м. Вінниця
27 червня 2025 р. Справа № 120/8739/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1
27.06.2025 до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Чорним С.О., до ІНФОРМАЦІЯ_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Обґрунтовуючи підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову представник заявника зазначає, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 проводити відносно заявника заходи, щодо його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення адміністративної справи по суті, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Зокрема, вказує, що ОСОБА_1 03.05.2025 пройшов військово-лікарську комісію і його визнано придатним для військової служби, із чим він не погоджується, маючи намір оскаржити таке рішення (довідку ВЛК) до суду. Зазначає, що ОСОБА_1 отримав уже мобілізаційне розпорядження і має статус "Порушення правил військового обліку" в Єдиному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів і його прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 призведе до невідворотного призову його на військову службу. Представник наголошує на тому, що після призову ОСОБА_1 може набути статусу військовослужбовця до вирішення справи по суті, що унеможливить виконання судового рішення, не дивлячись на те, що ним оскаржується висновок про придатність до військової служби.
Таким чином, на думку заявника, майбутній адміністративний позов слід забезпечити шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову (направлення) ОСОБА_1 для проходження військової служби до набрання рішенням суду законної сили.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі N 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі N 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі N 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі N 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Так, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що 03.05.2025 позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 проведено його медичний огляд, на якому його було визнано придатним до військової служби. Однак, на думку заявника, такий медичний огляд був здійснений з численними порушеннями встановленого порядку проведення ВЛК.
Щодо даних доводів то суд зауважує, що на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та постанови суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності рішення ВЛК, суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову про які зазначає ОСОБА_1 підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд зазначає, що станом на момент вирішення заяви про забезпечення позову, підстав вважати, що довідка позаштатної постійно-діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.05.2025 про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби має очевидні ознаки протиправності, - відсутні.
На переконання суду, очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. Натомість у цьому випадку, рішення, яке прийняте ВЛК є наслідком реалізації її повноважень, визначених законом.
Також позивач у поданому клопотанні про забезпечення позову вказує, що після проведення військово-лікарської комісії його стан погіршився та зазначає про наявність у нього ряд хвороб.
Втім, в контексті цих доводів суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 12.06.2020 по справі №810/5009/18, за яким надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Тобто, навіть в межах судового дослідження при розгляді справи по суті, суд не може здійснювати власну оцінку обґрунтованості прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка обґрунтованості висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Щодо доводів заявника про те, що після його працевлаштування в ТОВ "45 Експериментальний механічний завод" він буде поданий на бронювання в електронній формі, то суд вказує на те, що майбутнє можливе бронювання особи не може бути підставою для забезпечення позову. Дослідженню в межах судового розгляду підлягають обставини та ті правовідносини, які існують чи продовжують існувати на даний час, а не ті, які можливо виникнуть у майбутньому.
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що йому була вручена повістка на 09.05.2025, що, на його переконання, свідчить про активні дії відповідача для його подальшої мобілізації та за певних умов, не виключно, що це значно ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду щодо повторного медичного огляду позивача.
Проте, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Навіть більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Крім того суд враховує і те, що дата на яку вручена повістка вже минула (повітка на 09.05.2025, а позивач звернувся із заявою про забезпечення позову 25.06.2025).
При цьому, суд відхиляє твердження представника заявника, що оскільки ОСОБА_1 перебував на лікарняному у період з 07.05.2025 по 20.06.2025, то він зобов'язаний з'явити до ІНФОРМАЦІЯ_3 по раніше врученій йому повістці до 27.06.2025, а отже це свідчить про вжиття активних заходів по мобілізації ОСОБА_1 для проходження військової служби.
Поряд із тим, заявником не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що на разі, тобто на даний час, відповідач вживає заходів, спрямованих на мобілізацію позивача, як і не надано доказів на підтвердження факту того, що останній в подальшому буде призваний для проходження військової служби за мобілізацією і що такі дії є очевидно незаконними.
Як наслідок, відсутні підстави і для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову зумовить незворотні зміни в правовому становищі позивача, оскільки не підтверджено достатню ймовірність існування ризику, в зв'язку з яким і мали б вживатися заходи забезпечення позову.
У свою чергу суд також враховує і те, що листом від 09.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив адвоката заявника про те, що у зв'язку з виникненням спірного питання, щодо придатності до військової служби рекомендовано ОСОБА_1 з'явитися для повторного проходження медичного огляду до позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії і представити результати додаткових методів обстеження та виписок з лікувальних закладів.
Підводячи підсумок вищевикладеному суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Віятик Наталія Володимирівна