Іменем України
27 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/996/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувза правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
12 травня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №360/1346/24, а саме за період з 12,06.2018 по 01.05.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №360/1346/24, а саме за період з 12.06.2018 по 01.05.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), розмір якого обчислити за методикою, визначеною Постановою КМ України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяця служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 12.06.2018 по 01.05.2025, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грош ової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМ України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з 20.02.2016 по 12.06.2018 проходив військову службу у військовий частині НОМЕР_1 (далі - Відповідач).
Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №52 від 20.02.2016, позивача зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 (далі перейменована на військову частину НОМЕР_1 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2018 №171 (по стройовій частині) позивача виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення та звільнено з військової частини НОМЕР_1 на підставі Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» на підставі ч.8 п. ж “які вислужили строк військової служби за контрактом».
Луганським окружним адміністративним судом від 23 травня 2024 року у справі №360/1346/24 стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 79720,45 грн. та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 4075,41 грн. за період з 1 березня 2018 року по 12 червня 2018 року включно в сумі 13856,43 грн., а всього 93576,88 грн.
На виконання зазначеного рішення Відповідачем здійснено виплату 01 травня 2025 року та отримана позивачем 01 травня 2025 року на картковий рахунок у “ПриватБанк».
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки з 12.06.2018 по 01.05.2025 та має право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що Фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 , відповідно до розрахунково-платіжної відомості № 4 а також виписки з рахунка державної казначейської служби України за 01.05.2025 рік Позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 12.06.2018 згідно виконавчого провадження від 13.03.2025 по справі №360/1346/22, що видав Луганський окружний адміністративний суд
Відповідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);- стипендії;- заробітна плата (грошове забезпечення);- сума індексації грошових доходів громадян;- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.
При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 19.05.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 29.05.2025 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та з 20 лютого 2016 року по 12 червня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині польова пошта НОМЕР_2 , яка перейменована на Військову частину НОМЕР_1 , та у Військовій частині НОМЕР_1 на посадах водія-санітара автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти, старшого водія автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти, командира ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення танкового батальйону, водія-кіномеханіка клубу (військові звання - «старший солдат», «молодший сержант»), про що свідчать посвідчення від 09 березня 2017 року серії НОМЕР_4 , видане Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_5 , витяг з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20 лютого 2016 року № 52, витяг з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02 червня 2016 року № 158, витяг з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09 березня 2017 року № 71, витяг з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21 березня 2017 року № 83, витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12 червня 2018 року № 171.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі № 360/1346/24 стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 79720,45 грн (сімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять грн 45 коп.) та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 4075,41 грн (чотири тисячі сімдесят п'ять грн 41 коп.) за період з 1 березня 2018 року до 12 червня 2018 року включно в сумі 13856,43 грн (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість грн 43 коп.), а всього 93576,88 грн (дев'яносто три тисячі п'ятсот сімдесят шість грн 88 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
01 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №360/1346/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 79720,45 грн та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 4075,41 грн за період з 1 березня 2018 року до 12 червня 2018 року включно в сумі 13856,43 грн, а всього 93576,88 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, виплачено на картковий рахунок 92 173,23 грн.
Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення і дати проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішень суду, застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.
Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов'язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов'язку.
У постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зауважив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за встановленими Цивільним кодексом України загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, визначене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає через несвоєчасне здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.
Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.
Як установлено судом, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 12.06.2018, і саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.
Отже, датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення, а саме - 13.06.2018.
При цьому суд зазначає, що виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем 01 травня 2025 року на виконання рішення суду від 23.01.2025 у справі №360/1346/24.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом установлено, що 12.06.2018 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 , фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення судів здійснено відповідачем 01.05.2025, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 92 173,23 грн (індексація та індексація-різниця).
Зазначені вище суми проведених виплат позивачем не оспорюються.
Як вказує позивач і не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судового рішення відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2025 №1/646, наданою відповідачем на виконання вимог суду, позивачу у квітні 2018 року нараховано грошове забезпечення в сумі 8 160,38 грн (30 діб); у травні 2018 року нараховано грошове забезпечення в сумі 8233,70 грн (31 доба), середньоденне грошове забезпечення становить 268,76 грн (16394,08/61 календарний день).
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини - до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 13.06.2018 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання рішення суду, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 13.06.2018 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022, - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 у справі № 200/2048/23 та інших.
Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 13.06.2018 по 18.07.2022, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
Разом з тим, оскільки згідно з редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання судового рішення у справі № 360/1346/24, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежувався шістьма місяцями, у даному разі правомірним буде нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
За наслідками арифметичного підрахунку період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 13.06.2018 по 18.07.2022 загалом налічує 1497 календарних дня, а період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 185 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 18.07.2022 складає 402 333,72 грн (268,76 грн х 1497 дня), а за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 49 720,60 грн (268,76 грн х 185 днів).
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 18.07.2022 у розмірі 402 333,72 грн., суд зазначає наступне.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач тривалий час з моменту звільнення (з червня 2018 року до листопада 2024 року) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Отже, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 30 000,00 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 18.07.2022 складає 30 000,00 грн., а за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 49 720,60 грн (268,76 грн х 185 днів), що разом за період часу з 13.06.2018 по 19.01.2023 становить 79 720,60 грн.
Стосовно позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 171.1 пункту 171 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 справа № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа № 815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов'язок його виконання.
Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Тобто у суду відсутні наразі підстави зобов'язувати відповідача здійснити виплату вищевказаної компенсації, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Отже, з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням ефективного способу захисту - шляхом стягнення з на користь позивача середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 18.07.2022 року в сумі 30 000,00 грн., а за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 в сумі 49 720,60 грн.
Так, за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні загальною сумою 79 720,60 грн.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн відповідно до платіжної інструкції від 20.05.2025 № 0.0.4378325485.1.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Оскільки позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 18.07.2022 в сумі 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 коп.) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 49 720,60 грн. (сорок дев'ять тисяч сімсот двадцять гривень 60 коп.), всього 79 720,60 грн (сімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять гривень 60 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова