Справа № 320/14732/24 Головуючий у 1-й інстанції: Войтович І.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
25 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.02.2024 № 215/к 2024 «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2024 № 313/к;
- поновити на роботі ОСОБА_1 та в цій частині допустити негайне виконання;
- стягнути з Міністерства юстиції заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22.02.2024 по день ухвалення рішення суду, з розрахунку середньоденного заробітку;
- стягнути з Міністерства юстиції України моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 01.02.2024 № 215/к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2024 № 313/к; поновлено ОСОБА_1 з 22.02.2024 на посаді директора Департаменту міжнародного права; стягнуто з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.02.2024 по 18.12.2024 у розмірі 266 819,48 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів; в задоволені решти вимог відмовлено; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 22.02.2024 на посаді директора Департаменту міжнародного права та в частині стягнення з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство юстиції України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 1993 року згідно наказу №253/6 від 16.08.1993 розпочала службову діяльність в Міністерстві юстиції, займала різні посади.
Зокрема, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Міністерства юстиції, згідно наказу №3371/к від 16.10.2015 позивач була переведена на посаду директора Департаменту міжнародного права, категорії «Б» посад державної служби - Б1.
Міністром юстиції України Малюською Д.Л. видано наказ від 04.07.2023 № 2453/5, яким затверджено структуру на штатну чисельність працівників апарату Міністерства.
Наказом Мін'юсту від 14.07.2023 № 2568/5 введено в дію структуру та штатний розпис на 2023 рік апарату Міністерства.
Відповідно до нової структури в апараті Мін'юсту, зокрема, утворено Департамент міжнародного співробітництва та представництва шляхом злиття Департаменту міжнародних спорів, Департаменту міжнародного права, Управління міжнародного співробітництва Департаменту санкційної політики.
Штатна чисельність працівників апарату Міністерства юстиції збільшилась з 1082 до 1088 осіб.
Пропозиція щодо утворення нового структурного підрозділу була внесена доповідною запискою заступника Міністра юстиції України І. Мудрою від 23.06.2023 № 2-3-23.
19.07.2023 ОСОБА_1 було надіслано через систему електронного документообігу «АСКОД» з відміткою про її ознайомлення, попередження про наступне звільнення.
Також, 20.07.2023 попередження ОСОБА_1 було направлено на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену в матеріалах особової справи, про що 20.07.2023 було складено протоколи про доведення інформації або документів до відома державного службовця із відміткою про доставку 20.07.2023.
25.07.2023 - попередження було доведено до відома ОСОБА_1 (ст. 9-1 Закону України «Про державну службу»).
Зокрема, в попередженні вказано про затверджену нову структуру та штатну чисельність працівників апарату Мін'юсту та скорочення посади директора Департаменту міжнародного права, яку обіймала позивач. Також, запропоновано переведення на посаду заступника директора утвореного Департаменту міжнародного співробітництва та представництва, із зазначенням що у разі згоди на переведення на запропоновану посаду необхідність подати заяву в 30-денний строк з дня доведення до відома попередження, та у разі відмови від переведення на запропоновану посаду зазначено про такі наслідки як звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
06.09.2023 та 18.09.2023 ОСОБА_1 подавала заяви із зауваженням щодо переважного права при призначенні її на рівнозначні посади до новоутвореного Департаменту та Департаменту публічного права, вказано також про те, що нею не подавались заяви щодо згоди на переведення на запропоновану в попередженні посаду, прохала призначити її на посаду директора Департаменту публічного права.
В іншій заяві від 18.09.2023 позивач наполягала на достатності кваліфікації та знань для призначення її на посаду директора Департаменту публічного права.
Листом від 23.11.2023 №154449/164351-31-23/14.9 Мін'юст повідомив ОСОБА_1 про надіслання листа-відповіді на вказані вище заяви 04.10.2023, вказано про технічну помилку, допущену при його відправленні та зокрема зазначено, що посада директора Департаменту публічного права на момент попередження не була вакантною, було запропоновано посаду заступника Департаменту міжнародного співробітництва та представництва, яка відповідає професійній підготовці та професійній компетентності. Враховуючи положення ч. 3 та ч. 4 ст. 9-1 Закону України «Про державну службу» 30-денний строк попередження сплив 24.08.2023. Протягом даного строку заяв про переведення або про відмову від запропонованої посади не було подано, тому з 25.08.2023 у Міністерства юстиції України виникли підстави для звільнення позивача.
10.08.2023 та 17.08.2023 ОСОБА_1 подано заяви про надання невикористаної відпустки, у зв'язку з чим наказом від 23.08.2023 №887/6 з 25.08.2023 надану відпустку повною тривалістю 73 календарні дні з 25 серпня по 05 листопада 2023 року.
У вказаному періоді та наступних, ОСОБА_1 перебувала у відпустках, та на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, у зв'язку з чим відпустки переносились та надавались відповідними наказами Мін'юста.
Також, Міністерством юстиції України було надіслано ОСОБА_1 лист від 24.01.2024 №12416/14.9-31/24 із повторною пропозицією зайняти одну із наявних вакантних посад державної служби згідно із переліком, долученим до листа та прохання у термін до 31.01.2024 подати заяву про згоду або заяву про відмову із попередженням про наслідки не подання заяв.
Доведення інформації підтверджено складеним протоколом від 24.01.2024.
Наказом Міністерства юстиції України від 01.02.2024 № 215/к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 22.02.2024 № 313/к, ОСОБА_1 звільнено з 22.02.2024 з посади директора Департаменту міжнародного права у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Накази доведені до відома, що вбачається із наданих до справи протоколів від 02.02.2024 та 22.02.2024, враховуючи ст. 9-1 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернулась до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що матеріалами справи підтверджується протиправність наказу про звільнення позивача з посади директора Департаменту міжнародного права, оскільки відповідачем, зокрема, не забезпечено переважне право позивача на залишенні на роботі за нормами ст. 42 КЗпП України та статті 87 Закону № 889-VIII , а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.02.2024 № 215/к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 22.02.2024 № 313/к, а також похідні вимоги підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства та обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що наказ про звільнення позивача з посади директора Департаменту міжнародного права є законним та таким, що не підлягає скасуванню. Апелянт наполягає на дотриманні положень ст. 42 КЗпП України та ст. 87 Закону України «Про державну службу» щодо процедури звільнення позивача.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
За частини першої статті 6 Закону № 889-VІІІ посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та під категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Пунктом 2 частини 2 статті 6 статті 6 Закону № 889-VІІІ визначено, що до категорії "Б" віднесені наступні посади:
- керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;
- керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;
- керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.
Категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б" (пункт 3 частини 2 статті 6 статті 6 Закону № 889-VІІІ).
Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина 4 статті 6 Закону № 889-VІІІ).
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
За п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За ч. 5 ст. 87 Закону №889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів регламентований статтею 9-1 Закону № 889-VIII.
Так, доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.
У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 обіймала посаду директора Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України, що була віднесена до підкатегорії Б1 категорії Б посад державної служби.
На підставі наказу Мін'юсту від 04.07.2023 № 2453/5, з урахуванням доповідної записки заступника Міністра юстиції України І. Мудрою від 23.06.2023 № 2-3-23, було затверджено структуру на штатну чисельність працівників апарату Міністерства, за наказом Мін'юсту від 14.07.2023 № 2568/5 було введено в дію структуру та штатний розпис на 2023 рік апарату Міністерства. Зокрема, було утворено Департамент міжнародного співробітництва та представництва шляхом злиття Департаменту міжнародних спорів, Департаменту міжнародного права, Управління міжнародного співробітництва Департаменту санкційної політики. Штатна чисельність працівників апарату Міністерства юстиції збільшилась до 1088 осіб.
Наслідками утворення нового Департаменту стало скорочення посад, зокрема, посади позивача, яку вона займала з 2015 року.
