Подільський районний суд міста Полтави
Справа № 553/1215/24
Провадження № 1-кп/553/375/2025
Іменем України
27.06.2025м. Полтава
Подільський районний суд міста Полтави в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві кримінальне провадження № 62024170010000064 від 17.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України, -
12 квітня 2024 року до суду з Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального органу надійшов обвинувальний акт, складений 11 квітня 2024 року затверджений прокурором Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального органу в рамках кримінального провадження № 62024170010000064 від 17.02.2024 року, що надійшли з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2024 року справу передано судді ОСОБА_1 ..
Згідно ухвали Подільського (Ленінського) районного суду міста Полтави від 12 квітня 2024 року закінчено підготовку кримінального провадження, призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року підготовче провадження закінчено та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження заходу забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , в якому вказував про те, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, відповідно до вимог ст. ст. 9,11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю та гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, в разі виявлення правопорушення військовослужбовцем, які містять ознаки кримінального правопорушення, про вказаний факт негайно повідомити командира та утримувати інших військовослужбовців від вчинення кримінальних правопорушень, неухильно виконувати віддані усні та письмові накази командира у зазначений термін та інших.
У порушення вимог вищезазначених нормативних актів, обвинувачений ОСОБА_4 , діючи необережно, вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Так, 16 лютого 2024 року, в темний час доби, о 21 год 20 хв, обвинувачений ОСОБА_4 , керуючи на законних підставах технічно справним автомобілем марки «ToyotaHilux», д.н.з. НОМЕР_1 , з правостороннім керуванням, у порушення вимог п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 року № 1306, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухався по сухому асфальтобетонному дорожньому покритті проїзної частини вул. Громадська у м. Полтаві зі сторони вул. Сакко в напрямку перехрестя з вул. Леоніда Полтави, зі швидкістю приблизно 80 км/год.
В салоні вказаного автомобіля, під керуванням ОСОБА_4 , в якості пасажира на передньому сидінні перебувала його дружина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Пересуваючись на автомобілі марки «ToyotaHilux», д.н.з. НОМЕР_1 , на вказаній вище ділянці автодороги, поблизу будинку №6-а по вул. Громадській у м. Полтаві, водій ОСОБА_4 , в порушення вимог п. 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху України, маючи технічну можливість уникнути дорожньо - транспортної пригоди, для чого у нього не було перешкод технічного характеру, не вибравши безпечної швидкості руху, не враховуючи дорожньої обстановки не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де скоїв зіткнення з залізобетонною електроопорою №44.
Внаслідок проявленої злочинної необережності та порушення водієм ОСОБА_4 . Правил безпеки дорожнього руху пасажирка автомобіля марки «ToyotaHilux», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень в тяжкому стані, без свідомості, була госпіталізована до КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського», де 04.03.2024 року, не приходячи до тями, померла.
У результаті недотримання водієм ОСОБА_4 п. 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, ОСОБА_6 отримала наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно - мозкова травма - синець голови, крововиливи в м'які покриви голови в лівій лобній, скроневій та тім'яній ділянці, переломи кісток черепа зліва, крововиливи під м'яку мозкову оболонку по всім базальним та конвекситальним поверхням лівої та правої півкуль головного мозку та мозочку. Вище перераховані тілесні ушкодження носяться характер при життєвості утворились від дії тупих предметів, якими могли бути частини салону автомобіля, що діяли на пасажира транспортного засобу при дорожньо - транспортній пригоді, стосовно до живої особи носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення згідно п.2.1 «Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», що призвели смерть потерпілої.
Прокурором у клопотанні вказувалось про те, що наявність обгрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого, підтверджується матеріалами кримінального провадження. Таким чином, обвинувачений обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
У судовому засіданні прокурором вказувалось про наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений ОСОБА_4 через тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення може переховуватися від суду, обвинувачений може тиснути та впливати на свідків у кримінальному провадженні, зважаючи на те, що, будучи співробітником спеціального правоохоронного органу, перебуваючи на свободі, може незаконно впливати, як особисто так і через третіх осіб на свідків; обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, враховуючи його нехтування положеннями чинного законодавства, шляхом уникнення від явок до суду, а також не виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Крім того, прокурором вказувалось про те, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підгрунттям такого ризику є те, що обвинувачений ОСОБА_4 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху за ст. 124 КУпАП. Крім того, на даний час в Полтавському апеляційному суді перебуває на розгляді апеляційна скарга захисника на вирок Полтавського районного суду Полтавської області, яким ОСОБА_4 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 426-1 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі та позбавлення спеціального звання.
Прокурором вказувалось, що наведені вище ризики є достатньою причиною разом з іншими обставинами для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до статті 331 ч.ч. 1, 3 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Представник потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 у судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву, в якій прохав розгляд клопотання прокурора про продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою, проводити за його відсутності, клопотання підтримав та прохав задовольнити.
Захисник в судовому засіданні при вирішення питання про продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження покладався на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 при вирішенні питання покладався на розсуд суду.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.
Крім того, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та
переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений раніше ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі не зменшився та продовжує існувати з високою ймовірністю.
З огляду на ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbelland Hartley v. The United Kingdom»)).
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам. Проте, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту на їх користь, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень у справі.
Під час розгляду клопотання не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою з урахуванням його стану здоров'я чи неможливість отримання медичної допомоги в місцях позбавлення волі.
У той же час, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено, що встановлені при
обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, та що інший, більш м'який запобіжний захід, є недостатнім для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України, та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
На підставі викладеного, враховуючи, запровадження воєнного стану та збройну агресію рф проти України, враховуючи тяжкість вчиненого злочину обвинуваченим та наслідків, де внаслідок проявленої злочинної необережності та порушення ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху пасажир автомобіля ОСОБА_6 , від отриманих тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх спричинення, померла, суд приходить до обґрунтованого висновку за необхідне не визначати розмір застави ОСОБА_4 , оскільки ним вчинено тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 331, 314-316 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження № 62024170010000064 від 17.02.2024року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою - з утриманням в ДУ "Полтавська УВП № 23", строком на 60 днів, починаючи з 27 червня 2025 року по 25 серпня 2025 року, включно, без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченою особою, яка утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя Подільського
районного суду міста Полтави ОСОБА_1