Справа № 178/1788/24
24 червня 2025 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Лісняк В.В.
за участі секретаря: Коваль Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с.Кринички справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідно до п.п.2.1.1.2.1-2.1.1.2.4 Умов та Правил, клієнт погоджується з тим, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити, анулювати) кредитний ліміт. Відповідач підтвердив згоду на те, що підписана Анкета-Заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-банку разом з умовами та правилами, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, в результаті чого станом на 22.06.2024 р. утворилась заборгованість по кредиту в сумі 30998,43 грн., яка складається з наступного:
-24532,48 грн. заборгованість за кредитом,
-6465,95 грн. - заборгованість по відсотками,
-0,00 грн. штраф.
Тому представник позивача просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.
Відповідач та його представник, адвокат Вовк М.В. в судове засідання не з'явились, про день розгляду справи сповіщені, подали до суду клопотання у якому просять просять розгляд справи проводити без участі сторони відповідача. Згідно поданого відзиву, просять у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» відмовити в повному обсязі за безпідставністю та стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 5000 грн. судових витрат на правову допомогу.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Положеннями частини 1 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16 грудня 2016 року відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ А-Банк (а.с.10).
У Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надавння банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua.
Згідно довідки АТ А-Банк, ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 з терміном дії до серпня 2020 року; № НОМЕР_3 з терміном дії до грудня 2024 року (а.с. 21).
Згідно довідки за лімітами АТ А-Банк, ОСОБА_1 було встановлено наступні кредитні ліміти: 16.12.2016 року у розмірі 0,00 грн.; 07.11.2018 р. у розмірі 14000 грн.; 22.11.2018 року у розмірі 35000 грн.; 20.01.2020 року у розмірі 34000 грн.; 20.05.2020 року у розмірі 30000 грн.; 23.03.2021 року у розмірі 29000 грн.; 09.04.2021 року у розмірі 27600 грн.; 08.06.2021 року у розмірі 26100 грн.; 24.09.2021 року у розмірі 25470 грн.; 29.05.2023 року у розмірі 24532,48 грн. (а.с.22).
Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти, (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістомст.634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання у переважній більшості розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, їх розміру і порядку нарахування, посилався не лише на розрахунок кредитної заборгованості за договором, а й на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як невід'ємної частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ А-Банк, розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-Анкету. Заява-анкета, підписана відповідачем не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами. Доказів про узгодження умов надання коштів позивач не надав. Ці доводи є безпідставними. Отже відсутні підстави вважати, що сторони погодили розмір процентів за користування коштами, а також погодили штрафні санкції за порушення умов цього договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У спорі, що склався між сторонами, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду України в Постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ А-Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», щодо повідомлення відповідача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Як встановлено судом, у анкеті-заяві від 16 грудня 2016 року процентну ставку не зазначено, як і не визначено тип банківської картки, яку отримав відповідач. Крім того, у даній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Доказів про узгодження умов надання коштів позивач не надав. Ці доводи є безпідставними. Отже відсутні підстави вважати, що сторони погодили розмір процентів за користування коштами, а також погодили штрафні санкції за порушення умов цього договору. Підписана відповідачем анкета-заява містить лише докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату народження, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, тощо.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ А-Банк і доказів, що саме ці умови та правила існували на час укладення договору, суду не надано.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в АТ А-Банк, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ А-Банк, які не підписані відповідачем, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності в договорі погодженої сторонами такої істотної умови договору як сплата відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за Договором № б/н від 16.12.2016 року у розмірі 30998,43 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24532,48 грн., заборгованість по відсоткам - 6465,95 грн. (а.с. 6-9).
Відповідно до Виписки по особовому рахунку № НОМЕР_4 за період з 16 грудня 2016 року по 22 червня 2024 року, яка була надана позивачем (а.с. 11-20), позивачем проведено списання відсотків за користування кредитного ліміту на загальну суму 36906,20 грн.
Отже, з урахуванням того, що домовленості про сплату відсотків за користування коштами підписана відповідачем Анкета-Заява від 16 грудня 2016 року не містила, у відповідача відсутня заборгованість за кредитом.
При цьому, з аналізу виписки по картковому рахунку вбачається, що банком самостійно здійснювалось списання з кредитної картки відповідача відсотків за користування кредитом та комісії за обслуговування (членський внесок), внаслідок чого заборгованість автоматично збільшувалась.
Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами дотримання вимог ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем істотних умов, в тому числі щодо сплати відсотків, розміру відсоткової ставки та комісії за обслуговування кредиту, суд дійшов висновку, що відповідач не має заборгованості перед банком за фактично використані ним кредитні кошти, оскільки вони були ним повернуті в повному обсязі, що є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.2-6 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може заклопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На виконання вказаних вимог закону, відповідачем надано: договір про надання правничої (правової) допомоги № 17/03/2025-Г.А від 17 березня 2025 року, укладений з адвокатом Вовк М.В.; акт приймання-передачі правничої допомоги відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 17/03/2025-Г.А від 17 березня 2025 року, за яким відповідач отримав, а адвокат Вовк М.В. надав у повному обсязі наступну правову допомогу: ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції та надання консультації (28 травня 2025 року) вартістю 1500 грн.; складання відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості за 3 години 30 хвилин роботи (28 травня 2025 року) вартістю 3500 грн.; розрахункову квитанцію серії АВ-ТБ № 0250035 від 28.05.2025 р. про сплату відповідачем на користь адвоката ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 5000 грн.
Вивчивши вказані докази, суд вважає можливим стягнути з АТ А-Банк на користь відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн.
Також, враховуючи результат вирішення спору, відповідно до вимогст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст.207,526,530,549,551,626,628,638,1054,1056-1 ЦК України, ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України суд, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2016 року - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» /ЄДРПОУ 14360080/ на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Протягом тридцяти днів з дня проголошення на рішення суду всіма учасниками справи може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: В. В. Лісняк