Справа № 607/6619/23Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.
Провадження № 22-ц/817/360/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
24 червня 2025 р.м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Гичко К.С.
з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенка О.О., представника ОСОБА_2 - адвоката Залуцького В.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2024 року у цивільній справі №607/6619/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулась в суд з вказаним позовом, який обґрунтовано тим, 21 вересня 2012 року у м.Тернополі між нею та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей, відповідно до якого вона надала відповідачу в позику кошти у сумі 3 997 524 грн, що на момент позики було еквівалентно 500 128 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути позичену суму до 21.05.2013 року готівкою в національній валюті, яка буде еквівалентна сумі 500 128 доларів США за курсом НБУ станом на день повернення позики. Однак, ОСОБА_3 не виконав належним чином свого обов»язку щодо повернення коштів, у 2016-2021 роках він тричі здійснював повернення у загальній сумі, еквівалентній 20 000 доларів США, про що наявні розписки від 27.03.2016 року на суму 5000 дол.США, 07.04.2018 - на суму 5 000 дол. США, та 12.06.2021 - на суму 10 000 дол.США. Станом на час подачі позову сума неповернутої позики складає 480 128 доларів США.
Згідно п.6 договору позики, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він сплачує пеню в розмірі 10% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого виконання. Відповідно до зазначеної умови договору позивач нарахувала пеню за один рік до звернення в суд, що складає суму 64 085 272 047 грн.
З врахуванням наведеного просила суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики, що складає 480 128 доларів США та 64 085 272 047 грн пені.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Залуцького В.Н. задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 21 вересня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Швалюк А.В., зареєстрованим в реєстрі за №1876, у сумі 19 451 809, 77 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 33 150 грн.
Представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко О.О. в порядку ст. 370 ЦПК України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2024 року та направити справу для розгляду до Яремчанського районного суду Івано-Франківської області за встановленою підсудністю.
Вказує, що оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій без залучення до участі у справі ОСОБА_1 було вирішено питання щодо належного їй спадкового майна. Зокрема, йдеться про готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1243,2 кв.м. (адміністративно-господарський корпус площею 385,6 кв.м, два навіси, дві альтанки, ворота, огорожу та септики, які становлять єдиний об'єкт нерухомого майна). Дане нерухоме майно є предметом іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, по якому у справі № 607/6619/23 було ухвалено рішення про стягнення заборгованості. Таким чином, без залучення ОСОБА_1 до участі у справі, суд визнав дійсними правочини, що безпосередньо стосуються її нерухомого майна як спадкоємиці та власниці, що порушує її право на справедливий суд, право на захист та право власності.
Подання позову про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки є елементами схеми подальшого незаконного заволодіння майном.
Звертає увагу на штучність спору, фіктивну мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у справі №?607/9732/14-ц та свідоме приховування інформації про інші судові процеси.
Оскаржувані рішення, на думку скаржниці, легітимізують шахрайські дії ОСОБА_3 , фактично створюють нові правові підстави для втрати нею майна, яке вона успадкувала після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , і яке вже було повернуто їй рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 червня 2014 року.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко О.О. підтримав доводи апеляційної скарги.
Представника ОСОБА_2 - адвокат Залуцький В.Н. заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувалося питання про права та обов»язки ОСОБА_1 , спір стосується виключно позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питання про звернення стягнення на предмет іпотеки судом у цій справі не вирішувалося, крім цього, ОСОБА_1 не надала доказів її права власності на зазначене нею в апеляційній скарзі майно, на сьогоднішній день таке майно належить юридичній особі, а не ОСОБА_1 .
Заслухавши пояснення представників, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження слід закрити з таких підстав.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 12 січня 2022 року у справі № 761/41876/18 (провадження № 61-16835св21).
Отже, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04).
У мотивувальних та резолютивних частинах судових рішень у справі №607/6619/23 не містяться висновки судів про права, обов'язки та інтереси ОСОБА_1 .
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 посилається на те, що предметом іпотеки, якою забезпечувався спірний договір позики, є готельно-ресторанний комплекс, що належить ОСОБА_1 у зв'язку із спадкуванням після смерті чоловіка.
Однак, позовні вимоги ОСОБА_2 не містили вимог про звернення стягнення на майно ОСОБА_3 , тим більше - на об'єкт іпотеки.
Суди у даній справі не досліджували та не ухвалювали рішення щодо чинності іпотечного договору, належності об'єкта іпотеки боржнику чи будь-якій третій особі.
Зі змісту оскаржуваних рішень не вбачається, що суди приймали будь-які рішення щодо готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який, за твердженням скаржниці, вона успадкувала після смерті чоловіка.
У даній справі розглядалося виключно питання стягнення грошової суми з позичальника ОСОБА_3 на користь позикодавця ОСОБА_2 , судом не вирішувалося питання щодо готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1243,2 кв.м.
Ні в мотиивувальній, ні в резолютивній частині оскаржуваних судових рішень не вказано про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2023 року, постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2024 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалися, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 259, 362 ЦПК України, суд ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2024 року у цивільній справі №607/6619/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали складено 30 червня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.