Щодо дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, а саме здійснення пропозиції позивачу на зайняття рівнозначної посади та забезпечення переважного права залишення на роботі, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено вище, відповідно до ст.87 Закону №889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21, від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а, від 23 лютого 2023 року у справі № 140/9066/21, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року у справі №640/15737/22 та інших.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надіслано 19.07.2023 попередження про звільнення та запропоновано переведення на посаду заступника директора Департаменту міжнародного співробітницва та представництва, та у випадку відмови від запропонованої посади позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Враховуючи вищезгадану норму статті 9-1 Закону №889-VIII, з повідомленням про попередження про звільнення позивач ознайомлена - 25.07.2023.
Додатково, листом Міністерства юстиції України №12416/14.9/31-24 від 24.01.2024, позивачу з урахуванням запропонованої посади в попередженні від 19.07.2023, надано додаткові пропозиції посад державної служби.
Як зазначено відповідачем, були відсутні вакантні посади підкатегорії Б1 категорії Б, рівнозначні посаді позивача, як станом на день попередження про звільнення так і на день звільнення, в зв'язку з чим було запропоновано інші посади в межах штатного розпису, таким чином забезпечуючи переважне право позивача залишення на роботі.
Як було зазначено судом першої інстанції посади, запропоновані позивачу в попередженні про звільнення від 19.07.2023 та в листі Мін'юсту від 24.01.2024 відповідали посадам категорії Б підкатегорії Б2 та категорії В1 підкатегорії В1, В 2, що підтвердив представник відповідача.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 подавала до відповідача заяви (06.09.2023 та 18.09.2023), в яких зауважила щодо переважного права при призначенні її на рівнозначну посаду, не подання нею заяви щодо надання згоди на переведення на запропоновану в попередженні посаду, із проханням призначити її на посади директора новоутвореного Департаменту міжнародного співробітництва та представництва, директора Департаменту публічного права.
Своїм листом від 23.11.2023 №154449/164351-31-23/14.9 Мін'юст повідомив ОСОБА_1 , що посада директора Департаменту публічного права на момент попередження не була вакантною, було запропоновано посаду заступника Департаменту міжнародного співробітництва та представництва, яка відповідає професійній підготовці та професійним компетентностям.
Колегія суддів зауважує, що станом на 19.07.2023 були вакантними посади директора Департаменту міжнародного співробітництва та представництва та директора Департаменту публічного права, проти чого не заперечував відповідач.
Однак, порівнюючи кваліфікацію, продуктивність праці, професійну підготовку і професійну компетентність, на посаду директора новоутвореного Департаменту міжнародного співробітництва та представництва наказом Мін'юсту від 08.08.2023 №1154/к призначено ОСОБА_4, а на посаду директора Департаменту публічного права наказом від 19.07.2023 №1041/к призначено ОСОБА_5.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що положеннями статті 1 Закону №889-VIII визначено, що державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно п. 5 та п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VIII професійна компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку; рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Враховуючи те, що наказом Мін'юсту від 14.07.2023 № 2568/5 було введено в дію структуру та штатний розпис на 2023 рік апарату Міністерства, згідно наданого суду структури та штатної чисельності працівників апарату Мін'юсту вбачається наявність, серед інших Департаментів із відповідними Управліннями, Департаменту публічного права з 97 - ми штатних одиниць, Департамент приватного права з 75 штатною одиницею, Департамент міжнародного співробітництва та представництва з 71-ою штатною одиницею.
Відповідно до наданого штатного розпису на 2023 рік судом встановлено наявність вакантної посади директора Департамент міжнародного співробітництва та представництва - 1.
У попередженні про звільнення від 19.07.2023 лише зазначено про пропозицію перевести на посаду заступника директора новоутвореного Департаменту, але до даного попередження відповідачем не долучено перелік вакантних посад станом на 19.07.2023, хоча як встановлено судом першої інстанції станом на 19.07.2023 були вакантні посади директора Департаменту міжнародного співробітництва та представництва і директора Департаменту публічного права, враховуючи, що посада директора Департаменту публічного права стала вакантною з 01.09.2023.
Позивачем в свою чергу не подавалась заява про відмову від запропонованої посади заступника директора новоутвореного Департаменту, як і погодження чи відмова від запропонованих вакантних посад листом відповідача від 24.01.2024.
Колегія суддів зазначає, зокрема, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів на спростування факту наявності рівнозначної вакантної посади директора Департаменту міжнародного співробітництва та представництва на момент її попередження про звільнення.
Також, з наданого відповідачем до суду першої інстанції переліку вакантних посад в Мін'юсті за період з 19.07.2023 по 02.02.2024 встановлено наявність по 24.01.2024 (надісланий лист із пропозицією вакантних посад) вакантної посади з 19.07.2023 по 14.08.2023 директора Департамент міжнародного співробітництва та представництва, з 01.09.2023 по 01.01.2024 директора Департаменту публічного права. Відповідач також не заперечував щодо наявних вакантних посад Генерального директора Директората цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації з 14.07.2023, враховуючи що Положення Директорату було затверджено 01.08.2023 наказом Мін'юсту від 01.08.2023 №2749/5, та щодо начальника Управління внутрішнього аудиту. Вказані посади відображені також в згаданому переліку як вакантні: Генеральний директор Директорату з 19.07.2023 по 16.08.2023 та з 30.12.2023 по 23.01.2024; начальника УВА 19.07.2023 та з 16.08.2023 по 02.02.2024.
Однак, вказані вакантні посади підкатегорії Б1 категорії Б позивачу не були запропоновані з моменту попередження до її звільнення з державної служби, зокрема дві останні зазначені Генеральний директор Директората та начальник УВА взагалі були відсутні у надісланому листом від 24.01.2024 переліку вакантних посад.
Колегія суддів враховує те, що відповідач період з 19.07.203 по 24.01.2024 пропонував нижчі вакантні посади позивачу, але зауважує, що такі дії можливі лише в разі відсутності вакантної рівнозначної посади, враховуючи при цьому введений в дію штатний розпис з 14.07.2023 наказом від 14.07.2023 №2568/5, та відповідні наявні вакантні посади.
Враховуючи вищезгадане положення ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII, колегія суддів зауважує, що дана норма не надає суб'єкту владних повноважень права її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування, відповідно подавати пропозицію щодо переведення на посаду державного службовця будь-якої іншої категорії з підкатегорією (нижчої категорії), відмінної від раніше займаної посади державним службовцем, а саме відмінної від рівнозначної його посади.
При цьому, за даною нормою ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII має бути запропонована рівнозначна посада. Як виняток передбачено пропонувати нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, але у разі відсутності вакантної рівнозначної.
Недотримання цього обов'язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону № 889-VIII.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а.
Також, колегія суддів вважає необхідним відмітити те, що розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення, та водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв'язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об'єктивно неможливим, у тому числі у зв'язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах, тому факт такої відмови працівника за наявності відповідних вакансій за вказаних обставин є визначальним.
Згідно з повідомленням від 19.07.2023, строк попередження за ст. 87 Закону №889-VIII спливав 24.08.2023. Заяви про відмову від запропонованих посад позивач не подавала, з дати попередження про звільнення до фактичної дати звільнення позивача з державної служби пройшов досить великий проміжок часу. Надсилання позивачу в січні 2024 року листа із переліком вакантних посад, застосовуючи при цьому норми ст. 87 Закону №889-VIII та ст. 42 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки останні не можуть застосовуватись суб'єктом владних повноважень, роботодавцем поза строками визначеними в ст. 87 зазначеного Закону без достатніх обґрунтувань вчинення таких дій, враховуючи в даній справі наявність рівнозначних вакантних посад на момент повідомлення її про звільнення.
Таким чином, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачу на момент попередження було запропоновано нижчу посаду заступника директора Департамента міжнародного співробітництва та представництва, яка не є рівнозначною, не було запропоновано наявні та зазначені вище вакантні рівнозначні посади, у зв'язку з чим, такі дії відповідача свідчать про порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII.
Щодо забезпечення ОСОБА_1 переважного права залишення на роботі, колегія суддів зазначає таке.
За застосованою ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII враховується переважне право на залишення на роботі державного службовця.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, серед інших вказаних, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Колегія суддів зазначає, що Закон № 889-VIII, як і КЗпП України, не регламентує як саме (за якою процедурою, на основі яких документів) має визначатися рівень кваліфікації і продуктивності праці, проте це питання було предметом дослідження Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17.
Так, у згаданій постанові Верховний Суд висловився щодо того, яким чином роботодавець може визначити хто з працівників має право на переважне залишення на роботі. Суд у цьому зв'язку наголосив також на необхідності дотримуватися відповідних положень КЗпП України (стаття 42) при звільненні працівників з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Верховний Суд, зокрема, зазначив: «при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.».
Поряд із цим, у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а суд касаційної інстанції зазначив, що запропоновані у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 підходи/способи не є вичерпні. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може зважити також на інші обставини, які, як він вважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі. Важливо те, що визначення переважного права на залишенні на роботі має бути обґрунтованим і певним чином об'єктивованим (вираженим назовні, оформленим) для розуміння того, як відбувався цей процес, надто тими, кого це стосується.
Щодо посадових обов'язків ОСОБА_1 , виконання нею своїх функцій та завдань перед державою, стажу державної служби, досвіду, в тому числі період керівної діяльності, позитивної службової діяльності, винагрод/визнання, спору у справі між сторонами немає.
Колегія суддів враховує, що порівняльний аналіз продуктивності праці, кваліфікації та інших показників між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зі складенням відповідної порівняльної таблиці, відповідачем не було здійснено, враховуючи що відповідач наполягає у справі на недостатній компетентності, кваліфікації позивача.
Щодо порівняльної таблиці між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , при складенні якої було враховано також завдання і ключові показники результативності та ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б», на 2023 рік, колегія суддів зазначає, що за таблицею враховано освітні відомості опонентів, щодо здобутої ними мови, винагород/визнання, досвіду роботи, додаткового врахування публікацій сторін у відповідних виданнях, відомостей щодо щорічного оцінювання, підвищення кваліфікації, не встановлено за які саме відмінності, через яку некомпетентність та кваліфікацію ОСОБА_1 відповідачем обрано ОСОБА_4 на вакантну посаду керівника новоутвореного Департаменту.
Колегія суддів не вбачає достатнім посилання відповідача на низький рівень продуктивності праці ОСОБА_1 , включаючи, що оцінювання ОСОБА_1 за 2023 рік мала позитивне, у зв'язку з чим, на переконання колегії суддів доводи апелянта щодо невідповідності позивача вакантним посадам підкатегорії Б1 категорії Б, недостатній компетентності, кваліфікації позивача є недоведеними в силу зазначених вище норм законодавства та правові висновки зазначені в згаданій постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а.
Враховуючи порівняльну таблицю та зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку що Мін'юстом належним чином не досліджувались документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів) ОСОБА_1 , яка мала здобуту повну вищу юридичну освіту в Київському університеті імені Тараса Шевченка, 12.06.1993, магістра в Одеській національній юридичній академії, 25.06.2002, володіє англійською мовою на рівні читання та розмови, підвищення кваліфікації без відриву від служби, а саме в липні 1999-certificate by the Korea International Cooperation Agency of the Republic, of Korea the Training Course in Economic Development; в листопаді 2003 - Join Vienna Institute IMF Seminar on: Legal Aspects of International Financial Institutions; в грудні 2003 - 4th International Conference of Chief Justices of the World, Conference theme «Enforceable International Law is «The Idea» whose time has come - CMS»; в червні 2004 - Hungary centre for security policy European Co-operation Course SCSP C-8-6 «Municipalities, EU Regional policy, Institutional reforms»; в вересні-жовтні 2005 International Visitor Leadership Program of the United States Department of State «The Relationship between Church and State in the U.S.»; в вересні 2006 Міністерство комерції Китайської Народної Республіки «Курси для керівних кадрів України в економічній сфері»; в березні 2009 - certificate by the Japan International Cooperation Agency, the Group Training Course in Advocating a Law-oriented Infrastructure to Promote at Kyoto Comparative Law Centre; в червні 2011-Venice Commission Unidem campus for the Legal Training of Civil Servants, Seminar «The council of Europe and the European Union: shared values and standards»; в листопаді 2012 - Національна академія державного управління при Президентові України Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів семінар на тему «Управління персоналом в органах державної влади і органах місцевого самоврядування з урахуванням вимог нового законодавства про державну службу»; в 2012-2013-British council course «English for Civil Servants» who are involved in the process of Ukraine's integration in the European Union; в грудні 2015 - Academy for Good Governance and Empowerment in Europe (AGREE), Certificate confirmation of participation in the tri-national seminar for officials in public administrative bodies from Ukraine, Georgia and the Republic of Moldova (support for reform-oriented forces in government and public administration, both at central and at local level, in practical knowledge in the fields of democracy development, Promotion of the rule of law, institution building and good governance as well as to make available to them expertise, know-how and practical assistance); в вересні 2012-червні 2016 British council course «English for Civil Servants» who are involved in the process of Ukraine's integration in the European Union; в жовтні 2017 - Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка, тематичний семінар підвищення кваліфікації працівників дипломатичної служби на тему «Aggressive state behavior and international law»; в вересні 2019 - Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України «Командна робота та взаємодія»; в жовтні 2019 - Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної Академії державного управління при президентові України «Взаємодія органів публічної влади з громадськістю»; в серпні 2020 - Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України «Впровадження змін»; в вересні 2020 - Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України «Управління організацією роботи та персоналом»; в березні 2021 - Українська школа урядування «Психологія ефективної діяльності»; в березні 2021 року - Державний навчально-науковий заклад післядипломної освіти «Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ» «Організація та протокольний супровід переговорів та міжнародних візитів»; в вересні 2021 - Українська школа урядування «Порядок проведення конкурсного відбору кандидатів на посади фахівців з питань реформ»; в грудні 2021 - Українська школа урядування «Реформа системи оплати праці державних службовців»; в грудні 2021 - Українська школа урядування «Визначення результатів оцінювання службової діяльності державних службовців: алгоритм дій»; в грудень 2021 - Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу «Політична освіта публічних службовців в Україні»; в квітні 2022 - Освітній хаб міста Києва «Управління людьми і проєктами»; в вересні 2022 - Дія «Цифрові юристи»; не враховано досвід трудової діяльності добутий починаючи з 09.1986 - 01.1987 діловод Дніпровського районного народного суду м. Києва; 01.1987 - 10.1987 секретар Дніпровського районного народного суду м. Києва; 10.1987 - 04.1988 діловод Ватутінського районного народного суду м. Києва; 04.1988 - 07.1988 секретар Ватутінського районного народного суду м. Києва; 12.1992 - 08.1993 юрисконсульт підприємства «Звезда»; 08.1993 - 05.1994 провідний консультант управління господарського законодавства Міністерства юстиції України; 05.1994 - 09.1994 провідний консультант управління законодавства про кредитно-фінансову систему і зовнішньоекономічну діяльність Міністерства юстиції України; 09.1994 - 10.1994 головний консультант управління законодавства про кредитно- фінансову систему і зовнішньоекономічну діяльність Міністерства юстиції України; 10.1994 - 01.1996 заступник начальника управління законодавства про кредитно-фінансову систему і зовнішньоекономічну діяльність Міністерства юстиції України; 01.1996-01.1997 перший заступник начальника управління законодавства про кредитно-фінансову систему і зовнішньоекономічну діяльність Міністерства юстиції України; 01.1997 - 10.1997 начальник управління міжнародно-правової експертизи Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України; 10.1997 - 05.2000 начальник управління правової експертизи міжнародних договорів Департаменту міжнародно-правової діяльності Міністерства юстиції України; 05.2000 - 09.2003 директор Департаменту правової експертизи міжнародних договорів Міністерства юстиції України; 09.2003 - 10.2007 директор Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства юстиції України; 10.2007 - 04.2011 директор Департаменту міжнародного правового співробітництва Міністерства юстиції України; 04.2011-11.2012 заступник директора департаменту начальник Управління міжнародного правового співробітництва Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України; 11.2012 - 08.2014 заступник директора департаменту - начальник Управління міжнародно-правової експертизи Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України; 08.2014 - 11.2014 директор Департаменту з питань імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, правової експертизи міжнародних договорів та міжнародного співробітництва Міністерства юстиції України; 11.2014 - 10.2015 директор Департаменту правової експертизи міжнародних договорів та міжнародного співробітництва Міністерства юстиції України; 10.2015 до цього часу директор Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України; про здійснення під час служби публікацій - Історія членства України в співдружності незалежних держав на сайті Міністерства юстиції України, Міждержавне усиновлення: міфи та реалії. Українська правда; здобуття за час державної служби Нагрудного знаку «За заслуги» Міністерства юстиції України (2001); Почесної грамоти Міністерства юстиції України (2004); Почесної грамоти Кабінету Міністрів України (2008); Почесного знаку України (2010); Міністерства юстиції; Грамоти Державного агентства автомобільних доріг України (2013); Почесної грамоти Міністерства юстиції України (2014); Відзнаки Міністерства оборони України - медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2016); Подяки Прем'єр-міністра України (2017); Подяки Міністерства юстиції України (2018). Не враховано також відповідачем наявність у позивача ознак більш високої продуктивності праці щодо дисциплінованості працівника, підтвердженої та такої, що не спростовується враховуючи проведені оцінювання з 2017 по 2022 роки із відміткою «відмінна», та за 2023 рік - «позитивна».
Зазначене в оцінюванні за 2023 рік про те, що завдання виконувались із залученням інших осіб, потребування допомоги у виробленні алгоритму дій, аналізі нормативно-правових актів, суттєвого коригування проєктів документів та низька проявленість самостійності, не врахувавши при цьому які були поставлені завдання перед позивачем, яка займала посаду директора Департаменту міжнародного права, що не виключало залучення інших осіб, аналізу нормативно-правових актів, коригування проектів законів, проведення екзпертиз інших актів, не підміняє собою поняття закріплене в законодавстві щодо професійної компетентності, а саме здатність в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку, якому відповідає ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідачем не забезпечено переважне право позивача на залишенні на роботі за нормами ст. 42 КЗпП України та статті 87 Закону № 889-VIII.
З огляду на зазначене та встановлене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем під час розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 не дотримано вимоги ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та положень статті 42 КЗпП України, що є підставою для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.02.2024 № 215/к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 22.02.2024 № 313/к.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час видання оскаржуваних наказів та звернення позивача до суду; далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 13.04.2023 у справі № 540/3994/20, колегія суддів зазначає, що позивач є такою, що підлягає поновленню з 22.02.2024 на посаді з якої її було звільнено, а саме на посаду директора Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та враховуючи положення пунктів 2, 4, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
З наданої до справи позивачем довідки про розмір середньоденної заробітної плати, наданої Мін'юстом №16-42/43 від 11.04.2024, відповідачем визначено середньоденну заробітну плату 1246,82 грн. - середньоденна заробітна плата.
При обчисленні кількості робочих днів суд враховує, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".
Відповідно, період вимушеного прогулу позивача - з 23.02.2024 (наступний робочий день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем, за який здійснювались відповідні нарахування заробітної плати) по 18.12.2024 (день постановлення рішення у цій справі) або 214 робочих дня.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.02.2024 по 18.12.2024 у розмірі 266 819,48 грн. (1246,82 грн. х 214 дні), що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Відповідно до положень статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції правильно звернув до негайного виконання рішення суду в частині щодо поновлення позивача на посаді з якої її було звільнено та щодо стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 26.06.2025.