Провадження № 11-кп/803/2085/25 Справа № 229/2660/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 червня 2025 року Колегія суддів Дніпровського апеляційного суду в складі
судді доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2025 року, якою обвинуваченому за ч. 4 ст. 405 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 11 липня 2025 року включно, з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації у АДРЕСА_1 , -
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2025 року обвинуваченому за ч. 4 ст. 405 КК України ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 11 липня 2025 року включно, з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації у АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги:
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду 1-ї інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2025 року. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 . Звільнити ОСОБА_7 з-під варти у залі судових засідань.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржена ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, без наведення належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Звертає увагу, що сторона обвинувачення лише формально посилається на ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, без наведення посилань на докази, що підтверджують заявлені ризики, які не зменшилися.
Зазначає, що клопотання прокурора про продовження тримання під вартою ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. ст. 178 та 184 КПК України.
Вважає, що суд взагалі не досліджував доказів на підтвердження ризиків, що зазначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце на сьогодні, чим порушив принцип безпосередності.
Вважає, що суд формально встановив обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину, пославшись на відповідні матеріали кримінального провадження, наведені прокурором у своєму клопотанні, хоча вони не були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Звертає увагу, що обвинувачений під час судового засідання неодноразово заявляв про своє категоричне бажання продовжувати військову службу та виконувати заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ.
Наголошує, що ні обвинуваченому, ні його захиснику стороною обвинувачення не було вручено клопотання про продовження строку тримання під вартою, що є грубим порушенням права на захист обвинуваченого, на чому наголошував захисник обвинуваченого під час судового засідання. Проте, суд продовжив строк тримання ОСОБА_9 під вартою на 60 діб, тобто до 11 липня 2025 року, безпідставно посилаючись на практику ЄСПЛ. Вважає, що суд не врахував, що за практикою ЄСПЛ тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленого в ч. 1 ст. 5 Конвенції (п. 76 справи «Соловей і Зозуля проти України» від 27.11.2008 року). Не враховано судом, що лише тяжкість вчинено злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Звертає увагу, що з часу обрання цього запобіжного заходу 14.02.2023 року пройшло більше 2 років 3 місяців, а судовий розгляд даної справи знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, яке також не відбулось.
Вважає, що судом не враховано належним чином особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває. Обставин, що обтяжують покарання, згідно з обвинувальним актом, немає. За місцем проходження військової служби характеризується виключно позитивно. Під час перебування на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації у АДРЕСА_1 ОСОБА_7 не має жодних стягнень.
Позиції сторін в суді :
Учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , не наполягали на розгляді апеляційної скарги за їх участю, що відповідно до ч. 4 ст.422-1 КПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги без участі сторін кримінального провадження.
Висновки суду:
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, ОСОБА_7 бвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 405 КК України, а саме: у заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2023 року було застосовано відносно ОСОБА_7 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.04.2023 року включно. В подальшому ухвалами суду застосований відносно ОСОБА_7 запобіжний захід тримання під вартою продовжувався.
Оскарженою ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2025 року було продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 11 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України.
Суд першої інстанції встановив, що обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, який спливає, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 кримінально протиправного діяння, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, з огляду на введений в Україні воєнний стан, суд прийшов до висновку про наявність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та об'єктивне існування обставин, які виправдовують тримання під вартою ОСОБА_7 , що не були спростовані стороною захисту.
Судом враховано обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність його соціальних зв'язків; наявність постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей.
Так, ОСОБА_7 є військовослужбовцем, раніше не судимий, одружений, має зареєстроване місце проживання, неповнолітніх дітей не має.
ОСОБА_7 обвинувачується у заподіянні тілесних ушкоджень начальникові у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, покарання за який передбачено до 10 років позбавлення волі, що вказує про суспільну небезпеку як самого діяння, так і особи, яка обвинувачується у його вчиненні.
Відомості, що дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні інкримінуємого йому злочину наведені прокурором у клопотанні із посиланням на відповідні матеріали досудового розслідування.
При цьому суд, виходить з того, що не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованого правопорушення, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства).
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченні статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2,258-258-5,260,261,402-405,407,408,429,437-442.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що судом 1-ї інстанції обгрунтовано встановлено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 405 КК України, санкція якого передбачає покарання до 10 років позбавлення волі.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenkov. Russia) п. 102 від 08.02.2005 р. тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно врахував, що обвинувачений також може впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, з врахуванням процедури отримання свідчень у кримінальному провадженні, зокрема на стадії судового розгляду, встановленою КПК України, тобто усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Колегія суддів погоджується, що вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, які ще не допитані судом, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ним показань.
Ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення обґрунтований тим, що обвинувачений продовжуючи військову службу здатен вчинити новий військовий злочин, в тому числі непокору, дезертирство, ухилення від виконання обов'язків військової служби, насильство чи погрозу насильства щодо начальника, з метою подальшого посягання на встановлений порядок військової служби чи ухилення від кримінальної відповідальності шляхом втечі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики вказані у клопотанні прокурора з їх обґрунтуванням та встановлені судом під час судового розгляду, наведені в ухвалі суду 1-ї інстанції.
Судом 1-ї інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону було розглянуто і альтернативні триманню під вартою заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , які передбачені ст.им176 КПК України, та надано обґрунтований висновок, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що судом 1-ї інстанції правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання обвинуваченого під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується за ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів зауважує, що до нього, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, той факт, що обставини, які були підставою для взяття ОСОБА_7 під варту на даний час не змінилися, та обґрунтовано прийшов до висновків про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Твердження апелянта про невручення копії клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 , спростовуються наданими матеріалами судом першої інстанції, в яких наявна розписка обвинуваченого ОСОБА_7 про отримання копії такого клопотання.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо недоведеності стороною обвинувачення підозри та складу інкримінованого злочину ОСОБА_7 , колегія суддів залишає без розгляду, оскільки такі не є предметом розгляду в розумінні положень ст. 422-1 КПК України. Питанням доведеності обвинувачення суд 1-ї інстанції має дати оцінку при ухваленні рішення по суті.
Колегія суддів не вбачає на даний час надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки приймає до уваги тяжкість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення з сукупністю ризиків, які продовжують існувати. Тому, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу колегія суддів вважає таким, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, судом 1-ї інстанції в оскарженій ухвалі враховано, що завершити підготовче судове засідання даного провадження на цей час неможливо у звязку з неявкою потерпілого та неотримання висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, яка призначена ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 09.10.2024 року.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збережені розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.
Суд не відхиляє доводів сторони захисту на користь обвинуваченого, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.
Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).
Посилання в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого про не врахування судом першої інстанції даних про його особу та положень ст. ст. 66, 67 КК України, не знайшло свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки такі дані про особу обвинуваченого були враховані судом при вирішенні клопотання прокурора про продовження тримання під вартою ОСОБА_7 .
Апеляційний суд звертає увагу, що при вирішенні питання про продовження тримання під вартою обвинуваченому суд не може враховувати положення ст. ст. 66, 67 КК України, оскільки вказаною нормою встановлено обставини, які пом'якшують покарання, що враховуються при ухваленні вироку, тому апеляційні доводи в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає передчасним клопотання апелянта про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання для проходження служби в Збройних Силах України, враховуючи стадію судового розгляду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти. Підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти в залі суду, на чому наполягав захисник обвинуваченого, відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційні вимоги захисника обвинуваченого задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2025 року- залишити без задоволення.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2025 року, якою обвинуваченому за ч. 4 ст. 405 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 11 липня 2025 року включно, з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації у АДРЕСА_1 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4