26 червня 2025 рокусправа № 380/1779/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі також - відповідач 2), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач 27.12.2024 виплатив йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 46562,90 грн., а отже відбувся остаточний розрахунок по належним йому виплатам, відтак існувала затримка в розрахунку у зв'язку із звільненням. Вважає, що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи наведене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою від 03.02.2025 суддя відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.02.2025 на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12734), в якому він проти задоволенні позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що після надходження пакету документів щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 26.12.2024 відповідачем 2 було подане відповідне платіжне доручення на ДКУ та виплата за даним КЕКВ було здійснено 27.12.2024. Відповідно до абз. 4, 6 п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 командир військової зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні. Враховуючи вищевикладене, а також те, що командуванням військової частини НОМЕР_2 в повній мірі виконало приписи Порядку, щодо виплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним речове майно, жодним чином не порушивши законних прав та інтересів позивача та дотрималася Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, а тому вважає, що підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 04.06.2024 по 27.12.2024 немає.
24.02.2025 на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15200), в якому він проти задоволенні позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що з приводу поданої ОСОБА_1 заяви про виплату компенсації за неотримане речове майно, військовою частиною НОМЕР_1 24.10.2024 року було надано письмову відповідь, котрою позивач повідомлявся, що подана ним заява позитивно розглянута командуванням військової частини НОМЕР_1 , і необхідний для виплати компенсації пакет документів скерований до військової частини НОМЕР_2 . Сама ж відповідь була скерована ОСОБА_1 на вказану ним електронну пошту, про що в заяві просив сам позивач, зазначивши щоб відповідь була надіслана йому на адресу: АДРЕСА_1 та/або на ел. пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 чим військова частина НОМЕР_1 люб'язно скористалась, враховуючи відсутність державного фінансування на оплату відправки поштової кореспонденції. Факт скерування підтверджується скріншотом з електронної скриньки військової частини НОМЕР_1 . Підсумовуючи викладене вище, слід прийти до висновку що командування військової частини НОМЕР_1 в повній мірі виконало приписи Порядку, щодо виплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним речове майно, жодним чином не порушивши законних прав та інтересів позивача, а тому підстав застосовувати до спірних правовідносин сторін положення ч.1 ст. 117 КЗпП України не має через відсутність вини відповідача у не своєчасній виплаті компенсації за недоотримане речове майно, а тому в задоволенні адміністративного позову в частині заявлених до військової частини НОМЕР_1 позовних вимог, слід відмовити за безпідставністю таких..
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні обґрунтовані клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , з листопада 2019 року по 27.04.2021 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
3 28.04.2021 по січень 2024 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 .
З 05.01.2024 по 03.05.2024 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2024 № 161 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , робітника підсобного третього інженерного відділення другого інженерного взводу третьої інженерної роти військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 Сил територіальної оборони Збройних Сил України, звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 29.05.2024 № 51-РС з військової служби у запас за п.п. «б» за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», є таким, що справи та посаду здав.
3 03.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з сніданку 04.06.2024.
27.12.2024 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 46562,90 грн.
Тобто, остаточний розрахунок при звільненні відповідачами з позивачем було проведено 27.12.2024 шляхом зарахування 46562.90 грн.
Проте відповідачі не виплатили позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені.
22.01.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 та до військової частини НОМЕР_2 з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 по день фактичного розрахунку, а саме 27.12.2024. а також надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення).
Станом на час звернення до суду відповідь на заяву відсутня.
Вважаючи, що відповідач протиправно не провів своєчасно розрахунок при звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи видно, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Виплату коштів у загальній сумі 46562,90 грн. було здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 27.12.2024.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі № 828/598/17, від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція ст. 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 до спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі слід застосовувати ст. 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ після 19.07.2022.
Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 27.12.2024 при виключенні зі списків частини 03.06.2024, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.06.2024 по 03.12.2024 за затримку терміном 183 календарних дні.
Згідно з відомостями про грошове забезпечення позивача за період з 01.04.2024 по 31.05.2024 середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до п. 8 Порядку № 100 становить - 726,93 грн. (у квітні 2024 року - 22171,25 грн. та у травні 2024 року - 22171,25 грн. / 61 день).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 133028,19 грн (726,93 грн. х 183 календарних дні).
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом, становить 133028,19 грн.
Суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.06.2024 по 03.12.2024.
Проте, військова частина НОМЕР_1 не є окремим батальйоном, не являється розпорядником бюджетних коштів і знаходиться на повному речовому та фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , яка і здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення для особового складу військової частини НОМЕР_1 .
У зв'язку з цим, суд керуючись принципом офіційного з'ясування обставин у справі та з врахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з військової частини НОМЕР_2 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.06.2024 по 03.12.2024 у розмірі 133028,19 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Щодо судового збору, то оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати не розподіляються, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.06.2024 по 03.12.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.06.2024 по 03.12.2024 у розмірі 133028 (сто тридцять три тисячі двадцять вісім) гривень 19 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати в цій справі не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 26.06.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна