів, отриманих в банку як кредит протягом трьох банківських днів з дати отримання у продавця рахунку - фактури;
- для придбання вказаного автомобіля ОСОБА_1 отримав кредит у АТ «Кредобанк» на загальну суму 524 450 грн, про що свідчить кредитний договір № 47140/2021 від 23.12.2021 року (т. 3 а. с. 163-171) строком до 22.12.2028 року;
У забезпечення виконання кредитного договору № 47140/2021 від 23.12.2021 року між ОСОБА_4 та АТ «Кредобанк» 23.12.2021 року було укладено договір поруки № 47140/2021/2 (т. 3 а. с. 162);
- 28.01.2022 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 47140/2021 від 23.12.2021 року (т. 3 а. с. 172-174);
З листа АТ «Кредобанк» від 08.02.2024 року № 86-656 бт/24 вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 247140/2021 від 23.12.2021 року станом на 14.07.2023 року наявна: 319 816,17 грн - сума основного боргу; 1,87 грн - сума відсотків (т. 3 а. с. 161);
- згідно зі Звітом № 1004-8346 про визначення середньої ринкової ціни КТЗ для загального легкового універсалу «HYUNDAI» VENUE д. н. з. НОМЕР_4 2021 року випуску станом а 04.10.2023 року, виготовленого 04.10.2023 року ТОВ «АМК Траст», середня ринкова ціна становить 660 800 грн (т. 3 а. с. 22-38).
З витребуваної судом інформації з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про рух грошових коштів по рахункам НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відкритим на ім'я ОСОБА_1 із зазначенням залишку грошових коштів станом на 01.02.2023 року встановлено наступне:
- по рахунку № НОМЕР_1 - залишок станом на 01.02.2023 року становить 5 124,97 грн (т. 2 а. с. 30-94, 121-228);
- по рахунку № НОМЕР_2 - залишок станом на 01.02.2023 року становить 50 725,89 дол. США (т. 2 а. с. 95-120).
06.12.2023 року на виконання ухвали суду від 03.07.2023 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов лист, згідно якого на ім'я ОСОБА_3 відкритий рахунок № НОМЕР_11 , дата відкриття 09.06.2016 року, залишок - (мінус) 99 247,56 грн. Також надано виписку до вищевказаному рахунку з моменту відкриття по 22.11.2023 року;
Колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Ураховуючи заявлені позовні вимоги та зміст відзиву на позовну заяву, суд першої інстанції правильно визначив об'єкти майна, що є спільною сумісною власністю подружжя і які підлягають поділу.
У справі, що переглядається, судом встановлено, що спірний автомобіль «HYUNDAI» VENUE д. н. з. НОМЕР_4 2021 року випуску, придбаний та зареєстрований за ОСОБА_1 28.12.2021 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та є спільною сумісною власністю подружжя. Для придбання вказаного автомобіля ОСОБА_1 отримав кредит у АТ «Кредобанк» на загальну суму 524 450 грн, про що свідчить кредитний договір № 47140/2021 від 23.12.2021 року строком до 22.12.2028 року.
У забезпечення виконання кредитного договору № 47140/2021 від 23.12.2021 року між ОСОБА_4 та АТ «Кредобанк» 23.12.2021 року було укладено договір поруки № 47140/2021/2, а 28.01.2022 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 - договір застави у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 47140/2021 від 23.12.2021 року.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Оскільки спірний автомобіль, ніколи не був у користуванні позивача, зареєстрований за відповідачем, але будучи придбаним у період шлюбу є спільним сумісним майном подружжя, позивач ОСОБА_3 має право на компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу, яка згідно зі Звітом № 1004-8346 про визначення середньої ринкової ціни КТЗ, виготовленого 04.10.2023 року ТОВ «АМК Траст» становить 660 800 грн, що (визначена у звіті вартість) не оскаржується відповідачем і тому розмір компенсації який належить позивачу складає 330 400 грн.
Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України)".
На час набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу між сторонами 14.07.2023 року, ОСОБА_1 має заборгованість по діючому кредиту за Кредитним договором № 47140/2021 від 23.12.2021 року у розмірі 319 818,04 грн, що складається з: суми основного боргу - 319 816,17 грн; суми відсотків, які підлягають оплаті - 1,87 грн.
Встановивши дані обставини, суд першої інстанції разом з тим не врахував зазначений борг при визначенні розміру компенсації позивачці з відповідача, якому залишений автомобіль, у вигляді 1/2 частки вартості автомобіля, пославшись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц: «якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині. Після повного виконання обов'язків за кредитним договором (виконання солідарного обов'язку) відповідач не позбавлений права на зворотну вимогу (регрес) до позивача як іншого солідарного боржника».
Колегія суддів з таким висновком районного суду не погоджується.
У пунктах 57-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначено:
«Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не врахували відповідних боргових зобов'язань при укладенні договору про поділ майна подружжя, не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов'язань у колишнього подружжя.
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.
Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики».
Тобто, виходячи із суті заявленого позову та встановлених обставин у справі № 638/18231/15-ц про стягнення позики, Велика Палата Верховного Суду вважала правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для солідарного стягнення з колишнього подружжя заборгованості за договором позики.
Так зазначення у постанові про право того з подружжя, який в повному обсязі виконав зобов'язання перед кредитором, на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині, відповідає змісту статті 544 ЦК України і не вливає на право одного з подружжя поділити набуте у шлюбі майно з урахуванням боргу у невиконаному зобов'язанні.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, на час розірвання шлюбу зобов'язання з повернення кредиту, який використаний на придбання автомобіля, що підлягає поділу в якості спільного майна подружжя, не виконано у розмірі 319 8218,04 грн і даний борг подружжя за зобов'язанням, що виникло в інтересах сім'ї, у розумінні ч. 4 ст. 65 СК України має враховуватись при поділі майна подружжя.
Неврахування судом непогашеного боргу подружжя при залишенні в порядку поділу майна подружжя спірного автомобіля за відповідачем і визначенні розміру компенсації, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача не узгоджується з ч. 4 ст. 65 СК України.
Тому, в частині вимог щодо розміру стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості 1/2 частки легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , колегія суддів виходить з ціни автомобіля визначеної у звіті та враховує борг подружжя перед АТ «Кредобанк» у розмірі 319 818,04 грн станом на час набуття рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили - 14.07.2023 року.
Тобто, 330 400 грн (1/2 частина вартостіавтомобіля на час розгляду справи судом, яка не оспорюється учасниками справи) - 159 909,02 грн, виходячи з (319 818,04/2) (1/2 частина невиконаного на час розірвання шлюбу зобов'язання за кредитним договором укладеним в інтересах сім'ї, що становить 170 490,98 грн.
Крім того, скаржником оскаржується рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частину коштів, які були розміщені на банківських рахунках, відкритих на ім'я відповідача у доларах США та національній валюті гривні в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк» станом на 01.02.2023 року (фактична дата припинення сімейних відносин сторонами справи).
Скаржник вважає, що судом помилково визначено таку дату виходячи лише з пояснень позивача, в той час, як відповідач стверджував, що позивач продовжувала після 01.02.2023 року користуватися майном відповідача і таким чином сторони продовжували вести спільне господарство, у зв'язку з чим на думку скаржника суду слідувало орієнтуватися на дату набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу - 14.07.2023 року і саме на цю дату встановити розмір коштів, які зберігалися на рахунках відповідача та від цього розміру коштів визначити 1/2 частину, яка підлягає стягненню на користь позивача в порядку поділу спільного майна подружжя.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у лютому 2022 року (що не заперечується відповідачем у поданій апеляційні скарзі) виїхав за кордон, де з того часу і перебуває, не повертаючись на територію України.
15.02.2023 року позивач ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила про припинення сімейних відносин з 01.02.2023 року.
Позовна заява ОСОБА_3 була задоволена, шлюб між сторонами справи розірваний. При цьому суд вважав, що шлюб носить формальний характер і сім'я розпалась остаточно. У рішенні суду не визначено конкретної дати припинення сімейних відносин.
Проте, розглядаючи справу про поділ спільного майна подружжя, суд виходив з того, що позовна заява про розірвання шлюбу в обґрунтування якої ОСОБА_3 зазначено, що сім'я розпалася і шлюбі відносини припинені, подана позивачем 15 лютого 2023 року, та яку в подальшому судом задоволено. При цьому не вбачається, що сторони у справі принаймні намагались примиритись до ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу.
Сам по собі факт користування одним із подружжя спільним майном подружжя та отримання ним орендної плати від здачі спільного майна подружжя (квартири АДРЕСА_1 ) не є безумовним підтвердженням збереження сімейних стосунків, і у разі відсутності погодженості подальшого використання спільного майна спір вирішується в судовому порядку, шляхом його поділу за позовом одного з подружжя, який вважає, що його права порушені.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поділ майна підлягає на момент припинення шлюбних взаємовідносин, а саме станом на 01.02.2023 року, що узгоджується зі змістом позову про розірвання шлюбу, який був задоволений судом.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про неправильну оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spai», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині стягнення грошової суми компенсації вартості частини автомобіля з підстав та обґрунтувань, які викладені в цій постанові апеляційного суду. В іншій оскарженій частині рішення суду слід залишити без змін.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 13 420 грн, що відповідало максимальному розміру судового збору, виходячи з 5-ти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб за подання позовної заяви, іншої заяви і скарги у 2023 році - для вимоги майнового характеру, поданої фізичною особою, відповідно до підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково на 33,3% від заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 4 468,86 грн, виходячи з (13 420 грн х 33,3%).
Рішення суду оскаржено частково щодо вирішених судом позовних вимог на суму 1 136 633,68 грн, у зв'язку з чим скаржником сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 045,51 грн, виходячи з (1 136 367,59 х 1% х 1,5).
Апеляційна скарга задоволена частково на 159 909,02 грн - сума на яку зменшено розмір стягнення, у зв'язку з чим розподіл судових витрат підлягає зміні, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 869,77 грн, виходячи з 4 468,86 грн (судовий збір, що підлягав стягнення за задоволення позову на 33,3%) - 1 599,09 грн (сума що становить 1% від 159 909,02 грн).
Оскільки апеляційна скарга задоволена на 159 909,02 грн, що становить 14% від розміру оскарження 1 136 367,59 грн, у зв'язку з чим з позивача на користь відповідача слід стягнути 2 386,37 грн, що становить 14% від сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (17 045,51 х 14%).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2024 року в частині стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_6 ) 1/2 частину вартості легкового автомобілю «HYUNDAI» VENUE, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , у розмірі 145 450,98 грн.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 2 619,77 грн.
Стягнути з ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 931,83 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 27.06.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова