про відмову в забезпеченні позову
27 червня 2025 року м. Київ № 320/4147/25
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., ознайомившись із заявою про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Повідомлення комісії вих. №9237 від 18.10.2024 відповідно до протоколу від 18.10.2024 №44) щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію рішення, оформленого протоколом від 18.10.2024 №44, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відділом документообігу (канцелярією) Київського окружного адміністративного суду 27.06.2025 зареєстровано та передано до розгляду судді заяву позивача про забезпечення позову, в якій заявник просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову служу по мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову зазначено про те, що у разі призову позивача на військову службу під час мобілізації, він набуде статусу військовослужбовця, внаслідок чого буде позбавлений права на отримання відстрочки.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведених положень КАС України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною другою статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №580/2403/19.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову служу по мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Так, на переконання позивача, у разі його мобілізації до моменту набрання судовим рішенням законної сили, він втратать право на відстрочку та позбавлений буде можливості здобути підстави для звільнення з військової служби.
Суд звертає увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях. Проте, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Разом з тим, право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а порядок реалізації постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Пунктом 63 Порядку №560 передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Водночас, позивач не надав доказів про те, що відповідач направив позивача для проходження медичного огляду чи приймав інші рішення (вчиняв дії) щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Наведене свідчить про відсутність обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №140/9734/24.
Щодо направлення на адресу позивача повістки з метою уточнення даних, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21 березня 2002 року №352, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року №100 (далі - Положення №352), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями військових комісарів обласних та районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За змістом пункту 56 Положення №352 у триденний строк після набрання чинності Указом Президента України про проведення призову громадян України на строкову військову службу керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки видають накази про проведення призову громадян України на строкову військову службу.
Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток, які складаються відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов'язку, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Варто зауважити, що повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, та не має обов'язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби.
При цьому обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Оскільки обов'язок з'явитись до територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд позбавлений процесуальної можливості зупинити обов'язок позивача з'явитись до територіального центру комплектування.
При цьому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (вх. від 27.06.2025 №43476) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до ч.8 ст.154 КАС України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293-297 КАС України.
Суддя Перепелиця А.М.