Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10317/2025
м. Київ Справа № 761/46862/24
12 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сироткіної Анастасії Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анохіна А.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 05 травня 2023 року на її поштову адресу надійшов лист, в якому містився наказ відповідача № 1/к про звільнення її із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» за неналежне виконання обов'язків.
Не погоджуючись із вказаним наказом, вона звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Фідес Мед» про скасування наказу та рішення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2024 року у справі № 910/12912/23, рішення Господарського суду міста Києва від 06 лютого 2024 року в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фідес Мед» про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» ОСОБА_3 № 1/к про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язання ТОВ «Фідес Мед» негайно поновити позивача на роботі та стягнення з ТОВ «Фідес Мед» середнього заробітку за час вимушеного прогулу було змінено та викладено мотивувальну частину в редакції даної постанови. Крім того, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 року у справі № 910/12912/23 в частині закриття провадження у справі про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн (та в частині роз'яснення, що розгляд цього спору в частині вимоги про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023року в загальній сумі 137 856,69 грн віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції) було скасовано, та задоволено позовні вимоги в цій частині. Стягнуто із ТОВ «Фідес Мед» на користь ОСОБА_1 137 856 грн 69 коп недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023року. В решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Позивач вказувала, що посадовий оклад директора товариства згідно штатного розпису, затвердженого 14.01.2022року, складав 17 800 грн, однак, згідновідомостей Пенсійного фонду України, починаючи із березня 2022 року позивачу виплачувались значно менші суми. Так, за 84 календарних дні невикористаної відпустки було сплачено 14 194,52 грн, що без відрахування податків складає 17 632,94 грн.
Виходячи із вказаного вище рішення, правової позиції суді та Закону України «Про відпустки» вона зверталася з проханням в добровільному порядку виплатити суми недоплаченої компенсації за час невідбутої відпустки за 84 календарні дні, оскільки нарахування здійснювалось за незрозумілим принципом та не враховує суму посадового окладу у розмірі 17 800 грн.
За розрахунками позивача сума компенсації становить 49 156,80 грн (585,20 грн * 84 дні), а тому, виходячи із вже виплаченого розміру компенсації за невикористану відпустку без відрахування податків, - розмір компенсації становить 31523,86 грн (49156,80 грн - 17632,94 грн).
Посилаючись на те, що відповідачем при звільненні не доплачено їй суму компенсації за 84 дні невикористаної відпустки в сумі 31 523,86 грн (без відрахування ПДФО та військового збору), позивач просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» на її користь невиплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 31 523,86 грн. З вказаної суми підлягають утриманню суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору та сплата роботодавцем ЄСВ. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» на її користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року в задоволенні позозу ОСОБА_1 до ТОВ «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сироткіна Анастасія Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року в повному обсязіта ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ТОВ «Фідес Мед» на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 31 523,86 грн. З вказаної суми підлягають утриманню суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору та сплата роботодавцем ЄСВ. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з судом апеляційної інстанції.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що докази, які були долучені позивачем угосподарській справі № 910/12912/23, були покладенні в основу позовної заяви у цій цивільній справі №761/46862/24, а тому і висновки щодо розміру заробітної плати будувалися відповідно до довідки ОК 5 та штатного розпису ТОВ «Фідес Мед», що був введений в дію з 17.01.2022 року згідно наказу № 1 від 14.01.2022року.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України підставою звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Враховуючи те, що в резолютивній частині постанови Північного апеляційного господарського суду по справі № 910/12912/23 від 10.06.2024 року зазначено: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» на користь ОСОБА_1 137 856 грн 69 коп недоплачених коштів за період з 01.03.2022 по 13.04.2023 - позиція позивача, що її посадовий окладу у розмірі 17 800 грн є преюдицією.
Сторона позивача в апеляційній скарзі зазначила, що витрати, пов'язані з наданням правової допомоги адвоката складатимуть орієнтовно 12 500 грн. Акт приймання-передач наданих послуг та документи, що підтверджують оплату будуть поданні до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сироткіна Анастасія Олександрівна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» в судове засідання не з?явився. Про день та час розгляду справи товариство апеляційним судом повідомлено у встановленому порядку через систему «Електронний суд» 20 травня 2025 року о 14:00:31, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Будь-яких заяв чи клопотань від відповідача на адресу апеляційного суду не надійшло, а тому суд вважає можливим розгляд справи у відсутності представника відповідача.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом ТОВ «Фідес Мед» від 23.04.2018 року № 01-к позивачку було призначено на посаду директора ТОВ «Фідес Мед».
