Справа № 826/10964/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шувалова Т.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
25 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Агростат ЛТД» про визнання договору недійсним, -
Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило:
- визнати недійсним договір від 08.10.2014 №081014/03, укладений між ТОВ «Агроальянс Груп» (ідентифікаційний код 39111032) та ТОВ «Статус Агро» (ідентифікаційний код 37364933).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2016 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд справи.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15 грудня 2022 року, відповідно до ст. 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ (в редакції, чинній з 26 вересня 2024 року, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями […], передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 826/10964/16 передана на розгляд та вирішення Житомирському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 закрито провадження в адміністративній справі № 826/10964/16 за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Агростат ЛТД» про визнання договору недійсним; роз'яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду та має розглядатись в порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що правовідносини щодо укладання договорів базуються на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб'єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду; вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам; зазначене вище узгоджується із висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23).
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що станом на час подання ним позовної заяви була стала позиція Верховного Суду щодо юрисдикції даного предмету позову, а саме, що такі спори підлягали розгляду за правилами КАС України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1, частини 6 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду стала перевірка договору від 08.10.2014 №081014/03, укладеного між ТОВ «Агроальянс Груп» (ідентифікаційний код 39111032) та ТОВ «Статус Агро» (ідентифікаційний код 37364933).
Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах, висловлювала позицію, за якою неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
За змістом пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23: «судам господарської юрисдикції підвідомчі справи за позовом контролюючого органу до суб'єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України; Велика Палата Верховного Суду наголосила, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб'єкта владних повноважень до суб'єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів; під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статті 19 ЦПК України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності; застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, вчинений суб'єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов'язків, суб'єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів».
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За даних обставин, колегія суддів визнає обґрунтованим врахування судом першої інстанції при розгляді даної справи висновків Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23.
Позивачем за змістом апеляційної скарги не доведено наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.
Твердження апелянта щодо того, що станом на час подання ним позовної заяви була стала позиція Верховного суду щодо юрисдикції даного предмету позову, а саме, що такі спори підлягали розгляду за правилами КАС України, відтак суд першої інстанції мав керуватись лише нею, спростовуються наступним.
Ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 та від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17.
При реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податковим кодексом України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з'ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.04.2018 у справі 815/6956/15, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, формулюючи універсальний підхід до розмежування приватноправових і публічно-правових спорів, який має враховуватися судами для вирішення питання предметної юрисдикції спору за участю суб'єкта владних повноважень незалежно від конкретного складу сторін.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати, що зокрема здійснено судом першої інстанції шляхом застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23.
Таким чином, твердження апелянта про необхідність застосування позиції Верховного суду щодо юрисдикції даного предмету позову, що викладена у постановах до 29.02.2024 є безпідставними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, оскільки даний спір за своєю суттю має приватноправовий характер та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції правомірно закрив провадження в адміністративній справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості ухвали суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 26.06.2025.