Справа № 560/18120/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції- Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №220650006434 від 25.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 27.01.1989 по 12.07.1989; з 01.08.1989 по 26.01.1990; з 06.07.1990 по 07.10.1991; з 10.10.1991 по 29.01.1992; з 17.10.1993 по 01.02.1999;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.09.2024.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №220650006434 від 25.09.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.01.1989 по 12.07.1989, з 01.08.1989 по 26.01.1990, з 06.07.1990 по 07.10.1991, з 10.10.1991 по 29.01.1992, з 17.10.1993 по 01.02.1999 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.09.2024, і здійснити відповідні нарахування й виплату.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) гривень за рахунок асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки жодних інших документів, підтверджуючих вище зазначені періоди роботи, передбачені Порядком №637, позивачем при зверненні за призначенням пенсії не надано.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.09.2024 №220650006434 до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі «Комунар» з 27.01.1989 по 12.07.1989 та колгоспі «Світанок» з 01.08.1989 по 26.01.1990, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні); період роботи з 06.07.1990 по 07.10.1991, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка засвідчувала запис про звільнення; період роботи з 10.10.1991 по 29.01.1992, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; період роботи з 17.10.1993 по 01.02.1999, оскільки відсутній у записі про роботу код ЄДРПОУ на печатці та відмовлено у призначенні пенсії за віком. Повідомлено, що страховий стаж становить 15 років 3 місяці 27 днів.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи, тоді як документи, що були надані із заявою про призначення пенсії, містять всі необхідні відомості, для врахування спірних періодів до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області №220650006434 від 25.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є протиправним.
З врахуванням стажу позивача, який враховано відповідачем - 15 років 3 місяці 27 днів, та періодів, які слід врахувати за результатами розгляду цієї справи, суд встановив, що ОСОБА_1 має понад 21 рік стажу.
Оскільки позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 18.09.2024, тому пенсія повинна бути йому призначена з 02.09.2024 - з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку (63 роки).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі- Закон № 1058).
Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З матеріалів справи, а саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.09.2024 №220650006434 судом встановлено, що пенсійним органом не зараховано:
- періоди роботи з 27.01.1989 по 12.07.1989 в колгоспі «Комунар» та з 01.08.1989 по 26.01.1990 в колгоспі «Світанок», оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні);
-період роботи з 06.07.1990 по 07.10.1991, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка засвідчувала запис про звільнення;
-період роботи з 10.10.1991 по 29.01.1992, оскільки наявне виправлення в даті звільнення;
-період роботи з 17.10.1993 по 01.02.1999, оскільки відсутній у записі про роботу код ЄДРПОУ на печатці та відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Пенсійним органом встановлено, що страховий стаж позивача становить 15 років 3 місяці 27 днів.
При цьому, відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 27.01.1989 по 12.07.1989 та з 01.08.1989 по 26.01.1990 необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений трудовий мінімум трудової часті в громадському господарстві та час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні), долучити довідку про реорганізацію. Щодо періодів з 06.07.1990 по 07.10.1991, з 10.10.1991 по 29.01.1992, з 17.10.1993 по 01.02.1999, зазначено про необхідність надання уточнюючих довідок про роботу, виданих на підставі первинних документів та відповідні довідки про реорганізацію.
З матеріалів справи, а саме зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 18.01.1982, спеціальність - водій автомобіля, наявні наступні записи про періоди роботи, які не зараховано пенсійним органом до страхового стажу позивача:
- з 27.01.1989 (пр. №1 від 26.01.1986) по 12.07.1989 (пр. №7 від 11.07.1989) працював колгоспі «Комунар» помічником начальника дільниці
- з 01.08.1989 (пр. №8 від 31.07.1989) по 26.01.1990 (пр. №1 від 27.01.1990) працював в колгоспі «Світанок» обліковцем автопарку;
- з 06.07.1990 (пр. №48 від 05.07.1990) по 07.10.1991 (пр. №28 від 07.10.1991) працював маляром-штукатуром в кооперативі «Будівельник»;
- з 10.10.1991 (пр. №201 від 09.10.1991) по 29.01.1992 (пр. №20 від 27.01.1992) працював в Славутському ФАТ МК «Прогрес» (детальніше посаду встановити неможливо);
- з 17.10.1993 (пр. №32 від 17.10.1993) по 01.02.1999 (пр. №1 від 01.02.1999) працював маляром-штукатуром в кооперативі «Будівельник».
Так, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині висновків суду першої інстанції стосовно періодів роботи позивача з 27.01.1989 по 12.07.1989 в колгоспі «Комунар» та з 01.08.1989 по 26.01.1990 в колгоспі «Світанок», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені статтею 56 Закону № 1788-XII.
Відповідно до ч. 1 статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 було затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Пунктом 1, 2, 3 цього Порядку передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості:
стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції;
стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування;
стосовно жінок, які працюють на вирощуванні, збиранні та післязбиральному обробленні тютюну, - про зайнятість на перелічених роботах протягом повного сезону.
Колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст.ст.3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 р., затв. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969р., громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (ст.24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
При цьому, зміст вищевказаних положень, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі:
шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління;
за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).
Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 , виписана на ім'я ОСОБА_1 (дата заповнення 18.01.1982) за спеціальністю водій автомобіля, в якій містяться записи про періоди роботи позивача в колгоспі «Комунар» помічником начальника дільниці з 27.01.1989 (пр. №1 від 26.01.1986) по 12.07.1989 (пр. №7 від 11.07.1989) та в колгоспі «Світанок» обліковцем автопарку з 01.08.1989 (пр. №8 від 31.07.1989) по 26.01.1990 (пр. №1 від 27.01.1990).
Надаючи оцінку викладеним обставинам, колегія суддів зазначає, що трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи ОСОБА_1 в колгоспі «Комунар» з 27.01.1989 по 12.07.1989 та в колгоспі «Світанок» з 01.08.1989 по 26.01.1990, однак не містить записів про вступ чи вихід з членів колгоспу, а містить запис саме про прийом на роботу та звільнення з роботи за власним бажанням.
Вказане, на думку суду, свідчить про факт прийняття позивача на роботу як в колгосп «Комунар», так і в колгосп «Світанок» саме як працівника, а не як члена колгоспу, оскільки судом не здобуто доказів, які б підтверджували вказану обставину, а відповідачем таким до матеріалів справи не надано.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про встановлення позивачу мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються періоду роботи ОСОБА_1 в період з 27.01.1989 по 12.07.1989 в колгоспі «Комунар» та з 01.08.1989 по 26.01.1990 в колгоспі «Світанок».
Враховуючи ту обставину, що матеріалами справи не підтверджено факт прийняття ОСОБА_1 у члени колгоспу, що свідчить про виконання ним роботи саме як працівником за трудовим договором, колегія суддів вважає, що для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 27.01.1989 по 12.07.1989 в колгоспі «Комунар» та з 01.08.1989 по 26.01.1990 в колгоспі «Світанок» є достатніми записи в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж.
Трудова книжка серії НОМЕР_1 містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням посад, які обіймав позивача, номеру та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не зарахування періоду роботи з 06.07.1990 по 07.10.1991, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка засвідчувала запис про звільнення; періоду роботи з 10.10.1991 по 29.01.1992, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; періоду роботи з 17.10.1993 по 01.02.1999, оскільки відсутній у записі про роботу код ЄДРПОУ на печатці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийняти з 17.10.1993 на роботу в кооператив «Будівельник» муляром-штукатурником (пр. №32 від 17.10.1993) та звільнений з роботи у зв'язку з ліквідацією кооперативу «Будівельник» 01.02.1999 (пр. №1 від 01.02.1999). Вказані записи містить посилання на накази, прізвище, ім'я, по батькові та підпис уповноваженої особи, скріплені печаткою кооперативу.
В свою чергу, щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що запис про звільнення завірено печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ, у зв'язку з чим відсутні підстави для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, колегія суддів зазначає вважає за необхідне зазначити наступне
Згідно з положеннями статей 24 та 25 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року № 1540-VI (чинного на час роботи позивача в кооперативі «Будівельник») кооперативні організації є юридичними особами та діють на підставі статуту (положення).
Відповідно до ст. 26 Цивільного кодексу УРСР, правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Згідно з положеннями ст.11 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 року № 8998-11 (далі - Закон № 8998-11, чинний на час роботи позивача в кооперативі «Прогрес») кооператив організується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Кооператив вважається створеним з моменту реєстрації статуту, який є основним документом, що регулює його діяльність. Статут приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив.
З метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України №118 (чинна станом на час розгляду справи) затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
Відповідно до пункту 3 Положення №118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.
Згідно з пунктом 15 Положення №118 у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування.
Пунктом 16 Положення №118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
При цьому, Положенням №118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.
Водночас, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
З 01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV, дія якого поширювалась на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до п.3 «Прикінцевих положень» вищевказаного Закону, закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що на час діяльності кооперативу «Будівельник» та на час роботи позивача в ньому законодавцем не ставились вимоги щодо реєстрації кооперативу як юридичної особи при його створенні (правоздатність юридичної особи виникала з моменту затвердження її статуту або положення) та щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці кооперативу, у зв'язку з чим доводи апеляційна в цій частині є необґрунтованими.
Також, колегія суддів зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій документації та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності таких даних.
При цьому підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Щодо посилань апелянта на правову позицію Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно якої певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, при умові зарахування стажу роботи згідно інших документів, якими підтверджено записи трудової книжки, а згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.03.2020 по справі №155/1180/17 суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи періодів зазначених в трудовій книжці, яка не оформлена в установленому порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Так, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17 (предмет спору стосувався незарахування трудового стажу позивача на посаді водія, оскільки подана трудова книжка містила відомості про період роботи, який не був засвідчений печаткою роботодавця), так як обставини цієї справи та справ, зазначених апелянтом з метою обґрунтування підстав апеляційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Також, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судому у постанові від 02.02.2018 у справі №677/277/17, сформульовано правовий висновок, згідно із яким : «відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення», у зв'язку з чим посилання апелянта на вказану постанову Верховного Суду як на підтвердження своє позиції в даній справі є необґрунтованим.
Отже, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про періоди роботи з 27.01.1989 по 12.07.1989, з 01.08.1989 по 26.01.1990, з 06.07.1990 по 07.10.1991, з 10.10.1991 по 29.01.1992, з 17.10.1993 по 01.02.1999, що є достатнім підтвердженням про зайнятість останнього за відповідною посадою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення пенсійного органу незарахування до страхового стажу роботи позивача спірних періодів роботи.
Таким чином, враховуючи наявний страховий стаж позивачу, який з врахуванням зарахованих періодів роботи за висновком суду, становить більше 21 року, що є достатнім для призначення пенсії за віком, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.09.2024, і здійснити відповідні нарахування й виплату.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.