Справа № 761/30326/24
Провадження № 2/761/2725/2025
16 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І. В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
за участю:
представника позивача - Данилів М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення,
ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
У своїй позовній заяві просили суд зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000) відновити зруйновану частину об?єкта культурної спадщини місцевого значення - літ. А' Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний державний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.), вид об?єкта культурної спадщини: пам?ятка історії, по АДРЕСА_1 відповідно до технічних характеристик (у тому числі площі, поверховості) та до стану, який існував на дату набуття майнового комплексу, загальною площею 3 690,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2361551780000, у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейтарське" (код ЄДРПОУ: 35575000).
Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що протиправними діями відповідача внаслідок проведення будівельних робіт було пошкоджено об'єкт культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 , який позивач, як носій національної пам'яті та мешканець територіальної громади міста Києва просить суд зобов'язати відповідача відновити в примусовому порядку.
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
11 жовтня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву та прийняття і долучення до матеріалів справи наявних у відповідача доказів.
05 листопада 2024 року на адресу суду надійшов відзив з викладенням заперечень проти позовних вимог.
26 листопада 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
23 січня 2025 року на адресу суду надійшла заява про зміну підстав позову.
Ухвалою суду від 23 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
17 квітня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача про долучення додаткових пояснень.
29 травня 2025 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника позивача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» (ідентифікаційний код юридичної особи 35575000) (надалі - Відповідач, ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ», Товариство) є власником: Майнового комплексу загальною площею 3 690,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі відповідного Договору купівлі-продажу приміщення від 27 грудня 2007 року, укладеного між ЗАТ «СК «КРЕДО-КЛАСИК» та ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ», посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КРУКОВЕС Н.В.
Вбачається, що Майновий комплекс складається з:
1) будинку літ. А (фасадний будинок),
2) будинку літ. А' (флігель дворовий),
3) флігель літ. Б (флігель дворовий).
Рішенням Київської міської ради №943/3012 від 24 грудня 2009 року «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва», Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» продано земельну ділянку площею 0,1430 га за 8 532 804,00 грн для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва, яка перебувала в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» згідно з Договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 27.07.2009 N?91-6-00861.
На виконання вказаного Рішення №943/3012, 27 січня 2010 року між Київською міською радою та ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» було укладено відповідний Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.
25 лютого 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської держаної адміністрації) Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №039308.
Відповідно до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:88:175:0007.
Право власності Товариства на вищевказані майновий комплекс та земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №350451611 від 16.10.2023р.
Відповідно до Витягу з Протоколу №1 від 01 березня 2010 року засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам?яткоохоронних досліджень, 01 березня 2010 року Вчена рада Науково-дослідного інституту пам?яткоохоронних досліджень заслухала питання про внесення до Державного реєстру нерухомих пам?яток України об?єктів культурної спадщини за видом «архітектура та містобудування», за результатами якого вирішила:
Об?єкт культурної спадщини м. Києва - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний, державний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) (вул. Рейтарська, 37 А) відповідає вимогам п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760, на підставі чого має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам?ятка історії місцевого значення.
Об?єкти культурної спадщини м. Києва - Будинок Київського повітового земства (прибудова з боку двору) (вул. Рейтарська, 37А'), Флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 Б не відповідають вимогам пунктів 10 та 11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760 і мають бути визначеними такими, що не підлягають внесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
У відповідності до пп.11.4. пункту 11 Протоколу №1/10 від 17.03.2010 року засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого Протоколом №36 від 19.03.2010 року Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Експертна комісія ухвалила, зокрема, об?єкти культурної спадщини, представлені на розгляд згідно з додатком 4 таблиця 4, мають бути занесені до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам?ятки архітектури та містобудування і історії місцевого значення як такі, що відповідають п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001 р. № 1760.
У свою чергу, згідно з додатком 4 таблиця 4 (рядок 10) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 до об?єктів культурної спадщини Експертна комісія віднесла, зокрема Будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарська, 37 А у м. Києві.
Разом з тим, у відповідності до пп.11.7. пункту 11 Протоколу №1/10 від 17.03.2010 року засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого Протоколом №36 від 19.03.2010 року Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Експертна комісія ухвалила, зокрема, Об?єкти культурної спадщини, представлені на розгляд згідно з додатком 4 таблиця 6, не відповідають п.11 Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001 р. №1760. Об?єкти визнати такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
У свою чергу, згідно з додатком 4 таблиця 6 (рядок 1) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 Об?єкт культурної спадщини, який не заноситься до Реєстру Флігель садиби вул. Рейтарська, 37 А', Б.
Як наслідок, 06 червня 2011 року Наказом №416/0/16-11 Міністерства культури України, будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві, занесено до Державного реєстру нерухомих пам?яток України як пам?ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).
Згідно з вищевказаним Наказом, флігель (прибудову) садиби А', Б по вул. Рейтарській, 37 визнано такими, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України, оскільки не відповідає критеріям визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2001р. №1760 (п.2 Наказу).
07 червня 2011 року Державна служба з питань національної культурної спадщини листом №22-1285/35 підтвердила, що флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А', Б наказом Міністерства культури і туризму України від 06.06.11 №416/0/16-11 визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам?яток України у зв?язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою
Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам?яток для занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України».
06 серпня 2021 року між ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» та Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладено Охоронний договір №4659 на пам?ятку культурної спадщини за адресою: вул. Рейтарська, 37-А, м. Київ.
28 вересня 2023 року Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.09.2023 року №530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України» до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України», внесено такі зміни:
- у пункті 1 слова і цифри «по вул. Рейтарській, 37 А» замінити словами, цифрами і знаком «по вул. Рейтарській, 37 А, А'»;
- у пункті 2 букву і знак «А'» виключити.
Таким чином, Наказом Мінкульту від 28.09.2023 року №530 фактично відбулось занесення флігелю А' по вул. Рейтарській, 37 до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №320/37554/23 у задоволенні адміністративного позову ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Рейтарська, 37; код ЄДРПОУ 35575000) до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Спаська 12; код ЄДРПОУ 42475311), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов?язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а формальні недоліки допущені під час прийняття оскаржуваного наказу не є вирішальними і не можуть бути підставою для оцінки рішення, як протиправного скільки це не узгоджується із конституційним обов?язком держави забезпечувати правову охорону культурної спадщини.
В свою чергу, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №320/37554/23 рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі №320/37554/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України» від 28.09.2023 року №530 та зобов?язано Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам?ятки Будинок Київського повітового земства Рейтарська, 37 літ. А'.
Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерством культури та інформаційної політики України було порушено процедуру занесення об?єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.
Таким чином, з матеріалів справи слідує, що статус пам?ятки має лише фасадний будинок літ. А, а дворовий флігель літ. А' не має охоронного статусу, що підтверджено Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024
Таким чином, ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» вправі здійснювати свою господарську діяльність направлену на реалізацію Проекту «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 ».
У 2011 році ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» розробило Проект «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 », який отримав позитивний Експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).
11 грудня 2012 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю видала ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» Дозвіл на виконання будівельних робіт №KB11412243239.
Після отримання Дозволу на виконання будівельних робіт, ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» розпочав виконання робіт, передбачених погодженим Проектом.
16 січня 2023 року Міністерство культури та інформаційної політики України видало ТОВ «РЕТАРСЬКЕ» Дозвіл на проведення земляних робіт на території пам?ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць №1/23.3.
21 січня 2023 року Департамент охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА) Листом №066-154 надав ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» Дозвіл на виконання робіт згідно з Проектом «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об?єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 » (в частині реставрації пам?ятки місцевого значення (фасадного будинку по АДРЕСА_2 ).
Вбачається, що усі дозволи, що має ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» є чинними та ніким не оскаржувалися.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" №1805-III від 8 червня 2000 року (далі - Закон №1805-III).
За визначенням статті 1 Закону № 1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1805-III за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.
За правилами статті 2 Закону №1805-III об'єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша); та видами, зокрема на об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1805-III, об'єкти культурної спадщини, незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами а), б) частини 1 статті 14 Закону № 1805-III занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Частиною 2 статті 14 Закону № 1805-III визначено, що об'єкт культурної спадщини, до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки, вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
За змістом пункту 3 Розділу Х Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Порядок визначення категорій об'єктів культурної спадщини (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року № 1760, визначає процедуру визначення об'єктів культурної спадщини.
Так, згідно пункту 1 Порядку об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення.
Пунктом 2 Порядку визначено, що на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта (пункт 3 Порядку).
Згідно з пунктом 5 Порядку, облікова картка об'єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об'єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об'єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об'єкт взято на облік.
Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби) (пункт 6 Порядку).
Пунктом 7 Порядку визначено, що якщо об'єкт культурної спадщини є комплексом (ансамблем) або визначним місцем, облікова документація на об'єкт включає облікову картку і паспорт на комплекс (ансамбль) або визначне місце в цілому, облікову картку і паспорт на кожний окремий об'єкт культурної спадщини, що входить до складу комплексу (ансамблю) або визначного місця, генеральний план з позначенням меж комплексу (ансамблю) або визначного місця і кожного окремого об'єкта культурної спадщини, а також зон охорони, матеріали фотофіксації як окремих об'єктів культурної спадщини, так і загального вигляду всього комплексу (ансамблю) або визначного місця.
Якщо об'єкт культурної спадщини має зовні чи в інтер'єрі твори мистецтва (розписи, мозаїка, ліплення, кераміка тощо), додатково складаються облікові картки і паспорти на внутрішнє чи зовнішнє оздоблення. Ці облікові картки і паспорти зберігаються разом з обліковими картками і паспортами об'єкта (пункт 8 Порядку).
Відповідно до пункту 9 Порядку, облікова картка і паспорт об'єкта складаються у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування. У разі отримання додаткових даних про об'єкт до облікової картки і паспорта вносяться зміни (доповнення).
Відповідно до пункту 11 Порядку, об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.
Відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (пункт 12 Порядку).
Пунктом 13 Порядку визначено, що після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності. Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.
Усім пам'яткам у разі занесення до Реєстру присвоюються охоронні номери, що не можуть дублюватися (пункт 14 Порядку).
Як вже було зазначено по тексту рішення, згідно витягу з Протоколу № 1 від 1 березня 2010 року засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень будинок, розташований по вул. Рейтарська, 37 А, в Шевченківському районі в м. Києві, відповідає вимогам пункту 11 Порядку, затвердженого ПКМУ від 27 грудня 2001 року № 1760, тому має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка історії місцевого значення.
Водночас, прибудова з боку двору та флігель садиби, які розташовані по вул. Рейтарська, 37 А?, 37 Б, в Шевченківському районі в м. Києві, визначено такими, що не відповідають вимогам пунктам 10, 11 Порядку № 1760, у зв'язку із чим такі об'єкти культурної спадщини не підлягають внесенню до відповідного Реєстру.
Згідно додатку 4 таблиці 4 (рядок 10) Протоколу від 17 березня 2010 року №1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, до об'єктів культурної спадщини комісія віднесла будинок, розташований по АДРЕСА_1 .
Згідно додатку 4 таблиці 6 (рядок 1) Протоколу від 17 березня 2010 року №1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, до об'єктів культурної спадщини комісія не віднесла об'єкти, розташовані по АДРЕСА_3 .
06 червня 2011 року наказом Міністерства культури України №416/0/16-11 будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А, в м. Києві занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).
Пунктом 2 вказаного наказу об'єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_3 , визнано такими, що не підлягають занесенню до відповідного Реєстру.
Цей наказ є дійсним, у встановленому законом порядку протиправним не визнаний та не скасований.
У 2011 року ТОВ "Рейтарське" розробило проєкт "Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 ", який отримав позитивний експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).
В подальшому, уповноваженими органами було надано ТОВ "Рейтарське" ряд дозволяв на будівельні роботи та проведення земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, які є чинними та у встановленому законом порядку не оскаржувалися.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Матеріали справи не містять доказів та судом не встановлено у даній справі обставин, які б давали підстави дійти беззаперечного висновку про вчинення відповідачем ТОВ "Рейтарське" протиправних дій щодо об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 , оскільки він не був визнаний об'єктом культурної спадщини.
Позаяк цього, окремо суд зауважує, що наказ Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» не оскаржувався у судовому порядку, не скасовувався Міністерством культури України або його правонаступниками.
Посилання позивача на нікчемність наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» суд не приймає до уваги, оскільки нікчемність або незаконність вказаного наказу Мінкультури не встановлено жодним судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивачем не заявлялось жодних позовних вимог до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у зв'язку нікчемністю наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» в межах розгляду даної справи.
Суд, в межах розгляду даної справи, розглядає позовні вимоги позивача, які заявлені до ТОВ «Рейтерське», яке не може бути відповідачем в частині вирішення питання про нікчемність наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
Вирішуючи даний спір, в межах заявлених позовних вимог позивача до ТОВ «Рейтарське», суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження факту нікчемності або незаконності наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
Судом встановлено, що до прийняття наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11, будівля по АДРЕСА_1 обліковувалась, як пам'ятник історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця.
З прийняттям наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 змінився вид пам'ятки, а саме: з пам'ятки історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця по АДРЕСА_1 на пам'ятку історії та архітектури Будинок Київського повітового земства по АДРЕСА_2 .
Нікчемність наказу Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 має наслідком і втрату будинком по АДРЕСА_2 статусу пам'ятки історії та архітектури місцевого значення - Будинок Київського повітового земства, та повернення зазначеній будівлі попереднього статусу - пам'ятник історії та культури будинок де вчився секретар підпільного райкому Г.Я. Синиця.
Також, судом встановлено, що відповідно до даних Державного реєстру нерухомих пам'яток України, пам'ятка історії та архітектури місцевого значення - Будинок Київського повітового земства охоронний номер 644-Кв має місцезнаходження по АДРЕСА_1 .
Разом з цим, позивачеи заявлено позовну вимогу, що стосуються зобов'язання відповідача вчинити дії та відновити об'єкт культурної спадщини місцевого значення - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що наказом Міністерства культури України від 06.06.2011 р. № 416/0/16-11 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення об'єкт культурної спадщини - будинок Київського повітового земства по вул.Рейтарській, 37 А в м.Києві, охоронний номер 644-Кв.
Тобто, Будинок Київського повітового земства по АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури та історії за категорією місцевого значення, охоронний номер 644-Кв.
Тобто, вид об'єкта культурної спадщини Будинок Київського повітового земства зазначений в позовних вимогах «пам'ятка історії» не відповідає виду об'єкта культурної спадщини Будівля Київського повітового земства, який зазначено в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України «пам'ятка архітектури, історії».
Також, місцезнаходження об'єкта культурної спадщини Будинок Київського повітового земства, зазначене у позовних вимогам «по АДРЕСА_1 » не відповідає місцезнаходженню, яке зазначене в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України - « АДРЕСА_2 ».
Таким чином, позовні вимоги, стосуються об'єкта «Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 », який за найменуванням, видом об'єкта культурної спадщини та місцерозташуванням не відповідає об'єкту культурної спадщини місцевого значення, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а саме «Будинок Київського повітового земства, вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка архітектури, історії по АДРЕСА_2 ».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
За приписами статей 5 та 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки місцевого значення за рішенням Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Отже, пам'яткоохоронний статус має саме об'єкт, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а саме Будинок Київського повітового земства, вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка архітектури, історії по АДРЕСА_2 , а не об'єкт щодо якого заявлено позовні вимоги - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги стосуються об'єкта - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 , який не занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, та як наслідок не має пам'яткоохоронного статусу.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання ТОВ «Рейтарське» відновити об'єкт культурної спадщини місцевого значення - Будинок Київського повітового земства, в якому з 1917 по 1918 рр. проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_2 (1882-1936 рр.) вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії по АДРЕСА_1 , суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що будівлю по АДРЕСА_1 літ. А' визнано такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Також судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що будівля по АДРЕСА_1 літ. А' має значні руйнування.