Наказом ТОВ «Фідес Мед» від 13.04.2023 № 1/к, позивачку було звільнено з посади директора ТОВ «Фідес Мед», у зв'язку із неналежним виконанням обов'язків із 13.04.2023 на підставі рішення ТОВ «Фідес Мед» від 13.04.2023 року № 13/2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 року у справі № 910/12912/23, у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фідес Мед» про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» № 1/к про звільнення позивача, зобов'язання ТОВ «Фідес Мед» негайно поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнення із ТОВ «Фідес Мед» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було відмовлено.
Провадження у справі № 910/12912/23 в частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн, було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 року у справі № 910/12912/23, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 року в частині відмови у позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фідес Мед» про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника ТОВ «Фідес Мед» № 1/к про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язання ТОВ «Фідес Мед» негайно поновити позивача на роботі та стягнення з ТОВ «Фідес Мед» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було змінено, та викладено мотивувальну частину в редакції даної постанови.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/12912/23 в частині закриття провадження у справі про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн (та в частині роз'яснення, що розгляд цього спору в частині вимоги про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції), було скасовано та задоволено позовні вимоги в цій частині.
Стягнуто із ТОВ «Фідес Мед» на користь ОСОБА_1 137 856 грн. 69 коп недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року.
В решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 910/12912/23 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 910/12912/23 залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції вказав на те, що стороною позивача не було надано суду штатного розпису, затвердженого наказом відповідача від 14.01.2022 року, відповідно до якого посадовий оклад позивача, як директора, складав 17 800,00 грн.
Довідка Пенсійного фонду України форми ОК-5 за відсутності документу, який би беззаперечно доводив дійсний посадовий оклад позивача, як директора товариства, не може вказувати на виплату заробітної плати позивачу у меншому розмірі, а відтак, і необхідність обчислення компенсації за дні невикористаної відпустки в іншому розмірі, ніж це було обчислено, в тому числі при зверненні до суду із позовом в порядку господарського судочинства.
Крім того, посилання позивача на те, що їй виплачувалась заробітна плата не в повному обсязі, а відтак не доплачено компенсацію за невикористану відпустку, на переконання суду, не заслуговують на увагу, оскільки, статтею 110 КЗпП встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про розміри оплати праці.
Доказів того, що такі розрахунки позивачу не надавалися, матеріали справи не містять, а також при зверненні до суду в порядку господарського судочинства позивачем не вказувалось про виплату заробітної плати в меншому розмірі, що в сукупності свідчить про очевидну суперечливу позицію позивача, яка не узгоджується із загальним принципом добросовісності цивільних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року не відповідає.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За приписами статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 662/2627/18 (провадження № 61-19082св19) зазначено, що «аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Враховуючи викладене, помилковими є висновки судів про те, щокомпенсація за невикористану відпустку не входить до структури заробітної плати і на ці правовідносини не поширюються приписи частини другої статті 233 КЗпП України, відповіднодо якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зробила висновок що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У пункті 45 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 17 червня 2011 року, зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (…). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (…)».
У справі, що переглядається позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки за 84 календарні днів розмірі 31 523,86 грн, розрахованої з суми посадового окладу у розмірі 17 800 грн.
Позиція відповідача у відзиві на позовну заяву, поданому у січні 2025 року до суду першої інстанції, фактично зводиться до того, що позивачем не надано суду наказу № 1 від 14.01.2022року про введення в дію із 17.01.2022 року штатного розпису ТОВ «Фідес Мед», яким позивачу встановлено посадовий оклад в сумі 17 800,00 грн. Відтак, відповідач наполягав на тому, що ТОВ «Фідес Мед» виплачено позивачу в повному обсязі кошти ( компенсацію) за 84 дні невикористаної відпустки в сумі 14 194,52 грн.
Колегія суддів, звертає увагу на те, що у пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 року у справі № 910/12912/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фідес Мед» про скасування наказу та рішення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати та поновлення на роботі встановлено, що як передбачено штатним розписом ТОВ «Фідес Мед», який було введено в дію з 17.01.2022 року згідно наказу № 1 від 14.01.2022 року, посадовий оклад директора визначено у розмірі 17 800,00 грн.
Водночас, як вбачається з довідки Пенсійного фонлу України форми ОК-5, починаючи з березня 2022 року позивачці виплачувалась заробітна плата в наступних розмірах: за березень 2022 року- 6673,61 грн; за квітень 2022 року - 6 700,96 грн; за травень 2022 року - 6 785,32 грн; за червень 2022 року - 6 864,71 грн; за липень 2022 року - 6 882,20 грн; за серпень 2022 року - 7 059,00 грн; за вересень 2022 року - 7 059,00 грн; за жовтень 2022 року - 7 259,00 грн; за листопад 2022 року - 7 376,00 грн; за грудень 2022 року - 7 397,80 грн; за січень 2023 року - 6 700,00 грн; за лютий 2023 року - 6 700,00 грн; за березень 2023 року - 6 700,00 грн; з 01.04. по 13.04.2023 року - 3 015,00 грн.
Тоді як згідно посадного окладу відповідач мав виплачувати 17 800,00 грн.
Розмір недоплачених коштів за вказаний період становить 137 856,69 грн. Суд апеляційної інстанції встановив порушення права позивачки на отримання заробітної плати, яке підлягає захисту.
Постановою Верховного Суду від 17.04.2024 року у справі № 910/12912/23 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 року у справі № 910/12912/23залишено без змін.
Таким чином, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 доведено факт встановлення їй відповідачем посадового окладу у розмірі 17 800 грн. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних обставин.
Фактично у відзиві на позовну заяву відповідачем не заперечуються обставини нарахування та виплати позивачці компенсації за невикористані 84 календарні дні відпустки розрахованої із посадового окладуіншого, ніж17800 грн.
Відтак, колегія суддів вважає, що твердження позивача про невиплату їй відповідачем компенсації за невикористані 84 календарні дні відпустки, розрахованої з суми посадового окладу у розмірі 17 800 грн, є доведеними.
Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Відтак, належна позивачу компенсація за невикористані 84 календарні дні відпустки, розрахованої з суми посадового окладу у розмірі 17 800 грн, становить 49 156,80 грн, із розрахунку 17 800 грн х 12 місяців : 365 х 84.
Поряд з цим, враховуючи твердження позивача у позовній заяві про виплату їй відповідачем компенсації за невикористані 84 календарні дні відпустки в розмірі 17 632,94 грн, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають стягненню недоплачені грошові кошти компенсації за невикористану відпустку в сумі 31 523,86 грн, із розрахунку 49 156,80 грн - 17 632,94 грн.
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи заробіток, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу (див. постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23, від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20, від 17 січня 2025 року у справі № 761/3896/23).
Відтак, прийшовши до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані 84 календарні дні відпусткив сумі 31 523,86 грн, колегія суддів вважає, що така сума підлягає стягненню з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору та дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, з підстав викладених у оскаржуваному рішенні.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сироткіної Анастасії Олександрівнипідлягає задоволенню, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 рокускасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Фідес Мед»на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 31 523,86 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Судом встановлено, що 20.10.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сироткіною Анастасією Олександрівною укладено договір про надання правничої (правової) допомоги. Додатком 1 до вказаного договору визначено, що вартість наданих послуг (гонорар) адвоката складає 10 000 грн. З розрахунку вартості послуг від 20.10.2024 року вбачається, що позивачці були надані наступні послуги: складання та направлення позовної заяви - 4000 грн, складання та направлення відповіді на відзив 2000 грн, подання інших заяв та клопотань 2000 грн, участь в судовому засіданні 2000 грн.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 5 000,00 грн, який відповідає критерію реальності адвокатських послуг та критерію обґрунтованості їхнього розміру, такі витрати мають характер необхідних і пропорційні із складністю справи та виконаною адвокатом Сироткіною Анастасією Олександрівною роботою в суді першої інстанції.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України - частина 1 статті 141 ЦПК України
За результатами апеляційного перегляду даної справи представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сироткіної Анастасії Олександрівни задоволено, рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, то з урахуванням того, що при подачі позовної заяви позивачем не було сплачено судовий збір за подання позову в сумі 3028,00 грн, так як позивач звільнений від сплати судового збору, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ТОВ «Фідес Мед» в дохід держави судовий збіру розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 94, 115, 116 КЗпП України, ст.ст. 21, 22, 24, 29, 30 Закону України « Про оплату праці», ст. ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сироткіної Анастасії Олександрівни задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні відпусткизадовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» (ЄДРПОУ 42079330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 31 523,86 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» (ЄДРПОУ 42079330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідес Мед» (ЄДРПОУ 42079330) в дохід держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді: