Справа № 361/12741/24
Провадження № 2/761/6392/2025
18 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В.,
з участю секретаря: Яцишина А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гуріна Тетяна Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрований в реєстрі за № 56492, про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за кредитним договором № 942705512 від 31 травня 2019 року в розмірі 28449 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватним виконавцем Гуріною Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 03.11.2021, підставою для його відкриття став виконавчий напис №56492 виданий 24.05.2021 приватним нотаріусом Київського МНО Остапенко Є.М.
Також, позивач вважає, що вказаний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис вчинено без оригіналів нотаріально посвідченого договору скільки станом на 24.05.2021 року (дату вчинення спірного виконавчого напису) чинне законодавство передбачало можливість вчинення виконавчого напису лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу. Окрім того, зазначено, що нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості.
Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області 23 грудня 2024 року зазначену позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гуріна Тетяна Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, передано на розгляд за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.04.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
23.05.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву у якому останній просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві вказано, що відповідачем виконано вимоги передбачені п. 2 Постанови КМУ від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документи, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку документів, за якими заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенку Є.М. вичерпний перелік документів та Розрахунок заборгованості за кредитним договором, а отже виконавчий напису, вчинений 24.05.2021 року за № 56492 не підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість можна вважати безспірною. Окрім того, у відзиві відповідачем вказано, що станом на грудень 2024 позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду одночасно з позовом подав клопотання у якому просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника за наявними документами в матеріалах справи, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві просив суд, розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.05.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 56492, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» якому Товариством з обмеженою відповідальність «Таліон Плюс» відступлено право вимоги на підставі Договору факторингу №20190103 від 03 січня 2019 року, якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» на підставі Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відступлено право вимоги за кредитним договором №942705512 від 31 травня 2019 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Запропоновано задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», стягнути з ОСОБА_1 за період з 26.12.2019 року по 30.04.2021 року включно, суму у розмірі: - 10 000,00 грн. - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); - 18399,00 грн. - заборгованість по відсоткам; - 50 грн. плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 28449,00 грн.
03.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гуріною Тетяною Вікторівною відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису № 56492 видано 24.05.2021 приватний нотаріус Київського МНО Остапенко Є.М.
Як вбачається з долученого до матеріалів справи договору №942705512 від 31 травня 2019 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останній нотаріально не посвідчений.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
У відповідності до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України Про нотаріат ). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (поданнястягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Крім цього, як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі Порядок), містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису нотаріуса як і в Переліку.
Пунктом 1 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріуси відмовляють у вчиненні виконавчого напису у випадках, коли витребовується майно, звернення стягнення на яке забороняється законодавством України або здійснюється виключно на підставі рішення суду.
Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача.
Згідно підпункту 2.1 п. 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;строк, за який має провадитися стягнення;інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У відповідності до п.п. 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи:якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідного оригіналу нотаріально посвідченої угоди має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У своїй постанові від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на приписи статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» зазначила, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису № 56492 від 24.05.2021 року таким, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів на спростування доводів позивача.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса були всі необхідні документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто докази, які мають підтверджувати, що нотаріус мав, передбачені законом,підстави для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
У поданому відзив, відповідач також просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності. В обґрунтування чого вказано, що ОСОБА_1 у позовній заяві, поданій у грудні 2024 року, не зазначає коли дізнався про оскаржуваний виконавчий напис від 24.05.2024. Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, оспорюваний виконавчий напис був пред'явлений до Приватний виконавець виконавчого округу м. Полтави Гуріної Т.В. та на підставі пред'явленого виконавчого напису 03.11.2021 року було відкрито виконавче провадження. Строк звернення до суду позивача сплив у листопаді 2024 року. Із позовом про визнання виконавчого напису, таким що не підлягає виконанню, позивач звернувся 11.12.2024 року, тобто після спливу позовної давності.
Згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-ЕХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257. 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу. продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.
Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 855 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» до 01.10.2021 на території України подовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року N 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Таким чином, починаючи з 12.03.2020 і на час розгляду справи триває карантин, встановлений постановами Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу SARS-CoV-2.
Отже, в силу положень Закону № 540-ІХ та встановлення і продовження карантину продовжені й строки позовної давності.
Так, якщо строк позовної давності (3 роки) у частині дебіторської/кредиторської заборгованості повинен був минути в період карантину, то він продовжується, тобто встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки - продовжена до закінчення дії карантину.
Таким чином, враховуючи, що карантин встановлено 12.03.2020, відповідно й перебіг позовної давності, закінчення якої припало на період після 12.03.2020, продовжено в силу Закону № 540-ІХ.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України). За зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Окрім того, згідно п. 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та станом на день розгляду справи не закінчився.
Разом із тим, внесено зміни до розпорядження КМУ від 25.03.2020 №338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.04.2023. Також продовжено на всій території України карантин до 30.04.2023 р. Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи вище викладене, строки, визначені, у т.ч. статтями 257.258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.
Враховуючи те, що позивач звернулася до суду з даним позовом 11 грудня 2024 року засобами поштового зв'язку, то відповідно положення чинного законодавства строк позовної давності не пропущений, а тому наслідки його пропуску застосуванню не підлягають.
Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачем на користь держави підлягає стягненню сума судового збору в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172«Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5,ст.ст. 12, 13, 76-84, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гуріна Тетяна Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати виконавчий напис від 24 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, який зареєстрований в реєстрі за № 56492, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №942705512 від 31 травня 2019 року, - таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлови, адреса: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5.
Третя особа: Гуріна Тетяна Вікторівна - приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області, адреса: 36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Пушкіна, 45, офіс 114.
Повний текст рішення складено 18.06.2025 року.
Суддя: