Іменем України
27 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/2444/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» (далі - позивач, ТОВ «Жил Сіті Буд») до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 00842760701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1115693,00 грн, з яких за податковими зобов'язаннями 892554,00 грн, за штрафними санкціями 223139,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 00842930701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26678,60 грн, та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25% у сумі 6609,65 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 08344207096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями в розмірі 31636,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 08344107096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за штрафними санкціями у розмірі 909,64 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 08344307096 від 17 листопада 2021 року, яким застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн, за платежем податок на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправним та скасувати рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 08343907096 від 17 листопада 2021 року, про застосування штрафних санкцій неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у розмірі 340,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення щодо ТОВ «Жил Сіті Буд» № 08343807096 від 17 листопада 2021 року, про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі -10488,72 грн, з яких 10017,25 грн - штраф та 471,47 грн - пеня.
Позовні вимоги ТОВ «Жил Сіті Буд» мотивовані тим, що податковим органом не було направлено позивачу акт перевірки, відтак податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства. Також, позивач зазначає, що правомірність формування податкової звітності за наслідками господарських операцій у перевіряємий період підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Зазначає, що посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивача трудових та матеріальних ресурсів не може позбавляти позивача права на податковий кредит.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2022 року виправлено описку в ухвалі суду від 31 січня 2022 року.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ТОВ «Жил Сіті Буд», ГУ ДПС у м. Києві у листопаді 2022 року подало відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення і рішення про застосування штрафних санкцій у відношенні позивача прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. Інформаційними даними, наявними у відповідача, не підтверджується факт постачання позивачеві товарів та послуг, оскільки контрагенти ТОВ «Жил Сіті Буд» на момент виникнення господарських відносин не мали достатньо матеріально-технічних засобів, трудових ресурсів, не звітували про обсяг придбаних та реалізованих товарів.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 цю справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року справу прийнято до провадження та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Після прийняття справи до провадження Луганським окружним адміністративним судом, відповідачем у березні 2025 року подані додаткові пояснення, в яких він зазначає, що податковим органом не було порушено порядку надіслання позивачу акта перевірки та податкових повідомлень-рішень. Акт перевірки був направлений на адресу позивача, однак конверт з поштовим відправленням повернувся на адресу відправника у зв'язку з закінчення строку зберігання. Податкові повідомлення-рішення так само були направлені позивачу поштовим зв'язком, однак відправлення повернуто відправнику з причин закінчення строку зберігання.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
У період з 30 серпня 2021 року по 17 вересня 2021 була проведена документальна перевірка, за результатами якої відповідачем складено Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд»» № 72012/ж5/26-15-07-01-05/40614486 від 24 вересня 2021 року.
Відповідно до висновків Акту перевірки встановлено наступні порушення:
1. підпункту 192.1.2 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 892554,00 грн, у тому числі по періодах: за травень 2020 у сумі 66858,00 грн, за червень 2020 у сумі 202928,00 грн, за липень 2020 у сумі 147,00 грн, за серпень 2020 у сумі 3680,00 грн, за вересень 2020 у сумі 121,00 грн, за жовтень 2020 у сумі 138,00 грн, за листопад 2020 у сумі 19563,00 грн, за грудень 2020 у сумі 598282,00 грн, за лютий 2021 у сумі 837,00 грн.
2. пунктів 57.1, 57.3 статті 57, статті 124 Податкового кодексу України в частині порушення граничного терміну сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість, за квітень 2021 року, податкове повідомлення-рішення (форма 'Р') № 127520415 від 19 березня 2021 року.
3. підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням пункту 54.2 статті 54, абзацу 2 пункту 57.1 статті 57, підпунктів 168.1.2, 168.1.5, пункту 168.1, підпунктів 168.4.4, 168.4.7 пункту 168.4 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством несвоєчасно сплачено до відповідного бюджету утриманий податок на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся на загальну суму 163048,0 грн у т. ч.: за грудень 2016 року - 11618,98 грн, січень 2017 року - 1170,00 грн, лютий 2017 року - 1080,00 грн, березень 2017 року - 1080,0 грн, квітень 2017 року - 1468,80 грн, травень 2017 року - 1621,26 грн, червень 2017 року - 1864,30 грн, липень 2017 року - 12177,00 грн, серпень 2017 року - 14393,90 грн, вересень 2017 року - 33247,20 грн, жовтень 2017 року - 32149,80 грн, травень 2018 року - 8084,23 грн, червень 2018 року - 5898,52 грн, травень 2019 року - 167,50 грн, серпень 2019 року - 167,50 грн, вересень 2019 року - 167,50 грн, жовтень 2019 року - 115,00 грн, листопад 2019 року - 62,50 грн, грудень 2019 року - 10,00 грн, лютий 2020 року - 22266,32 грн, березень 2020 року - 14237,69 грн.
4. підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням пункту 54.2 статті 54, абзацу 2 пункту 57.1 статті 57, пункту 87.9 статті 87, підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1, підпунктів 168.4.4, 168.4.7 пункту 168.4 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту «е» пункту 176.1 статті 176, підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, пункту 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством несвоєчасно сплачено до відповідного бюджету утриманий військовий збір в періоді, що перевірявся на загальну суму 6419,23 грн у т. ч.: за грудень 2017 року - 968,24 грн, січень 2017 року - 145,50 грн, березень 2017 року - 90,00 грн, квітень 2017 року - 86,18 грн, липень 2017 року - 428,90 грн, серпень 2017 року - 613,68 грн, травень 2018 року - 811,07 грн, червень 2018 року - 495,00 грн, лютий 2020 року - 1594,09 грн, березень 2020 року - 1186,57 грн.
5. пункту 49.2, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, р. ІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого ( сплаченого) на користь фізичних осіб, i сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Мiнфiну України від 13 січня 2015 року № 4, а саме, не у повному обсязі з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб (в податковому розрахунку за 3 квартал 2017 року не вірно відображено ідентифікаційний номер фізичної особи, що призвело до зміни платника податку).
6. пункту 4 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зі змінами, в результаті неподання та несвоєчасного подання звіту про суми нараховано, заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за вересень 2016 року, квітень 2017 року та грудень 2020 року.
7. частини восьмої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зі змінами, в результаті несвоєчасно сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне в березні, квітні, жовтні 2017 року, березні, липні 2018 року та березні, жовтні, листопаді 2020 року, чим порушено частину восьму статті Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зі змінами.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом було прийнято:
- податкове повідомлення-рішення № 00842760701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1115693,00 грн, з яких за податковими зобов'язаннями 892554,00 грн, за штрафними санкціями 223139,00 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 00842930701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26678,60 грн, та зобов'язано сплати штраф у розмірі 25 % у розмірі 6609,65 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 08344207096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями у розмірі 31636,00 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 08344107096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за штрафними санкціями у розмірі 909,64 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 08344307096 від 17 листопада 2021 року, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб;
- Рішення № 08343907096 від 17 листопада 2021 року про застосування штрафних санкцій неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбачено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у розмірі 340,00 грн.
- Рішення № 08343807096 від 17 листопада 2021 року, про застосування штрафних санкції та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 10488,72 грн, з яких 10017,25 грн - штраф та 471,47 грн - пеня.
Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення і рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Вказане свідчить, що будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.
Із матеріалів справи вбачається, що податковий орган під час перевірки дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства та заниження сум податку, з огляду на відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фероллi СП», Товариством з обмеженою відповідальністю «КонралЦест», Приватним підприємством «АРАГАС», оскільки контрагенти не виконали належним чином свого обов'язку щодо обліку придбаних товарів, не подали відповідних декларацій, також у вказаних підприємств відсутні власні або орендовані фонди, що є необхідним для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств та трудові ресурси.
Суд звертає увагу, що відповідач в акті перевірки не наводить жодних обставин, які б свідчили про невідповідність документів первинної звітності вимогам законодавства, висновки щодо відсутності реального характеру господарських відносин ґрунтуються на аналізі інформаційної бази ДПС.
При цьому, судом на підстав наданих позивачем документів встановлено, що 05 листопада 2020 року між ТОВ «Жил Сіті Буд» - Замовник і Товариством з обмеженою відповідальністю «КонралЦест» - Субпідрядник укладено субпідрядний договір від 26 листопада 2020 року, відповідно до умов якого Субпідрядник в межах договірної ціни, виконує на свій ризик власними та залученими силами i засобами всі передбаченні замовленням роботи, здає виконані роботи Замовнику, усуває недоробки в межах гарантійних строків експлуатації об'єкта, що виникли внаслідок неякісного виконаних робіт.
Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконавця Субпідряднику, визначені проєктною документацією i можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт у разі внесення змін до проєктної документації.
Відповідно до розділу 6 договору приймання робіт здійснюється згідно з Актом виконаних робіт за формою КБ-2.
На виконання умов Договору сторонами підписані відповідні Акти приймання виконаних будівельних робіт та підсумкові відомості ресурсів. Відповідно до вказаних актів позивачем були прийняті всі роботи по договору субпідряду, укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю «КонралЦест».
У свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю «КонралЦест» було складено та зареєстровано на адресу позивача податкову накладну № 27 від 16 грудня 2020 року.
ТОВ «Жил Сіті Буд» - Замовник і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фероллi СП» - Субпідрядник укладено субпідрядний договір від 05 листопада 2020 року № 05/11/-20, відповідно до умов якого Субпідрядник в межах договірної ціни виконує на свій ризик власними та залученими силами i засобами всі передбаченні замовленням роботи, здає виконані роботи Замовнику, усуває недоробки в межах гарантійних строків експлуатації об'єкта, що виникли внаслідок неякісного виконаних робіт.
Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконавця Субпідряднику, визначені проєктною документацією i можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт у разі внесення змін до проєктної документації.
Відповідно до розділу 6 договору приймання робіт здійснюються згідно з Актом виконаних робіт за формою КБ-2.
На виконання умов Договору сторонами підписані відповідні Акти приймання виконаних будівельних робіт та підсумкові відомості ресурсів. Відповідно до вказаних актів позивачем були прийняті всі роботи по договору субпідряду, укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фepoллі СП».
У свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю «Фероллi СП» було складено та зареєстровано на адресу позивача податкові накладні № 225 і № 224 від 16 грудня 2020 року.
Позивач уклав вказані договори субпідряду з вищезазначеними контрагентами з метою здійснення робіт по капітальному ремонту, по укладеному ним договору підряду № 1520 від 21 вересня 2020 року з Квартирно-експлуатаційним відділом. Предметом вказаного договору підряду є виконання робіт з капітального ремонту на об'єкті «Капітальний ремонт будівлі № 100/l (казарма), військове містечко 100, військова частина НОМЕР_1 , м. Гайсин, вул. Першотравнева, № 64».
Роботи по капітальному ремонту були прийняті Квартирно-експлуатаційним відділом, що підтверджується наступними документами: довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат № 894_1 894_1_ПД від 14 грудня 2020 року; акт приймання виконаних будівельних робіт № 11 від 14 грудня 2020 року; підсумкова відомість № 894_1_2-1 від 14 грудня 2020 року; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат № 911_1_ПД від 18 грудня 2020 року; акт приймання виконаних будівельних робіт № 12 від 18 грудня 2020 року; підсумкова відомість № 911_1_2-1 від 18 грудня 2020 року; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат № 893_1_ПД від 11 грудня 2020 року; акт приймання виконаних будівельних робіт № 10 від 11 грудня 2020 року; підсумкова відомість № 893_1_2-1 від 11 грудня 2020 року; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат № 795_1_ПД від 04 грудня 2020 року; акт приймання виконаних будівельних робіт № 201_1_2-1 від 04 грудня 2020 року; підсумкова відомість № 201_1_2-1 від 04 грудня 2020 року.
Вказане підтверджує факт здійснення робіт та їх прийняття по капітальному ремонту будівлі № 100/l (казарма), військове містечко 100, військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
По взаємовідносинам з контрагентом - Приватним підприємством «АРАГАС», позивач повідомив суд, що договір з указаним контрагентом було укладено у спрощений форма.
Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Так, ТОВ «Жил Сіті Буд» було придбано у Приватного підприємства «АРАГАС» товар відповідно до видаткових накладних від 01 липня 2019 року №№ 160, 159, 158, 274, 273, 272, 271, 270, 269, 167, 161, 165, 164, 166, 163, 162.
У свою чергу, Приватним підприємством «АРАГАС» на адресу позивача було виписано і зареєстровано податкові накладні від 01 липня 2019 року №№ 2, 3, 4, 8, 1, 24, 23, 22, 21, 20, 19, 7, 9, 6, 5.
Дослідивши наведені документи, суд дійшов висновку, що останні містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні вказаного Закону є первинними та такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів того, що господарські операції позивача не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності. Відповідачем не спростовано обставин з отримання та оприбуткування товарів, виконання робіт та їх подальшого використання у господарській діяльності та оподатковуваних операціях позивача. Відповідачем не встановлено та документально не підтверджено обставин щодо відсутності товарів на складах контрагентів (постачальників товарів) та неможливість здійснення останніми поставок товарів позивачу/виконання робіт. Відповідачем не встановлено та не доведено виникнення втрат бюджету та/або отримання позивачем податкової вигоди (надмірних коштів, неправомірної вигоди) при здійсненні операцій придбання у контрагентів товарів та послуг, у тому числі не виявлено участі позивача в схемах (операціях) щодо ухилення від сплати податків. Відповідачем також не доведено, не надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про його обізнаність щодо протиправної поведінки інших платників податків.
Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача та контрагентів останніх основних засобів, складських приміщень та іншого в тому числі орендованого майна, недостатньої кількості трудових ресурсів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, віднесення податковим органом певних контрагентів до ймовірних учасників схем ухилення від оподаткування та, як наслідок, відсутності ділової мети на здійснення господарської операції, то суд зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням положень частини другої статті 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.
Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України» (рішення від 09 січня 2007 року, заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № К/990/4256/17 дійшов висновок, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Суд звертає увагу на те, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, відсутність основних засобів та інших ресурсів у контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2018 року у справі № 805/2030/16-а, від 21 грудня 2018 року у справі № 826/5774/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 826/9632/16, від 20 грудня 2018 року у справі № 815/4992/16, від 20 грудня 2018 року у справі № 820/2946/18 і від 20 грудня 2018 року у справі № 818/770/17.
Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні статей 73-76 КАС України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 826/11629/16.
Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19, будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Суд зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.
Відтак, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, з урахуванням положень частини другої статті 77 КАС України, не було доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій, що свідчить про протиправність та необхідність їх скасування.
Стосовно посилань позивача на порушення податковим органом порядку надіслання акта перевірки та податкових повідомлень-рішень, як на самостійну підставу для скасування податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Як зазначає відповідач у додаткових поясненнях, посадовою особою ГУ ДПС у м. Києві Артющенко Світланою Іванівною 24 вересня 2021 року близько 14:40 з метою вручення акта документальної перевірки від 24 вересня 2021 року № 72012/ж5/26-15-07-01-05/40614486 в умовах карантинних обмежень було зателефоновано директорові Вячеславу Маципурі. У телефонній розмові було з'ясовано, що у зв'язку з карантинними обмеженнями посадові особі за адресою підприємства відсутні.
Враховуючи зазначене, вручити акт перевірки в умовах карантинних обмежень та у зв'язку з відсутністю посадових осіб за адресою виявилося неможливим. Тому акт перевірки направлено позивачу поштою з повідомленням про вручення, однак конверт з актом перевірки повернувся на адресу ГУ ДПС у м. Києві у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Також, позивачу поштою направлено податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2021 року № 00842760701, № 00842930701 і від 17 листопада 2021 року № 08344207096, № 08344107096, № 08344307096, № 08343907096, № 08343807096, однак конверти разом з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями повернуто на адресу ГУ ДПС у м. Києві у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано до суду копії поштових відправлень із позначкою про повернення на адресу відправника у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Відтак, доводи позивача про порушення відповідачем порядку надіслання акта перевірки як передумови для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не підтверджено під час розгляду справи.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем строків своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору суд зазначає наступне.
Перевіркою дотримання встановлених термінів сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб встановлено, що у періоді, що перевірявся, відповідно до проведеного аналізу даних інтегрованих карток платника податку на доходи фізичних осіб, код бюджетної класифікації 11010100 (які засвідчують фактичну сплату податку), регістрів бухгалтерського обліку по рахунку 6411 (податок на доходи фізичних осіб) та відомостей нарахування заробітної плати, підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету утриманий податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 163048,00 грн.
Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві встановлено порушення вимог пункту 49.2, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, p. II «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Мінфіну України від 13 січня 2015 року № 4, а саме: не в повному обсязі з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб (в податковому розрахунку за 3 квартал 2017 року не вірно відображено ідентифікаційний номер фізичної особи, що призвело до зміни платника податку).
Перевіркою дотримання встановлених термінів сплати (перерахування) військового збору встановлено, що у періоді, що перевірявся, відповідно до проведеного аналізу даних інтегрованої картки платника податку з військового збору, код бюджетної класифікації 11011000 (яка засвідчує фактичну сплату збору), регістрів бухгалтерського обліку по рахунку 642/вз (військовий збір) та відомостей нарахування заробітної плати, підприємством несвоєчасно перераховано до відповідного бюджету утриманий військовий збір на загальну суму 6419,23 грн.
Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що підприємством порушено:
- пункт 54.2 статті 54 Податкового кодексу України, відповідно до якого, грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку-фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету;
- абзацу 2 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, відповідно до якого, податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку- фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом;
- пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків.
- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу;
- підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого, податок на доходи фізичних осіб сплачується перераховується до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом;
- підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду;
- підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів;
- підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід;
- пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України, згідно якого особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
- підпункту «е» пункту 176.1 статті176 Податкового кодексу України, відповідно до якого платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань.
- підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу;
- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу;
- підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту;
- підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту;
- підпункту 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу;
- підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Позивач у позовній заяві не наводить суду заперечень проти факту порушення строку сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, однак зазначає, що податковим органом було застосовано санкцію, визначену статтею 125 Податкового кодексу України, у редакції чинній станом на січень 2020 року, однак за правопорушення, які мали місце за період з 2017-2019 року не можуть застосовуватися санкції, які не існували на той час.
Крім того, на думку позивача відповідачем застосовано штрафну санкцію, визначену статтею 125-1 Податкового кодексу України, як за несплату податкового зобов'язання у той час, як має місце несвоєчасне сплата зобов'язання, відповідальність за яке передбачена статтею 124 Податкового кодексу України.
Суд з цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01 січня 2021 року) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно з пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01 січня 2021 року) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, до 01 січня 2021 року діяла стаття 126 Податкового кодексу України, яка визначала аналогічний склад податкового правопорушення, який визначає і пункт 124.1 статті 124 Податкового кодексу України після 01 січня 2021 року, однак встановлювала вищий розмір штрафу в порівнянні з пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України.
Так, аналіз даних правових норм свідчить про те, що на платника податків покладено обов'язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов'язання. Несплачене у встановлений законом строк узгоджене грошове зобов'язання визнається сумою податкового боргу платника податків. За несплату або несвоєчасну сплату платником податків узгодженої суми податкового зобов'язання, такий притягується до відповідальності у вигляді штрафу на умовах визначених податковим законодавством. Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов'язання у встановлені законом строки.
Нормами пунктів 124.2, 124.3 статті 124 Податкового кодексу України передбачено штрафні санкції за діяння, передбачені пунктом 124.1 та 123.2 цієї статті, але вчинені умисно.
У свою чергу, статтею 125-1.1 Податкового кодексу України визначено, що ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
За змістом статті 125-1.2 Податкового кодексу України ті самі дії, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктами 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2-124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 Податкового кодексу України, є встановлення контролюючими органами вини особи.
Треба зазначити, що відповідно до підпункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України (у відповідній редакції) податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 Податкового кодексу України встановлено, що порушення податкового законодавства та вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Стаття 112 Податкового кодексу України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Зокрема, останньою установлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).
Суд зазначає, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання, так і неналежне виконання є порушенням обов'язків, закріплених за платником податків у статті 16 Податкового кодексу України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов'язана з встановленням умислу. У противагу цьому умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Податковим кодексом України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Обов'язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
У випадку встановлення контролюючим органом під час проведення перевірки на підставі сукупності відповідних даних податкової інформації обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків вини в умисній формі. Такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов'язковому порядку мають бути зазначені в акті перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення.
При цьому подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, щодо надання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно таких, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо наявності вини, підтверджують існування пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу.
Відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пунктів 125-1.2 статті 125 Податкового кодексу України.
Як видно з податкового повідомлення - рішення, відповідачем застосовано у відношенні позивача штрафні санкцій передбачені статтею 125-1.2 Податкового кодексу України, яка передбачає відповідальність за умисну несплату податкових зобов'язань, в акті перевірки лише зафіксовано виявлене контролюючим органом порушення позивачем строку сплати узгоджених зобов'язань і відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, які б вказували на наявність саме такої кваліфікуючої ознаки як умисел в діях платника податків та цілеспрямоване створення ним умов, які не мали іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Податкового кодексу України.
Відтак, податковим органом необґрунтовано застосовано до позивача санкцію передбачену пунктом 125.1.2 статті 125-1 Податкового кодексу України за відсутності факту встановлення умисної вини платника податку у несвоєчасній сплаті податкового зобов'язання.
Крім того, позивач обґрунтовано зазначив про те, що податковим органом безпідставно застосовано до позивача штрафні санкцій на підставі пункту 125.1.2 статті 125-1 ПК України, в той час як санкція за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань передбачена статтею 124 Податкового кодексу України.
Щодо строку проведення перевірки суд зазначає наступне.
Так, Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 533-IX), який набрав чинності 18 березня 2020 року, до Податкового кодексу України внесено зміни.
Зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1-52-5. Згідно з нововведеним пунктом 52-2 законодавець установив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.
Цим же пунктом встановлено, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Законом № 591-IX до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені зміни, які набрали чинності 29 травня 2020 року. Згідно з внесеними змінами слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами «2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)», а в абзаці восьмому - також замінено слова та цифри «до 30 березня 2020 року» - словами та цифрами «протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Отже, станом на час звернення до суду з позовом ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
До такого висновку призводить застосування граматичного (текстового) способу тлумачення положень абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в якому відсутнє виокремлення будь-яких конкретних серед врегульованих статтею 102 Податкового кодексу України строків.
Враховуючи, що перебіг 1095-денного строку зупинився 18 березня 2020 року, а станом на час проведення перевірки карантин не завершився, тому відповідач міг провести податкову перевірку за період з березня 2017 року.
Стосовно рішень про нарахування позивачеві єдиного внеску та застосування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування єдиного внеску суд зазначає наступне.
Станом на 30 червня 2021 року відповідно до інтегрованої картки платника податку у підприємства відсутня недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Водночас, перевіркою встановлена несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в березні, квітні, жовтні 2017 року, березні, липні 2018 року та березні, жовтні, листопаді 2020 року, чим порушено частину восьму статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Перевіркою також встановлено неподання та несвоєчасне подання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів ТОВ «Жил Сіті Буд», чим порушено пункт 4 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Адміністративний позов ТОВ «Жил Сіті Буд» не містить доводів на спростування виявлених під час перевірки фактів щодо несвоєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та несвоєчасного подання звіту.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасувати рішень № 08343907096 від 17 листопада 2021 року про застосування штрафних санкцій неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у розмірі 340,00 грн; № 08343807096 від 17 листопада 2021 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 10488,72 грн, з яких 10017,25 грн - штраф та 471,47 грн - пеня.
В іншій частині позовні вимоги ТОВ «Жил Сіті Буд» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 24810,00 грн, позовні вимоги задоволені на 99,10 %, а тому сума судового збору у розмірі 24586,71 грн, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 291 КАС України, суд
Частково задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» (ідентифікаційний код 40614486, місцезнаходження: вул. Петра Дехтяренка, 35, м. Київ, 04201) до Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» № 00842760701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1115693,00 грн, з яких за податковими зобов'язаннями 892554,00 грн, за штрафними санкціями 223139,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» № 00842930701 від 22 листопада 2021 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26678,60 грн, та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25 % у розмірі 6609,65 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» № 08344207096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями у розмірі 31636,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» № 08344107096 від 17 листопада 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за штрафними санкціями у розмірі 909,64 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» № 08344307096 від 17 листопада 2021 року, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020,00 грн, за платежем податок на доходи фізичних осіб.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 24586,71 грн (двадцять чотири тисячі п'ятсот вісімдесят шість гривень сімдесят одна копійка).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль