03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 758/12672/19 Головуючий у суді першої інстанції - Ларіонова Н.М.
Номер провадження № 22-ц/824/5902/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
25 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Іванченко Дар'єю Кирилівною , на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року, постановлену під головуванням судді Ларіонової Н.М., у місті Києві, у справі за позовом Акціонерного Товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 09 лютого 2018 року в розмірі 122 380,65 грн.
Позов мотивований тим, що у жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустило проєкт monobank, в рамках якого фізичним особам відкриваються поточні рахунки, спеціальним платіжним, засобом яких є платіжні картки monobank.
Особливістю проєкту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація особи відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення.
09 лютого 2018 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 09 лютого 2018 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірник у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Частиною 6 Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 09 лютого 2018 року відповідач просить вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний/електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті ним в банку.
На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 25 000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Відповідач не виконує свої зобов'язання за кредитним договором від 09 лютого 2018 року, в частині погашення заборгованості по кредиту у строки та розмірах визначених умовами договору. Станом на 01 вересня 2019 року заборгованість у відповідача за кредитним договором від 09 лютого 2018 року становить 122 380,65 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за тілом кредиту, пені та комісії.
З підстав невиконання позичальником умов кредитного договору від 09 лютого 2018 року у частині повернення залишку заборгованості за тілом, АТ «Універсал Банк» просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 122 380,65 грн.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року позов АТ «Універсал Банк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором Мonobank від 09 лютого 2018 року в розмірі 122 380,65 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір в розмірі 2102 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - Іванченко Д.К. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши позовні вимоги АТ «Універсал Банк» без задоволення. Стягнути з позивача, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153, 00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.
Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справи та не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Вказує, судом першої інстанції було передчасно зроблено висновок про доведеність позовних вимог, а саме, щодо наявності факту та правових підстав отримання відповідачем кредитних коштів у вигляді збільшення кредитного ліміту, оскільки позивачем не надані належні та допустимі докази отримання та використання відповідачем таких коштів, період користування та повернення цих коштів, з огляду на наступне.
Анкета-заява від 09 лютого 2018 року містить лише анкетні дані ОСОБА_1 , його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність та не містить доказів підвищення (збільшення) кредитного ліміту.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним та укладення договору на умовах, які вказані Банком у позовній заяві, отже, на думку сторони відповідача не є належним доказом наявності заборгованості.
Зазначає, що актуальна судова практика підтверджує те, що лише виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Подібні правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20.
Звертає увагу суду на те, що в Анкеті-заяві до Договору про надання банківських послуг, на яку посилається Банк в позовній заяві, відсутня процентна ставка за користування кредитом, підстави, порядок нарахування та стягнення штрафних санкцій. Міститься лише посилання на певні документи, які складають договір про надання банківських послуг. Таким чином, на думку представника відповідача, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, а також, те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Вказує, що паспорт споживчого кредиту, який, на думку позивача, зокрема, також складає Договір про надання банківських послуг, безспірно не свідчить про погодження всіх істотних умов договору, укладеного з відповідачем, в тому числі щодо сплати відсотків. Паспорт споживчого кредиту є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - Іванченко Д.К. підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити у вказаній справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 09 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 09 лютого 2018 року.
Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно. Попередня ідентифікація особи відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», опубліковані на офіційному сайті банку https://www.monobank.ua/terms), витяг з Умов та Тарифів додані до позову.
Відповідно до змісту Анкети-заяви, визначено, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - договір).
Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку зазначених вище документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови.
На підставі укладеного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 25 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка, пільговий період становить 62 дні з пільговою відсотковою ставкою 0,00001 % річних, розмір обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами 5 % від заборгованості, але не більше 100 грн., та не більше залишку заборгованості; базова відсоткова ставка 3,2 % на місяць; збільшена відсоткова ставка за карткою на суму загальної заборгованості 6,4 % на місяць на прострочену заборгованість. Санкції за порушення зобов'язань за кредитом: від 1 до 30 днів - штраф у розмірі 50 грн; від 31 до 90 днів штраф у розмірі 100 грн; від 91 до 120, штраф, що розраховується за формулою 100 грн + 6,4 % від суми загальної заборгованості, що виникла на перший день відповідного календарного місця. При цьому діє ставка 0,00001 % річних; від 121 (211) дня до повного погашення строк, після спливу якого формується фінальний рахунок, що визначається банком в односторонньому порядку, але не менше 120 днів з моменту настання прострочення виконання зобов'язання та не більше 210 днів - штраф у розмірі 100 грн. та пеня у розмірі 6,4 % на місяць від суми загальної заборгованості за кожен день прострочення виконання.
З розрахунку заборгованості наданої позивачем за договором б/н від 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 станом на 01 вересня 2019 року має заборгованість перед АТ «Універсал Банк» в розмірі 122 380,65 грн, яка складається: загального залишку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 65 388,90 грн; заборгованістю за пенею та комісією в розмірі 56 991,75 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог АТ «Універсал Банк», суд виходив з того, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем покладеного на нього зобов'язання щодо повернення кредиту.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись з позовом АТ «Універсал Банк» посилалося на те, що 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що відповідач погодився з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомилася та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які були надані йому для ознайомлення.
Як вбачається з матеріалів справи, ні Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи, ні Паспорт споживчого кредиту не містять підпису ОСОБА_1 .
Анкета-заява до договору про надання банківських послуг, підписана ОСОБА_1 , містить лише його анкетні дані та контактну інформацію, та не містить жодних даних про умови кредитування.
АТ «Універсал Банк» не довело належними та допустимими доказами підписання відповідачем Умов і правил, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту шляхом використання електронного цифрового підпису.
В матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді вказаних документів.
Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що відповідач був ознайомлений саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту.
Крім того, на момент розгляду справи судом першої інстанції, у матеріалах справи також були відсутні докази і щодо здійснення будь-якого руху коштів по рахунку, який просив відкрити відповідач при підписанні анкети-заяви від 09 лютого 2018 року.
При цьому, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений банком, а відтак інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає банк.
В суді першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заявочного рішення до письмових пояснень представником АТ «Універсал Банк» було додано виписки з рахунків, оформлених на ім'я ОСОБА_1 , проте, колегія суддів не приймає вказаний документ, оскільки, в порушення вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не було надано доказів неможливості подання цих документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
За відсутності інших доказів, розрахунок заборгованості, наявний в матеріалах справи, не може підтверджувати наявність у відповідача заборгованості перед банком.
Посилання АТ «Універсал Банк» про те, що факт ознайомлення відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловила свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «monobank» шляхом застосування електронного цифрового підпису, колегія суддів апеляційного суду відхиляє з огляду на наступне.
Так, як вбачається зі змісту анкети-заяви, відповідач своїм підписом підтвердив, що просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі електронний/електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті в Банку; засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з Договором.
Також, відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях.
Крім того, підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного цифрового підпису.
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, як передбачено п. 5.3 розділу 5 Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», підписані клієнтом та/або банком документи, що пов'язані з укладеними правочинам, зберігаються банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільному додатку клієнта, а також їх копії можуть бути надані банком на паперовому носії на запит клієнта. Під час одержання однією із сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання.
Разом з тим, з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідного підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», Паспорту споживчого кредиту «картка Monobank», та Тарифів, у суду були відсутні підстави вважати, що саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту було ознайомлено відповідача.
Тобто, матеріали справи не містять жодних доказів, що саме ці Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг, які містять Паспорт споживчого кредиту «картка Monobank» та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, та Тарифи за карткою «Monobank» розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Звертаючись до суду із вказаним позовом АТ «Універсал Банк» обґрунтовувало наявність у відповідача у справі заборгованості за кредитом на підтвердження чого подало суду першої інстанції розрахунок заборгованості за договором б/н від 09 лютого 2018 року (а.с. 7) згідно якого заборгованість ОСОБА_1 складає 122 380,65 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення прийняв даний доказ як належний та допустимий.
Однак колегія суддів не погоджується із вказаними діями суду першої інстанції оскільки поданий позивачем розрахунок не є оригіналом, не містить підпису та зазначення посади, яка його складала та несе відповідальність за правдивість та достовірність викладених в ній розрахунків. Даний документ містить лише підпис представника позивача - Тур А.О. про засвідчення достовірності копії документу.
Даючи оцінки допустимості та належності вказаного доказу колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та відповідні їм правові висновки Верховного Суду.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів кореспондується із пунктом 2.4 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) за яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз приписів статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та положень пунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).
Отже, саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та визнання грошових вимог цього кредитора.
Щодо підтвердження банківською випискою з особового рахунка розміру боргу за договором банківського кредиту.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) банки зобов'язані вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та міжнародних стандартів фінансової звітності.
Частиною другою статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Згідно із частиною третьою статті 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) Національний банк України встановлює для банків, банківських груп: перелік, форми звітності або вимоги до форм, періодичність та строки подання звітності, порядок подання та оприлюднення фінансової звітності (річної фінансової звітності, річної консолідованої фінансової звітності, проміжної фінансової звітності, консолідованої проміжної фінансової звітності), консолідованої та субконсолідованої звітності.
Перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов'язкові реквізити, визначений Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (далі - Положення № 254, в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору яка діяла до 07.07.2018).
Подібне нормативне регулювання організації бухгалтерського обліку в банках наразі визначено Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення № 75, в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника).
Згідно із пунктом 1.10 Положення № 254 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.
За підпунктом 14 пункту 1 Положення № 75 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пунктами 4.4., 4.5. Положення № 254 визначено, що залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) за змістом поділяються на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.
Подібна класифікація первинних документів банку визначена пунктами 44, 45 Положення № 75 згідно яких первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за змістом на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.
Відповідно до пункту 5.1 Положення № 254 інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Схоже регулювання щодо обліку первинних документів містить пункт 57 Положення № 75, який визначає, що інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Відповідно до пункту 5.3 Положення 254, підпункту 1 пункту 59 Положення № 75 банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них.
Пунктом 5.4 Положення № 254, пунктом 60 Положення № 75 визначено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Згідно із пункт 5.6 Положення № 254, пунктом 62 Положення № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором (див. подібний висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2021 у справі № 712/4821/16-ц).
Ураховуючи наведене, виписки з особових рахунків клієнтів є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем у справі при зверненні до суду із позовом виписка із банківського рахунку не подавалася, що свідчить про відсутність правових підстав у суду першої інстанції для висновку про доведеність позивачем суми заборгованості, тому визнати заочне рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим не може, а тому воно підлягає скасуванню.
Перевіряючи додану представником позивача Мєшніком К.І., виписку із банківського рахунку ОСОБА_1 до пояснень на заяву відповідача про перегляд заочного рішення, колегія суддів враховує, що відповідно до положень ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.83 ЦПК України).
Враховуючи, що саме позивач є власником відповідної інформації - бази даних щодо руху коштів по банківському рахунку, тому позивач мав можливість надати до суду належний доказ у справі - виписку по банківському рахунку, однак цього не зробив.
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки позивачем не було подано суду належних та допустимих доказів заборгованості ОСОБА_1 , тому колегія суддів вважає, що позов не є доведений належними та допустимими доказами.
Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості по кредиту.
Разом із апеляційною скаргою представник відповідача просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, а також сплачений судовий збір.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляє адвокат Іванченко Д.К., що підтверджується наданим ордером серії АІ № 1774250 від 18 грудня 2024 року (а.с.14, т.2).
В матеріалах справи також міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7039/10 від 19 жовтня 2018 року, видане Іванченко Д.К. (а.с.15, т.2).
З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Іванченко Д.К. було укладено Договір про надання правової допомоги (а.с. 16-19, т.2).
В матеріалах справи також міститься Перелік робіт та послуг, згідно якого адвокат надав, усну консультацію щодо підстав та порядку підготовки апеляційного оскарження судових рішень в порядку цивільного судочинства.
Ознайомлення із матеріалами справи № 758/12672/19 у Подільському районному суді м. Києва. Дослідження документів по справі, дослідження законодавчої бази та судової практики. Консультація щодо обрання стратегія подальших дій по судовій справі, вартість виконання робіт (надання послуг) 1 500 грн.
Складення заперечень на додаткові пояснення позивача АТ «Універсал банк» та їх надсилання до Подільського районного суду мю Києва та позивачу, вартість виконання робіт (надання послуг) 1 500 грн.
Участь у судовому засіданні у приміщенні суду, вартість виконання робіт (надання послуг) 1 000 грн.
Підготовка та подання апеляційної скарги по справі (та або інших заяв по суті справи, процесуальних документів, передбачених ЦПК України, у разі апеляційного оскарження, вартість виконання робіт (надання послуг) 2 000 грн.
Відповідно до Акту прийняття - передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правничої допомоги № 08/08/24 від 08 серпня 2024 року.
Виконавцем підготовлено апеляційну скаргу по справі № 758/12672/19. Тривалість підготовки документу склала 8 годин, вартість виконання робіт (надання послуг) 2 000 грн.
Згідно Акту прийняття - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01 вересня 2024 року, відповідачу було виконано робіт на загальну суму 3 000 грн, який було надано до заперечень до суду першої інстанції.
Загальна вартість послуг з надання професійної правової допомоги складає 5 000 гр.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що відповідачем було надано належні та допустимі докази понесених судових витрат на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи, а тому підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача по справі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Іванченко Дар'єю Кирилівною , задовольнити.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства «Універсал Банк» відмовити.
Стягнути з Акціонерного Товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати 3 153 грн судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв