Справа № 320/18128/24 Головуючий у 1 інстанції: Дудін С.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
27 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.04.2024 №1000-0308-9/60642;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 10 листопада 2020 року, виходячи с вислуги років 26 років 11 місяців 03 дні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.04.2024 №1000-0308-9/60642 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, з 10.11.2020.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та умови призначення пенсій за вислугу років. Апелянт вважає, що саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсі, однак, позивач такої вислуги у мінімально - визначеному законодавством розмірі немає, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.
17 січня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Гірницьким РВ УМВС України в м.Макіївці 28.12.1996.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області (по особовому складу) від 11.08.2016 №257 о/с звільнено підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.7 ч.7 ст.77 Закону України "Про національну поліції" (за власним бажанням) з 17.08.2016.
У вказаному наказі зазначено, що вислуга років позивача станом на 24.10.2021 становить у календарному обчисленні 19 років 00 місяців та 03 дні, у пільговому - 26 років 11 місяців 01 день.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області (по особовому складу) від 02.11.2023 №467 о/с внесено зміни до наказу від 11.08.2016 №257 о/с та встановлено вважати вислугу років у календарному обчисленні 19 років 00 місяців та 03 дні та в пільговому обчисленні 26 років 11 місяців та 01 день.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області (по особовому складу) від 22.12.2023 №546 о/с внесено зміни до наказу від 11.08.2016 №257 о/с та встановлено вважати вислугу років у пільговому обчисленні 26 років 11 місяців та 03 дні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №320/2306/22 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що оформлені листом від 26.11.2021 №Р-207/34/01-2021, які полягають у відмові ОСОБА_1 у задоволенні заяви стосовно підготовки та надання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсії за вислугу років. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області підготувати та направити до територіального органу Пенсійного фонду України документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, для вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
На виконання вищевказаного рішення суду, Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області було оформлено та подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області подання від 15.01.2024 №9/34/01-2024 про призначення позивачу пенсії за вислугу років, у якому зазначено, що календарна вислуга років становить станом на 17.08.2016 для призначення пенсії складає 19 років 00 місяців та 03 дні, а вислуга років у пільговому обчисленні складає 07 років 11 місяців 00 днів. До вказаного подання були додані такі документи: грошовий атестат №203; розрахунок вислуги років для призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 26.03.2024 №6810-5519/Р-02/8-0500/24 повідомило позивачу, що документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років перенаправлені до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення від 05.04.2024 №1000-0308-9/60642, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону №2262, оскільки, на момент звільнення (17.08.2016) ОСОБА_1 було 36 років та вислуга років (календарних) складала 19 років 00 місяців 03 дні.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Положеннями ч. 2 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV передбачено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до Закону № 2222-ХІІ, зокрема, у пункт «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Частиною 1 статті 17 Закону №2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а саме, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області (по особовому складу) від 11.08.2016 №257 о/с, з урахуванням змін внесених наказами від 02.11.2023 №467 о/с та, від 22.12.2023 №546 о/с, вислуга років позивача станом на 24.10.2021 становить у календарному обчисленні 19 років 00 місяців та 03 дні, у пільговому 26 років 11 місяців та 03 дні.
Разом з тим, апелянт стверджує, що саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсі, однак, позивач такої вислуги у мінімально - визначеному законодавством розмірі немає, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.
Отже, між сторонами справи виник спір щодо можливості визначення вислуги років для цілей призначення пенсії, згідно з п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», саме у пільговому обчисленні.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує, що, згідно зі ст. 17-1 вказаного Закону, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі Порядок №393).
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 р. у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 р. у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 р. у справі №480/4241/18. У вищезазначеній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: «…В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393».
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що для отримання права на призначення пенсії єдиною обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі, до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано судову практику у спірних правовідносинах щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії, що міститься у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених у вищевказаних постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, вислуга років позивача у пільговому обчисленні стажу його роботи на день звільнення становить: 26 років 11 місяців 03 дні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.