Справа № 320/19104/24 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
27 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправним рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 року № 262740010228, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про Державну службу» та здійсненні відповідного перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок, а саме: № 1229 від 15.02.2024 року та № 1230 від 15.02.2024 року з дати звернення позивача, а саме, з 15.02.2024 р.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 №262740010228 прийняте ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійсненні відповідного перерахунку пенсії. Зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок, а саме: № 1229 від 15.02.2024 та № 1230 від 15.02.2024 з дати звернення позивача, а саме з 15.02.2024.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що, судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та на момент розгляду справи у суді уже отримує пенсію за віком, призначену відповідно норм Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. Апелянт вказує, що позивачу було відмовлено саме у перерахунку пенсії із застосуванням довідки №1229 від 15.02.2024, виданої МВС України, а не у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Крім того, апелянт, посилаючись на Закон України «Про державний бюджет на 2024 рік», зазначає, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Таким чином, відповідачем прийнято рішення від 23.02.2024 №78/03-16 про відмову у проведенні перерахунку пенсії позивача у відповідності до норм Закону України «Про державну службу», у зв'язку із невідповідністю наданої довідки №1229 від 15.02.2024 чинному законодавству.
29 квітня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, якими підтримує позицію суду першої інстанції.
Також, 13 червня 2025 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява (клопотання) про покладення судових витрат на відповідача, в якій просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на її користь судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 000 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.01.2024 №306-45102/Б/02/8-2600/24, ОСОБА_1 звернулась із заявою через Вебпортал Пенсійного фонду України від 03.10.2023 №7668 про призначення пенсії за віком. Дана заява відпрацьовувалась за принципом єдиної черги Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та за результатом розгляду винесено рішення про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 03.10.2023, розмір якої складає 10667,21 грн.
Також, у даному лист повідомлено, що до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 було долучено довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за 60 календарних місяців роботи від 03.10.2023 №1147 та довідку від 03.10.2023 № 1148 (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прораховано пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідки (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 03.10.2023 №1148, яка видана Міністерством внутрішніх справ Україні у розмірі 17350,00 грн., після чого розмір пенсії склав 10410,00 грн. (17350,00 грн. х 60%), що є меншим від розміру пенсії за віком обчисленого відповідно до Закону. У разі непідтвердження довідки про заробітну плату (дохід) первинними документами, підстав для врахування її для обчислення пенсії немає. У зв'язку з викладеним вище, Головним управлінням було направлено до Міністерства внутрішніх справ України лист від 05.12.2023 №2600-1003-8/238455 щодо узгодження термінів перевірки. Міністерство внутрішніх справ України листом №103824/15-27655-223 від 27.12.2023, який зареєстрований в Головному управлінні 27.12.2023 №112613/8, надало згоду на проведення перевірки довідки про заробітну плату від 03.10.2023 №1147.
Листом від 01 лютого 2024 року №2600-0308-8/21847 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що за результатом перевірки встановлено, що суми заробітної плати, які вказані у довідці від 03.10.2023 року №1147 за період з 01.07.2017 по 30.06.2022 року, яка видана Міністерством внутрішніх справ України, не відповідають даним оригіналів первинних документів, наданих організацією для перевірки та рекомендовано надати нову довідку. Враховуючи вищенаведене та з урахуванням акту зустрічної перевірки, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві рекомендувало ОСОБА_1 повторно звернутися з оригіналами документів до будь-якого структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб або скористатися веб-порталом електронних послуг Пенсійного фонду України.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 було отримано нові оновлені довідки Міністерства внутрішніх справ України від 15.02.2024 №1229 року та від 15.02.2024 №1230.
В подальшому, 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 була подана заява за № 1426 щодо перерахунку «перехід на пенсію за іншим Законом», а саме, за пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Дана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за результатом її розгляду прийнято рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 року № 262740010228 про відмову у переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про Державну службу» та здійсненні відповідного перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу вимог статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон N 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» окрім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-2, 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Аналіз положень частини першої статті Закону № 3723-XII дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV.
До 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Так, пунктом 10 розділу XI «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII вік і страховий стаж.
Правова позиція в аналогічних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17, від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
15 лютого 2024 року ОСОБА_1 була подана до пенсійного органу заява за № 1426 щодо перерахунку «перехід на пенсію за іншим Законом», а саме, за пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Дана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за результатом її розгляду прийнято рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 року № 262740010228 про відмову у переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про Державну службу» та здійсненні відповідного перерахунку пенсії ОСОБА_1 (а.с. 53).
