Справа № 600/3206/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
27 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
в липні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у наданні, на підставі поданого 24 червня 2024 року рапорту, відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною - ОСОБА_2 , до досягнення ним чотирьохрічного віку, у відповідності до частини 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 3 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки».
Також, позивач просив зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області надати позивачеві відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною - ОСОБА_2 , до досягнення ним чотирьохрічного віку, а саме до 19 лютого 2025 року, у відповідності до частини 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 3 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки».
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач з 2015 року проходив службу на різних посадах в Національній поліції України, зокрема в Головному управлінні Національної поліції України в Чернівецькій області.
Матеріалами справи підтверджується, що у позивача є двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки №21/48 від 19.06.2024 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, виданої КНП «Міська дитяча поліклініка», ОСОБА_2 у зв'язку із захворюванням потребує домашнього догляду. Довідка дійсна до 19.02.2025.
24.06.2024 позивач, будучи старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області в Чернівецькій області, звернувся із рапортом до начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, в якому просив на підставі статті 90 Закону України «Про національну поліцію» надати йому відпустку без збереження заробітної плати (відпустку для догляду за дитиною) до досягнення нею 4-ти річного віку з 01.07.2024 - 19.02.2025, у зв'язку із потребою його малолітнього сина у домашньому догляді.
Листом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 11.07.2024 №3436/123/04/12-2024 позивачу відмовлено у наданні відпустки для догляду за дитиною, оскільки відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури або до виконання мобілізаційного завдання. До них відносять об'єкти, які є надзвичайно важливими для функціонування суспільства та економіки країни. До такої інфраструктури відносять в першу чергу об'єкти оборони, а також ті, що забезпечують життєво важливі послуги та комунікацію.
Також у листі зазначено, що згідно статті 12 Закону України «Про Національну безпеку України» Національна поліція України входить до складу сектору безпеки і оборони.
Таким чином, у цьому випадку надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку не є обов'язком роботодавця, а тому за результатами розгляду поданого позивачем рапорту позитивного рішення не прийнято.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не надання відпустки по догляду за дитиною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір щодо правомірності відмови позивачу у наданні відпустки по догляду за дитиною у зв'язку із її необхідністю у домашньому догляді під час дії воєнного стану на території України.
Суд першої інстанції погоджується із відмовою відповідача щодо надання позивачу відпустки по догляду за його дитиною у зв'язку із її необхідністю у домашньому догляді, виходячи з того, що системний аналіз вказаних вище приписів Законів України «Про Національну поліцію» та «Про критичну інфраструктуру», а також положень Постанови Кабінету Міністрів від 16.01.2024 №48 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №1109», якою затверджено Секторіальний перелік об'єктів критичної інфраструктури, дає підстави для висновку про те, що Національна Поліція України відноситься до об'єктів критичної інфраструктури, оскільки виконує ключові функції з підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, боротьби зі злочинністю та реагування на надзвичайні ситуації, що є критично важливими для стабільного функціонування суспільства та держави.
При цьому, слід зазначити, що пунктом 12 Секторіального переліку об'єктів критичної інфраструктури передбачено сектор громадської безпеки, до основних послуг якого віднесено охорону публічного (громадського) порядку, що в свою чергу, також відноситься як і до основних завдань Національної поліції України згідно статті 2 Закону України «Про Національну поліцію», так і службових обов'язків позивача як поліцейського.
Позивач, як старший слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області в Чернівецькій області, в силу своїх повноважень зобов'язаний вживати всіх заходів з метою підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, боротьби зі злочинністю та реагування на надзвичайні ситуації, що є критично важливими для стабільного функціонування безпосередньо як і об'єктів критичної інфраструктури та і суспільства та держави в цілому, в тому числі в період дії воєнного стану на території України.
Таким чином, враховуючи дію воєнного стану внаслідок військової агресії російської федерації проти України та зважаючи на важливість Національної поліції України в системі захисту та функціонування критичної інфраструктури держави, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні йому відпустки по догляду за його дитиною у зв'язку із її необхідністю у домашньому догляді з огляду на приписи частини 2 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
При вирішенні даного спору також слід зазначити, що відпустка по догляду за дитиною на підставі статті 90 Закону України «Про національну поліцію» та статті 25 Закону України «Про відпустки» може надаватися позивачу виключно за умови його перебування на службі в Національній поліції України.
Разом з тим, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що 26.07.2024 позивач подав рапорт про його звільнення зі служби за власним бажанням.
Наказом керівника Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області від 12.08.2024 №266 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Таким чином, звільнення позивача з Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області додатково підтверджує безумовний факт втрати у нього права на відпустку по догляду за дитиною, передбачену статтею 90 Закону України «Про національну поліцію» та статтею 25 Закону України «Про відпустки».
Решта доводів учасників справи не спростовують висновків суду стосовно правомірності відмови позивачу у наданні відпусти по догляду за дитиною у зв'язку із її необхідністю у домашньому догляді.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч.1, 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з ч.1, 2 ст.92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
В свою чергу, згідно з ч.2 ст.18 Закону України «Про відпустки» підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
24.06.2024 позивач, будучи старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області в Чернівецькій області, звернувся із рапортом до начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, в якому просив на підставі статті 90 Закону України «Про національну поліцію» надати йому відпустку без збереження заробітної плати (відпустку для догляду за дитиною) до досягнення нею 4-ти річного віку з 01.07.2024 - 19.02.2025, у зв'язку із потребою його малолітнього сина у домашньому догляді.
Листом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 11.07.2024 №3436/123/04/12-2024 позивачу відмовлено у наданні відпустки для догляду за дитиною, оскільки відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури або до виконання мобілізаційного завдання. До них відносять об'єкти, які є надзвичайно важливими для функціонування суспільства та економіки країни. До такої інфраструктури відносять в першу чергу об'єкти оборони, а також ті, що забезпечують життєво важливі послуги та комунікацію.
Також у листі зазначено, що згідно статті 12 Закону України «Про Національну безпеку України» Національна поліція України входить до складу сектору безпеки і оборони.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався та діє по теперішній час.
Згідно з п.3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Відповідно до п.2 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з до ч.2 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що оскільки позивач не був залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, застосування обмежень, передбачених Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є протиправним, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлення (посилення) охорони об'єктів критичної інфраструктури та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, і введення особливого режиму їх роботи.
Статтею 16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно з п.12 ч.1 ст.14 Закону України "Про критичну інфраструктуру" суб'єктами національної системи захисту критичної інфраструктури є правоохоронні та розвідувальні органи, суб'єкти оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.
На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що тимчасові обмеження трудових прав, що можуть бути застосовані до працівників поліції в умовах правового режиму воєнного стану, зумовлені не можливістю залучення їх до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, а витікають із самої суті служби в поліції, її особливого характеру та тих функцій та завдань, виконання яких, у тому числі, направлене на забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану, забезпечення публічної безпеки та порядку та саме захисту критичної інфраструктури.
Крім того, як вірно відмітив суд першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, 26.07.2024 позивач подав рапорт про його звільнення зі служби за власним бажанням.
Наказом керівника Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області від 12.08.2024 №266 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Згідно з ч.1-3 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:
1) у зв'язку із закінченням строку контракту;
2) за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;
3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;
4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
7) за власним бажанням;
8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
9-1) у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;
12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
В свою чергу, колегія суддів враховує, що звернення до суду, як і самі відносини, які стали основою спору відбулись до моменту звільнення позивача зі служби.
Однак, оскільки позивач вже звільнений зі служби в органах Національної поліції України, в межах даного предмету позову відсутній належний спосіб захисту прав позивача (Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області не зможе надати позивачеві відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною - ОСОБА_2 , до досягнення ним чотирьохрічного віку, оскільки позивач не є поліцейським з моменту звільнення).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.