27 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2313/24 пров. № А/857/18686/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, прийняте суддею Поліщук О.В., м. Рівне у справі № 460/2313/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив :
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ, відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби за абзацом 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язати розглянути його рапорт і прийняти відповідне рішення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби і прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору розмірі 1211,20 грн.
Суд виходив з того, що відповідачем протиправно за наслідком розгляду рапорту позивача відповідне рішення прийнято не було.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не обґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що солдатом ОСОБА_2 , до свого рапорту додано довідку ЛКК №30 від 28.12.2023, згідно якої бабуся ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, проте довідка дійсна протягом 6 місяців, що суперечить «постійності» у твердженні постійний догляд та має строковий характер.
Згідно довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , у приміщенні проживають: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 25.01.1972 та ОСОБА_3 , що свідчить про наявність інших осіб які б могли здійснювати догляд за хворою бабусею ОСОБА_3 .
Звертає увагу колегії суду апеляційної інстанції, що оформлення відмови у звільненні у вигляді наказу по військовій частині діючим законодавством не передбачено. Наказ по особовому складу видається з питань звільнення військовослужбовця з займаної посади. Однак, так як відповідно до доповідної записки №2336 від 12.02.2024 помічника командира В/Ч НОМЕР_1 - начальника юридичної служби капітана юстиції ОСОБА_5 , підготовленої на основі опрацювання рапорту солдата ОСОБА_6 , останній не має підстав для звільнення з військової служби, тому звільняти солдата ОСОБА_6 командир військової частини не був вправі, в зв'язку з чим наказ про звільнення не видавався, а вказаний солдат зобов'язаний нести службу на тій же посаді у тій же військовій частині на тих же умовах.
Таким чином вважає, що посадовими особами В/Ч були вчинені всі необхідні дії, пов'язані з розглядом рапорту солдата ОСОБА_6 , які передбачені діючим законодавством. При цьому варто наголосити, що оформлення відмови у звільненні у вигляді наказу по військовій частині діючим законодавством не передбачено.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
23.01.2024 позивач звернувся до командира протитанкового взводу 2 механізованого батальйону В/Ч НОМЕР_1 з рапортом у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
До рапорту були долучені нотаріально засвідчені копії наступних документів: копія паспорту та картки платника податків ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; копія свідоцтва про народження, паспорту, картки платника податків, пенсійного посвідчення ОСОБА_4 (мати позивача); копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 ; копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 ; копія паспорту, картки платника податків, пенсійного посвідчення ОСОБА_3 (бабусі позивача); копія консультаційного висновку спеціаліста КП «Рівненський обласний протипухлинний центр» № 2126 від 28.12.2023 форма № 028/о; копія довідки лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМСД Північний» Рівненської міської ради № 30 від 28.12.2023; оригінал довідки ОСББ «Шухевича, 42 № 1 від 08.01.2024 про склад зареєстрованих осіб за адресою АДРЕСА_1 ; оригінал витягу № 602 від 08.01.2024 про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 .
Копія рапорту позивача містить погодження та клопотання ТВО командира протитанкового взводу сержанта ОСОБА_7 , а далі «по команді» погодження та клопотання командира 2 механізованого батальйону капітана ОСОБА_8 до командира В/Ч НОМЕР_5 (а.с. 63-64).
Надалі, у В/Ч НОМЕР_6 зареєстровано лист за вх. № 2366 від 12.02.2024 «Щодо звільнення з лав Збройних Сил України номера обслуги 6 гранатометного розрахунку В/Ч НОМЕР_6 солдата ОСОБА_6 », який скерований командиру В/Ч НОМЕР_1 помічником командира В/Ч з правової роботи - начальником юридичної служби капітаном юстиції ОСОБА_9 .
У листі зазначено, що рапорт опрацьовано в юридичній службі В/Ч НОМЕР_6 та за результатами його розгляду повідомлено про те, що рапорт не підлягає погодженню та на даний час не має підстав для звільнення позивача з військової служби. З листом позивач ознайомлений 17.02.2024, про що свідчить його підпис (а.с. 60 - 62).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.
Водночас, вищевказаними нормативно-правовими актами не встановлено чітких строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби, тому слід врахувати Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, (далі - Інструкція № 124), у пункті 2.1.6 якої зазначено, що рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції № 124, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Крім того, пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).
Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз'яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов'язані здійснити розгляд відповідних документів.
З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 календарних днів з моменту його реєстрації в стройовій частині, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
До того ж, колегія суддів зазначає, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.
У публічно-правових відносинах, де одним із суб'єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.
В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.
У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.
Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.
Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов'язок своєчасного розгляду звернення, але й обов'язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 у справі № 280/7446/24.
Як встановлено судом, рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини позивач подав ТВО командира протитанкового взводу 2 механізованого батальйону В/Ч НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_10 , далі «по команді» командиру НОМЕР_7 механізованого батальйону капітану ОСОБА_11 , який у свою чергу направив його командиру В/Ч НОМЕР_5 з клопотанням по суті рапорту.
Помічник командира В/Ч НОМЕР_5 з правової роботи - начальник юридичної служби капітан юстиції ОСОБА_12 , 17.02.2024 ознайомив позивача з листом за вх. № 2366 від 12.02.2024 «Щодо звільнення з лав Збройних Сил України номера обслуги 6 гранатометного розрахунку В/Ч НОМЕР_6 солдата ОСОБА_6 » у якому зазначив, що солдат ОСОБА_13 не має підстав для звільнення з військової служби.
Як вірно зазначив суд, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
За наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром В/Ч НОМЕР_1 або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Натомість, помічник командира В/Ч НОМЕР_5 з правової роботи - начальник юридичної служби капітан юстиції ОСОБА_12 , не наділений правом вирішувати по суті рапорт ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби, а може лише надавати свій висновок (клопотати перед вищим командуванням або вказувати про відсутність підстав для звільнення), який за будь-якого рішення передається до командира військової частини, який наділений повноваженнями вирішувати питання звільнення зі служби військовослужбовця.
З урахуванням наведеного вірним є висновок суду, що за наслідком розгляду рапорту позивача відповідне рішення командиром В/Ч НОМЕР_1 прийнято не було. Рапорт розглядався командиром взводу далі командиром батальйону, доказів на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надано та судом в ході розгляду справи не здобуто.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на те, що командиром В/Ч НОМЕР_1 не розглядався рапорт позивача і ним не надавалася оцінка підставам для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, то спір у цій справі стосується виключно питання не розгляду рапорту про звільнення зі служби (допущення протиправної бездіяльності). За таких обставин відсутні правові підстави для надання судом оцінки та прийняття висновку стосовно наявності у позивача права на звільнення з військової служби згідно вказаної ним підстави та поданих разом із рапортом документів.
Відтак, до розгляду В/Ч НОМЕР_1 питання про звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», предметом розгляду цієї справи є виключно протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не належному розгляді рапорту.
Лише після прийняття рішення суб'єктом владних повноважень щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.
А тому, вірним є висновок суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, за результатами розгляду якого відповідачу необхідно прийняти відповідне рішення.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 460/2313/24, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Т. І. Шинкар