Так, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та на момент розгляду справи у суді уже отримує пенсію за віком, призначену відповідно норм Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи необґрунтованими, оскільки, в межах розгляду даної справи надається оцінка правомірності рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 року № 262740010228, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Отже, оцінка правомірності дій відповідача надається станом на час прийняття спірного рішення, а саме, станом на 23.02.2024.
Крім того, із листа Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 18 березня 2024 року №9708-7560/Б-02/8-2600/24 вбачається, що позивач одержує пенсію за віком, саме, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 52).
Також, у даному листі Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило, що заяву позивача від 15.02.2024 щодо переведення на інший вид пенсії було опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з загальної черги. На заяву було прийняте рішення про відмову в переведенні на інший вид пенсії №262740010228 від 23.02.2024 (копія додається).
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується, що станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, безпідставними є доводи апелянта про те, що позивачу було відмовлено саме у перерахунку пенсії із застосуванням довідки №1229 від 15.02.2024, виданої МВС України, а не у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Згідно матеріалів справи, підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 року № 262740010228 про відмову в переведенні позивача на інший вид пенсії вказано, що долучена до звернення №1426 довідка №1229 від 15.02.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) видана станом на лютий 2024 р., видана без дотримання нових умов оплати праці з січня 2024 року.
Колегія суддів зазначає, що Міністерством внутрішніх справ України видана ОСОБА_1 довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15 лютого 2024 року №1229 (а.с. 49).
У даній довідці вказано, що ОСОБА_1 працювала в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді головного спеціаліста, заробітна плата станом на лютий 2024 року становить: посадовий оклад 11 300,00 грн.; надбавка за ранг (7 ранг) 400,00 грн.; надбавка за вислугу років (50%) (за стаж державної служби, на дату звільнення з державної служби (01.07.2022) - 18 років 8 місяців 4 дні) 5 650,300 грн; разом 17 350,00.
Разом з тим, апелянт, посилаючись на пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», вказує, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, спірним, у даному випадку, є можливість зазначення у довідці Міністерства внутрішніх справ України від 15 лютого 2024 року №1229 надбавки за вислугу років у розмірі 50%.
Як було вищезазначено, апелянт, стверджуючи про правомірність прийнятого рішення, посилається на пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», відповідно до якого, у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта безпідставними, оскільки, ним не було враховано приписи пункту 21 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», яким встановлено, що оплата праці працівників Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, постійно діючого незалежного державного колегіального органу, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік.
Крім того, відповідачем не враховано приписи пунктів 21, 22 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», якими встановлено, зокрема, що до Міністерства внутрішніх справ України у 2024 році не застосовуються положення, передбачені пунктами 12-15 цього розділу в частині заробітної плати державного службовця та проведення класифікації посад.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення № 78/03-16 від 23.02.2024 №262740010228, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійсненні відповідного перерахунку пенсії, а також, про наявність підстав для зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок, а саме: № 1229 від 15.02.2024 та № 1230 від 15.02.2024 з дати звернення позивача, а саме, з 15.02.2024.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо заявленого клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000 грн., слід зазначити наступне.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано: Договір №15042512/д про надання правової допомоги від 15 квітня 2025 року, укладений між ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА 24/7» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник); акт № 15042512/д приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2025 до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №15042512/д від 15.04.2025.
Відповідно до пункту 1.1 Договору №15042512/д про надання правової допомоги від 15 квітня 2025 року, Виконавець зобов'язується за дорученням Замовника падати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених в п.1.2 цього Договору, а Замовник зобов'язується сплатити грошові кошти за надані послуги.
Пунктом 1.2 вищевказаного Договору передбачено перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається, а саме: ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно пункту 3.1 Договору №15042512/д про надання правової допомоги від 15 квітня 2025 року, розмір оплати за надання правової допомоги , зазначеної в п. 1.2 цього Договору, становить 14 000,00 грн.
Надання позивачу послуг з правової допомоги зафіксовано в акті № 15042512/д приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2025.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».
Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції враховує, що: дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмету доказування; адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі; під час апеляційного розгляду правова позиція позивача у справі не змінювалася; відзив на апеляційну скаргу є необ'ємний за розміром, наявна стала судова практика.
Беручи до уваги вищевказані обставини, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 5 000,00 грн.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.