Провадження № 11-кп/803/1959/25 Справа № 191/3592/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за №12023041390000558 за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Синельникове Дніпропетровської області, громадянин України, українець, із середньою спеціальною освітою, не працює, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Крім того, судом вирішено питання про долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 156 КК України, тобто вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку ОСОБА_7 18 червня 2023 року, приблизно о 21 годині 20 хвилин (точний час під час судового слідства не встановлено) знаходився у приміщенні будинку за місцем свого мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . У цей час до будинку зайшла малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та у ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, раптово виник прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій відносно малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, грубо порушуючи статеву недоторканість, а також нормальний психічний і соціальний розвиток малолітньої особи, діючи умисно, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, достовірно знаючи, що остання є малолітньою особою, оскільки остання разом із своєю матір'ю тимчасово проживали в будинку за місцем його проживання, тобто яка не досягла 14 років, скориставшись її безпорадним станом в силу її віку, підійшов до малолітньої потерпілої у спальній кімнаті житлового будинку, розташованого за вище вказаною адресою та підвів до дивану. Сівши на вказаний диван, ОСОБА_7 підвів малолітню потерпілу до себе та своєю рукою підняв футболку ОСОБА_11 догори. Далі, продовжуючи реалізовувати свій прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій фізичного характеру, без застосування фізичного і психологічного насильства, засунув свою руку (судовим слідством не встановлено яку саме) у спідню білизну малолітньої ОСОБА_12 , та своїми пальцями почав непристойно доторкатися статевих органів останньої.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю пов'язаною з з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на те, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не надав належної оцінки суспільній небезпеці вчинено ним злочину, обставинам вчинення тяжкого злочину, особі обвинуваченого, а також відсутності жодної обставини, що пом'якшує йому покарання, внаслідок чого, суд призначив ОСОБА_7 занадто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Разом з цим, прокурор з посиланням на правову позицію Об'єднаної палати ККС ВС, викладену у постанові від 04.09.2023 справа №404/2081/22, згідно з яким суд, має право призначити додаткове покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення. Відтак, враховуючи обставини цього кримінального провадження, непризначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м'якість.
Крім того, прокурор зазначає і про те, що суд першої інстанції в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України, не зазначив у вступній частині вироку номер кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримала скаргу сторони обвинувачення та з підстав викладених в ній просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційних скарг.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, та в апеляційній скарзі не оскаржується.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом вимог закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддіі вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Цих вимог закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції дотримано не було.
З оскаржуваного вироку видно, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, під наглядом у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, вину визнав, але при цьому послався на те, що не пам'ятає вчинення ним розпусних дій фізичного характеру, місце злочину не залишив, вчинив даний злочин щодо малолітньої дитини, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність тих, що обтяжують покарання обвинуваченого, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані, та дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду, що з урахуванням наведених обставин саме такий вид основного покарання, передбачений ч. 2 ст. 156 КК України, буде достатнім та необхідним для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Санкцією ч. 2 ст. 156 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Статтею 414 КПК України як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на викладене, прокурор не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, які б давали підстави вважати, що призначене ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, з його реальним відбуванням у цьому випадку є явно не справедливим, внаслідок м'якості.
Разом з цим, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи прокурора про не правильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність в частині непризначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, з огляду на таке.
Згідно з чинними положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Зміст вказаної норми матеріального права, на думку колегії суддів об'єднаної палати, не містить щодо цього законодавчих заборон чи обмежень, тому виникає необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яка викладена в раніше ухваленій постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № 265/5853/17, провадження № 51-1665 км19).
Відтак, враховуючи вищезазначене та обставини, вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м'якість та є підставою для скасування вироку в частині призначення покарання.
Колегія суддів, зважаючи встановлені судом обставини, які впливають на вид та розмір покарання обвинуваченому, вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 156 КК України покарання, у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю пов'язаною з з роботою з дітьми, на строк 3 роки, яке відповідатиме його особі, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення кримінальних правопорушень.
Що стосується посилання прокурора на те, що суд першої інстанції в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України, не зазначив у вступній частині вироку номер кримінального провадження, то вказані обставини хоча і мають місце, однак у відповідності до ст. 409 КПК України, не є підставою для скасування судового рішення та можуть бути усунення судом першої інстанції шляхом внесення виправлення у судове рішення, відповідно до ст. 379 КПК України.
Отже, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та приходить до висновку про скасування вироку щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині, у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 -задовольнити частково.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок в цій частині, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 156 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю пов'язаною з з роботою з дітьми, на строк 3 (три) роки.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4