Учасниками справи не надано жодного доказу на підтвердження можливості проведення реставраційних робіт будівлі по АДРЕСА_1 літ. А' зі збереженням її автентичності та інших ознак пам'ятки. Крім того, суд не може зобов'язати ТОВ «Рейтарське» відновити вищезазначену будівлю, яка пам'ятку місцевого значення, надання такого правового статусу об'єкту відноситься до повноважень Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Таким чином судом не встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт порушення ТОВ «Рейтарське» вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» під час виконання робіт на підставі погодженої проектної документації та чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт.
Також суд зазначає, що доводи позивача про те, що зазначення у протоколах та паспорті Будинку Київського повітового земства відомостей про те, що будівля літ. А? є флігелем - незалежно від того, чи таке зазначення є помилковим чи умисним - створило формальну підставу для нібито протиправного виключення будівлі літ. А? як окремої пам'ятки з-під державної охорони, суд не приймає до уваги. Заявлені твердження не є предметом доказування у межах даного позову, що не стосується питання правомірності включення або виключення об'єктів з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Крім того, правова оцінка дій органу охорони культурної спадщини щодо класифікації об'єктів нерухомості на момент прийняття відповідного наказу Міністерства культури України № 416/0/16-11 від 06 червня 2011 року не може надаватися у межах цього спору, оскільки цей наказ залишається чинним, не оскаржений і не визнаний протиправним у встановленому порядку.
Суд також вважає безпідставними доводи позивача про те, що ТОВ "Рейтарське", усвідомлюючи, що як будівля літ. А, так і будівля літ. А? Будинку Київського повітового земства перебували під охороною держави як об'єкти культурної спадщини згідно з рішенням № 1102 від 04 серпня 1980 року, начебто з умислом ініціювало розроблення проєктної документації, що передбачала реконструкцію будівлі літ. А та знесення будівлі літ. А?. Ці твердження не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами у матеріалах справи. Натомість наявні документи свідчать, що проєктні роботи були ініційовані та здійснені після набрання чинності наказом Міністерства культури України № 416/0/16-11 від 6 червня 2011 року, яким будівля літ. А? не була включена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Отже, у ТОВ "Рейтарське" були законні підстави діяти відповідно до чинного правового режиму об'єкта на момент розроблення та реалізації проєктної документації.
Доводи позовної заяви про те, що Міністерство культури України на момент винесення наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 нібито не мало повноважень приймати рішення щодо невключення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а сам цей наказ є нікчемним, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають перевірці у межах цього спору.
У даній справі позивачем не заявлено жодних вимог до Міністерства культури України, зокрема про визнання протиправними його дій чи актів, не оскаржено і сам наказ № 416/0/16-11. Відтак, суд не має правових підстав оцінювати правомірність дій або рішень Міністерства культури України чи правовий статус зазначеного нормативного акта в межах розгляду цього позову. Такі твердження не мають процесуального значення для вирішення питання про наявність або відсутність порушень з боку ТОВ "Рейтарське", які є предметом цього спору.
Згідно з позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 8 травня 2023 року у справі № 640/28045/20, від 2 травня 2023 року у справі №460/1864/20: "відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам'яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об'єкта культурної спадщини до Переліку".
Суд звертає увагу на те, що судом під час розгляду даної справи не надається оцінка історичним та архітектурним цінностям спірних об'єктів нерухомості, тому доводи сторони позивача в цій частині відхиляються.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб'єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов'язаних судових провадженнях.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).
За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» про зобов'язання відновити частину об'єкта культурної спадщини місцевого значення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 37, код ЄДРПОУ 35575000.
Повний текст рішення виготовлений 25 червня 2025 року.
Суддя: