Справа № 761/23550/25
Провадження № 2/761/7813/2025
12 червня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЛЮСТДОРФ ГРІНФІЛД» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ПП «ЛЮСТДОРФ ГРІНФІЛД» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
Згідно з частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача ПП «ЛЮСТДОРФ ГРІНФІЛД»: м.Київ, вул.Саксаганського, буд.119, оф.28, що розташована на території Шевченківського району міста Києва.
Проте позивач предметом спору є стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем за попереднім договором найму (оренди) нежитлових приміщень № Ф3.31 від 19.05.2021 року, укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем, правонаступником якої за угодами №1 та №2 від 28.07.2021 став позивач.
Зокрема, в межах зазначеного договору, за твердженням позивача, відповідач прийняв на свій рахунок гарантійний платіж у розмірі 339 620,00 грн та авансовий платіж у розмірі 1 000,00 дол. США, проте свого зобов'язання щодо укладення основного договору найму нежитлового приміщення до 01.03.2022 року не виконав, як і не повернув коштів добровільно. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що попередній договір № Ф3.31 від 19.05.2021 року є нікчемним, оскільки укладався з наміром укласти основний договір на строк 15 років (180 місяців), що відповідно до ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України вимагає нотаріального посвідчення попереднього договору. Оскільки такого посвідчення не було, договір є нікчемним. Таким чином, позивач вимагає повернення грошових коштів як безпідставно набутого майна у відповідності до ст. 1212 ЦК України, а також стягнення збитків, процентів річних, інфляційних втрат тощо.
Згідно з ч.1 ст.30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2024 року у справі № 369/15932/21 Верховний Суд зазначив наступне.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об'єкта цивільних прав.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11, провадження № 61-18680св19).
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке
виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), згідно з якими «з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення».
У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (провадження № 61-35697св18) зазначено, що правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 202/5755/17,( провадження № 61-3561св18).
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11 (провадження № 61-18680св19) зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Таким чином, позовні вимоги прямо стосуються права на нерухоме майно - зокрема, нежитлового приміщення загальною площею 10,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 (земельна ділянка площею 9,1425 га, кадастровий номер 5123755200:02:004:0265), що не належить до території Шевченківського району міста Києва.
Предметом спору є невиконання зобов'язання щодо укладення договору оренди конкретно визначеного нерухомого майна, а відтак вказаний спір є таким, що виник із приводу нерухомого майна, тому підсудність такого спору повинна визначатися за правилом виключної територіальної підсудності відповідно до вимог ст.30 ЦПК України.
Таким чином, справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.
З врахуванням наведеного, справу слід передати за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області.
Керуючись ст.ст. 27, 31, 32, 259-261, 353-355 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЛЮСТДОРФ ГРІНФІЛД» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - передати за підсудністю на розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: