26 червня 2025 року Справа № 160/24912/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, починаючи з 19.04.2023, зарахувавши до трудового стажу за Списком №2 періоди роботи ОСОБА_1 з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року, з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року, з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 19.04.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, однак, спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, з посиланням на відсутність у нього достатнього страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), при цьому до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 08.04.1998р. по 21.07.2000р. з посиланням на наявність в трудовій книжці виправлення в даті про прийняття на роботу; поруч з цим, листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 19.09.2023р. позивача повідомлено про неможливість зарахування спірних періодів його роботи до пільгового стажу за Списком №2 через відсутність уточнюючої довідки, що підтверджує пільговий стаж, а також через відсутність наказів про результати атестації робочого місця, хоча позивачем на підтвердження спірних періодів роботи була надана трудова книжка з відповідними записами, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж працівника, яка безпідставно не взята пенсійним органом до уваги, водночас, проведення атестації робочих місць за умовами праці, в тому числі своєчасність її проведення, не залежить від працівника і не може обмежувати його прав на отримання пенсії, відтак, спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2, внаслідок чого такий пільговий стаж складає 10 років 03 місяці 12 днів і є достатнім для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням права на зниження пенсійного віку, наданого працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці (не менше половини від необхідних 12 років 6 місяців такого стажу, тобто не менше 6 років 3 місяців), на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам, бо, за таких обставин, пільговий стаж позивача становить 10 років 03 місяці 12 днів, що перевищує 6 років 3 місяці і, відповідно, його пенсійний вік має бути зменшений на 3 роки, тому також є достатнім для призначення пенсії. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 та вважає відмову у призначені йому пенсії за віком на пільгових умовах протиправною і незаконною, у зв'язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24912/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
31.10.2023 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного загального страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 30 років, в той час, як загальний страховий стаж позивача складає 28 років 09 місяців 24 дні, при цьому до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 08.04.1998 по 21.07.2000, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті про зарахування на роботу. Також відповдачем-1 зауважено, що ОСОБА_1 не звертався із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а до загального страхового стажу періоди роботи на пільгових умовах за Списком №2 не враховано, оскільки в переліку документів ЕПС №046550006645 відсутні довідки, які підтверджують стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2. Пільговий стаж за даними персоніфікованого обліку з 19.07.2011р. по 31.10.2011р. становить менше 1 року і до розгляду не враховується. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
02.11.2023 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.04.2023р. №046550006645 було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, відтак, відповідач-2 спірного рішення не приймав, при цьому оскаржуваним рішенням відповідача-1 позивачеві правомірно та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного загального страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 30 років, в той час, як загальний страховий стаж позивача складає 28 років 09 місяців 24 дні. При цьому до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 08.04.1998р. по 21.07.2000р., оскільки в трудовій книжці позивача наявне виправлення в даті про прийняття на роботу, яке проведене не у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110. Також відповідачем-2 зазначено, що ОСОБА_1 звертався 19.04.2023р. до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. При цьому з відповідною заявою про призначення саме пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач не звертався, відтак, територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 не приймалося. Разом з тим, 14.09.2023р. на електронну адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов адвокатський запит від 13.09.2023р. за вих. №4702-09/2023 (вх. №67275/8 від 14.09.2023р.) щодо надання інформації про те, чи всі періоди трудового стажу ОСОБА_1 зараховані під час розгляду заяви про призначення пенсії та які періоди пільгового стажу не були зараховані. Листом від 19.09.2023р. №0400-010304-8/145748 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що для розгляду питання щодо розрахунку пільгового стажу ОСОБА_1 необхідно надати пільгову довідку у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року № 637. Враховуючи вищезазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Також разом із відзивом відповідачем-2 на виконання вимог ухвали суду від 03.10.2023р. надано копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.04.2023р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 19.04.2023р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 27.04.2023р. №046550006645, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV з посиланням на відсутність у позивача необхідного загального страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону №1058-IV - 30 років, в той час, як загальний страховий стаж позивача складає - 28 років 09 місяців 24 дні, що є недостатнім. При цьому вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 08.04.1998р. по 21.07.2000р. через те, що в трудовій книжці позивача наявне виправлення в даті на зарахування на роботу. Також у рішенні вказано, що 01.01.1998р. стаж роботи враховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З наявного в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 розрахунку стажу (Форма РС-право) судом встановлено, що фактично до загального страхового стажу позивача пенсійним органом не зараховано лише період його роботи з 08.04.1998р. по 01.06.1998р., а період роботи з 01.06.1998р. по 21.07.2000р. (02 роки 01 місяць 21 день) до страхового стажу позивача було зараховано як і вказано в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 - з 01.01.1998р. стаж роботи враховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, до страхового стажу позивача пенсійним органом не враховано саме період роботи ОСОБА_1 роботи з 08.04.1998р. по 01.06.1998р.
Також з наявного в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 розрахунку стажу (Форма РС-право) судом встановлено, що до пільгового стажу позивача за Списком №2 не враховано жодного періоду роботи.
В подальшому, представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з адвокатським запитом від 13.09.2023р. за вих.№4702-09/2023 (вх.№67275/8 від 14.09.2023р.), в якому просив надати інформацію про те, чи всі періоди трудового стажу ОСОБА_1 зараховані під час розгляду заяви про призначення пенсії та які періоди пільгового стажу не були зараховані.
Листом від 19.09.2023р. №0400-010304-8/145748 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача про те, що згідно з наданими документами загальний страховий стаж для визначення права на призначення пенсії ОСОБА_1 зарахований по 31.12.2021р. відповідно до сплати страхових внесків і склав - 28 років 09 місяців 24 дні, при цьому до страхового стажу не зарахований період роботи відповідно до трудової книжки сери НОМЕР_1 від 24.02.1983р. з 08.04.1998р. по 21.07.2000р., оскільки в записі про прийняття на роботу міститься виправлення в даті, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58. Водночас, до загального страхового стажу ОСОБА_1 зарахований період роботи з 01.06.1998р. по 21.07.2000р. відповідно до даних, наявних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім того, пенсійний органу у листі зазначив, що для розгляду питання щодо розрахунку пільгового стажу ОСОБА_1 необхідно надати пільгову довідку у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року №637.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком та вважаючи, що він має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, а також на зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів його роботи з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року, з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року та з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII«Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та від 09.07.2003 року №1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із преамбулою Закону №1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах, в тому числі із зменшенням пенсійного віку.
Частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Згідно з п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
При цьому, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, в якій Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Водночас, за приписами п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Пунктом 4.2 Порядку №383 установлено, що результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з п.4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, тобто до Списку №1 в даному випадку, та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93р. №637.
Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.02.1983р. ОСОБА_1 , позивач працював, зокрема:
- з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року у П'ятихатському ПМК-17 тресту «Дніпроспецсільгоспмонтаж» (в подальшому перетвореному у Виробниче об'єднання «Дніпроспецсільгоспмонтаж») на посаді електрогазозварника 2, 3 та 4 розряду;
- з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року в АП ТОВ «АГРОЦЕНТР К» на посаді електрогазозварника 4 розряду;
- з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року у ТОВ «Торговий дім «ПРМЗ» на посаді газоелектрозварювальника 6 розряду.
При цьому з наявного в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 розрахунку стажу (Форма РС-право) судом встановлено, що вищевказані періоди роботи позивача з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року, з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року зараховані пенсійним органом до загального страхового стажу позивача.
Щодо періоду роботи позивача з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року, то з наданої до позовної заяви копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.02.1983р. ОСОБА_1 не встановлено наявність записів про цей період роботи, проте з вищевказаного розрахунку стажу позивача (Форма РС-право), що міститься в матеріалах його пенсійної справи, судом встановлено, що період роботи ОСОБА_1 з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року також зараховано пенсійним органом до загального страхового стажу позивача.
Водночас, періоди роботи ОСОБА_1 з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року, з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року та з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року не були зараховані відповідачем до пільгового стажу за Списком №2.
Як слідує з відзивів відповідачів на позовну заяву, підставою для не зарахування цих періодів роботи до пільгового стажу позивача за Списком №2 стала відсутність уточнюючих довідок, які підтверджують стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2, при цьому пільговий стаж за даними персоніфікованого обліку з 19.07.2011р. по 31.10.2011р. становить менше 1 року, тому не був врахований.
Так, записами трудової книжки позивача підтверджено, що у періоди з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року, з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року ОСОБА_1 працював на посадах (за професіями) «електрозварника» та «газоелектрозварника».
Вказані посади (професії) передбачені наступними Списками № 2:
- Список №2, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах". Згідно розділу XXXII "Загальні професії" Списку № 2 до професій які надають право особи на отримання пільгової пенсії відносяться професії газозварників і їх підручних та електрозварників і їх підручних;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26 січня 1991 року. Розділом XXXII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року. Розділом XXXIII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року. Відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства) передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, професія електрозварника, газоелектрозварника передбачена Списками №2 як така, зайнятість на якій під час виконання трудових обов'язків дає право особі на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також слід зазначити, що газоелектрозварник - електрогазозварник відповідно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників (ЄТКД) (випуск 2, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 16.01.1985р. №17/2-54), оскільки професія газоелектрозварник не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об'єднує назви професій, пов'язаних з веденням зварювальних робіт і є загальним поняттям для електрогазозварника, газоелектрозварника, газозварника і електрозварника, то вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія газоелектрозварник та електрогазозварник є тотожною професією (консультація Міністерства праці і соціальної політики та Державна експертиза умов праці), відтак, фактично будь-які розбіжності у професії, за якою працював позивач у спірні періоди, відсутні і наведені обставини не можуть свідчить про їх наявність.
При цьому, факт працевлаштування позивача за вищевказаними посадами (професіями) підтверджено відповідними записами в його трудовій книжці і такі записи є чіткими та не мають виправлень чи невідповідностей.
Щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів його роботи з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року через відсутність відомостей про атестацію його робочого місця, суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання.
Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Таким чином, несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадина його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
З урахуванням викладеного, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом і у постановах від 21.02.2018 року у справі №352/547/16-а (К/9901/20098/18) та від 03.05.2018 року у справі № 352/1840/14-а (К/9901/5403/18).
За таких обставин, не зарахування пенсійним органом до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №2 згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV періодів його роботи: з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року є протиправним.
Щодо посилання відповідачів на те, що позивач звернувся саме з заявою про призначення пенсії за віком, а не пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Як вказувалося вище, згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому положеннями Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія за віком може призначатись як на загальних, так і на пільгових та спеціальних юридичних підставах. При цьому під пільговим пенсіонуванням законодавець розуміє можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу, або за одночасним зниженням вимог до віку і тривалості трудового стажу. Відтак, пенсія за віком на пільгових умовах є різновидом пенсії за віком.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року у справі №336/368/16-а (2-а/336/59/16), від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а, від 24 квітня 2018 року у справі №185/1391/17 (2-а/185/153/17), від 14 травня 2019 року у справі № 337/851/17(2а/337/81/2017).
Таким чином, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії за віком, пенсійний орган повинен перевірити як наявність у заявника права на пенсію за віком на загальних підставах, так і наявність у нього права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, зі зниженням загального пенсійного віку.
При цьому, у справі, що розглядається, відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, фактично висловив свою позицію щодо відсутності, на думку пенсійного органу, у ОСОБА_1 як права на пенсію за віком на загальних підставах, так і права на пенсію за віком на пільгових умовах, бо і наданим розрахунком стажу позивача (Форма РС-право), і поданим відзивом відповідача-1 підтверджено, що останній не знайшов підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до його пільгового стажу за Списком №2.
Разом з цим, як вказано вище, суд дійшов висновку про протиправність не зарахування пенсійним органом до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №2 згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV періодів його роботи: з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року, які підтверджені відповідними належними записами трудової книжки позивача.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, прийняте з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового (30 років) і пільгового стажу, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (12 років 6 місяців), виходячи із зробленого відповідачем-1 розрахунку страхового стажу позивача - 28 років 09 місяців 24 дні і його пільгового стажу за Списком №2 - 00 років 00 місяці 00 днів, є протиправним, бо судом встановлено факт неправильного розрахунку відповідачем-1 пільгового стажу позивача за Списком №2 через протиправне не зарахування до цього стажу періодів роботи позивача з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року, тобто понад 7 років 10 місяців, що, в свою чергу, з урахуванням приписів п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), який визначає достатнім страховий стаж на рівні 25 років, який позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії мав, а також надає можливість на зниження пенсійного віку позивача на 3 роки, тобто до 57 років, яких позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії вже досяг.
Таким чином, суд доходить висновку й про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 висновків про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023р. №046550006645 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах в цілому та, відповідно, для задоволення позовних вимог в цій частині.
Разом з цим, з метою поновлення порушеного права позивача вищевказаним протиправним рішенням відповідача-1, суд доходить висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди його роботи з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас, задоволенню не підлягають позовні вимоги в частині зобов'язання пенсійного органу зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи з 12.09.2016 року по 04.02.2019 року, бо, як вказано вище, з наданої суду копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.02.1983р. ОСОБА_1 не встановлено наявність записів про цей період роботи, а також не надано інших доказів, які б підтверджували зайнятість позивача у цей період часу на роботах, що віднесені до Списку №2.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ та пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, починаючи з 19.04.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), через відсутність пільгового стажу, передбаченого цією нормою Закону та п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (12 років 6 місяців), та недостатністю страхового стажу, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (30 років), водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідний страховий стаж і пільговий стаж за Списком №2 мав, бо відповідач-1 протиправно не зарахував до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоди його роботи з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року, тобто понад 7 років 10 місяців, що, в свою чергу, з урахуванням приписів п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), якими визначено достатнім страховий стаж на рівні 25 років страхового стажу, який позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії мав, а також надано можливість на зниження пенсійного віку позивача на 3 роки, тобто до 57 років, яких позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії вже досяг, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) на підставі його заяви від 19.04.2023р.
Поряд з цим, відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку (57 років) ще 07.04.2020р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся лише 19.04.2023р., тобто звернення за пенсією відбулося вже пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто з 19.04.2023р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) з 19.04.2023р. та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-1 здійснити зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 спірних періодів роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) з 19.04.2023р., суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, в тому числі, і пільгового, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком через недостатність страхового і пільгового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 спірних періодів роботи, а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) з 19.04.2023р.
Водночас, відповідач-2, за наведених обставин, не є належним у цій справі щодо вищевказаних позовних вимог, тому у задоволенні таких позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглядав та будь-яке рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуване, не приймав.
Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідача-2 виплачувати позивачеві призначену пенсію, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо нарахування і виплати пенсії, яку суд зобов'язав відповідача-1 призначити цим рішенням, ще порушене не було, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 858,88грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань останнього підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 572,59грн.
Керуючись ст.ст.241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.04.2023 року №046550006645 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди його роботи з 15.04.1990 року по 31.08.1995 року, з 02.01.2003 року по 05.07.2003 року та з 19.07.2011 року по 15.07.2013 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року) з 19.04.2023р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 572,59грн. (п'ятсот сімдесят дві гривні 59 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова