Дата документу 23.06.2025 Справа№ 332/6961/24
Єдиний унікальний № 332/6961/24 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/452/25 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України
23 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Кам'янсько-Дніпровського відділу Василівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_9 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Кам'янське Василівського району Запорізької області, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, не одружений, дітей та непрацездатних родичів похилого віку на утриманні не маючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , судимий:
- 2 грудня 2024 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення більш суворим покаранням за вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року, менш суворого, призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертизи в розмірі 795 грн. 90 коп.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за наступних обставин.
У період часу з 25 по 30 липня 2024 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , через хвіртку огорожі, пройшов на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , діючи таємно, повторно, із прямим умислом направленим на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, через відсутню одну із шибок вікна, заліз до кімнати будинку, тим самим проник до житла, та таємно викрав підсилювач «ОДИССЕЙ-у-010», який перебував на полиці шафи у спальній кімнаті та вартість якого становить 4500 гривень.
Після цього, з місця скоєння злочину пішов з викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на суму 4500 гривень.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального та його суспільну небезпеку.
Також суд безпідставно врахував як пом'якшуючі покарання обставини активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та повне відшкодування завданої шкоди, оскільки ОСОБА_7 не надавав стороні обвинувачення активної допомоги у розкритті злочину, а шкода потерпілому була відшкодована шляхом вилучення майна та передачі його слідчим.
Звертає увагу, що судом не наведено окремих мотивів можливості застосування положень ст. 69 КК України.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі, обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування шкоди потерпілому за обставини, що пом'якшують покарання; встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання; врахував дані про особу обвинуваченого, який не має скарг за місцем проживання, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, є призовником, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, у 2013 році знаходився на лікуванні з діагнозом «легка розумова відсталість».
Проте, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину в даному кримінальному провадженні, 17 липня 2024 року та 18 липня 2024 року вчинив ще дві крадіжки (за які був засуджений вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року), що свідчить про його схильність до вчинення злочинів.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, малолітніх дітей на утриманні не має, не працює, стабільного джерела доходу не має, суспільно-корисною працею не займається.
Колегія суддів також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що обвинувачений відшкодував потерпілому завдану шкоду, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що саме за сприяння працівників правоохоронних органів було повернуто викрадене майно, належне потерпілому.
Таким чином, фактично шкоду потерпілому було відшкодовано шляхом повернення викраденого працівниками правоохоронних органів, а не обвинуваченим.
Зазначене свідчить про те, що покарання з випробуванням не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і вказує на те, що підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції свого рішення в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.
Отже, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Разом з тим, призначаючи ОСОБА_7 покарання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
У відповідності до ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, відсутність обставин, що обтяжують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку, що ці обставини, а також інші дані про особу ОСОБА_7 , у своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та свідчать, що призначене йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України навіть у мінімальному розмірі, встановленому в санкції вказаної частини статті, буде явно недоцільним і несправедливим.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, буде обґрунтованим та таким, що ґрунтується на положеннях ст.ст. 50, 65 КК України та відповідатиме принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року ОСОБА_7 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Разом з тим, в період часу з 25 по 30 липня 2024 року, тобто до постановлення вищевказаного вироку, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року по справі № 760/26543/17 (провадження № 51 - 3600 кмо 20), якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.
У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.
Враховуючи, що вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року ОСОБА_7 було звільнено від відбування покарання з випробуванням, а оскаржуваним вироком колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання, яке має відбуватись реально, то положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання з урахуванням попереднього вироку застосуванню не підлягають, а вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року підлягає самостійному виконанню.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що покарання за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 1 року позбавлення волі, з самостійним виконанням вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Кам'янсько-Дніпровського відділу Василівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня фактичного затримання засудженого.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2024 року, яким ОСОБА_7 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки - виконувати самостійно.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4