про повернення позовної заяви
27 червня 2025 року м. Київ № 990/10/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Президента України, Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Верховного Суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Офісу Президента України (далі - відповідач-1), Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів протиправною;
- зобов'язати відповідачів надіслати на адресу електронної пошти позивача відповідь на інформаційний запит від 13.01.2023р.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.01.2023р. справу №990/10/23 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
01.04.2023р. справа за №990/10/23 надійшла на адресу КОАС супровідним листом від 28.02.2023р.
03.04.2023р. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді КОАС Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви із правильним зазначенням відповідачів і конкретизацією позовних вимог до кожного з відповідачів, а також копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи;
- копій усіх сторінок паспорта громадянина України, виданого на ім'я позивача;
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до даних із «Діловодства спеціалізованого суду» копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслано електронною поштою: molchenko.1982@gmail.com.
У встановлений судом строк від позивача надійшло повідомлення (заперечення) на ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Однак, вимоги ухвали КОАС від 07.04.2023, не були виконані, зокрема, суду не надано оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн, уточненої позовної заяви із правильним зазначенням відповідачів і конкретизацією позовних вимог до кожного з відповідачів, а також копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи, копій усіх сторінок паспорта громадянина України, виданого на ім'я позивача.
Вирішуючи питання щодо можливості подальшого розгляду позовної заяви за наведених обставин, суд виходив з такого:
імперативними приписами ч. 1 ст. 45 КАСУ на учасників справи покладено обов'язок добросовісного користування процесуальними правами. Законом також встановлена заборона на їх зловживання.
За правилом ч. 2 ст. 45 КАСУ, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема вчинення дій, які спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Водночас, суд наголошує, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України, - ч. 2 ст. 14 КАС України.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням збоку держави, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання.
Диспозитивність (dispono) - розпоряджаюся - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі “Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Залишення позову без розгляду - є негативним правовим наслідком для заявника у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, цей наслідок сприяє швидкому просуванню судового процесу.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства.)
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту порушених прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАСУ, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, визначених статтями 160, 161 цього Кодексу, суддя, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення її без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, - ст. 169 КАСУ.
Наслідком неусунення виявлених судом недоліків позову, є повернення позовної заяви позивачеві, що передбачено ч. 4 ст. 169 КАС України.
Отже, законом встановлені чіткі та зрозуміли вимоги, які пред'являються до позовної заяви і обов'язком суб'єкта звернення є дотримання цих вимог при її подачі.
Згідно з ухвалою суду від 07.04.2023, яка є різновидом судового рішення, а відтак обов'язковим для виконання на всій території України, на позивача були покладені чіткі та зрозумілі обов'язки: привести позов у відповідність з вимогами ст. 160, 161, 122 КАСУ, в тому числі щодо надання суду оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн, уточненої позовної заяви із правильним зазначенням відповідачів і конкретизацією позовних вимог до кожного з відповідачів, а також копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи, копій усіх сторінок паспорта громадянина України, виданого на ім'я позивача.
Проте, позивачем такі вимоги усунуто не було.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАСУ при вирішенні справи суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а на підставі ч. 5 ст. 7 КАСУ інших правил міжнародних договорів ніж ті, які визначені національним законодавством.
Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією.
Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (ст. 35 Конвенції).
Таким чином, Європейський Суд, запровадженням практики нерозгляду скарг продемонстрував необхідність: по-перше, дисциплінувати скаржників; по-друге, надав приклад застосування положень Конвенції щодо недобросовісних суб'єктів звернення.
Також ЕСПЛ у своєму рішенні у справі “Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), №31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) підкреслив, “що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями».
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі “Юніон Аліментаріа проти Іспанії» Суд зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
Відповідальність за швидке здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на державні судові органи. Однак, розумність тривалості судового провадження залежить не тільки від складності справи, її обставин та предмета спору, але і поведінки сторін.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі “Смірнова проти України»). Вказана практика ЄСПЛ знайшла своє відображення в новій редакції КАСУ. Так, ч.1 ст.45 КАСУ встановлено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У справі “Ashingdane проти Сполученого Королівства» (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з'ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою. Вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтями 160, 161 КАСУ, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У зв'язку з цим слід зазначити, що саме по собі звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовного відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Враховуючи, що вжиття заходів для процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, позивач не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 07.04.2023, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Одночасно суд роз'яснює, що в силу вимог частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 246, 256 КАС України, суд
Суддя Марич Є.В.